8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" жовтня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/4214/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Христенко І.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Дедюлі Олесі Леонідівни, м.Запоріжжя
до Фізичної особи-підприємця Ковшарева Олексія Олександровича, м.Харків (адреса: АДРЕСА_1 )
про припинення порушення прав інтелектуальної власності та стягнення 242000,00 грн
за участю представників:
позивача - Ан І.М. (адвокат, ордер АВ №1136814 від 23.10.2024);
відповідача - Серебряніков В.Є. (адвокат, ордер АА 1526122 від 08.01.2025).
27.11.2024 року позивач - Фізична особа-підприємець Дедюля Олеся Леонідівна звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Ковшарева Олексія Олександровича, в якому просить суд зобов'язати Фізичну особу - підприємця Ковшарева Олексія Олександровича припинити порушення прав інтелектуальної власності Фізичної особи-підприємця Дедюлі Олесі Леонідівни шляхом заборони виробляти, пропонувати для продажу та продавати товар виготовлений із використанням всієї сукупності суттєвих ознак промислового зразка «ПРИНТ ДЛЯ ТКАНИНИ» (номер заявки s202300607) зареєстрованого на підставі Свідоцтва № НОМЕР_1 , автором якого є Дедюля Олеся Леонідівна, а також стягнути з Фізичної особи-підприємця Ковшарева Олексія Олександровича на користь Фізичної особи-підприємця Дедюлі Олесі Леонідівни 242 000,00 грн. компенсації за неправомірне використання промислового зразка «ПРИНТ ДЛЯ ТКАНИНИ» (номер заявки s202300607) зареєстрованого на підставі Свідоцтва № НОМЕР_1 .
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.12.2024 року позовну заяву залишено без руху.
11.12.2024 року позивач надав заяву про усунення недоліків (вх.№31137).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.12.2024 року відкрито провадження у справі №922/4214/24 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.01.2025 року.
08.01.2025 року представник відповідача надав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (вх.№458).
09.01.2025 року представник відповідача надав до суду заяву про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції (вх.№519).
09.01.2025 року представник позивача надав до суду заяву про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції (вх.№577).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.01.2025 року було задоволено заяви представника позивача та представника відповідача про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції.
14.01.2025 року представник відповідача надав до суду клопотання про відкладення підготовчого засідання та продовження строку на подання відзиву (вх.№894).
Протокольною ухвалою від 14.01.2025 року задоволено клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву на 15 днів з 14.01.2025 та відкладено підготовче засідання на 04.02.2025 року.
31.01.2025 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову в повному обсязі. Крім того, з відзивом було подане клопотання про витребування доказів.
04.02.2025 року представник відповідача надав до суду додаткові пояснення щодо зупинення провадження, у зв'язку із перебуванням відповідача у складі Збройних Сил України (вх.№2994), в яких просить не зупиняти провадження у справі, розгляд справи продовжувати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.02.2025 року задоволено клопотання відповідача про витребування доказів. Продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 04.03.2025 року.
06.02.2025 року представник позивача надав до суду відповідь на відзив (вх.№3308), в якій позовні вимоги підтримував у повному обсязі.
06.02.2025 року представник позивача надав до суду клопотання про призначення експертизи (вх.№3409), в якому зазначає, що оскільки для повного та вичерпного з'ясування обставин, що мають істотне значення для справи зокрема, щодо встановлення обставин виготовлення виробів Відповідача із застосуванням зареєстрованого промислового зразка Позивача, є підстави для призначення судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності.
11.02.2025 року представник позивача надав до суду пояснення на виконання вимог ухвали суду від 04.02.2025 року (вх.№3785).
13.02.2025 року представник відповідача надав до суду заперечення на відповідь на відзив (вх.№4024).
17.02.2025 року ФОП Луньова Н.І. надала до суду пояснення щодо вимог ухвали суду від 04.02.2025 року (вх.№4210).
03.03.2025 року представник відповідача надав до суду клопотання про призначення експертизи у сфері інтелектуальної власності (вх.№5481). Представник відповідача в зазначеному клопотанні надав також перелік питань, які необхідно додатково поставити експерту на вирішення. Крім того, запропонував експертну установу для проведення експертизи, а саме: Науково-дослідний центр судових експертиз у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України.
Також, 03.03.2025 року представник відповідача надав до суду додаткові пояснення щодо ліцензійного договору та виплати компенсації (вх.№5486).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 провадження у справі №922/4214/24 було зупинено, у зв'язку з призначенням судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності.
10.03.2025 року представник позивача супровідним листом (вх.№6092) надав до суду матеріали, необхідні для проведення експертизи.
17.03.2025 року матеріали справи направлено до експертної установи.
21.04.2025 року до суду надійшов лист з експертної установи щодо необхідності оплати вартості проведення експертизи.
08.07.2025 року матеріали справи №922/4214/24 повернуто до суду без проведення експертизи, у зв'язку з несплатою її вартості.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.07.2025 року провадження у справі №922/4214/24 було поновлено та призначено підготовче засідання на 22.07.2025 року, яке протокольною ухвалою суду було відкладено на 25.07.2025 року.
18.07.2025 року представник позивача надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№16819).
21.07.2025 року представник відповідача надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№16911).
25.07.2025 року представник позивача надав до суду клопотання про зміну експертної установи (вх.№17254), в якому просив призначити у справі №922/4214/24 судову експертизу об'єктів інтелектуальної власності.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.07.2025 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача про зміну експертної установи (вх.№17254 від 25.07.2025).
Протокольною ухвалою суду від 25.07.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.08.2025 року.
31.07.2025 року представник позивача надав до суду клопотання про долучення доказів (вх.№17749), в якому просив поновити строк на подання доказів, а саме, висновок представника у справах інтелектуальної власності № 2025/07-30/1 (патентного повіреного) від 30.07.2025 та долучити даний висновок до матеріалів справи.
12.08.2025 року представник позивача надав до суду клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№18505), в якому просив зупинити провадження у справі №922/4214/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №757/30564/25-ц.
12.08.2025 року представник відповідача надав до суду заперечення на клопотання про долучення доказів (вх.№18559).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.08.2025 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача (вх.№17749 від 31.07.2025) про поновлення строку на подання доказів та відповідні докази - Висновок представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) від 30.07.2025 - залишено без розгляду, також відмовлено в задоволенні клопотання позивача (вх.№18509 від 12.08.2025) про зупинення провадження у справі.
Протокольними ухвалами суду від 12.08.2025, 19.08.2025 розгляд справи по суті неодноразово відкладався, зокрема протокольною ухвалою від 25.08.2025 року відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 26.08.2025.
19.08.2025 року представник позивача надав до суду заяву про подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 12.08.2025 року (вх.№19065), в якій просив суд вирішити питання щодо відкладення призначеного розгляду справи №922/4214/24, що відбудеться 25.08.2025 року до розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Харківської області від 12 серпня 2025 року у справі №922/4214/24 у Східному апеляційному господарському суді.
Також, 19.08.2025 року представник позивача надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№19078), в якому зазначав, що позивачем оскаржується ухвала Господарського суду Харківської області від 12.08.2025 року у справі № 922/4214/24, якою відмовлено в задоволенні клопотання позивача (вх.№17749 від 31.07.2025) про поновлення строку на подання доказів. У разі задоволення апеляційної скарги, до матеріалів справи може бути долучено новий доказ - експертний висновок патентного повіреного, який має істотне значення для правильного вирішення спору по суті.
25.08.2025 року представник позивача надав до суду заяву про подання апеляційної скарги та відкладення розгляду справи (вх.№19403).
26.08.2025 року представник відповідача надав до суду клопотання про долучення доказів - витрат на правничу допомогу (вх.№19538).
26.08.2025 року до суду надійшов запит Східного апеляційного господарського суду про направлення матеріалів справи №922/4214/24, необхідних для розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.08.2025 року.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 року зупинено провадження у справі №922/4214/24 на підставі п.17.12 Перехідних положень ГПК України до перегляду ухвали Господарського суду Харківської області від 12.08.2025 року у справі №922/4214/24 в порядку апеляційного провадження Східним апеляційним господарським судом.
Постановою Східного апеляційного Господарського суду від 24.09.2025 року ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.08.2025 у справі №922/4214/24 залишено без змін.
08.10.2025 року матеріали справи №922/4214/24 повернуто до Господарського суду Харківської області.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.10.2025 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 14.10.2025 року.
10.10.2025 року представник позивача надав до суду клопотання про зупинення провадження у справі, у зв'язку з касаційним оскарженням рішень судів (вх.№23595).
В заявленому клопотання представник позивача просить зупинити провадження у справі, оскільки не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 року, позивачем - Фізичною особою-підприємцем Дедюля Олесею Леонідівною подано касаційну скаргу від 01.10.2025 року на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.08.2025 року у справі № 922/4214/24.
Таким чином, позивач зазначив, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 року та ухвала Господарського суду Харківської області від 12.08.2025 року у справі № 922/4214/24 оскаржуються у Верховному Суді (Касаційному господарському суді).
Заявник вважає, що результати розгляду касаційної скарги від 01.10.2025 року на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.08.2025 року у справі №922/4214/24 матимуть суттєве значення для розгляду спору по суті.
Також представник позивача як на підставу зупинення розгляду справи посилається на п.17.10 та п.17.12 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, а також на ст. 228 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 14.10.2025 року протокольною ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульованого нормами статей 227, 228 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в яких наведено перелік підстав, за наявності яких суд, відповідно зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, які перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені (аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/2309/20, від 17.10.2023 у справі №922/551/23).
Обґрунтовуючи клопотання про зупинення провадження представник позивача зазначав, що останнім подано касаційну скаргу від 01.10.2025 року на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.08.2025 року у справі № 922/4214/24, а результати розгляду касаційної скарги матимуть суттєве значення для розгляду спору по суті.
Як вже зазначалось судом, ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.08.2025 року було відмовлено в задоволенні клопотання позивача (вх.№17749 від 31.07.2025) про поновлення строку на подання доказів та відповідні докази - Висновок представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) від 30.07.2025 - залишено без розгляду, також відмовлено в задоволенні клопотання позивача (вх.№18509 від 12.08.2025) про зупинення провадження у справі.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 року апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дедюлі Олесі Леонідівни на ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.08.2025 у справі №922/4214/24 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.08.2025 у справі №922/4214/24 залишено без змін.
Таким чином, позивач в касаційному порядку оскаржує ухвалу та постанову суду в частині відмови в поновленні строку на подання доказів та залишення без розгляду відповідних доказів - Висновок представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) від 30.07.2025.
Згідно з п.17.10 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України у разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 1, 6-8, 10, 12-14, 17, 19, 21, 31-33 частини першої статті 255 цього Кодексу (крім ухвал про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову, про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження), чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали.
Згідно з пунктом 17.11 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України подання апеляційних або касаційних скарг на ухвали суду першої або апеляційної інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом, крім випадків, коли до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали справи.
За приписами п.17.12 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі до перегляду ухвали у справі в порядку апеляційного чи касаційного провадження, якщо відповідно до підпункту 17.10 цього підпункту до суду апеляційної чи касаційної інстанції направляються всі матеріали справи.
Як встановлено судом в судовому засіданні 14.10.2025 року, на даний час Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду не постановлено ухвали про відкриття провадження за розглядом касаційної скарги у справі №922/4214/24.
Разом з тим, постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 ухвалу Господарського суду Харківської області від 12.08.2025 року залишено без змін.
Постанова набрала сили з дня її ухвалення, тобто з 24.09.2025, на даний час є чинною.
З огляду на відсутність відкритого провадження з розгляду касаційної скарги у справі №922/4214/24 та відсутність обґрунтованих підстав для зупинення, враховуючи те, що ухвала суду від 12.08.2025 року не скасована та залишена без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.09 2025 року, суд дійшов висновків про необґрунтованість клопотання позивача про зупинення провадження у справі.
Окремо суд звертає увагу позивача, що розгляд справи триває майже рік, а затягування процесу та зловживання своїми процесуальними правами є недопустимим.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у даній справі, про що зазначено в протокольній ухвалі від 14.10.2025 року.
Представник позивача в судовому засіданні 14.10.2025 року позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 14.10.2025 року проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
05.01.2023 року ФОП Дедюля Олеся Леонідівна була подана заявка №s202300607 на промисловий зразок «ПРИНТ ДЛЯ ТКАНИНИ», до якої надано матеріали: (1) Зображення промислового зразка; Опис промислового зразка; Заява про видачу свідоцтва на промисловий зразок.
Згідно з Висновком Експертизи за заявкою № s202300607, затвердженого Рішенням Відділення експертизи заявок на позначення та промислові зразки Державним підприємством «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (УКРНОІВІ), за результатами формальної експертизи, проведеної згідно з ст. 14 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» встановлено, що заявлений промисловий зразок відповідає умовам надання правової охорони, а заявка відповідає вимогам ст. 11 Закону.
На підставі зазначеного Висновку про видачу свідоцтва на промисловий зразок за заявкою № s202300607 УКРНОІВІ було прийнято рішення про державну реєстрацію промислового зразка «ПРИНТ ДЛЯ ТКАНИНИ».
З наведеного вбачається, що позивач є власником прав на промисловий зразок «ПРИНТ ДЛЯ ТКАНИНИ», що підтверджується Свідоцтвом на промисловий зразок №46110 від 20.12.2023 року.
Як стверджує позивач, йому стало відомо, про те, що ФОП Ковшарев Олексій Олександрович здійснює використання (у т.ч. виробництво та розповсюдження) товару з відповідним зображенням на товарі зареєстрованого промислового зразка позивача. Позначення є схожим з промисловим зразком настільки, що його можна сплутати.
У позовній заяві також зазначено, що на сьогоднішній день відповідач використовує Позначення у своїй комерційній діяльності. Зокрема, відповідач використовуєте Позначення у наступних формах: на відповідному вебсайті своєї компанії https://www.shwkclothing.com; в соціальній мережі INSTAGRAM під ім'ям “shwkclothing» ; в соціальній мережі Facebook під ім'ям SHWK.
Позивач зауважує, що вищевказані Позначення є схожими з промисловим зразком позивача настільки, що його можна сплутати, оскільки вони схожі графічно, а також складаються із тих самих частин. Вироби відповідача містять усі суттєві ознаки промислового зразка позивача. Фактично йдеться про повне копіювання промислового зразка позивача.
Таким чином, за твердженнями позивача, відповідач вчиняє порушення прав інтелектуальної власності позивача, використовує вищезазначений промисловий зразок у своїй господарській діяльності шляхом його виготовлення, рекламування та здійснення продажу.
Позивач зазначає, що вищевказані обставини встановлені внаслідок порівняльного аналізу придбаного у відповідача зразка - сумки через мережу інстаграм із запатентованим промисловим зразком позивача, яким встановлено, що усі визначені в описі промислового зразка «ПРИНТ ДЛЯ ТКАНИНИ» суттєві ознаки збігаються.
Вказаний товар був придбаний через мережу інстаграм. Посилання на мережу інстаграм містилось на офіційному вебсайті https://www.shwkclothing.com, на цьому ж сайті міститься й Договір публічної оферти, адреса та банківські реквізити Продавця. Згідно з вказаними даними - Продавцем товару виступає Відповідач - КОВШАРЕВ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ ФОП.
22.10.2024 року позивач звернувся до відповідача з претензією про усунення порушень прав інтелектуальної власності, в якій просив припинити порушення прав інтелектуальної власності як власника промислового зразка, а саме: «1.Припинити будь-яке використання позначення, яке копіює промисловий зразок згідно свідоцтва на промисловий зразок №46110 та будь-яких інших позначень, схожих з даним промисловим зразком настільки, що їх можна сплутати, у Вашій комерційній діяльності, включаючи їх застосування для пропонування, продажу або надання будь-яких товарів або послуг, зокрема, через вебсайт Вашої компанії, соціальні мережі Instagram, Facebook або будь-яке інше неправомірне використання. Вжити заходів по перерахуванню 137 000,00 грн., з яких: 125 000,00 грн. майнової шкоди за незаконне використання промислового зразка; 12 000,00 грн. моральної шкоди».
Однак, відповідачем відповідь на претензію не надано.
Позивач стверджує, що зазначені факти порушують законні права позивача на зазначений промисловий зразок, оскільки відповідачем здійснюється його використання без згоди Позивача.
Позивач вважає належним способом захисту своїх прав стягнення компенсації замість відшкодування збитків.
Оскільки розмір компенсації в силу вимог чинного законодавства нерозривно пов'язаний із розміром винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання прав на зареєстрований промисловий зразок, позивач вважає, що це поняття для застосування у правовідносинах, що склались, та визначенням розміру компенсації - є тотожним з поняттям «упущена вигода», оскільки винагорода, яка була б сплачена за надання дозволу і є упущеною вигодою власника промислового зразка.
Позивач звертає увагу суду, що вимоги про стягнення компенсації базуються на розрахунку суми доходів (прибутку), які позивач міг би одержати саме у разі укладання Відповідачем ліцензійного договору із Позивачем (власником промислового зразка) за яким, відповідно, Позивач міг отримати дохід у вигляді ліцензійних платежів (роялті) за весь період неправомірного використання промислового зразка з розрахунку, що місячна плата за промисловий зразок складала б 22000,00 грн.
Також позивач зазначав, що розрахунок ціни позову відбувався (базувався) на договірній ціні ліцензійного Договору №15/01-24 від 15 січня 2024.
Щодо початку виникнення порушеного права, позивач зазначав, що не має можливості встановити точну дату початку використання промислового зразка відповідачем, однак, враховуючи, що сторінку відповідача у мережі інстаграм створено ще у 2013 році, а рекламування товару із позначенням промислового зразка позивача наявні і за 2022 і за 2021 роки, і про таке незаконне використання позивачу стало відомо у січні 2024 року, датою початку використання промислового зразка відповідачем слід встановити 21.12.2023 (дату, з якої є чинними права Позивача на промисловий зразок).
Таким чином, в період з січня 2024 року по листопад 2024 року розмір роялті за ліцензійним Договором №15/01-24 від 15 січня 2024 складав 242000,00 грн.
Отже розмір компенсації (упущеної вигоди) складає 242000,00 грн. Такий розмір визначений Позивачем, виходячи з ціни ліцензійого договору, долученого до матеріалів справи (п.2.1. Ліцензійного Договору).
Наведені обставини стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі, з метою припинити порушення прав інтелектуальної власності Позивача шляхом заборони відповідачу виробляти, пропонувати для продажу та продавати товари, виготовлені із використанням всієї сукупності суттєвих ознак промислового зразка за свідоцтвом України «ПРИНТ ДЛЯ ТКАНИНИ» №46110, автором та правовласником якого є Позивач.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі ст.420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування напівпровідникових виробів; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
Згідно з ч.1 ст.421 ЦК України суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору, а згідно з ч.1 ст.463 Кодексу, суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок є: винахідник, автор промислового зразка; інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.
Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб; використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом; умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону (чч.2-4 ст.426 ЦК України).
Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену Цивільним кодексом України, законом чи договором (ст.431 ЦК України).
Положення чч.1, 2 ст.432 ЦК України передбачають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про: застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів; вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь; застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення; опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
За умовами чч.1 та 2 ст.461 ЦК України промисловий зразок вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим. Об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.
Як передбачено чч.1-3 ст.462 ЦК України, набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка. Умови та порядок видачі патенту встановлюються законом.
Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» (далі - Закон) у статті першій дає, зокрема, такі визначення: промисловий зразок - результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання; патент - патент України на промисловий зразок; запатентований промисловий зразок - промисловий зразок, на який видано патент; Реєстр - Державний реєстр патентів України на промислові зразки.
Правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, представлених на зображенні (зображеннях) виробу, внесеному до Реєстру, і засвідчується патентом з наведеною у ньому копією внесеного до Реєстру зображення виробу. Тлумачення ознак промислового зразка повинно здійснюватися в межах його опису (чч.1, 2, 6 ст.5 Закону).
Відповідно до чч.1 та 2 ст.6 Закону промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх раніше одержаних Установою заявок, за винятком тих, що на зазначену дату вважаються відкликаними, відкликані або за ними Установою прийняті рішення про відмову у видачі патентів і вичерпані можливості оскарження таких рішень.
Стаття 11 Закону визначає наступне. Особа, яка бажає одержати патент і має на це право, подає до Установи заявку. Заявка повинна стосуватися одного промислового зразка і може містити його варіанти (вимога єдності). Заявка складається українською мовою і повинна містити: заяву про видачу патенту; комплект зображень виробу (власне виробу чи у вигляді його макета, або малюнка), що дають повне уявлення про його зовнішній вигляд; опис промислового зразка; креслення, схему, карту (якщо необхідно). У заяві про видачу патенту необхідно вказати заявника (заявників) і його адресу, а також автора (авторів). Заявка повинна розкривати суть промислового зразка досить ясно і повно, щоб його зміг здійснити фахівець у зазначеній галузі. Інші вимоги до документів заявки визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.
Згідно з чч.1, 3, 8 ст.14 Закону експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. Кінцеві результати експертизи заявки, що не вважається відкликаною або не відкликана, відображаються в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою, що набирає чинності після затвердження його Установою. На підставі такого висновку Установа приймає рішення про видачу патенту або про відмову у видачі патенту. Рішення Установи надсилається заявнику. Під час проведення експертизи: встановлюється дата подання заявки на підставі статті 12 цього Закону; визначається, чи належить об'єкт, що заявляється, до об'єктів, зазначених у пункті 2 статті 5 цього Закону; заявка перевіряється на відповідність формальним вимогам статті 11 цього Закону та правилам, встановленим на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності; документ про сплату збору за подання заявки перевіряється на відповідність встановленим вимогам.
На підставі рішення про видачу патенту та за наявності документів про сплату державного мита за видачу патенту і збору за публікацію про видачу патенту здійснюється публікація в офіційному бюлетені відомостей про видачу патенту, визначених в установленому порядку (ч.1 ст.16 Закону).
Відповідно до ч.1 ст.17 та ст.18 Закону одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності здійснює державну реєстрацію патенту на промисловий зразок, для чого вносить до Реєстру відповідні відомості. Видача патенту здійснюється Установою у місячний строк після державної реєстрації патенту. Патент видається особі, яка має право на одержання патенту. Якщо право на одержання патенту мають кілька осіб, їм видається один патент. Патент видається під відповідальність його власника без гарантії чинності патенту
Матеріалами справи підтверджено, що 05.01.2023 року позивачем була подана заявка № s202300607 на промисловий зразок «ПРИНТ ДЛЯ ТКАНИНИ», до якої надано матеріали: (1) Зображення промислового зразка; Опис промислового зразка; Заява про видачу свідоцтва на промисловий зразок.
Згідно з Висновком Експертизи за заявкою № s202300607, затвердженого Рішенням Відділення експертизи заявок на позначення та промислові зразки Державним підприємством «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (УКРНОІВІ), за результатами формальної експертизи, проведеної згідно з ст. 14 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» встановлено, що заявлений промисловий зразок відповідає умовам надання правової охорони, а заявка відповідає вимогам ст. 11 Закону.
На підставі зазначеного Висновку про видачу свідоцтва на промисловий зразок за заявкою № s202300607 УКРНОІВІ було прийнято рішення про державну реєстрацію промислового зразка «ПРИНТ ДЛЯ ТКАНИНИ».
З наведеного вбачається, що Фізична особа-підприємець Дедюля Олеся Леонідівна є власником прав на промисловий зразок №46110 «ПРИНТ ДЛЯ ТКАНИНИ», що підтверджується Свідоцтвом на промисловий зразок.
Стаття 424 та стаття 464 ЦК України відносять до майнових прав інтелектуальної власності (на винахід, корисну модель, промисловий зразок): право на використання об'єкта права інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка); виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка); виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка), в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Згідно з ч.2 ст.464 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Стаття 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» стосується прав, що випливають з патенту.
Так, права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту. Патент надає його власнику виключне право використовувати промисловий зразок за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Патент надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати промисловий зразок без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав власника патенту.
Частинами 1-3 статті 426 ЦК України встановлено, що способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
За умовами ч.1 ст.470 ЦК України та ч.1 ст.22 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» будь-яка особа, яка до дати подання заявки на винахід, корисну модель, промисловий зразок або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала винахід, корисну модель, промисловий зразок в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).
Відповідно до ч.2 ст.22 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» не визнається порушенням прав, що надаються патентом, використання запатентованого промислового зразка: в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що промисловий зразок використовується виключно для потреб зазначеного засобу; без комерційної мети; з науковою метою або в порядку експерименту; за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо) з повідомленням про таке використання власника патенту одразу як це стане практично можливим та виплатою йому відповідної компенсації. Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, введення в цивільний оборот виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка, після введення цього виробу в цивільний оборот власником патенту чи з його спеціального дозволу.
Таким чином, позивачеві як володільцю відповідного патенту належали і належать права інтелектуальної власності на відповідний промисловий зразок, зокрема такі майнові права стосовно промислових зразків як право на використання, виключне право дозволяти використання та виключне право перешкоджати неправомірному використанню. Використання ж промислового зразка "Принт для тканин" будь-якими іншими особами могло та може здійснюватись лише з дозволу позивача, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, які були згадані вище.
Як передбачено ч.2 ст.20 Закону, використанням промислового зразка визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях. Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка.
Позивач у справі переконаний, що відповідач використав промисловий зразок, права на які належать позивачеві, протиправно та без дозволу позивача на таке використання.
Як роз'яснено пунктами 82 та 84 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», за патентно-правовою системою охорони захист прав інтелектуальної власності надається проти будь-якого несанкціонованого використання іншою особою об'єкта права інтелектуальної власності, зокрема промислового зразка, корисної моделі, винаходу (крім передбачених законом випадків вільного використання чужих охоронюваних об'єктів) незалежно від того, чи був цей охоронюваний зразок, корисна модель, винахід свідомо використаний іншою особою або ці об'єкти були створені іншою особою в результаті її власної творчої діяльності, але вже після публікації відомостей про видачу відповідного патенту про їх охорону. Тому будь-яке несанкціоноване використання прав інтелектуальної власності на зазначені об'єкти іншими особами є встановленим фактом позадоговірного порушення патентних прав, яке відповідно до закону не доводиться при розгляді справи.
Питання, пов'язані з віднесенням ознак промислового зразка до суттєвих, використанням сукупності суттєвих ознак промислового зразка у виробі чи в іншому зареєстрованому промисловому зразку з більш пізнім пріоритетом, можуть вирішуватися господарським судом шляхом призначення судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності.
Суд, виходячи з предмету доказування у справі, переконаний, що для вирішення даного спору по суті ключовим є встановлення обставин того, чи дійсно відповідач допустив використання промислового зразка позивача, виготовляючи та розповсюджуючи свої вироби.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, суть якого розкрита у статті 13 ГПК України.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип змагальності передбачає, зокрема і те, що суд у розгляді справи займає позицію об'єктивного та неупередженого арбітра, не збирає докази, а лише оцінює ті, що надані сторонами. Принцип змагальності є складовою справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція), що також включає принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі, диспозитивності та розумності строку.
Отже за принципом змагальності збір та підготовка фактичних доказів, необхідних для вирішення спору між сторонами покладається на саме сторони, суд лише оцінює надані учасниками справи докази, проте сам їх не збирає.
Ухвалою від 04.03.2025 судом призначено судову експертизу на підставі клопотання самого Позивача. Проте, позивач експертизу не оплатив.
Позивачем разом з позовною заявою не надавався висновок експерта, такого висновку не було надано і під час розгляду справи у підготовчому провадженні, хоча характер заявлених вимог, підстави та предмет доказування передбачали необхідність використання подібних засобів доказування (ст.13, 74 ГПК).
Суд зауважує, що призначена судом за клопотанням позивача експертиза була спрямована саме на встановлення обставин предмета доказування із застосуванням спеціальних знань, а відсутність у матеріалах справи на час її призначення експертних висновків, наданих сторонами, відповідно до п.2 ч.1 ст.90 ГПК України, якраз і була однією з умов для такого призначення.
Проте, як вже зазначалось судом вище по тексту рішення, 08.07.2025 року матеріали справи №922/4214/24 було повернуто до суду без проведення експертизи, у зв'язку з несплатою позивачем її вартості.
Отже розгляд справи було продовжено за наявними матеріалами.
Щодо використання відповідачем у своїй діяльності промислового зразка позивача.
Правила складання і подання заявки на промисловий зразок, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002 № 110, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 06.03.2002 за № 226/6514 (надалі - Правила).
Відповідно до пунктів 2,3,4 розділу 2 цих Правил суть промислового зразка характеризується сукупністю суттєвих ознак, які визначають зовнішній вигляд виробу.
Ознака належить до суттєвих, якщо вона впливає на формування зовнішнього вигляду виробу, якому притаманна така ознака. Промисловий зразок визнається новим, якщо жоден ідентичний промисловий зразок не доведено до загального відома у світі до дати подання заявки до УКРНОІВІ, або якщо заявлено пріоритет, до дати пріоритету.
Промисловий зразок визнається таким, що має індивідуальний характер, якщо загальне враження, яке він справляє на інформованого користувача, відрізняється від загального враження, яке справляє на такого користувача будь-який інший промисловий зразок, доведений до загального відома до дати подання заявки до УКРНОІВІ, або, якщо заявлено пріоритет, до дати пріоритету.
Відповідно до опису промислового зразка, поданого до заявки № s202300607 на промисловий зразок, встановлено наступні суттєві ознаки промислового зразка:
«Заявляється зовнішній вигляд двовимірного принту, призначеного для нанесення на тканину. Принт для тканини є видимим під час звичайного використання виробу.
Галузь застосування - текстильна промисловість.
Принт для тканини виконаний двовимірним абстрактним візерунком, що утворений на темному фоні світлими кривими, що між собою не перетинаються та імітують множинні хаотично розташовані малюнки зрізів дерев різної форми та розміру».
Промисловим зразком може бути зовнішній вигляд виробу або його частини, що визначається, зокрема, лініями, контурами, кольором, формою, текстурою та/або матеріалом виробу, та/або його оздобленням (ч.2 ст. 461 ЦК України; п. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»).
Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, зображенням промислового зразка (ч. 2 ст. 462 ЦК України). Обсяг правової охорони, що надається на зареєстрований промисловий зразок, визначається зображенням промислового зразка, внесеного до Реєстру (абз. 1 п. 7 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»).
Промисловий зразок характеризується сукупністю суттєвих ознак, які визначають зовнішній вигляд виробу. Ознака належить до суттєвих, якщо вона впливає на формування зовнішнього вигляду виробу, якому притаманна така ознака (п. 2 глави 2 розділу II Правил складання і подання заявки на промисловий зразок та проведення експертизи заявки на промисловий зразок і міжнародної реєстрації промислового зразка, які затверджені наказом Міністерства економіки України 07.03.2024 № 6237, далі - Правила подання заявки).
Отже обсяг правової охорони промислового зразка визначається його зображенням. Промисловий зразок характеризується сукупністю ознак, що впливають на формування зовнішнього вигляду виробу.
Позивач до позовної заяви додає опис промислового зразка та зазначає, що в ньому наведені його суттєві ознаки, які повністю збігаються із зображенням, що використане відповідачем.
Суд вважає дані твердження позивача помилковими, оскільки, як зазначено вище, обсяг правової охорони промислового зразка визначається його зображенням, а не описом. Опис є лише суб'єктивним баченням суттєвих ознак з боку заявника. Тому опис промислового зразка не має жодного значення в контексті його правової охорони, а значення має винятково зображення промислового зразка, внесене до реєстру.
Відповідно до абз.3 п. 2 ст. 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» використанням зареєстрованого промислового зразка визнається виготовлення виробу із застосуванням зареєстрованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення), експорт (вивезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.
Виріб визнається виготовленим із застосуванням зареєстрованого промислового зразка, якщо зовнішній вигляд такого виробу або його частини справляє на поінформованого користувача таке саме загальне враження, як і промисловий зразок, що охороняється (абз. 4 п. 2 ст. 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»).
Інформованим користувачем вважається зацікавлена особа, яка використовує вироби відповідно до їх мети та призначення та є обізнаною щодо особливостей зовнішнього вигляду таких виробів у відповідному секторі промисловості. Виходячи з досвіду та особистого інтересу до відповідних виробів інформований користувач виявляє вищий ступінь уваги, ніж середній споживач, але є менш обізнаним, ніж технічний експерт, дизайнер, виробник або продавець виробів цього сектору, які здатні вирізнити несуттєві ознаки та/або незначні деталі суттєвих ознак, унаслідок чого мінімальні відмінності між промисловими зразками для них є помітними, а також визначити ознаки, що зумовлені виключно технічними функціями виробу. Наприклад, інформованими користувачами виробів в індустрії моди є жінки та чоловіки, які стежать за модою (п. 5 глави 2 розділу II Правил подання заявки).
Під час оцінки загального враження, яке справляють на інформованого користувача промислові зразки, враховуються: сектор промисловості, до якого належать вироби; рівень знань та ступінь уваги інформованого користувача, а також можливість здійснення ним безпосереднього порівняння промислових зразків; ступінь свободи автора під час створення промислового зразка (абз. 1-4 п. 7 глави 2 розділу II Правил подання заявки).
Кожна з ознак промислового зразка може мати різне значення в загальному враженні, яке справляє промисловий зразок на інформованого користувача, з урахуванням таких обставин: менше значення мають типові, розповсюджені та стандартні для певних типів виробів ознаки або ті, видимість яких обмежена під час звичайного використання виробу; більше значення мають ознаки виробів, що є довільними та відмінними від норм стандартів у відповідному секторі промисловості; схожість ознак, щодо яких в автора був обмежений ступінь свободи, матиме незначне значення в загальному враженні; якщо споживач ознайомлений з перенасиченням виробами у певному секторі промисловості, він може бути більш чутливим до незначних відмінностей між промисловими зразками, що може справити на нього інше загальне враження (абз. 5-9 п. 7 глави 2 розділу II Правил подання заявки).
Оцінка загального враження, яке справляють промислові зразки, здійснюється з припущенням, що інформований користувач може зробити безпосереднє порівняння промислових зразків, якщо суть та призначення виробу, у якому втілено або застосовано промислові зразки, це дозволяє (абз.10 п.7 глави 2 розділу II Правил подання заявки).
Отже ознакою використання промислового зразка є те, що зовнішній вигляд виготовленого виробу або його частини справляє на поінформованого користувача таке саме загальне враження, як і промисловий зразок, що охороняється.
Водночас інформованим користувачем є не будь-яка особа, а винятково зацікавлена особа, яка використовує вироби відповідно до їх мети та призначення та є обізнаною щодо особливостей зовнішнього вигляду таких виробів у відповідному секторі промисловості.
Відповідач акцентував увагу суду, що використане ним у власних товарах зображення відрізняється від зображення промислового зразка та має суттєві відмінності з точки зору «поінформованого користувача».
Судом досліджено матеріали справи, та з наявних у справі доказів зроблено порівняння зображення промислового зразка і зображення, яке використовує відповідач, та встановлено наступні відмінності:
1. Фон промислового зразка позивача темно-сірий, в той час, як на товарах відповідача використовується фон білий та темно-зелений.
2. Колір ліній на промисловому зразку позивача білий, на товарах відповідача чорний.
3. Товщина ліній також відрізняється, на зразку позивача розмір однаковий, проте на товарах відповідача товщина ліній різна.
4. Також відмінністю від промислового зразка позивача є наявність на товарах відповідача написів, пунктирних ліній, а також цифрових позначок (1000, 2000, 3000, 4000).
5. Відмінність є і у самих лініях, на промисловому зразку позивача вони суцільні, а на товарах відповідача є лінії: суцільні, переривчасті, пунктирні.
Для формування поінформованим користувачем різного загального (візуального) враження достатньо щонайменше однієї різниці в суттєвих ознаках, якими характеризується зовнішній вигляд промислового зразка/виробу або його частин, що порівнюються.
Отже зображення промислового зразка позивача і зображення відповідача є насправді різними як у деталях, так і в їх суті.
Позивач у позовній заяві посилається на те, що зображення на товарах відповідача є схожими настільки, що їх можна сплутати із промисловим зразком, оскільки вони схожі графічно та складаються із тих самих частин, товари відповідача містять усі суттєві ознаки промислового зразка позивача, фактично йдеться про повне копіювання промислового зразка.
Проте, в позовній заяві позивач не зазначає, якими суттєвими ознаками характеризується його промисловий зразок та які суттєві ознаки були використані відповідачем.
Позивач також не надає жодного доказу на підтвердження того, що зовнішній вигляд товарів відповідача або їх частин справляють на поінформованого користувача таке саме загальне враження, як і промисловий зразок, що охороняється.
Фактично позивач просить суд самостійно вирішити, чи товар відповідача містить зображення промислового зразка шляхом порівняння його зображення та фото окремих товарів відповідача.
Проте суд, за загальним правилом, не може вважатися поінформованим користувачем у розумінні Закону "про промислові зразки" та Правил подання заявки, адже може не мати усіх ознак, що властиві такій особі.
Як вже зазначалось судом, для обґрунтування позову позивач мав би надати висновок експертизи. Проте, позивач такий висновок суду не подав.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позивач не довів, що відповідач використав належний позивачеві промисловий зразок, чим порушив його права.
Суд також враховує те, що відповідач використовував зображення (яке, за твердженням позивача, є схожим на промисловий зразок) у власній комерційній діяльності з 2021 року, задовго до подачі позивачем заявки на реєстрацію промислового зразка (дата подачі заявки позивача відповідно до свідоцтва - 07.07.2023).
Потрібно зазначити, що сам позивач у позовній заяві визнає цю обставину. Як зазначено в позовній заяві самим позивачем "Позивач не має можливості встановити точну дату початку використання промислового зразка Відповідачем, однак, враховуючи, що сторінку Відповідача у мережі інстаграм створено ще у 2013 році, а рекламування товару із позначенням промислового зразка Позивача наявні і за 2022 і за 2021 роки".
Враховуючи викладені обставини, суд зазначає, що в матеріалах справи немає жодних доказів на підтвердження того, що відповідач використовував у своїй діяльності промисловий зразок позивача, у зв'язку з чим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача припинити порушення прав інтелектуальної власності позивача шляхом заборони виробляти, пропонувати для продажу та продавати товар, виготовлений із використанням всієї сукупності суттєвих ознак промислового зразка «ПРИНТ ДЛЯ ТКАНИНИ» (номер заявки s202300607), зареєстрованого на підставі Свідоцтва №46110, автором якого є Дедюля Олеся Леонідівна, оскільки такі вимоги є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними належними доказами.
Щодо компенсації упущеної вигоди, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право (ч. 3 ст. 22 ЦК України).
З огляду на зазначені положення законодавства, такий спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів як відшкодування збитків, спрямований на відновлення порушеного майнового стану потерпілої особи та на усунення негативних майнових наслідків, що настали. Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Відповідальність за порушення права інтелектуальної власності у вигляді відшкодування шкоди, завданої суб'єктові відповідного права, може наставати лише за одночасної наявності таких умов:
1) факту протиправної поведінки відповідача (зокрема, недодержання умов авторського, ліцензійного договорів, використання об'єкта права інтелектуальної власності без дозволу правовласника);
2) шкоди, завданої суб'єктові права інтелектуальної власності;
3) причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою;
4) вини особи, яка заподіяла шкоду.
Доказування наявності перших трьох умов покладається на позивача. При цьому, судом застосовується презумпція вини особи, яка завдала шкоду: така особа вважається винною, поки не буде доведено інше.
При цьому відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності (у вигляді відшкодування збитків) настає лише за наявності вини.
Частиною 2 статті 26 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» передбачено, що розмір відшкодування збитків визначається судом з урахуванням упущеної вигоди або доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним прав власника зареєстрованого або незареєстрованого промислового зразка.
Розмір компенсації визначається судом на підставі обсягу порушення, вини порушника та інших обставин, що мають істотне значення. При цьому розмір компенсації не може бути меншим ніж розмір винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання прав на зареєстрований або незареєстрований промисловий зразок, щодо якого виник спір. У разі якщо порушення прав на зареєстрований або незареєстрований промисловий зразок відбулося ненавмисно і без недбалості, розмір компенсації дорівнює розміру винагороди, яка була б сплачена за надання такого дозволу.
Стягнення компенсації застосовується судом замість відшкодування збитків на розсуд власника зареєстрованого промислового зразка.
Як вже було встановлено судом, позивачем не доведено наявності всіх чотирьох умов, для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, а саме не доведено факту протиправної поведінки відповідача.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Отже істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, враховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягала доведенню позивачем перед судом.
Проте, як вже зазначалось судом, позивачем не доведено належними та допустимими доказими тієї обставини, що відповідач використовує у своїй діяльності промисловий зразок позивача.
Суд вважає що позивач не довів наявності свого порушеного права, що є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову в частині відшкодування збитків (отримання компенсації).
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з чч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Тягар доказування передбачає обов'язок сторони довести її вимоги або заперечення (обов'язок переконання суду) та подати докази на їх підтвердження (обов'язок представлення доказів) в межах всієї справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на відсутність доказів факту використання відповідачем промислового зразка позивача та порушення його прав інтелектуальної власності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких судові витрати покладаються на позивача, у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-238, 240-241 ГПК України, суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "24" жовтня 2025 р.
Суддя К.В. Аріт