Справа № 128/1448/25
23 жовтня 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості по якому 09.01.2025 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025020050000035, по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, -
В проваджені Вінницького районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження відомості по якому 09.01.2025 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025020050000035, по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України.
У судове засідання з'явились прокурор ОСОБА_3 , доставлений під вартою обвинувачений ОСОБА_4 , з'явився захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 ..
У зв'язку із закінченням терміну тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , який спливає 17.11.2025, прокурором заявлено клопотання про продовження терміну тримання під вартою обвинуваченого, яке подано суду в письмовому вигляді, та копія якого була вручена обвинуваченому і захиснику.
В поданому клопотанні про продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 на строк два місяці, прокурор зазначив, що не відпали ризики, визначені ухвалою слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зокрема, це переховування обвинуваченого від суду, оскільки обвинувачений свою вину не визнає, внаслідок чого є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може ухилитися від суду, що, в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків; незаконного впливу обвинуваченого на свідків кримінального провадження, оскільки суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників провадження суд отримує усно, а тому обвинувачений, перебуваючи на волі, може здійснювати вплив на свідків з метою подальшого уникнення кримінальної відповідальності; вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачений офіційно не працевлаштований та не навчається, немає постійного заробітку та доходу, є внутрішньо переміщеною особою, не одружений та на утриманні малолітніх/неповнолітніх дітей не має, що свідчить про відсутність стійких соціальних зв'язків та те, що кримінально карана діяльність ОСОБА_4 є своєрідним джерелом доходу, існує ризик, що обвинувачений не зробив для себе належних висновків та може продовжити свою злочинну діяльність. Застосування більш м'якого запобіжного заходу в даному кримінальному провадженні є недоцільним та малоефективним, оскільки вони не можуть запобігти наявним ризикам, оскільки: особисте зобов'язання є недостатньо суворим запобіжним заходом, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та міру можливого покарання, особу обвинуваченого, його репутацію та соціальні зв'язки; особиста порука, оскільки у обвинуваченого відсутні поручителі, які заслуговують на довіру та зможуть доставити його до суду на першу вимогу; застава, оскільки обвинувачений офіційно не працевлаштований та не має офіційного джерела доходів, а в разі сплати застави іншою особою він зможе продовжити злочинну діяльність чи переховуватися від суду; домашній арешт, враховуючи складність контролю за виконанням обвинуваченим покладених на нього обов'язків під час такого запобіжного заходу, так як даний запобіжний захід не запобігає доступу обвинуваченого до технічних засобів, безпосередніх соціальних контактів з іншими особами, в тому числі із свідка у кримінальному провадженні, що також може завадити виконанню завдань кримінального провадження на цьому етапі.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 заперечив щодо задоволення клопотання прокурора, оскільки стороною обвинувачення не доведено існування ризиків, що визначені ст. 177 КПК України, на запобігання яким спрямоване застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В свою чергу, заявив клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт в певну пору доби, а саме в ніч. Зазначив, що обвинувачений, вперше притягується до кримінальної відповідальності, визнає фактичні обставини справи, заперечуючи лише правову кваліфікацію, оскільки вважає, що мав місце триваючий злочин, що фактично усуває ризики впливу на будь-кого. Обвинувачений є особою молодого віку, тривалий час перебуває під вартою. Окрім того, під час перебування під вартою обвинувачений захворів на ниркові захворювання. Його родина постійно передає йому ліки, неодноразово звертався до медичної частини для огляду, однак дане лікування передбачає виключно медикаментозне лікування і на даний час хвороба прогресує. Доказів хвороби не представилось можливим надати, оскільки про дану обставину захиснику стало відомо лише перед засіданням. Просив врахувати, що обвинувачений має постійне місце проживання, де проживає зі своєю родиною, в залу суду присутні мати та сестра, що свідчить про існування соціальних зв'язків, а тому вважає, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певну пору доби буде достатнім запобіжним заходом для дотримання обвинуваченим його обов'язків. Таким чином, визначені в ухвалі про обрання обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ризики вичерпалися, а нових прокурором не зазначено.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав клопотання свого захисника та просив його задовольнити. Додатково зазначив, що до затримання він неофіційно працював на автомийці. Щодо задоволення клопотання прокурора про продовження відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував, просив звільнити його з під варти на домашній арешт в певну пору доби, а саме в ніч.
Прокурор заперечив щодо клопотання захисника, яке підтримав обвинувачений ОСОБА_4 , вважаючи, що тримання під вартою найбільше відповідає вказаним в клопотанні ризикам, а тому в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого просив відмовити, вважаючи його необгрунтвоаним, та задовольнити його клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Окрім того, зазначив, що стороною захисту не надано доказів захворювання обвинуваченого.
Вислухавши пояснення учасників кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку, суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року по справі №1-28/2017 №1-р/2017 положення третього речення частини третьої статті 315 Кодексу в частині, що передбачає поширення продовження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжних заходів у виді домашнього арешту чи тримання під вартою, обраних під час досудового розслідування, без клопотань учасників кримінального провадження, зокрема прокурора, та без перевірки судом обґрунтованості підстав для їх застосування, за яких такі запобіжні заходи були обрані на стадії досудового розслідування, суперечить вимогам частин першої, другої статті 29 Конституції України, а тому визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення третього речення частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України.
Конституційний Суд України зазначає, що висновки слідчого судді щодо будь-яких обставин, які стосувалися суті підозри, обвинувачення та були взяті до уваги при обґрунтуванні запобіжного заходу, обраного під час досудового розслідування, для суду на стадії судового провадження не є преюдиційними. У підготовчому провадженні суд має перевірити обґрунтованість застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, пов'язаного з обмеженням його права на свободу та особисту недоторканність, та прийняти вмотивоване рішення, незважаючи на те, чи закінчився строк дії ухвали слідчого судді, постановленої на стадії досудового розслідування про обрання такого запобіжного заходу.
Проте зміст положення третього речення частини третьої статті 315 КПК України дозволяє поширити дію постановленої на стадії досудового розслідування ухвали слідчого судді щодо обраних запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою на стадію судового провадження у суді першої інстанції у тому випадку, коли обвинувальний акт передається до суду без клопотання прокурора щодо продовження дії цих запобіжних заходів у зв'язку із закінченням досудового розслідування, тобто закінченням однієї стадії кримінального провадження та початком іншої стадії - стадії судового провадження.
Крім того, у положеннях частин першої, другої статті 42 КПК України розмежовано поняття «підозрюваний», «обвинувачений (підсудний)» у кримінальному провадженні. Водночас частиною першою статті 177 Кодексу передбачено можливість застосування запобіжних заходів як до підозрюваного, так і до обвинуваченого, а частиною другою цієї статті визначено підстави застосування таких заходів слідчим суддею, судом. Наслідками направлення в порядку, передбаченому статтею 291 КПК України, та надходження до суду обвинувального акта є набуття особою, щодо якої складено такий обвинувальний акт, нового процесуального статусу - обвинуваченого (підсудного), а також початок нової процесуальної стадії кримінального провадження - стадії судового провадження у суді першої інстанції.
Таким чином, зміна процесуального статусу особи з підозрюваного на обвинуваченого (підсудного) та початок стадії судового провадження у суді першої інстанції виключають продовження застосування запобіжних заходів, обраних слідчим суддею до такої особи на стадії досудового розслідування як до підозрюваного. Отже, у разі відсутності вмотивованого рішення суду, яким дозволено позбавлення особи свободи на період, визначений цим судовим рішенням, така особа має бути негайно звільнена.
Запобіжні заходи - це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод осіб, які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень. Ці обмеження стосуються свободи пересування та вільного вибору місця перебування.
Судом встановлено, що 28.02.2025 о 01-33 год. в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_4 було затримано, та 28.02.2025 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1, 2 ст. 307 КК України.
01.03.2025 слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області обрано запобіжний захід ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою строком на 59 діб, тобто до 01-30 год. 28.04.2025.
В подальшому, ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 25.04.2025 ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб, тобто до 23.06.2025.
Ухвалами Вінницького районного суду Вінницької області від 16.06.2025, від 04.08.2025 та від 19.09.2025 обвинуваченому ОСОБА_4 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 17.11.2025 включно.
Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.
Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016)
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Про фундаментальність права на свободу та особисту недоторканність свідчить також факт його закріплення у більшості міжнародних правових актів. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання (стаття 9), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року вказано, що ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом (пункт 1 статті 9).
Право на свободу та особисту недоторканність, як і будь-яке інше право, потребує захисту від свавільного обмеження, для чого вимагається періодичний судовий контроль за обмеженням чи позбавленням свободи та особистої недоторканності, що має здійснюватися у визначені законом часові інтервали.
Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, який полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установу тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням режиму цієї установи.
У частині першій статті 183 КК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кодексу. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
У відповідності до вимог ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється на засадах верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»).
Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту та тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об'єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути ( пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017).
Європейським судом 15.12.2016 року прийнято рішення «Ігнатов проти України» (заява N 40583/15), де констатував порушення ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (право на свободу та особисту недоторканість). Зокрема, Європейський суд зазначив про те, що під час процедури розгляду питання про продовження запобіжного заходу «суддя не вказав у чому полягають конкретні ризики щодо кожного обвинуваченого, а отже рішення було свавільним та не відповідає вимозі «законності»; впродовж всього періоду заявник тримався під вартою на підставі припущень щодо можливого тиску на свідків та перешкоджання слідству та суду. В той час як згідно ст. 5 Конвенції органи державної влади повинні надати реальні докази існування таких ризиків». Отже, визнаючи порушення п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод під час розгляду зазначеної справи Європейський суд вкотре повторив позицію щодо того, що відсутність мотивації в судовому рішенні щодо продовження тримання під вартою несумісне з принципом захисту від свавілля, що передбачається п. 1 ст. 5 Конвенції.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження або обрання запобіжного заходу тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.
Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»).
Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об'єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Суд, оцінивши в сукупності всі обставини, у тому числі відповідно до ст. 178 КПК, а саме: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України; його вік та стан здоров'я; те, що вперше притягується до кримінальної відповідальності; наявність соціальних зв'язків у місці його проживання, доказом чого є перебування у залі суду його матері та сестри, що, в свою чергу свідчить про небайдужість рідних до долі ОСОБА_4 ; те, що обвинувачений має постійне місце проживання; до взяття під варту працював, хоча й неофіційно. Дані обставини спростовують твердження прокурора про те, що обвинувачений може ухилятися від суду. Як і не підтверджено належними та допустимими доказами наявність інших ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а тому суд приходить до обґрунтованого висновку про недоведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України.
При розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України» Згідно ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України суд має право застосувати до обвинуваченого, більш м'який запобіжний захід.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
З огляду на вищенаведене, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, має соціальні зв'язки, ставлення до вчиненого кримінального правопорушення, ступінь ризиків, які існують у кримінальному провадженні та недоведеність прокурором, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не здатний запобігти вказаним ризикам, те, що обвинувачений ОСОБА_4 вже тривалий час перебуває під вартою без належного доведення стороною обвинувачення підстав продовження відносно нього виняткового запобіжного заходу, з урахуванням можливості зміни запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, який буде забезпечувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігати ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку, що необхідним та достатнім запобіжним заходом для ОСОБА_6 буде запобіжний захід у виді домашнього арешту у певний період доби, а саме в період часу з 22-00 год. до 07-00 год. ранку кожного дня, з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Відповідно, клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу підлягає задоволенню, а у задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід відмовити.
Відповідно до статті 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
У відповідності до ч. 3 ст. 202 КПК України, у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинувачений, який був затриманий: негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово; 2) негайно звільняється з-під варти та зобов'язується невідкладно прибути до місця свого проживання, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло в певний період доби.
На підставі викладеного та керуючись статтею 29 Конституції України, статтями 8, 176-179, 181, 183, 194, 202, 315, 372, 392 КПК України, суд -
В задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою - відмовити.
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт в певний період доби - задовольнити.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с-ща Калинове Папаснянського району Луганської області, мешканця АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт у певний період доби, а саме в період часу з 22-00 год. до 07-00 год. ранку кожного дня строком на два місяці, а саме до 23 грудня 2025 року включно, звільнивши з-під варти в залі суду негайно.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 такі обов'язки:
- не залишати житло за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в період часу з 22-00 год. до 07-00 год. ранку кожного дня, без дозволу суду;
- прибувати до суду за першою вимогою.
В разі невиконання обвинуваченим ОСОБА_4 вищевказаних зобов'язань до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.
Направити копію ухвали про зміну запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту для виконання та контролю до Відділу поліції №3 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області (21029, м. Вінниця, вул. Мечнікова, 7).
Строк дії ухвали складає два місяці з дня її проголошення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1