65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"24" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3325/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “СП ЮКОЙЛ» (09100, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Біла Церква, вул. Пулюя Івана, буд. 48-А)
до відповідача: Фермерського господарства “МАЙБУТНЄ АГРО» (65045, м. Одеса, вул. Ніжинська, буд. 79, каб. 37)
про стягнення 52 694, 27 грн
1. Короткий зміст позовних вимог.
12.08.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю “СП ЮКОЙЛ» (далі - ТОВ “СП ЮКОЙЛ», позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом (вх. № 3413/25 від 18.08.2025), про стягнення з Фермерського господарства “МАЙБУТНЄ АГРО» (далі - ФГ “МАЙБУТНЄ АГРО») за отриманий неоплачений товар 41 848, 50 грн, пені - 5074, 66 грн, трьох відсотків річних - 1053, 38 грн, інфляційного збільшення боргу - 4717, 73 грн, всього на суму 52 694, 27 грн та судового збору 3028 грн.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч. 7 ст. 252 ГПК України.
Ухвала суду від 25.08.2025 була доставлена позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів 26.08.2025, про що свідчать відповідні довідки про доставку електронного документу, сформовані за допомогою Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 7 ст. 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу. Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (ч. 6 ст. 242 ГПК України).
Згідно з ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Отже, ГПК України передбачено два способи надсилання судового рішення: (1) в електронній формі - через “Електронний кабінет» та (2) шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Тобто, ухвала суду від 25.08.2025 була надіслана позивачу та відповідачу у відповідності до вимог ГПК України.
Суд також бере до уваги, що сторони мали можливість ознайомитись з усіма процесуальними документами у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua), який є відкритим для доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень»).
Таким чином, матеріали справи свідчать про належне повідомлення учасників справи про відкриття провадження у справі та встановлення процесуальних строків, а також створення учасникам судового процесу належних умов для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
З огляду на викладене господарський суд доходить висновку про належне повідомлення як позивача, так і відповідача про розгляд судом даного спору.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно з ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
3. Позиція учасників справи.
Доводи позивача - ТОВ “СП ЮКОЙЛ».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору поставки № ОС-20/1166 від 04.09.2024 позивач поставив товар, а відповідач прийняв його, однак останній порушив зобов'язання в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.
За прострочення виконання зобов'язань відповідно до ст. 625 ЦК України позивач нарахував інфляційні втрати та 3 % річних, а також згідно з п. 7.2 договору поставки нарахував пеню у розмірі 0, 2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Правову позицію позивач обґрунтовує приписами ст. ст. 525, 526, 530, 612, 625, 655, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193 ГК України.
Оскільки відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами до суду не надав, суд у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України, враховуючи, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами.
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Між ТОВ “СП ЮКОЙЛ» як постачальником та ФГ “МАЙБУТНЄ АГРО» як покупцем 04.09.2024 було укладено договір постави № ОС-20/1166 (далі - договір), п. 1.1. якого передбачено, що на умовах, викладених в цьому договорі, постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити масла, мастила та технічні рідини, іменовані в подальшому "товар".
Відповідно до п. 1.2. договору постачання товару здійснюється партіями. Постачальник і покупець погоджують можливість постачання кожної партії товару, при цьому узгоджується найменування, асортимент, ціна і кількість передбачуваного до поставки товару. У разі якщо асортимент передбачуваного до постачання товару містить більше 3-х (трьох) найменувань, постачальник має право вимагати надання, а покупець зобов'язаний надати заявку у письмовій формі (факсограмою, поштовим відправленням, електронною поштою). Заявка надається на фірмовому бланку, підписується повноважним представником покупця і скріплюється печаткою.
Згідно з п. 1.3. договору найменування, асортимент, ціна, кількість товару вказується в видаткових накладних, виданих постачальником на кожну узгоджену, поставлену партію товару, і завірених підписом повноважного представника покупця. У кожній видатковій накладній в обов'язковому порядку вказується номер і дата цього договору. На вимогу однієї із сторін, умови щодо найменування, асортименту, ціни і кількості товару, що поставляється, фіксуються в специфікаціях, належно оформлених у вигляді додатків до цього договору, які є невід'ємною його частиною.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що ціна товару за цим договором встановлюється в гривнях і вказується в рахунку, що пред'являється до оплати постачальником, на кожну узгоджену, поставлену партію товару, з відображенням її у відповідній видатковій накладній. Ціна товару включає ПДВ, порядок нарахування якого встановлений Податковим кодексом України.
За умовам п. 2.2. договору ціна товару, зазначена в рахунках на оплату, що виставляються постачальником, і відображена у відповідних видаткових накладних, визначається з урахуванням умов поставки, передбачених цим договором.
У відповідності до п. 2.3. договору загальна вартість договору визначається як сумарна вартість товару, поставка якого здійснена відповідно до умов цього договору та підтверджена видатковими накладними.
Оплата за товар, поставлений за цим договором, здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника у порядку і строки, передбачені цим договором. Покупець здійснює оплату вартості узгодженої партії поставленого товару, на підставі рахунку, пред'явленого до оплати постачальником, протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту відвантаження відповідної партії товару, дата якого зафіксована у відповідній видатковій накладній (п. п. 3.1., 3.2. договору).
Пунктом 4.1. договору встановлено, що товар за цим договором постачається на умовах DDP, склад покупця/вантажоодержувача. Адреса складу покупця/вантажоодержувача зазначається у відповідній товарно-транспортній накладній. Умови поставки розуміються у відповідності з правилами "Інкотермс" в редакції 2010 року, які застосовуються з урахуванням особливостей, пов'язаних з внутрішньодержавним характером цього договору, а також особливостей, що випливають з умов цього договору.
Згідно з п. 4.2. договору умови поставки товару, що застосовуються згідно з п. 4.1. цього договору, вказуються також у відповідній видатковій накладній, що видається постачальником на кожну узгоджену партію товару, що постачається.
У відповідності до п. 4.4. договору датою поставки вважається дата передачі товару, зазначена у відповідній видатковій накладній, що видана постачальником і завірена підписом повноважного представника покупця.
При недотриманні покупцем строків оплати, встановлених п. та п. 3.5 цього договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 7.2. договору).
Пунктом 10.1. договору визначено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання його повноважними представниками сторін і діє до 31 грудня 2025 року. У випадку, якщо жодна із сторін за 1 (один) місяць до закінчення терміну дії цього договору письмово не повідомила про намір розірвати цей договір, то дія цього договору автоматично пролонгується на кожний наступний рік на тих самих умовах.
Договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений відтисками печаток останніх.
На виконання договору позивач поставив товар, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною № 035670 від 05.09.2024 на суму 23 756, 70 грн з ПДВ та за видатковою накладною № 044471 від 23.10.2024 на суму 18 091, 80 грн з ПДВ, що загалом становить 41 848, 50 грн.
Позивач виставив відповідачу рахунок № 043121 від 05.09.2024 на суму 23 756, 70 грн з ПДВ та рахунок № 053322 від 23.10.2024 на суму 18 091, 80 грн з ПДВ.
Вказані накладні підписані сторонами без зауважень та претензій.
Таким чином, сума заборгованості за поставлений товар складає 41 848, 50 грн.
У претензії № 18/25 від 20.06.2025, адресованій відповідачу, позивач пропонував негайно перерахувати суму основного боргу - 41 848, 50 грн, суму пені - 5074, 66 грн, суму інфляційного збільшення боргу - 4466, 64 грн та суму трьох процентів річних - 867, 63 грн, а всього 52 257, 43 грн.
Претензія № 18/25 від 20.06.2025 була надіслана засобами поштового зв'язку, про що свідчать наявні в матеріалах справи опис вкладення від 20.06.2025, накладна № 6909800097940 та фіскальний чек від 20.06.2025 АТ «Укрпошта».
Відповідачем отримана претензія, про що свідчать дані з офіційного сайту АТ «Укрпошта», однак залишена ним без задоволення та відповіді.
5. Позиція суду.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ст. 251 ЦК України).
В силу ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 ГК України).
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частинами 1 та 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 41 848, 50 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 035670 від 05.09.2024, № 044471 від 23.10.2024, які підписані відповідачем без зауважень та заперечень.
Однак, відповідач за поставлений товар не розрахувався, у зв'язку з чим розмір неоплаченої суми основної заборгованості становить 41 848, 50 грн.
Отже, оскільки сторони добровільно, на власний розсуд погодили умови договору, які передбачають порядок розрахунків, то з урахуванням приписів ст. ст. 525, 526 і 629 ЦК України щодо обов'язковості договору та недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання, суд зазначає, що у ФГ “МАЙБУТНЄ АГРО» згідно з п. п. 3.1., 3.2. договору поставки виник обов'язок у повному обсязі здійснити оплату отриманого товару загальною вартістю 41 848, 50 грн.
Відповідач доказів виконання зобов'язань або неможливості такого виконання за договором поставки № ОС-20/1166 від 04.09.2024 щодо оплати в повному обсязі отриманого товару суду не надав, доказів врегулювання спору мирним шляхом не направив; заявлених до нього вимог не спростував, тому грошове зобов'язання не припинилося виконанням, проведеним належним чином.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 41 848, 50 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки в частині термінів оплати, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 5074, 66 грн на підставі п. 7.2. договору, 3 % річних у розмірі 1053, 38 грн, інфляційне збільшення боргу у розмірі 4717, 73 грн.
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені у розмірі 5074, 66 грн судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично невірним, у зв'язку з чим зробив власний:
за період з 20.09.2024 по 06.11.2024; 23 756, 70 грн х (2 х 13, 00 : 366) х 48 : 100 = 810, 06 грн, де 23 756, 70 грн - сума боргу, 13, 00 - розмір облікової ставки НБУ, 48 - кількість днів прострочення;
за період з 07.11.2024 - 12.12.2024 : 13,00 (облікова ставка НБУ); 41 848,50 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366 ) x 36 днів (прострочення) : 100 = 1070, 22 грн;
за період з 13.12.2024 - 31.12.2024 : 13,50 (облікова ставка НБУ); 41 848,50 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366 ) x 19 днів (прострочення) : 100 = 586, 57 грн;
за період з 01.01.2025 - 23.01.2025 : 13,50 (облікова ставка НБУ); 41 848,50 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 365) x 23 днів (прострочення) : 100 = 712 грн;
за період з 24.01.2025 - 06.03.2025 : 14,50 (облікова ставка НБУ); 41 848,50 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 = 1396, 48 грн;
за період з 07.03.2025 - 20.03.2025 : 15,50 (облікова ставка НБУ) 41 848,50 (Сума боргу) x (2 x 15,50 : 365) x 14 днів (прострочення) : 100 = 497, 60 грн.
Відповідачем розрахунок суми пені не оспорено.
Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 5071, 74 грн.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційного збільшення боргу в розмірі 4717, 73 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично невірним, однак, з урахуванням принципу диспозитивності господарського судочинства, в межах заявлених позовних вимог стягненню підлягає заявлена позивачем сума, а саме 4717, 73 грн.
Відповідачем розрахунок інфляційного збільшення боргу не оспорено.
Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 4717, 73 грн.
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми трьох процентів річних в сумі 1053, 58 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично невірним, у зв'язку з чим зробив власний:
за період з 20.09.2024 по 06.11.2024; 23 756, 70 x 3 % x 48 : 366 : 100 = 93, 47 грн, де 23 756, 70 грн - сума заборгованості, 48 - кількість днів прострочення;
за період з 07.11.2024 до 31.12.2024; 41 848,50 x 3 % x 55 : 366 : 100 = 188, 66 грн, де 41 848, 50 грн - сума заборгованості, 55 - кількість днів прострочення;
за період з 01.01.2025 по 12.08.2025; 41 848,50 x 3 % x 224 : 366 : 10+0 = 770, 47 грн, де 41 848, 50 грн - сума заборгованості, 22 - кількість днів прострочення. Тобто, загальна сума трьох процентів річних за вказані періоди - 959, 13 грн (188, 66 грн + 770, 47 грн).
Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3 % річних в сумі 1052, 60 грн.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ “СП ЮКОЙЛ» цілком обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню частково.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи витрати по сплаті судового збору у мінімальному розмірі, задоволення позовних вимог частково не впливає на розподіл судових витрат відповідно до ст. 129 ГПК України, відтак покладаються на відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства “МАЙБУТНЄ АГРО» (65045, м. Одеса, вул. Ніжинська, буд. 79, каб. 37; ідентифікаційний код юридичної особи: 41945238) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СП ЮКОЙЛ» (09100, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Біла Церква, вул. Пулюя Івана, буд. 48-А; ідентифікаційний код юридичної особи: 31852954) основний борг в розмірі 41 848, 50 грн (сорок одна тисяча вісімсот сорок вісім гривень, п'ятдесят копійок), пеню в розмірі 5071, 74 грн (п'ять тисяч сімдесят одна гривня, сімдесят чотири копійки), три проценти річних у розмірі 1052, 60 грн (одна тисяча п'ятдесят дві гривні, шістдесят копійок), інфляційні втрати у розмірі 4717, 73 грн (чотири тисячі сімсот сімнадцять гривень, сімдесят три копійки) та судовий збір у розмірі 3028 грн (три тисячі двадцять вісім гривень).
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.О. Мусієнко