ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.10.2025Справа № 910/3650/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/3650/25
За позовом Державного підприємства «Центр забезпечення» Управління справами Апарату Верховної Ради України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нітропостач»
про стягнення 166738,72 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Державне підприємство «Центр забезпечення» Управління справами Апарату Верховної Ради України (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нітропостач» (далі - відповідач) про стягнення 166738,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати за договором оренди державного індивідуально визначеного нерухомого майна - паливно-заправного пункту (Автозаправної станції) № 20-02/20/24-20-Д від 20.02.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нітропостач» та Державним підприємством Міністерства оборони України «Київське управління механізації і будівництва», у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 151083,31 грн, 3% річних у розмірі 1550,72 грн та пеню у розмірі 14104,69 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/3650/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено сторонам строк на подачу заяв по суті спору.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей Господарського процесуального кодексу України.
Так, частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Як вбачається з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Товариство з обмеженою відповідальністю «Нітропостач» має зареєстрований «Електронний кабінет» в підсистемі «Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі.
Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З урахуванням зазначеного, ухвала Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу до Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС.
З наявного в матеріалах справи повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, яке отримане з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що документ в електронному вигляді «ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику сторін)» від 24.04.2025 по справі №910/3650/25 (суддя Васильченко Т.В.) було надіслано одержувачу ТОВ «Нітропостач» в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 24.04.25 о 21:14 год.
У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Втім відповідач, у визначений судом строк, не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.
Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
20.02.2020 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Київське управління механізації і будівництва» (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нітропостач» (далі - орендар) було укладено договір оренди державного індивідуально визначеного нерухомого майна - паливо-заправного пункту (Автозаправної станції) №20-02/20/24-20-Д (далі - договір) предметом якого за умовами пункту 1.1 є обов'язок орендодавця передати, а орендаря прийняти у строкове платне користування окреме індивідуально-визначене нерухоме майно: паливо-заправний пункт (АЗС) за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, 181 інвентарний номер 010-3-019, загальною площею 35,6 кв.м., із підземними ємностями для зберігання пального, балансова вартість 198167,00 грн (сто дев'яносто вісім тисяч сто шістдесят сім гривень 00 коп.) (надалі за текстом - майно), що перебуває на балансі орендодавця.
Відповідно до пункту 1.2 договору майно передається в оренду з метою ведення господарської діяльності орендарем.
Пунктами 2.1 та 2.2 договору встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування майном на 60 місяців, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується майном протягом строку оренди, визначеного п. 2.1. цього договору.
Згідно пункту 3.1 договору балансова вартість майна, станом на 01.02.2020, становить 198167,00 (сто дев'яносто вісім тисяч сто шістдесят сім гривень 00 коп.).
Розмір орендної плати за один місяць оренди майна становить 13500,00 грн (тринадцять тисяч п'ятсот гривень 00 коп.). із врахуванням ПДВ. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункти 3.2, 3.3 договору).
За умовами пункту 3.4 договору у разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.
Відповідно до пункту 3.7 договору орендна плата перераховується орендодавцю щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.
Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає індексації і стягується орендодавцем, з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати (пункт 3.8 договору).
Згідно пункту 3.16 договору закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря та орендодавця від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи штрафні санкції та некомпенсовані у рахунок орендної плати витрати орендаря, капітальний ремонт та невід'ємні поліпшення майна.
Умовами пункту 3.17 договору сторони встановили, що документом, що підтверджує надання послуг з оренди за цим договором, є акт надання послуг з оренди.
Пунктами 3.18, 3.19 договору визначено, що орендодавець, до 10 числа місяця, направляє орендарю два примірники акту наданих послуг з оренди за попередній місяць. Орендар на протязі трьох днів з дня отримання актів наданих послуг, підписує їх та повертає один примірник орендодавцю. При наявності у орендаря претензій або заперечень щодо обсягу наданих послуг за цим договором, орендар зобов'язаний підписати акти наданих послуг із викладенням своїх претензій або заперечень та повернути один примірник акту орендодавцю.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору документом, що підтверджує передачу майна від орендодавця орендарю, є акт приймання-передачі майна. Орендодавець зобов'язаний передати орендарю майно на протязі трьох днів з дня підписання цього договору.
Згідно пункту 6.1 договору обов'язком орендаря є, зокрема, своєчасна і у повному обсязі сплата орендної плати, у свою чергу, обов'язком орендодавця є, зокрема, передача орендарю в оренду майна згідно з цим договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим договором; не вчинення дій, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умов цього договору (пункт 6.3 договору).
Відповідно до пункту 8.1 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність визначену законодавством України.
Пунктом 8.2 договору встановлено, що у разі порушення орендарем строків виконання будь-якого грошового зобов'язання за цим договором, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення виконання такого грошового зобов'язання, яка нараховується на суму простроченого платежу (платежів) до моменту повного виконання відповідного грошового зобов'язання.
Згідно пункту 11.3 договору реорганізація орендодавця або перехід права власності (права господарського відання, оперативного управління, права користування, відчуження, передання у заставу тощо) на орендоване майно третім особам, не є підставою для розірвання, припинення або зміни цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника (користувача, правонаступника заставодержателя тощо) орендованого майна.
Договір набуває чинності з 01.04.2020 та діє до 01.04.2025 року. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення цього договору або зміну його умов за місяць до закінчення строку його дії, цей договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункти 11.1, 11.2 договору).
Судом встановлено, що 15.02.2021 року Міністерством оборони України було прийнято наказ №43 про створення Державного підприємства «Автобаза» шляхом виділу зі складу Державного підприємства Міністерства оборони України «Київське управління механізації і будівництва»
Як зазначає позивач і не заперечується відповідачем на виконання наказу Міністерства оборони України №43 від 15.02.2021 було сформовано розподільчий баланс, яким розділено майно, права та обов'язки між ДП «Автобаза» та ДП МОУ «Київське управління механізації і будівництва», зокрема, передано до ДП «Автобаза» паливо-заправний пункт (АЗС) за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, 181 інвентарний номер 010-3-019, загальною площею 35,6 кв.м., із підземними ємностями для зберігання пального.
У подальшому, 03.11.2021 року Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства «Автобаза» до сфери управління Управління справами Апарату Верховної Ради України» №1448-р, передано цілісний майновий комплекс державного підприємства «Автобаза» (код згідно з ЄДРПОУ 44276271) із сфери управління Міністерства оборони до сфери управління Управління справами Апарату Верховної Ради України.
Управління справами Апарату Верховної Ради України прийнято до сфери Управління справами Апарату Верховної Ради України ДП «Автобаза», перейменовано на ДП «Центр забезпечення» Управління справами Апарату Верховної Ради України та затверджено статут підприємства.
Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно частини 1, 2 статті 109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.
Враховуючи встановлені обставини справи, а також приписи чинного законодавства, суд приходить висновку, що Державне підприємство «Центр забезпечення» Управління справами Апарату Верховної Ради України є правонаступником прав та обов'язків орендодавця за договором оренди державного індивідуально визначеного нерухомого майна - паливно-заправного пункту (Автозаправної станції) № 20-02/20/24-20-Д від 20.02.2020, укладеного між Державним підприємством Міністерства оборони України «Київське управління механізації і будівництва», як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нітропостач», як орендарем.
Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, на виконання умов пунктів 4.1, 4.2, 6.3.1 укладеного договору, орендодавець передав орендарю об'єкт оренди (майно), у свою чергу, ДП «Центр забезпечення» Управління справами Апарату Верховної Ради України у період з квітня 2024 року по лютий 2025 року надало ТОВ «Нітропостач» послуги з оренди на загальну суму 198626,75 грн.
На виконання умов пункту 3.17 договору позивачем було виставлено відповідачу акти надання послуг за період квітень 2024 - лютий 2025 року включно, на загальну суму 198626,75 грн, а саме: №201 від 30.04.2024 на суму 16958,26 грн, №309 від 31.05.2024 на суму 17060,00 грн, №443 від 30.06.2024 на суму 17435,33 грн, №615 від 31.07.2024 на суму 17557,40 грн, №697 від 31.08.2024 на суму 17662,75 грн, №731 від 30.09.2024 на суму 17927,69 грн, №841 від 31.10.2024 на суму 18250,39 грн,№962 від 30.11.2024 на суму 18597,14 грн, №994 від 31.12.2024 на суму 18857,51 грн, №147 від 31.01.2025 на суму 19083,80 грн та №236 від 28.02.2025 на суму 19236,48 грн, які відповідач не підписав.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.
У той же час відповідач свої зобов'язання щодо сплати вартості послуг з оренди виконав частково, сплативши 47543,44 грн, що підтверджується інформаційними повідомленнями про зарахування коштів №13 від 26.08.2024 на суму 5000,00 грн, №15 від 29.08.2024 на суму 5000,00 грн, №18 від 04.09.2024 на суму 5000,00 грн, №21 від 06.09.2024 на суму 5000,00 грн, №24 від 11.09.2024 на суму 5000,00 грн, №31 від 23.09.2024 на суму 5000,00 грн, №39 від 01.10.2024 на суму 5000,00 грн, №40 від 02.10.2024 на суму 2543,44 грн, №54 від 18.10.2024 на суму 5000,00 грн та №73 від 14.11.2024 у розмірі 5000,00 грн.
У зв'язку з чим виник борг за оренду спірного нежитлового приміщення у розмірі 151083,31 грн.
Частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, зобов'язання в силу вимог статті 525 та частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у частині 7 статті 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди), а відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 1, 3 статті 760 ЦК України).
Частинами 1 та 6 статті 283 Господарського кодексу України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
При цьому, приписами частини 3 статті 283 Господарського кодексу України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що об'єктом оренди може бути, зокрема, інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1 та 5 статті 762 ЦК України).
Приписами частини 1 статті 286 Господарського кодексу України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 3.7 договору орендна плата перераховується орендодавцю щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, змісту пункту 3.7 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орендних платежів за договором на момент розгляду справи настав.
Втім, як встановлено судом, відповідач у встановлені договором строки орендну плату в належному розмірі не здійснив. Доказів зворотного під час розгляду справи суду надано не було.
Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів за договором підтверджений наявними в матеріалах справи доказами і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 151083,31 грн.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 8.2 договору встановлено, що у разі порушення орендарем строків виконання будь-якого грошового зобов'язання за цим договором, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення виконання такого грошового зобов'язання, яка нараховується на суму простроченого платежу (платежів) до моменту повного виконання відповідного грошового зобов'язання.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати орендних платежів, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та умов пункту 8.2 договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у загальному розмірі 14104,69 грн.
Окрім того, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних у розмірі 1550,72 грн.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявлених розмірах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у заявленому позивачем розмірі.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статей 13, 73, 74, 76-80, 129, 165, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Державного підприємства «Центр забезпечення» Управління справами Апарату Верховної Ради України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нітропостач» про стягнення 166738,72 грн задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нітропостач» (01004, м.Київ, вул. Пушкінська, буд. 21, н.п. №12; ідентифікаційний код 40768947) на користь Державного підприємства «Центр забезпечення» Управління справами Апарату Верховної Ради України (03151, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 181; ідентифікаційний код 44276271) основний борг у розмірі 151083 (сто п'ятдесят одна тисяча вісімдесят три) грн 31 коп., пеню у розмірі 14104 (чотирнадцять тисяч сто чотири) грн 69 коп., 3% річних у розмірі 1550 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят) грн 72 коп. та судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 24.10.2025.
СуддяТ.В. Васильченко