ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.10.2025Справа № 916/294/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Приватного акціонерного товариства сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина" (Україна, 68162, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Базарьянка, вул. Шевченка, 37, ідентифікаційний 004134346)
до держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, м. москва, вул. житня, 14, будівля 1)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Віталіті Вайн" (09200, Київська область, м. Кагарлик, вул. Незалежності, 22, ідентифікаційний код 38534742)
про стягнення 125 117 313,07 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Нікішев О.В.
Від відповідача: не з'явився
Від третьої особи: не з'явився
Приватне акціонерне товариство сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення шкоди у розмірі 125 117 313,07 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 21.03.2018 між Приватним акціонерним товариством сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина" (позикодавець) та ТОВ "Одеський завод класичних вин" (позичальник) був укладений договір поворотної фінансової допомоги № 21/3-18 зі строком її повернення до 31.12.2023, в рамках виконання якого позикодавець отримав від позичальника фінансову допомогу на суму 141 153 648,00 грн, а позичальник - здійснив її часткове повернення на суму 47 054 643,00 грн. Крім того, як зазначає позивач, задля забезпечення господарської діяльності та оптимізації виробництва ТОВ "Одеський завод класичних вин" з 2014 орендувало в т. ч. у Приватного акціонерного товариства сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина" майно, обладнання, транспортні засобі, приміщення. Так, за договором оренди № 1/22 від 22.12.2021 ТОВ "Одеський завод класичних вин" орендувало в ПАТ «Запоріжхімбудоптторг» складське приміщення, розташоване за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Вроцлавська, буд. 70.
З 24.02.2022 внаслідок збройної агресії російської федерації ТОВ "Одеський завод класичних вин" втратило належні йому рухомі товарно-матеріальні цінності, які зберігалися на складі в м. Бердянськ. При цьому станом на листопад 2023 борг ТОВ "Одеський завод класичних вин" за договором поворотної фінансової допомоги від 21.03.2018 № 21/3-18 становив 94 099 005,00 грн, проте останнє фактично позбавлене можливості повернути надану йому фінансову допомогу через відсутність необхідних коштів та втрату товарно-матеріальних цінностей, що має наслідком неможливість здійснення належної господарської діяльності через протиправні дії російської федерації, які пов'язані з окупацією території України, а саме Запорізької області та м. Бердянськ.
Згідно з договором № 01-12/2023 про відступлення права вимоги відшкодування завданої російською федерацією ТОВ "Одеський завод класичних вин" завданої шкоди передано на користь Приватного акціонерного товариства сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина".
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 матеріали позовної заяви № 308/25 від 29.01.2025 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2025, матеріали позовної заяви № 308/25 від 29.01.2025 передано для розгляду судді Андреїшиній І.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 02.04.2025.
Разом з тим, 03.03.2025 до Господарського суду міста Києва надійшов лист Господарського суду Одеської області № 916/294/25/1148/25 від 21.02.2025, з якого вбачається, що 20.02.2025 до Господарського суду Одеської області надійшов запит згідно ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 щодо витребування матеріалів справи № 916/294/25.
Також в листі, серед іншого, міститься прохання про термінове повернення матеріалів справи № 916/294/25 до Господарського суду Одеської області для подальшого їх скерування до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 зупинено провадження у справі № 916/294/25 до повернення матеріалів даної справи до Господарського суду міста Києва.
19.05.2025 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у справі № 916/294/25 залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у справі № 916/294/25 залишено без змін.
06.06.2025 засобами поштового зв'язку через відділ діловодства суду з Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 916/294/25.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 поновлено провадження у справі № 916/294/25, підготовче засідання призначено на 16.07.2025.
Учасники судового процесу участь своїх представників у засідання суду 16.07.2025 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.
11.07.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю прийняти участь у судовому засіданні через зайнятість в іншому судовому засіданні.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд його задовольнив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 відкладено підготовче засідання на 27.08.2025.
14.08.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 27.08.2025 о 09:15 та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС (https://vkz.court.gov.ua).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
26.08.2025 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
У засіданні суду 27.08.2025 судом поставлено на обговорення питання, щодо доцільності залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталіті Вайн".
Представник позивача заперечень щодо залучення вказаної третьої особи до участі у справі не навів.
З огляду на предмет та підстави позовних вимог, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, враховуючи те, що 21.03.2018 між Приватним акціонерним товариством сільськогосподарським підприємством "Чорноморська перлина" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віталіті Вайн" укладено договір № 21/3-18 поворотної фінансової допомоги із строком її повернення до 31.12.2023, суд визнав за необхідне за власною ініціативою залучити до участі у справі третьою особою, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Віталіті Вайн", оскільки рішення у даній справі може вплинути на його права та обов'язки.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 27.08.2025 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Віталіті Вайн" та відкладено підготовче засідання на 10.09.2025.
08.09.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 10.09.2025 о 09:30 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС (https://vkz.court.gov.ua).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 заяву представника Приватного акціонерного товариства сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина", Нікішева Олексія Валерійовича про участь судовому засіданні, призначеному на 10.09.2025 о 09:30 год, в режимі відеоконференції залишено без розгляду.
У засіданні суду 10.09.2025 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Відповідач та третя особа участь своїх представників у засідання суду 10.09.2025 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.10.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 22.10.2025 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
22.10.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань Приватного акціонерного товариства сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина" є юридичною особою, яка створена відповідно до законодавства України та зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.12.2003.
Основним видом діяльності ПрАТ СП «Чорноморська перлина» є: 01.21 Вирощування винограду;
01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур;
01.19 Вирощування інших однорічних і дворічних культур;
01.50 Змішане сільське господарство;
01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві;
01.63 Післяурожайна діяльність;
11.02 Виробництво виноградних вин;
36.00 Забір, очищення та постачання води;
41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель;
47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами;
86.10 Діяльність лікарняних закладів;
93.19 Інша діяльність у сфері спорту.
21 березня 2018 року між Приватним акціонерним товариством сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський завод класичних вин" було укладено договір поворотної фінансової допомоги №21/3-18 із строком її повернення до 31.12.2023.
В період з 2018 по 2023 роки ПрАТ СП «Чорноморська перлина» в рамках виконання даного договору здійснило надання фінансової допомоги на суму 141 153 648,00 грн, а ТОВ "Одеський завод класичних вин" - її часткове повернення на суму 47 054 643,00 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків та відповідними платіжними дорученнями.
Задля забезпечення безперебійності здійснення господарської діяльності та оптимізації виробництва ТОВ «ОЗКВИН» з 2014 року орендувало у ПАТ «Чорноморська перлина» майно за переліком Додатків №1-№2 до договору оренди №2 від 20.03.2014, а саме: 43 одиниці обладнання та 150 одиниць ємностей.
Відповідно до договору оренди №19/10 від 19.10.2014 ТОВ «ОЗКВИН» орендувало в ПАТ «Чорноморська перлина» автомобільний транспорт в кількості 12 одиниць.
Відповідно до договору оренди №1/9 від 01.09.2016 ТОВ «ОЗКВИН» орендувало в ПАТ «Чорноморська перлина» частину приміщень комплексу автогаражу, що розташований за адресою: 68162, Одеська обл., Татарбунарський район, село Базар'янка, вул. Виноградна, буд. 82.
Відповідно до договору оренди №1 від 21.02.2017 ТОВ «ОЗКВИН» орендувало в ПАТ «Чорноморська перлина» приміщення виноробного комплексу, що розтащований за адресою 68162, Одеська область, Татарбунарський район, с. Базар'янка, вул. Шевченко, буд. 59.
20.01.2020 укладено новий договір оренди за №1, відповідно до умов якого ТОВ «ОЗКВИН» орендувало в ПАТ «Чорноморська перлина» приміщення виноробного комплексу, що розташований за адресою: 68162, Одеська область, Татарбунарський район, с. Базар'янка, вул. Шевченко, буд. 59.
Відповідно до договору оренди №1/22 від 22.12.2021 ТОВ «ОЗКВИН» орендувало в ПАТ «Запоріжхімбудоптторг» складське приміщення, розташоване за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Вроцлавська, буд. 70.
З використанням зазначеного складського приміщення ТОВ «ОЗКВИН» здійснювало збереження частини готової продукції (виноградного вина), а також упаковок, пляшок, фільтрів, концентрату соку, цукру тощо.
Згідно з балансовою довідкою ТОВ «ОЗКВИН» №01/12-2023 від 01.12.2023 на складі, розташованому за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Вроцлавська, буд. 70 знаходилася його власність, а саме товаро-матеріальні цінності загальною вартістю 105 277 705,08 грн.
Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 22.12.2022 № 309, територія місця розташування об'єкту нерухомості де знаходилися товарно-матеріальні цінності, що належали ТОВ «ОЗКВИН» на праві власності, віднесені до територій, тимчасово окупованих російською федерацією, а саме: вся територія Бердянського району з 28.02.2022 (в редакції наказу від 22.12.2022), м. Бердянськ, Бердянської міської територіальної громади з 27.02.2022 (в редакції наказу від 15.03.2024).
Позивач у позовній заяві зазначає, що ПрАТ «Запоріжхімбудоптторг» надало довідку від 30.11.2023 №30/11, якою підтверджує, що передане ТОВ «ОЗКВИН» у користування на виконання договору №1/22 від 30.09.2021 майно, а саме належне орендодавцю складське приміщення, що розташоване за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Вроцлавська, буд. 70, знаходиться на тимчасово окупованій російською федерацією території з 27.02.2024 та з цієї дати по сьогодні відсутня будь-яка інформація щодо стану даного приміщення та наявного в ньому майна (зокрема, розміщених ТОВ «ОЗКВИН» алкогольних напоїв).
Також проінформовано, що через факт здійсненої окупації та відсутність доступу до складського приміщення, ПрАТ «Запоріжхімбудоптторг» з 27.02.2022 не може гарантувати та забезпечувати його охорону, електропостачання, опалення та роботу в цілому систем, що забезпечували відповідну температуру, вологість, вентилювання та освітлення, які необхідні для належного зберігання розміщених на складі алкогольних напоїв.
За інформацією, розміщеною у відкритих джерелах інформації в мережі Інтернет, (http://publication.pravo.gov.ru/document/0001202210030004,https://www.mid.ru/ru/foreign_policy/intemational_contracts/international_contracts/2_contract/60959/,http://kremlin.ru/acts/news/69511), РФ своїми діями, зокрема, зі сторони офіційних осіб держави-агресора, вважає та публічно визнає захоплені в результаті військової агресії території України, як території російської федерації та фактично підтверджує їх незаконну анексію.
Указом президента російської федерації від 29 вересня 2022 року №685 «Про визнання Запорізької області» визнано «державний суверенітет» та «незалежність» Запорізької області, виходячи з проведеного там під контролем Москви так званого референдума.
В Москві 30.09.2022 був підписаний договір між російською федерацією і Запорізькою областю «Про прийняття в російську федерацію Запорізької області і утворення в складі російської федерації нового суб'єкту».
Закон «Про ратифікацію договору про прийняття Запорізької області в російську федерацію і утворення в складі російської федерації нового суб'єкту» № 374-ФЗ прийнято державною думою 03.10.2022 та одобрено радою федерації 04.10.2022 та в той же день підписаний президентом російської федерації.
Таким чином, позивач стверджує, що вказані дії зі сторони російської федерації підтверджують вчинення протиправних дій, спрямованих на завершення формального процесу анексії українських територій.
Позивач у позовній заяві зазначає, що військова агресія російської федерації проти України, зокрема, на території Запорізької області, безпосередньо для ТОВ «ОЗКВИН» мала такі негативні наслідки у вигляді завданої шкоди:
- втрата ТОВ «ОЗКВИН» активів на складі за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Вроцлавська, буд. 70 через окупацію та встановлення відповідачем контролю над територією Запорізької області, проведення активних бойових дій на території Запорізької області збройними силами російської федерації;
- упущена вигода, що проявилася в неможливості отримання доходів, які ТОВ «ОЗКВИН» могло б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Враховуючи, що станом на листопад 2023 року борг ТОВ «ОЗКВИН» по договору від 21 березня 2018 року №21/3-18 становив 94 099 005,00 грн, проте останнє фактично позбавлене можливості повернути надану йому фінансову допомогу через відсутність необхідних коштів та втрату товарно-матеріальних цінностей, що має наслідком неможливість здійснення належної господарської діяльності через протиправні дії російської федерації, які пов'язані з окупацією території України, а саме Запорізької області та м. Бердянськ де знаходиться основна частина його високовартісних активів, то за наслідком переговорів між сторонами з метою вирішення спірного питання щодо повернення суми фінансової допомоги ПрАТ СП «Чорноморська перлина», стало узгодження укладення договору №01-12/2023 про відступлення права вимоги відшкодування завданої російською федерацією ТОВ «ОЗКВИН» завданої шкоди на користь ПрАТ СП «Чорноморська перлина».
Предметом зазначеного договору є передача від ТОВ «ОЗКВИН» до ПрАТ СП «Чорноморська перлина» права вимоги відшкодування шкоди, що належить первісному кредиторові у розмірі 125 117 313,07 грн, які включають 105 277 705,08 грн, які є еквівалентом вартості рухомого майна за переліком, що наведено в додатку №1, який є невід'ємною частиною даного договору - (далі - рухоме майно) та 19 839 607,99 грн упущеної вигоди первісного кредитора, яка підтверджується ціною рухомого майна згідно з договорами поставки за переліком, що наведено в додатку №2, який складено на 17 сторінках та є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п. 2.1. договору за відступлення права вимоги за цим договором, новий кредитор звільняє первісного кредитора від виконання боргового зобов'язання за договором поворотної фінансової допомоги від 21 березня 2018 року№21/3-18, що укладено між ПрАТ СП «Чорноморська перлина» та ТОВ «Одеський завод класичних вин».
Враховуючи зазначене, позивач зазначає, що розмір шкоди та упущена вигода від неможливості його реалізації у загальному розмірі становить 125 117 313,07 грн, що включає 105 277 705,08 грн - вартість рухомого майна за переліком, що наведено в додатку №1, та 19 839 607,99 грн - упущена вигода первісного кредитора.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем у даній справі є держава - російська федерація.
Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.
Як Україна, так і російська федерація були учасницями Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - згідно з Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ.
Слід зазначити, що відповідно до Закону України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 12.01.2023 року № 2855-IX (дата набрання чинності - 05.02.2023 року) Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20.03.1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
Разом із тим, позивач, як суб'єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов'язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, завдання позивачу шкоди внаслідок збройної агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.
Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.
Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу шкоди.
Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.
Відтак, судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.
Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Як було зазначено вище, за змістом частини 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".
Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За умовами частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 323 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 3 статті 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) збитків та їх розміру;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками;
4) вини.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 року в справі № 910/5349/20.
Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 Цивільного кодексу України).
Разом із тим, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
З огляду на вказане, обов'язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Так, відповідно до Основного Закону Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Як було зазначено вище, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Правовий режим воєнного стану діє й на час розгляду даної справи.
У пункті 4 частини 1 статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 року № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 року № 182 зобов'язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 року на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов'язання тягне за собою обов'язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі "Про фабрику в Хожуві" (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".
У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.
Судом встановлено, що 21.03.2018 між Приватним акціонерним товариством сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина" та ТОВ "Одеський завод класичних вин був укладений договір поворотної фінансової допомоги № 21/3-18 зі строком її повернення до 31.12.2023, в рамках виконання якого позикодавець отримав від позичальника фінансову допомогу на суму 141 153 648,00 грн, а позичальник - здійснив її часткове повернення на суму 47 054 643,00 грн.
Задля забезпечення господарської діяльності та оптимізації виробництва ТОВ "Одеський завод класичних вин" з 2014 орендувало в т. ч. у Приватного акціонерного товариства сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина" майно, обладнання, транспортні засобі, приміщення.
Так, за договором оренди № 1/22 від 22.12.2021 ТОВ "Одеський завод класичних вин" орендувало в ПАТ «Запоріжхімбудоптторг» складське приміщення, розташоване за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Вроцлавська, буд. 70.
Підтвердженням перевезення на склад в м. Бердянськ в період жовтня-грудня 2021 року, січня-лютого 2022 року продукції та інших товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 105 277 705,08 грн є:
- договір №1 на надання послуг перевезення від 02.01.2022, що укладено між ТОВ «ОЗКВИН» та ФОП Пічкур Василем Володимировичем;
- договір №2 на надання послуг перевезення від 02.01.2022, що укладено між ТОВ «ОЗКВИН» та ФОП Плохий Генадієм Петровичем;
- договір №3 на надання послуг перевезення від 02.01.2022, що укладено між ТОВ «ОЗКВИН» та ФОП Литвиненко Володимиром Васильовичем;
- 89 товаро-транспортних накладних на переміщення алкогольної продукції;
- 55 товаро-транспортних накладних за формою № 1-ТН.
Додатком №2 від 01.12.2023 підтверджується передача ПрАТ СП «Чорноморська перлина» документів, які підтверджують право вимоги відшкодування майнової шкоди російською федерацією та дають змогу встановити факт переміщення на склад в м. Бердянськ товаро-матеріальних цінностей на загальну суму 105 277 705,08 грн та визначити розмір упущеної вигоди - 19 839 607,99 грн, зокрема:
- договори перевезень та товаро-транспортні накладні на підтвердження переміщення майна на склад в м. Бердянськ;
- балансова довідка щодо підтвердження наявності у власності ТОВ «ОЗКВИН» ТМЦ на складі у м. Бердянську на загальну суму 105 277 705,08 грн;
- ліцензії ТОВ «ОЗКВИН»;
- подана до податкового органу фінансова звітність за 2019-2022 роки;
- докази оренди ТОВ «ОЗКВИН» виробничих потужностей для виробництва виноградного вина та складських приміщень для його зберігання;
- видаткові накладні на підтвердження придбання частини втрачених активів (цукру, концентрату соку, упаковки тощо);
- акти випуску продукції на підтвердження виробництва іншої частини активів (вина);
- договори поставок контрагентам на підтвердження упущеної вигоди.
Також позивачем доведено, а судом встановлено - заподіяння шкоди позивачу діями відповідача - безпосередньо збройною агресією, та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою позивачеві шкодою.
Зокрема, ПрАТ «Запоріжхімбудоптторг» довідкою №30/11 від 30.11.2023 підтверджує, що передане ТОВ «ОЗКВИН» у користування на виконання договору №1/22 від 30.09.2021 майно, а саме - належне орендодавцю складське приміщення, що розташоване за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Вроцлавська, буд. 70, знаходиться на тимчасово окупованій російською федерацією території з 27.02.2024 та з цієї дати по сьогодні відсутня будь-яка інформація щодо стану даного приміщення та наявного в ньому майна (зокрема, розміщених ТОВ «ОЗКВИН» алкогольних напоїв).
Територію, на якій знаходиться складське приміщення, російська федерація публічно визнає захопленою та фактично підтверджує її незаконну анексію в результаті військової агресії на території України.
У даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності та з урахуванням поданих позивачем доказів та пояснень дає змогу дійти висновку про те, що перебування території Запорізької області під окупацією російськими окупаційними військами в умовах воєнного стану та військової агресії очевидно позбавило ТОВ «ОЗКВИН» вільного та безперешкодного доступу до власного майна та майна отриманого у користування для здійснення господарської діяльності, яке розташоване в такій зоні тимчасової окупації.
При цьому факт захоплення окупаційними військами територій, де розміщений склад з готовою продукцією ТОВ «ОЗКВИН» та позбавлення доступу позивача до цих територій та власного майна внаслідок військової агресії РФ та окупації окремих територій України, перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку зі втратою товариства можливості здійснювати господарську діяльність, оскільки до початку військового вторгнення за звичайних умов ТОВ «ОЗКВИН» мало юридично та практично забезпечену можливість здійснювати статутну діяльність для досягнення мети з якою товариство було створене, законно очікувати та обґрунтовано сподіватися на отримання прибутку від своєї діяльності за звичайних обставин, зокрема від виробництва та подальшої реалізації готової продукції.
Розмір шкоди підтверджується наданими до суду первинними документами, які підтверджують факт перевезення (переміщення) рухомого майна на склад до м. Бердянськ, кількість одиниць, його вартість, а також упущену вигоду від неможливості його реалізації у загальному розмірі становить 125 117 313,07 грн.
Так, саме внаслідок збройної військової агресії відповідача проти України, зокрема, на території Запорізької області, було завдано позивачеві шкоди на загальну суму 125 117 313,07 грн.
Отже, зважаючи на відсутність у матеріалах справи жодних доказів недобросовісності позивача, суд дійшов висновку про те, що саме вищевказані протиправні дії російської федерації призвели до завдання йому шкоди на загальну суму 125 117 313,07 грн.
Враховуючи викладене, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди Приватному акціонерному товариству сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина", що має своїм наслідком відшкодування таких шкоди позивачу в розмірі і в порядку, передбаченим цивільним законодавством.
Відтак, вимоги Приватного акціонерного товариства сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина" про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 125 117 313,07 грн, завданих внаслідок військової агресії російської федерації є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача, у зв'язку із чим означений позов підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку пункту 22 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля 1) на користь Приватного акціонерного товариства сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина" (Україна, 68162, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Базарьянка, вул. Шевченка, 37, ідентифікаційний 004134346) шкоду у розмірі 125 117 313 (сто двадцять п'ять мільйонів сто сімнадцять тисяч триста тринадцять) грн 07 коп.
3. Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, м. Москва, вул. Житня, 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України 1 059 800 (один мільйон п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот) грн 00 коп. судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено 24.10.2025
Суддя І.О. Андреїшина