ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.10.2025Справа № 910/5167/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Національного університету "Одеська юридична академія" (65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, ідентифікаційний код 20933314)
до Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, проспект Берестейський, 10, ідентифікаційний код 38621185)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про захист ділової репутації, зобов'язання вчинити дії та стягнення 1 000 000,00 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Андронов І.В.
Від відповідача: Матвіюк М.А.
Від третьої особи: не з'явився
Національний університет "Одеська юридична академія" звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Міністерства освіти і науки України, в якій просить:
- визнати недостовірною та такою, що порушує немайнові права Національного університету "Одеська юридична академія" на недоторканість ділової репутації, інформацію, поширену Міністерством освіти і науки України в особі Заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України, про те, що: майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено незаконно в приватну власність; що більшість освітніх програм Національного університету "Одеська юридична академія" не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома; що наявні ризики стосовно студентів одеської юридичної академії, пов'язані з питаннями майна, порушення закону та якості освіти;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України протягом десяти днів з дня набрання судовим рішення законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у той самий спосіб, у який вона була поширена, тобто шляхом здійснення публічної заяви заступника міністра освіти і науки України про те, що інформація, поширена Міністерством освіти і науки України в особі заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України, про те, що: майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено незаконно в приватну власність; що більшість освітніх програм Національного університету "Одеська юридична академія" не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома; що наявні ризики стосовно студентів одеської юридичної академії, пов'язані з питаннями майна, порушення закону та якості освіти, не відповідає дійсності;
- стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь Національного університету "Одеська юридична академія" 1 000 000,00 грн моральної (немайнової) шкоди.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.04.2025 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
05.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду та клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), оскільки рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки останнього.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 відкрито провадження у справі № 910/5167/25 постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , підготовче засідання призначено на 18.06.2025.
06.05.2025 засобами поштового зв'язку від позивача надійшло клопотання про приєднання електронних доказів до матеріалів справи.
05.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про витребування від відповідача інформації про РНОКПП, та номер і серію паспорта заступника міністра і науки України ОСОБА_1.
У засіданні суду 18.06.2025 представник позивача підтримав клопотання про витребування інформації, просив його задовольнити.
Представник відповідача заперечив щодо задоволення даного клопотання.
Суд протокольною ухвалою від 18.06.2025 відмовив у задоволенні клопотання про витребування від відповідача інформації про РНОКПП, та номер і серію паспорта заступника міністра і науки України ОСОБА_1.
17.06.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про огляд веб-сайту (сторінки).
Також 18.06.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, зокрема, висновку експерта.
Представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з поданими позивачем клопотаннями та для надання можливості підготувати правову позицію відносно заявлених клопотань.
Представник позивача щодо клопотання про відкладення розгляду справи заперечень не навів та надав суду на виконання вимог ухвали оригінали документів для огляду у судовому засіданні.
Суд розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, протокольною ухвалою задовольнив дане клопотання.
Третя особа представника у засідання суду 18.06.2025 не забезпечила, про дату та час судового розгляду повідомлялася належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 відкладено підготовче засідання на 16.07.2025.
25.06.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
04.07.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 16.07.2025 о 09:40 та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС (https://vkz.court.gov.ua).
Заява представника позивача про участь у судових засіданнях в режимівідеоконференції мотивована тим, що представник позивача на постійній основі проживає та здійснює трудову діяльність у місті Одеса, що ускладнює йому особисту явку до Господарського суду міста Києва. Також враховуючи те, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено режим воєнного стану. Залізниця є об'єктом критичної інфраструктури, який час від часу піддається атакам ворожих ракет та безпілотних апаратів, а отже подорожування залізницею на сьогоднішній день створює ризик для життя та здоров'я, у зв'язку з чим останній просить суд здійснювати розгляд даної справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи ВКЗ ЄСІТС.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
У засіданні суду 16.07.2025 представник відповідача заперечень щодо клопотання про огляд веб-сайту не навів та заперечив проти задоволення клопотання про залучення експертного висновку до матеріалів справи.
Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача про огляд веб-сайту та визнав причини пропуску строку на подання доказів поважними та задовольнив клопотання про долучення до матеріалів справи експертного висновку.
Представник відповідача підтримав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке ним подано до суду 25.06.2025, просив його задовольнити.
Представник позивача заперечив проти задоволення даного клопотання.
Розглянувши клопотання відповідача про долучення доказів, суд протокольною ухвалою задовольнив дане клопотання.
У засіданні суду 16.07.2025 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Третя особа представника у засідання суду 16.07.2025 не забезпечила, про дату та час судового розгляду повідомлялася належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.08.2025.
25.08.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем подані додаткові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 відкладено розгляд справи на 17.09.2025.
15.09.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 відкладено розгляд справи на 22.10.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 22.10.2025 підтримав заявлені позовні вимоги, представник відповідача проти позову заперечив.
22.10.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
10 квітня 2025 року в м. Києві у приміщенні Міністерства освіти і науки України відбулося перше засідання Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України. На цьому заході виступив заступник міністра освіти та науки України ОСОБА_1, який, відповідаючи на запитання студента Національного університету «Одеська юридична академія», зокрема, сказав наступне:
- «... був здійснений внутрішній аудит Міністерством освіти стосовно майна і ви будете здивовані, що майна у Національному університеті «Одеська юридична академія» вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено вже незаконно в приватну власність»;
- «…більшість освітніх програм не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома»;
- «…відповідно ми маємо певні ризики стосовно студентів одеської юридичної академії: є питання майна, є питання порушення закону, є питання якості освіти».
Позивач вказує, що інформація, яка міститься у вищенаведених висловлюваннях, не відповідає дійсності, має негативний характер, є неправдивою та перекрученою, а її поширення завдає шкоди діловій репутації Національного університету «Одеська юридична академія» як потужного освітнього та наукового закладу.
Позивач стверджує, що висловлювання ОСОБА_1 є саме фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями, оскільки він виклав у своїй промові конкретні обставини, наявність або відсутність яких можна перевірити, послався на дані внутрішнього аудиту міністерства, додаючи тим самим ваги та переконливості своїм словам.
За доводами позивача, у даному випадку наявний юридичний склад правопорушення щодо поширення відносно позивача недостовірної інформації, яка є недостовірною а саме:
- відбулося поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.
- поширена інформація безпосередньо стосується позивача - висловлювання ОСОБА_1 , щодо спростування інформації в яких заявлено цей позов, були зроблені у відповідь на запитання студента про причини реорганізації Національного університету «Одеська юридична академія», також у своїх висловлюваннях ОСОБА_1 неодноразово зазначає, що інформація, яку він висловлює, стосується саме Національного університету «Одеська юридична академія», що виключає в будь-якого слухача сумніви стосовно того, що поширена інформація стосується безпосередньо позивача;
- поширена інформація не відповідає дійсності, тобто, є недостовірною;
- поширена інформація порушує особисті немайнові права Національного університету «Одеська юридична академія» оскільки є негативною та завдає шкоди його діловій репутації.
Позивач у позовній заяві зазначає, що твердження про те, що був здійснений внутрішній аудит стосовно майна і що майна у Національному університеті «Одеська юридична академія» вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено вже незаконно в приватну власність, спростовується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, довідкою щодо приміщень Національного університету «Одеська юридична академія», інформація про які міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти № 531-26 від 22.04.2025 та відомостями про державне майно (нерухоме майно державних підприємств, їх об'єднань, установ та організацій) станом на 22.04.2025 за формою № 2б(д).
Позивач вказує, що твердження про те, що більшість освітніх програм не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома містить недостовірну інформацію, адже з наявних у Національному університеті «Одеська юридична академія» 50 освітніх програм лише 15 не акредитовано. На думку позивача, таке твердження ОСОБА_1 містить неповну та перекручену інформацію, оскільки всі освітні програми Національного університету «Одеська юридична академія», час акредитації яких настав, пройшли таку акредитацію успішно, а освітні програми, які поки що не пройшли акредитацію, не потребували її з огляду на встановлені нормами законодавства строки, що підтверджується сертифікатами про акредитацію освітніх програм та довідкою щодо акредитації освітніх програм № 521-03 від 18.04.2025. Не було жодного випадку, щоб студент Національного університету «Одеська юридична академія» не отримав диплому через відсутність акредитації освітньої програми, на якій він навчався.
Також позивач зазначає, що твердження відповідача про те, що є певні ризики стосовно студентів одеської юридичної академії, зокрема, є питання майна, є питання порушення закону, є питання якості освіти підсумовує попередні заяви ОСОБА_1 та у сукупності з ними формує негативне враження слухачів про Національний університет «Одеська юридична академія». Воно також є недостовірним та маніпулятивним, оскільки, на думку позивача, відсутність акредитації частини освітніх програм ніяк не пов'язано з якістю освіти в Національному університеті «Одеська юридична академія», а твердження про наявність порушень закону в університеті нічим не підтверджується.
Таким чином, Національний університет "Одеська юридична академія" вказує, що у наведеній промові ОСОБА_1 міститься недостовірна (неправдива) інформація, що шкодить (дискредитує) діловій репутації позивача, у зв'язку з чим останній звернувся до суду із даним позовом та просить суд визнати недостовірною та такою, що порушує немайнові права Національного університету "Одеська юридична академія" на недоторканість ділової репутації, інформацію, поширену Міністерством освіти і науки України в особі Заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України, про те, що: майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено незаконно в приватну власність; що більшість освітніх програм Національного університету "Одеська юридична академія" не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома; що наявні ризики стосовно студентів одеської юридичної академії, пов'язані з питаннями майна, порушення закону та якості освіти; зобов'язати Міністерство освіти і науки України протягом десяти днів з дня набрання судовим рішення законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у той самий спосіб, у який вона була поширена, тобто шляхом здійснення публічної заяви заступника міністра освіти і науки України про те, що інформація, поширена Міністерством освіти і науки України в особі заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України, про те, що: майна у Національному університеті "Одеська юридична академія" вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено незаконно в приватну власність; що більшість освітніх програм Національного університету "Одеська юридична академія" не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома; що наявні ризики стосовно студентів одеської юридичної академії, пов'язані з питаннями майна, порушення закону та якості освіти, не відповідає дійсності; стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь Національного університету "Одеська юридична академія" 1 000 000,00 грн моральної (немайнової) шкоди.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Частиною 4 статті 32 Конституції України гарантовано кожному судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Інформація, тобто документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі, є видом нематеріальних благ, щодо якого можуть виникати цивільні права і відносини. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
Основні правила щодо ведення інформаційної діяльності, тобто одержання, використання, поширення та зберігання інформації і захисту прав суб'єктів інформаційних відносин містяться у статтях 32 і 34 Конституції України, а також у Цивільному кодексі України та Законах України "Про інформацію".
Згідно з статтею 1 Закону України "Про інформацію", приписи якої кореспондуються з частиною 1 статті 200 Цивільного кодексу України, під інформацією розуміються будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
За приписами статті 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Право на повагу до гідності та честі відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, які не мають економічного змісту (статті 269, 270 Цивільного кодексу України).
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Тобто, лише встановлення судом наявності всіх чотирьох елементів правопорушення в їх сукупності може мати наслідком притягнення відповідача до відповідальності за поширення недостовірної інформації, в той час як відсутність одного із елементів такого правопорушення свідчить про відсутність в діях відповідача складу такого правопорушення.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №439/1469/15-ц, від 28.02.2018 у справі №347/1525/14-ц, від 01.02.2018 у справі №461/6366/15-ц.
Підставою для задоволення вимог у дифамаційному спорі (спорі про приниження честі, гідності та ділової репутації) є та обставина, що оспорювана інформація стосується саме певної юридичної особи, яка повинна ідентифікувати особу, щодо якої вона поширюється.
З висловлювання ОСОБА_1 , щодо спростування інформації в яких заявлено даний позов, були зроблені у відповідь на запитання студента про причини реорганізації Національного університету «Одеська юридична академія».
Указане свідчить про те, що наведену інформацію можна ідентифікувати з діяльністю позивача та визначити її такою, що стосувалася саме Національного університету «Одеська юридична академія».
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
У даному випадку спірна інформація була поширена на публічному заході - засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти та науки України в присутності значної кількості осіб.
Щодо ознак недостовірності поширеної інформації суд зазначає наступне.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Відповідно до ч. 2 ст. 302 Цивільного кодексу України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.
Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Отже, юридична особа, як і фізична особа, у разі поширення інформації, зобов'язана переконатися в її достовірності, крім випадків, коли така інформація отримана з офіційних джерел та міститься посилання на таке джерело.
Поряд з цим, згідно з ч. 3 ст. 277 Цивільного кодексу України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Спростування поширеної недостовірної інформації має здійснюватися незалежно від вини особи, яка її поширила.
Згідно з положеннями статті 277 Цивільного кодексу України і статті 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суду слід визначити характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Щодо тверджень про те, що « .. був здійснений внутрішній аудит стосовно майна і ви будете здивовані, що майна у Національному університеті «Одеська юридична академія» вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено вже незаконно в приватну власність», суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Закону України «Про вищу освіту» матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу вищої освіти з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.
Відповідно до п. 13.2 Статуту Національного університету «Одеська юридична академія» відповідно до законодавства, із метою забезпечення статутної діяльності Університету Міністерство освіти і науки України закріплює на основі права господарського відання будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, службове житло.
Відповідно до п. 13.4 цього ж Статуту майно закріплене за Університетом на праві господарського відання не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню, відчуженню, приватизації або використанню не за призначенням, передачі у власність юридичним, фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України та конференції трудового колективу крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, довідки щодо приміщень Національного університету «Одеська юридична академія», інформація про які міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти № 531-26 від 22.04.2025 та відомостей про державне майно (нерухоме майно державних підприємств, їх об'єднань, установ та організацій) Національному університету «Одеська юридична академія» на праві власності або господарського відання (право власності належить державі) належать навчальні та адміністративно-навчальні корпуси, а саме: будівлі навчального корпусу, А,Б загальною площею 7347.9 кв.м, що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Академічна, будинок 9, Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1209880751101; будівля навчального корпусу, загальною площею 12879.6 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Академічна, будинок 2, Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1206207151101; будівля навчального корпусу загальною площею 1480.8 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Кленова, будинок 8, Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1206126951101; будівля навчального корпусу, А загальною площею 4133.8 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Академічна, будинок 7, Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1206094651101; будівля, навчального корпусу загальною площею 3947 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Рішельєвська, будинок 28, Номер запису про інше речове право: 29536026 (спеціальний розділ) та ін.), гуртожитки, земельні ділянки, учбово-виробничі цехи, майстерні та інше нерухоме та рухоме майно, що складає матеріально-технічну базу закладу вищої освіти, якій може позаздрити будь-який інший університет. Загальна площа приміщень університету складає 28894,82 кв.м.
Також судом встановлено, що судові рішення, які б оформлювали незаконне переведення всіх корпусів, всього нерухомого майна Національного університету «Одеська юридична академія» в приватну власність також відсутні, будь-яких незаконних дій щодо передачі нерухомого майна Національного університету «Одеська юридична академія» в приватну власність не встановлено, що підтверджується довідкою № 533-26 від 22.04.2025 та довідкою № 532-7 від 22.04.2025.
Відповідачем доказів протилежного суду не надано.
Таким чином, позивачем доведено, а судом встановлено, що інформація стосовно того, що майна у Національному університеті «Одеська юридична академія» вже майже немає є недостовірною.
Щодо твердження про те, що «... більшість освітніх програм не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома» суд зазначає таке.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2024 року № 1021 «Про внесення змін до переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої та фахової передвищої освіти» (зі змінами) внесені зміни до переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої та фахової передвищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 266. Відповідно до зазначеної постанови змінено шифри спеціальностей, що обумовлює необхідність внесення відповідних змін в освітні програми в частині зазначення шифру та назви спеціальності, за якою передбачається підготовка здобувачів. При цьому, здобувачі вищої та фахової передвищої освіти, які вступили до закладів освіти для здобуття вищої та фахової передвищої освіти до набрання чинності цією постановою (крім тих, що поновлюються), продовжують навчання відповідно до обраних галузей знань та спеціальностей.
З урахуванням зазначеного в ЄДЕБО відображено дві категорії освітніх програм, за якими вже запроваджено підготовку здобувачів (за старими шифрами та спеціальностями) та ті ж освітні програми, але за новими шифрами, за якими буде започатковано підготовку здобувачів починаючи з 2025 року.
В матеріалах справи міститься таблиця даних по акредитації освітніх програм Національного університету «Одеська юридична академія», в якій вказані старі та нові шифри освітніх програм із зазначенням сертифікатів акредитації.
Крім того, судом встановлено, що освітні програми Національного університету «Одеська юридична академія», час акредитації яких настав, пройшли таку акредитацію успішно, а освітні програми, які поки що не пройшли акредитацію, не потребували її з огляду на встановлені нормами законодавства строки, що підтверджується сертифікатами про акредитацію освітніх програм та довідкою щодо акредитації освітніх програм № 521-03 від 18.04.2025, копії яких містяться в матеріалах справи.
Так, наразі в Національному університеті «Одеська юридична академія» неакредитовані освітні програми становлять виключно освітні програми, за якими не настав нормативний строк подання на акредитацію після започаткування підготовки здобувачів. Кількість таких освітніх програм становить: бакалаврат (8 освітні програми, з них у 2025 році не буде продовжено набір та підготовка здобувачів через зміни у спеціальностях, а сам: прикладна лінгвістика, юридична психологія); магістратура (3 освітні програми на етапі акредитації, очікується рішення НАЗЯВО); аспірантура (4 освітні програми). Інші освітні програми за новими шифрами перебувають на етапі переоформлення сертифікатів НАЗЯВО та ліцензій МОН. Очевидно, що кількість неакредитованих освітні програми не може бути оцінена як «більшість».
Навіть ці неакредитовані освітні програми Національного університету «Одеська юридична академія» не мають акредитації правомірно, адже строк їх акредитації не настав.
Більше того, суду не відомо жодного випадку, щоб студент Національного університету «Одеська юридична академія» не отримав диплому через відсутність акредитації освітньої програми, на якій він навчався. Доказів протилежного відповідачем не надано.
Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку про те, що твердження про наявність ризиків для студентів у зв'язку з відсутністю акредитації освітніх програм є помилковими та безпідставними.
Отже, позивачем доведено, а судом встановлено, що дана інформація є недостовірною.
Також суд зазначає, що твердження про те, що «…відповідно ми маємо певні ризики стосовно студентів одеської юридичної академії: є питання майна, є питання порушення закону, є питання якості освіти» підсумовує попередні заяви ОСОБА_1 та у сукупності з ними формує негативне враження слухачів про Національний університет «Одеська юридична академія», оскільки відсутність акредитації частини освітніх програм ніяк не пов'язано з якістю освіти в Національному університеті «Одеська юридична академія», а твердження про наявність порушень закону в університеті нічим не підтверджується. Відповідачем не було надано доказів протилежного.
Таким чином вказана інформація є також недостовірною, оскільки в ній безпідставно стверджується про не акредитацію більшості освітніх програм і про ризик не отримання диплома студентами.
При цьому, зі свого боку, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що поширена ним інформація щодо позивача є достовірною та правдивою.
Щодо тверджень відповідача про те, що поширена ними інформація є оціночним судженням, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Згідно з ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності, дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.
Отже ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 927/791/18.
Для того, щоб відокремити фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 761/32924/19-ц від 22.11.2021.
У даному випадку, здійснивши аналіз змісту спірної публікації та фактичні обставини справи, суд встановив, що інформація, поширена відповідачем щодо позивача, не є припущенням чи критикою позивача, її можна перевірити на достовірність, вона не містить алегорій, сатири, гіпербол, тому вона є не оціночним судженням, а фактичним твердженням.
За таких обставин суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідачем було поширено недостовірну, тобто таку, що не відповідає дійсності, негативну інформацію про позивача саме у стверджувальній формі.
У той же час поширення в інформаційному просторі негативної та недостовірної інформації щодо позивача зі сторони відповідача є порушенням особистих немайнових прав позивача, як юридичної особи, на недоторканність її ділової репутації та завдало шкоди нематеріальним активам Національного університету «Одеська юридична академія».
Більше того, судом враховано, що в матеріалах справи наявний висновок експерта за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 2334-34-25 від 17.06.2025, згідно з яким висловлювання ОСОБА_1 «...був здійснений внутрішній аудит Міністерством освіти стосовно майна і ви будете здивовані, що майна у Національному університеті «Одеська юридична академія» вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено вже незаконно в приватну власність»; «…більшість освітніх програм не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома»; «…відповідно ми маємо певні ризики стосовно студентів одеської юридичної академії: є питання майна, є питання порушення закону, є питання якості освіти» викладені у формі фактичних тверджень.
Згідно з ст. 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 927/791/18 зробив висновок про те, що під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Частиною 2 статті 34 Господарського кодексу України визначено, що дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Встановивши фактичні обставини справи у сукупності з наданими позивачем доказами, суд дійшов висновку, що право на недоторканість ділової репутації позивача у спірних правовідносинах є порушеним, оскільки внаслідок поширення відповідачем недостовірної, неточної та неповної інформації щодо діяльності Національного університету «Одеська юридична академія» несе негативний вплив на його ділову репутацію та перешкоджає подальшій професійній діяльності позивача.
Отже, судом встановлено сукупність всіх обставин юридичного складу правопорушення щодо поширення відповідачем на першому засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України заступником міністра освіти та науки України ОСОБА_1 недостовірної інформації, яка стосується позивача та порушує його особисті немайнові права.
За таких обставин підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання недостовірною та такою, що порушує немайнові права Національного університету "Одеська юридична академія" на недоторканість ділової репутації, інформацію, поширену Міністерством освіти і науки України в особі Заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України.
Також позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача протягом десяти днів з дня набрання судовим рішення законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у той самий спосіб, у який вона була поширена, тобто шляхом здійснення публічної заяви заступника міністра освіти і науки України
Стаття 297 Цивільного кодексу України закріплює право на повагу до гідності та честі фізичної особи. Це означає, що кожен має право на повагу до його гідності та честі, а ці поняття є недоторканними. Фізична особа, чиї гідність та честь були порушені, має право звернутися до суду з позовом про їх захист.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відтак суд дійшов висновку, що позивач, особисті немайнові права якого порушено внаслідок поширення про нього відповідачем недостовірної інформації, має право на спростування такої інформації.
При цьому з урахуванням частин 4, 7 статті 277 Цивільного кодексу України спростування такої недостовірної інформації має здійснити відповідач, як особа яка поширила інформацію, спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Якщо суд ухвалює рішення про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення.
Таким чином, заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформацію підлягає задоволенню тим самим способом, яким вона була поширена.
Отже, заявлена позивачем вимога про зобов'язання Міністерство освіти і науки України протягом десяти днів з дня набрання судовим рішення законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у той самий спосіб, у який вона була поширена, тобто шляхом здійснення публічної заяви заступника міністра освіти і науки України підлягає задоволенню повністю.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Міністерства освіти і науки України на користь Національного університету "Одеська юридична академія" 1 000 000,00 грн моральної (немайнової) шкоди, суд зазначає наступне.
Так, обґрунтовуючи дану позовну вимогу позивач зазначає, що порушення права на недоторканість ділової репутації завдало Національному університету «Одеська юридична академія» моральної (немайнової) шкоди через вплив таких чинників:
- дискредитація університету як суб'єкта господарювання, що створило передумови для погіршення конкурентоздатності університету на ринку освітніх послуг, немайнові втрати від цього оцінюються у 250 000,00 грн;
- зниження престижу університету, належних йому нематеріальних активів серед кола споживачів його освітніх послуг, немайнові втрати від цього оцінюються у 250 000,00 грн;
- підрив іміджу університету як одного з лідерів на ринку освітніх послуг нашої держави, немайнові втрати від цього оцінюються нами у 250 000,00 грн;
- створення внаслідок поширення недостовірної негативної інформації атмосфери занепокоєння й незручності серед професорсько-викладацького складу та здобувачів вищої освіти університету, немайнові втрати від цього оцінюються у 250 000,00 грн.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25.04.2019 у справі №818/1429/17, від 27.06.2019 у справі №825/1030/17, від 12.11.2019 у справі №818/1393/17, від 18.11.2019 у справі №820/5044/18, від 28.11.2019 у справі №826/27549/15, від 28.02.2020 у справі №804/2593/17, від 18.06.2020 у справі №339/183/16-а, від 02.09.2020 у справі №1340/4056/18, від 24.09.2020 у справі №1.380.2019.001368, від 18.02.2021 у справі №420/7423/19 та від 25.03.2021 у справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Позивач не надав суду доказів, які б підтверджували наявність обставин, з якими законодавство пов'язує виникнення права на відшкодування моральної шкоди, як і не надано доказів в підтвердження її розміру. Позивач не довів яким саме чином висловлювання відповідача вплинули на нього, та не довів обґрунтованість своїх вимог в частині стягнення моральної шкоди.
Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та заявленою моральною шкодою в розмірі 1 000 000,00 грн, як і не обґрунтовано сам розмір моральної шкоди.
За таких обставин, суд відмовляє позивачу у стягненні моральної шкоди у розмірі 1000 000,00 грн.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1.Позов задовольнити частково.
2.Визнати недостовірною та такою, що порушує немайнові права Національного університету «Одеська юридична академія» на недоторканість ділової репутації, інформацію, поширену Міністерством освіти і науки України в особі заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України, про те, що: «майна у Національному університеті «Одеська юридична академія» вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено незаконно в приватну власність; що більшість освітніх програм Національного університету «Одеська юридична академія» не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома; що наявні ризики стосовно студентів одеської юридичної академії, пов'язані з питаннями майна, порушення закону та якості освіти».
3.Зобов'язати Міністерство освіти і науки України протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у той самий спосіб, у який вона була поширена, тобто, шляхом здійснення публічної заяви заступника міністра освіти і науки України про те, що інформація, поширена Міністерством освіти і науки України в особі заступника міністра освіти і науки України ОСОБА_1 10 квітня 2025 року на засіданні Ради з питань співпраці з органами студентського самоврядування закладів вищої освіти при Міністерстві освіти і науки України, про те, що: «майна у Національному університеті «Одеська юридична академія» вже майже немає, тому що тими чи іншими судовими рішеннями вже переведені всі корпуси, все нерухоме майно фактично переведено незаконно в приватну власність; що більшість освітніх програм Національного університету «Одеська юридична академія» не акредитовані і в більшості випадків студенти є перед ризиком не отримання диплома; що наявні ризики стосовно студентів Одеської юридичної академії, пов'язані з питаннями майна, порушення закону та якості освіти», не відповідає дійсності.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, проспект Берестейський, 10, ідентифікаційний код 38621185) на користь Національного університету "Одеська юридична академія" (65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, ідентифікаційний код 20933314) витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп.
5. У решті позовних вимог відмовити.
6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 24.10.2025
Суддя І.О. Андреїшина