вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
25 вересня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/599/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.,
розглянувши справу у порядку загального позовного провадження
за позовом Компанії "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED), Лондон
до відповідача Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа", м. Ужгород
про стягнення 33 640,75 доларів США
за участю представників:
позивача - Дмитрієв С. О., адвокат, ордер серія АІ № 1903013 від 22.05.2025 - в режимі відеоконференцзв'язку
відповідача - Дідо А.М., представник в порядку самопредставництва
Компанія "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED) звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" про стягнення 33 640,75 доларів США, що станом на 22.05.2025 еквівалентно 1 393 938,12 грн, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконання відповідачем умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарським суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 910/25711/13 щодо своєчасного погашення заборгованості, що стало підставою для нарахування останньому штрафних санкцій у вигляді 3% річних в період з 01.04.2024 по 13.08.2024.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/599/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.06.2025 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи №907/599/25 здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання на 25.06.2025 о 10:30 год.
18.06.2025 за вх.№ 02.3.1-02/5769/25 через підсистему "Електронний суд" від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
25.06.2025 за вх.№ 02.3.1-02/5950/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача.
25.06.2025 у підготовчому засіданні за участю представників сторін судом оголошено перерву до 23.07.2025 о 14:00 год.
27.06.2025 за вх.№ 02.3.1-02/6017/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь позивача на відзив.
За наслідками підготовчого засідання 23.07.2025 судом постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання відповідача про витребування від Компанії "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED) належним чином завірену, достовірну та розгорнуту інформацію щодо її кінцевого бенефіціарного власника (ів) на момент виникнення спірних відносин між сторонами, починаючи з 02.07.2014 відповідно до офіційних документів країни реєстрації та відкладено підготовче засідання на 20.08.2025 о 10:30 год.
04.08.2025 за вх.№ 02.3.1-02/6880/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла від позивача заява на виконання вимог ухвали суду від 23.07.2025, до якої долучено витребувану судом інформацію.
В підготовчому засіданні 20.08.2025 представником відповідача подано для долучення до матеріалів справи копію статуту Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" та копію довідки про включення Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.
Також, у підготовчому засіданні 20.08.2025 представниками сторін надано усні пояснення, згідно з якими повідомили про подання всіх наявних в них доказів та не заперечили проти закриття підготовчого провадження.
За результатами підготовчого засідання 20.08.2025 за участю уповноважених представників позивача та відповідача судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 907/599/25, призначено справу до судового розгляду по суті на 17.09.2025 о 10:30 год.
15.09.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8001/25 на адресу суду надійшла заява Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" про застосування позовної давності до заявлених у справі позивних вимог, за змістом якої відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.
16.09.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8059/25 на адресу суду надійшли заперечення Компанії "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED) на заяву відповідача щодо застосування позовної давності.
В судових засіданнях 17.09.2025 та 24.09.2025 судом оголошувалися перерви, остання до 25.09.2025 до 15 год. 00 хв.
В судовому засідання 25.09.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти позовних вимог заперечив з викладених у відзиві та запереченні на відповідь на відзив підстав.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до статті 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні 25.09.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач, згідно з умовами затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі №910/25711/13 мирової угоди (якою визначено заборгованість відповідача за договором №4.7-04 від 02.03.2014 у розмірі 152 132,94 долари США) повинен був виконати грошові зобов'язання перед позивачем у строк не пізніше 31.10.2015.
Позивач зазначає, що вказана ухвала суду перебувала на примусовому виконанні Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (виконавче провадження № 54222438), в межах якого кошти в рахунок погашення боргу за виконавчим документом в сумі 152 132,94 доларів США було перераховано позивачу:
- 120 017,11 доларів США відповідно до платіжної інструкції № 2 від 07.08.2024;
- 32 115,83 доларів США відповідно до платіжної інструкції № 3 від 13.08.2024.
Вказує на те, що у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом, головним державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Подільський ВДВС) винесено постанову від 26.08.2024 про закінчення виконавчого провадження № 54222438.
Позивач наголошує, що оскільки фактично рішення суду було виконано повністю 13.08.2024 (в день перерахування всієї суми боргу стягнувачу), тобто мало місце несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, які виникли на підставі договору № 4.7-04 від 02.03.2014, та які встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 910/25711/13, позивач, з посиланням на приписи статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), звернувся до суду із зазначеним позовом про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 33 640,75 доларів США, нарахованих за період з 01.04.2017 по 13.08.2024, що станом на 22.05.2025 еквівалентно 1 393 938,12 грн.
Заперечення відповідача.
Як зазначає відповідач, його заперечення на позов зводяться до наступних доводів. Заявлені Компанією "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED) позовні вимоги про стягнення 3% річних згідно зі статтею 625 ЦК України за період з 01.04.2017 по 13.08.2024 у розмірі 33 640,75 доларів США не підлягають задоволенню, а визначений позивачем розрахунок заборгованості та період нарахування 3% річних, їх розмір є не вірним та необґрунтованим, оскільки, як встановлено постановою Верховного Суду від 12.06.2025 у справі № 910/25711/13, на виконанні Подільського ВДВС перебувало виконавче провадження №954222438 про примусове виконання ухвали Господарського суду м. Києва від 02.07.2014 у справі №910/25711/13, якою затверджено мирову угоду, за умовами якої з Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" на користь Компанії "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED) підлягали стягненню грошові кошти в сумі 152 132,94 доларів США. В межах вказаного виконавчого провадження (№954222438) на депозитному рахунку Подільського ВДВС з 2022 року перебували стягнуті з Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" грошові кошти в гривні (4 895 877,23 грн), які внаслідок дії заборони Національного банку України (з 24.02.2022 по 03.05.2024) на придбання валюти, неможливо було виплатити стягувачу - Компанії "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED).
Також відповідач зазначає, що згідно наявної у останнього доступної інформації в мережі Інтернет на сайті https://youcontrol.com.ua/en/catalog/gb-card/04951075/, до 29.11.2024 року, керівником Компанії "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED) та головним її підписантом являвся громадянин російської федерації Коновалов Антон, а пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації" (далі також - Постанова 187) для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією російської федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на, зокрема, виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи, пов'язані з державою-агресором відповідно до зазначеного переліку.
Наголошує, що у спірних правовідносинах має значення чи першочергово такий борг виник саме щодо юридичної особи, пов'язаної з державою-агресором, тобто на момент виникнення боргу у спірних правовідносинах за договором. При цьому посилається на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №910/3422/22.
Окрім цього, відповідач посилається на те, що Державне підприємство "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" засновано на державній власності та належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, здійснює стратегічну діяльність з системи безпеки та цивільного захисту, що полягає у виконанні завдань і заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України, а також є оператором критичної інфраструктури
Відповідь на відзив.
Щодо доводів відповідача в частині неправильного визначення позивачем періоду нарахування 3% річних та їх розміру, останній наголошує на тому, що оскільки фактично рішення суду повністю виконано 13.08.2024 (в день перерахування всієї суми боргу стягувачу у виконавчому провадженні), а утримання сум коштів боржника (відповідача) Подільським ВДВС протягом 2 років (з 2022 року) та правові наслідки такого утримання не впливають на факт, з яким пов'язується момент виконання рішення суду - моментом (днем) перерахування суми боргу стягувачу. Позивач наголошує, що не несе відповідальності за дії чи бездіяльність Подільського ВДВС.
Крім того, позивач відзначає, що посилаючись на невірний період нарахування 3% річних та їх розмір, відповідач при цьому не наводить власного розрахунку боргу та не зазначає в чому саме вбачаються порушення позивачем у періодах і в сумах боргу.
Також позивач вказує не необґрунтованість доводів відповідача щодо необхідності встановлення судом чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин положення Постанови 187 і про те що "у спірних правовідносинах має значення чи першочергово такий борг виник саме щодо юридичної особи, пов'язаної з державою-агресором, тобто на момент виникнення боргу у спірних правовідносинах за договором".
Позивач наголошує, що ним було наведено численні судові рішення та встановлені ними преюдиціальні факти, що полягають у тому, що судовими рішеннями між сторонами вже було встановлено факти порушення відповідачем зобов'язання з погашення боргу за договором №4.7-04 від 02.03.2004 у встановлений мировою угодою строк, обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення боргу за вказаним договором і стягнення з відповідача 3% річних в сумі 165 223,12 грн, нарахованих за період з 01.11.2015 по 31.03.2017, внаслідок чого позивач вправі вимагати стягнення з відповідача 3% річних до повного виконання останнім свого грошового зобов'язання.
За доводами позивача, Постанова № 187, на яку посилається відповідач, не має зворотної дії і не підлягає застосуванню до спірних правовідносин і в тому числі на момент виникнення боргу у спірних правовідносинах за Договором.
Заперечення на відповідь на відзив.
Відповідач зазначає, що як підтверджено самим позивачем у вигляді доданої до відзиву на позов роздруківки з мережі Інтернет, до складу посадових осіб Компанії до 29.11.2024 входив громадянин російської федерації Коновалов Антон 1979 р.н. (призначений 07.08.2020) (https://find-and-update.company-information.service.gov.uk/company/04951075/filing-history). Крім цього вказує, що з отриманої на цьому сайті інформації серед засновників позивача також значиться Компанія HEPPLE TRADING LIMITED з реєстрацію - м. москва, російська федерація.
За доводами відповідача, зі змісту Постанови № 187 вбачається, що за зобов'язаннями, де боржником є підприємства, зокрема що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а кредитором, зокрема - юридична особа, що створена та зареєстрована відповідно до законодавства України, однак кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) якої є громадянин російської федерації (що не перебуває на території України на законних підставах), у тому числі якщо за таким зобов'язанням було здійснено уступку права вимоги третій особі, установлений та діє мораторій (заборона) на виконання грошових та інших зобов'язань (стягнення коштів) як у добровільному, так і у примусову порядку.
При цьому відповідач посилається постанову Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, відповідно до висновків у якій дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. Вказує, що з моменту запровадження зазначеного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений у Постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Посилається на те, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 910/3422/22.
Отже, на переконання відповідача, у спірних правовідносинах має значення чи першочергово такий борг виник саме щодо юридичної особи, пов'язаної з державою-агресором, тобто на момент виникнення боргу у спірних правовідносинах за договором.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 910/25711/13 за позовом Компанії "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED) до Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, про стягнення 656312,94 дол. США, що еквівалентно 5 245 909,33 грн, суд прийняв відмову позивача від позову в частині позовних вимог в розмірі 209 413 доларів США, припинив провадження у справі в цій частині на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України, затвердив мирову угоду щодо позовних вимог про стягнення 656 312,94 доларів США, що еквівалентно 5 245 909,33 грн та припинив провадження у справі.
Так, умовами мирової угоди позивач (стягувач) та відповідач (боржник) погодили, що заборгованість за договором № 4.7-04 від 02.03.2014 відповідає заявленим позивачем вимогам та становить 152 132,94 доларів США.
Відповідно до пункту 2 вказаної мирової угоди відповідач (боржник) гарантував, що заборгованість за договором перед позивачем (стягувачем) буде погашена не пізніше 31.10.2015. Заборгованість погашається рівними сумами щомісячно, починаючи з моменту підписання даної мирової угоди. Відповідач (боржник) має право на дострокове погашення заборгованості.
Згідно з пунктом 3 мирової угоди позивач (стягувач) погодився з тим, що з моменту підписання та затвердження Господарським судом міста Києва цієї мирової угоди та у випадку належного її виконання не матиме жодних претензій до відповідача (боржника) з приводу виконання зобов'язань за договором та погашення заборгованості.
Дана мирова угода, після підписання сторонами та затвердження Господарським судом міста Києва стане невід'ємною частиною договору № 4.7-04 від 02.03.2004, що укладений між Компанією "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED) та Державним підприємством "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" (пункт 6 угоди).
Також судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі № 910/2107/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 та постановою Верховного Суду від 11.12.2018, стягнуто з Державного підприємств "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" на користь Компанією "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED) 3% річних за період з листопада 2014 року по березень 2017 року в сумі 165 223,12 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Зазначені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані посиланням на положення статей 524, 526, 530, 533, 598, 599, 610, 612, 625 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ГК України) та статей 13, 76, 77, 86, 310 ГПК України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 165 223,12 грн, нарахованих за період з 01.11.2015 по 31.03.2017, що обумовлено невиконанням відповідачем у строк, встановлений мировою угодою від 24.06.2014, зобов'язання з погашення боргу за договором від 02.03.2004, внаслідок чого Компанія "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED) вправі вимагати стягнення з Державного підприємств "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" 3% річних до повного виконання останнім свого грошового зобов'язання.
Судом в силу статті 75 ГПК України такі обставини також не підлягають доказуванню при розгляді спору у цій справі.
Водночас судом встановлено, що ухвала Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 910/25711/13, якою затверджено мирову угоду між сторонами, перебувала на примусовому виконанні Подільського ВДВС (виконавче провадження №54222438), в межах якого кошти в рахунок погашення боргу за виконавчим документом в сумі 152 132,94 доларів США було перераховано позивачу (Компанії "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED)): 120 017,11 доларів США відповідно до платіжної інструкції № 2 від 07.08.2024; 32 115,83 доларів США відповідно до платіжної інструкції № 3 від 13.08.2024.
В подальшому, у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом, головним державним виконавцем Подільського ВДВС винесено постанову від 26.08.2024 про закінчення виконавчого провадження № 54222438.
Наведені обставини щодо фактичного виконання в повному обсязі ухвали Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 910/25711/13, якою затверджено мирову угоду між сторонами та визначено заборгованість відповідача за договором № 4.7-04 від 02.03.2004 у розмірі 152 132,94 доларів США, також встановлені судовими рішеннями у справі № 910/25711/13 під час розгляду скарги Державного підприємств "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" на дії Подільського ВДВС, а отже в силу статті 75 ГПК України такі обставини також не підлягають доказуванню при розгляді спору у цій справі.
Звертаючись із позовом у даній справі, позивач зазначає, що оскільки 3 % річних нараховуються за весь період прострочення і до моменту виконання судового рішення, а право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, але з урахуванням карантинних обмежень (з 12.03.2020 до 30.06.2023), введення воєнного стану (з 24.02.2024 і до сьогоднішнього дня), а також дією відповідних у зв'язку із цим законодавчих норм, якими продовжені строки загальної позовної давності та за якими перебіг позовної давності зупинено - стягнення 3 % річних з відповідача підлягає судовому захисту починаючи з 01.04.2017 і до моменту виконання судового рішення - до 13.08.2024, тобто за весь період прострочення.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Щодо застосування статті 625 ЦК України у контексті правовідносин, які склалися між сторонами спору у даній справі, суд враховує таке.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Частина 2 статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частина 2 статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
При цьому положення вказаної норми стосовно 3 % річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
Таким чином, зобов'язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю та входить до складу грошового зобов'язання і право кредитора на нарахування та стягнення з боржника 3 % річних та інфляційних втрат закріплено у частині 2 статті 625 ЦК України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 910/20091/23 у подібних правовідносинах.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, з урахуванням наведеного вище, суд висновує щодо наявності підстав для застосування статті 625 ЦК України до спірних правовідносин та можливості стягнення з відповідача суми 3 % річних починаючи з 01.04.2017 і до повного виконання останнім свого грошового зобов'язання, визначеного ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 910/25711/13.
Щодо позовної давності.
Надаючи оцінку заяві відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності, суд враховує таке.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України, зокрема, за приписами частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому, відповідно до статті 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність у три роки, яка за приписами частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на наведені вище правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
В той же час Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Зазначений Закон України набрав чинності 02.04.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із змінами та доповненнями) на усій території України з 12.03.2020 встановлено карантин, який з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями) неодноразово продовжувався, востаннє до 30.06.2023.
Окрім того, відповідно до підпункту 2 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX від 15.03.2022 (який набрав чинності 17.03.2022) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
В подальшому, частиною 2 статті 1 Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" № 3450-IX від 08.11.2023 (який набрав чинності 30.01.2024) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в наступній редакції: У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 з 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 дів, який неодноразово продовжувався Указом від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, Указом від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, Указом від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX, Указом від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2500-IX, Указом від 07.11.2022 № 757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2738-IX, Указом від 06.02.2023 № 58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2915-IX, Указом від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3057-ІХ, Указом від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3275-ІХ, Указом від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 № 3429-ІХ, Указом від 05.02.2024 № 49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 № 3564-IX, Указом від 06.05.2024 №271/2024, затвердженим Законом України від 08.05.2024 № 3684-IX, Указом від 23.07.2024 № 469/2024, затвердженим Законом України від 23.07.2024 № 3891-IX, Указом від 28.10.2024 № 740/2024, затвердженим Законом України від 29.10.2024 №4024-IX, Указом від 14.01.2025 № 26/2025, затвердженим Законом України від 15.01.2025 № 4220-ІХ, Указом від 15.04.2025 № 235/2025, затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-ІХ, Указом від 14.07.2025 № 478/2025, затвердженим Законом України від 15.07.2025 № 4524-ІХ востаннє з 07.08.2025 строком на 90 діб.
З урахуванням викладеного, з 12.03.2020 встановлені в статті 257 ЦК України строки позовної давності на підставі пункту 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) тобто до 30.06.2023, а з 17.03.2022 такі строки продовжені на підставі пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану") до 30.01.2024, а в подальшому, тобто з 30.01.2024, у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" перебіг позовної давності зупиняється на підставі нової редакції пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.
Таким чином, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах (щодо нарахування суми 3% річних за період починаючи з 01.04.2017) з 12.03.2020 перебіг позовної давності продовжено спершу відповідно до пункту 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (до 30.06.2023), а з 17.03.2022 такі строки продовжено вже на підставі пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, слід вважати, що позаяк позивач звернувся з даним позовом до суду 22.05.2025, тобто в межах продовжених законом строків позовної давності, у зв'язку з чим в задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності належить відмовити.
Інший довід відповідача щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положення постанови Кабінету міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської Федерації" і про те, що "у спірних правовідносинах має значення чи першочергово такий борг виник саме щодо юридичної особи, пов'язаної з державою-агресором, тобто на момент виникнення боргу у спірних правовідносинах за договором", також визнається судом необґрунтованим з огляду на наступне.
Згідно із частиною 1 статті 20 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Цей строк був продовжений на підставі відповідних указів Президента України та триває і станом на цей час.
Відповідно до пунктів 3, 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Кабінету Міністрів України доручено невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Верховний Суд у постанові від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22 зазначив, що в умовах збройної агресії російської федерації та введеного у зв'язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.
Так, відповідно до пункту 1 Постанови № 187 до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на:
1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором):
- громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації;
- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов'язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові КМУ № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.
Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №925/1248/21 (на яку, зокрема, також посилається відповідач), від 09.08.2023 у справі №922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 05.12.2023 у справі № 910/13756/22, від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22.
Отже, у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач особою щодо якої Постановою № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань; чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України. Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 910/1418/23.
При цьому у вказаній вище постанові Верховний Суд (скасовуючи частково рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, розподілу витрат на професійну правничу допомогу та передаючи справу в цій частині на новий розгляд) відзначив про необхідність встановлення судами того, яка частка в статутному капіталі у бенефіціарного власника була саме на момент звернення з позовом (коли позивач прийняв рішення захистити своє право у спірних правовідносинах шляхом стягнення коштів за відповідним зобов'язанням) і вчинення подальших дій щодо зменшення розміру такої частки з урахуванням положень Постанови № 187.
Водночас, як вбачається з матеріалів даної справи, на момент звернення позивача із позовом - 22.05.2025 (коли позивач прийняв рішення захистити своє право у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із позовом про стягнення суми 3% річних за період з 01.04.2017 по 13.08.2024 як додаткового зобов'язання до основного зобов'язання відповідача, яке виконано в примусовому порядку) Компанія "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED) є юридичною особою приватного права, зареєстрованою 03.11.2003 відповідно до законодавства Великої Британії, кінцевим бенефіціарним власником (засновником) та головним підписантом якої з 29.11.2024 є Нечипоренко Сергій 1969 року народження, громадянство Україна (т.1 а.с. 105-160, 245).
Доказів протилежного відповідачем не надано, викладених обставин жодними письмовими доказами не спростовано.
При цьому суд відхиляє як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на наведених вище нормах права посилання відповідача про те, що у спірних правовідносинах має значення чи першочергово такий борг виник саме щодо юридичної особи, пов'язаної з державою-агресором, тобто на момент виникнення боргу у спірних правовідносинах за договором.
Водночас, у матеріалах справи відсутні та відповідачем не було подано жодного доказу також на підтвердження застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій) в порядку Закону України "Про санкції".
Таким чином, оскільки позивач у цій справі не є особою, щодо якої Постановою №187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку грошових та інших зобов'язань, він не підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону (мораторій) відповідно до пункту 1 вказаної постанови Кабінету Міністрів України, то відсутні й підстави для обмеження права позивача на стягнення з відповідача спірної грошових коштів 3 % річних.
Разом з тим, суд погоджується з доводом відповідача про те, що визначений позивачем розрахунок заборгованості та період нарахування 3 % річних є невірним та необґрунтованим з посиланням на те, що в межах виконавчого провадження № 954222438 на депозитному рахунку Подільського ВДВС з 2022 року вже перебували стягнуті з Державного підприємств "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" грошові кошти в гривні (4 895 877,23 грн), які внаслідок дії заборони Національного банку України у період з 24.02.2022 по 03.05.2024 на придбання валюти (постанови правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 та від 03.05.2024 № 56) неможливо було виплатити стягувачу - Компанії "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED), проте в подальшому (після зняття відповідної заборони) державним виконавцем у 2024 році повторно винесено постанову про арешт коштів відповідача на всю суму звернення стягнення (з урахуванням виконавчих зборів), яка становила 167 346,23 долари США (6 877 595,36 грн).
Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 12.06.2025 у справі №910/25711/13 (щодо перегляду в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції за скаргою Державного підприємств "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" на дії Подільського ДВС) у процесі примусового виконання ухвали Господарського суду м. Києва від 02.07.2014 у справі № 910/25711/13 державним виконавцем Подільського ВДВС 11.01.2022 було винесено постанову про арешт коштів боржника в межах суми боргу 152 132,94 доларів США. У подальшому, державним виконавцем неодноразово було направлено платіжні вимоги до АТ "УкрСиббанк" про списання боргу в еквіваленті національної валюти у відповідності до курсу Національного банку України, в результаті чого 14.06.2022 та 22.06.2022 на рахунок обліку депозитних сум Подільського ВДВС надійшли грошові кошти у сумі 1 517 493,28 грн та 3 378 383,95 грн, відповідно, що у загальному розмірі становило 4 895 877,23 грн.
У зазначеній постанові від 12.06.2025 у справі № 910/25711/13 Верховний Суд, (погодившись з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для скасування постанови про арешт коштів боржника від 29.07.2024 у виконавчому провадженні № 54222438 та визнання протиправними дій державного виконавця по списанню грошових коштів в сумі 6 877 595,36 грн з гривневого рахунку боржника) констатував, що державний виконавець, за наявності на депозитному рахунку Подільського ВДВС невикористаних коштів боржника у сумі 4 895 877,23 грн, які він стягнув ще у 2022 році (14.06.2022 - 1 517 493,28 грн та 22.06.2022 - 3 378 383,95 грн), у супереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження", виніс повторно постанову про арешт коштів боржника на всю суму звернення стягнення (з урахуванням виконавчих зборів), яка становила 167 346,23 доларів США (6 877 595,36 грн). Отже, за висновками Верховного Суду у зазначеній справі, "вказане вочевидь не свідчить про обґрунтованість та правомірність дій державного виконавця, адже такі дії призвели до стягнення з боржника суми коштів у розмірі 4 895 877,23 грн у 2022 році (які з 2022 року та на момент списання коштів у 2024 році перебували на рахунках ВДВС) та суми коштів у розмірі 6 877 595,36 грн у 2024 році на виконання одного і того ж рішення суду у повному обсязі".
Водночас, щодо розгляду спору у даній справі в частині визначення правильного періоду, а відтак і суми нарахування 3 % річних з урахуванням саме тих конкретних обставин, які виникли у спірних правовідносинах між сторонами, суд враховує таке.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації і плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Дійсно, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.
Проте суд у розгляді спору у цій справі враховує, що передбачений частиною 2 стаття 625 ЦК України обов'язок боржника (відповідача у цій справі), який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити 3 % річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який, за висновком суду у цій справі, мав місце саме до моменту безпідставного утримання відповідачем (боржником) грошових коштів позивача, які (грошові кошти) були списані з рахунку останнього ще у 2022 році (14.06.2022 та 22.06.2022 відповідно).
Отже, на переконання суду, у спірних правовідносинах, пов'язаних із примусовим виконанням ухвали Господарського суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 910/25711/13, фактичне стягнення ще у 2022 році з відповідача як боржника у примусовому порядку на виконання такого судового рішення грошових коштів у повному обсязі (в результаті чого з моменту такого стягнення останній фактично перестав їх утримувати), не може ставитись у залежність від дій держаного виконавця, пов'язаних з подальшою можливістю або ж неможливістю перерахування таких грошових коштів позивачу (стягувачу) внаслідок запровадженої центральним органом державного управління - Національним банком України тимчасової заборони на придбання валюти.
Відтак, здійснивши власний розрахунок заявленої до стягнення суми 3 % річних, суд зазначає, що правомірною та арифметично вірною сумою 3 % річних, яка підлягає до стягнення є 23 811,17 доларів США, а в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9 829,58 доларів США слід відмовити як безпідставно нарахованих.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія А, № 303-А. пункт 29).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до положень статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень статті 74 ГПК України.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування таких висновків суду.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-Авіа" (88017, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 145, код ЄДРПОУ 30550903) на користь Компанії "Інвест Скі Лімітед" (INVEST SKI LIMITED) (Лондон, 85 Грейт Портленд Стріт, перший поверх, реєстраційний номер 04951075, податковий номер 880017319) 3% річних в розмірі 23 811,17 доларів США (двадцять три тисячі вісімсот одинадцять доларів сімнадцять центів), що в гривневому еквіваленті згідно з офіційним курсом НБУ станом на 22.05.2025 становить 986 639,64 грн (дев'ятсот вісімдесят шість тисяч шістсот тридцять дев'ять гривень 64 коп.), а також 357,16 доларів США (триста п'ятдесят сім доларів шістнадцять центів), що в гривневому еквіваленті згідно з офіційним курсом НБУ станом на 22.05.2025 становить 14 799,28 грн (чотирнадцять тисяч сімсот дев'яносто дев'ять гривень 28 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 24.10.2025.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Суддя Д. Є. Мірошниченко