вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" жовтня 2025 р. Справа№910/1421/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025
у справі №910/1421/25 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Міністерства оборони України
до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
про стягнення 19 574 156,04 грн
Міністерства оборони України (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі за текстом - відповідач) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 19 574 156, 04 грн, з яких пеня 9 424 593, 64 та штраф 10 149 562, 40 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач порушив умови договору №286/1/23/26 від 31.05.2023 у частині строків поставки товарів, що згідно умов договору є підставою для нарахування штрафних санкцій.
Господарський суд міста Києва рішенням від 22.07.2025 у справі №910/1421/25 позов задовольнив частково. Стягнув з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Міністерства оборони України 9 279 599,88 грн пені, 10 149 562, 40 грн штрафу та 233 149,95 грн судового збору. В іншій частині позову відмовив.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем щодо постачання товару на 65 днів.
Суд першої інстанції, при здійсненні перевірки розрахунку позивача, встановив помилковість деяких нарахувань та вказав, що позивачем не враховано, що на день виконання зобов'язання не здійснюється нарахування пені та штрафу.
Здійснивши власний перерахунок пені та штрафу, у межах розрахунку позивача, Господарський суд міста Києва встановив, що позовні вимоги щодо нарахованої пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 9 279 599,88 грн та щодо нарахованого штрафу підлягають повному задоволенню у розмірі 10 149 562, 40 грн.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Міністерство оборони України звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1421/25 в частині відмови у стягненні 144 993, 76 грн пені та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Міністерства оборони України в повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що висновок Господарського суду міста Києва про нарахування позивачем пені на день виконання зобов'язання не відповідає фактичним обставинам справи та наданим позивачем доказам, зокрема розрахунку штрафних санкцій. Апелянт зазначає, що під час подання позовної заяви позивачем було враховано положення чинного законодавства та актуальної судової практики щодо не нарахування пені на день виконання зобов'язання та надано до суду арифметично правильний розрахунок штрафних санкцій. Однак, Господарським судом міста Києва було неналежно досліджено докази у справі (зокрема розрахунок штрафних санкцій), що мало наслідком необґрунтовану відмову у задоволенні вимоги про стягнення із відповідача 144 993,76 грн пені.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2025 апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1421/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Також, не погоджуючись з ухваленим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1421/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 19.08.2025 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1421/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1421/25; розгляд апеляційної скарги призначив у судовому засіданні на 07.10.2025 о 13 год. 30 хв.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.08.2025 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1421/25 залишив без руху, надав скаржнику десятиденний строк на усунення недоліків апеляційної скарги з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 06.10.2025 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1421/25 повернув без розгляду з підстав не усунення скаржником недоліків вказаних в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2025, а саме не подання доказів сплати судового збору в розмірі 349 724, 92 грн за подання апеляційної скарги.
Відповідач свого представника у судове засідання, призначене на 07.10.2025, не направив, про причини неявки суд не повідомив.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.10.2025 відклав розгляд справи №910/1421/25 на 14.10.2025 на 12 год. 05 хв.
Представник позивача у судовому засіданні 14.10.2025 підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити.
Відповідач своїх представників в судове засідання призначене на 14.10.2025 не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлених шляхом доставки ухвали суду апеляційної інстанції від 07.10.2025 до його електронного кабінету 08.10.2025 о 20:04 год.
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу (абзац 2 частини 5 статті 6 ГПК України).
Згідно із частиною 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Таким чином, оскільки відповідач повідомлений судом апеляційної інстанції про дату, час та місце судового засідання 14.10.2025 шляхом доставлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 до його електронного кабінету, при цьому явка обов'язковою не визнавалась, а тому розгляд апеляційної скарги здійснюється за відсутності відповідача.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31.05.2023 між Міністерством оборони України (Замовник) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (Постачальник) укладено договір №286/1/23/26 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (бензин), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (далі-Договір), за яким відповідач зобов'язався поставити у 2023 році нафту і дистиляти (бензин) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а позивач - забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з специфікацією.
Пунктом 2.2. Договору передбачено, що відповідач передає у власність позивачу товар партіями. Кожна партія товару по найменуванню, кількості та вартості погоджується згідно письмового або усного замовлення позивача. Ціна товару є договірною та закріплюється сторонами в рахунках та у відповідних накладних на кожну партію товару, які є невід'ємними частинами даного договору.
Умовами пункту 2.6 Договору визначено, що одержувачами товару є військові частини (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою Міністерства оборони України, викладеною у додатку №12.2.
Відповідно до пункту 3.1 Договору (з урахуванням змін), ціна договору становить 393 045 314,84 грн.
Розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання відповідачем до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів передбачених договором, але не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року (пункт 4.1 Договору).
Пунктом 4.2 Договору сторони узгодили, що відповідач зобов'язаний надати позивачу після постачання товару комплект наступних документів: рахунок-фактуру на відвантажений товар, який підписаний керівником та головним бухгалтером відповідача (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі); акт приймання - передачі (додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440); видаткову накладну відповідача, яка містить обов'язкові реквізити та підписана сторонами із зазначенням одержувачами замовника фактичної дати надходження товару; акт прийому-передачі товару (додаток № 12.3. договору).
Відповідно до пункту 3 Додатку №12.1, прийняття товару за кількістю та якістю оформлюється актом приймання - передачі (додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України), який повинен бути складений в останній день приймання товару. Належним чином оформлений і підписаний акт приймання - передачі є підтвердженням приймання товару.
Відповідно до пункту 1.1 Договору (в редакції додаткової угоди №2), строк постачання товару з 01.08.2023 до 15.08.2023 (включно).
Згідно акту приймання-передачі від 20.10.2023 №126 відповідачем поставлено позивачу 1000,219 т. товару, загальною вартістю 42 358 804,54 грн; акту приймання-передачі №157/157 від 20.10.2023 - 685,26 т. товару, загальною вартістю 29 020 735,37 грн та акту приймання-передачі від 20.10.2023 № 305 - 1 977 915 кг товару, загальною вартістю 83 763 770,62 грн.
За умовами пункту 1.1 договору (в редакції додаткової угоди №2 до Договору) відповідач повинен був здійснити поставку товару до 15.08.2023.
Умовами пунктів 7.1, 7.2 та 7.3.2 Договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність передбачену законами та договором. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань відповідач сплачує позивачу штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірах передбачених пунктом 7.3 договору. За порушення строків постачання товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з відповідача додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості товару.
Позивач 21.02.2024 та 26.06.2024 направив відповідачу претензії, якими вимагав здійснити оплату нарахованих пені та штрафу за прострочення поставки товару у загальному розмірі 19 725 240, 28 грн.
Зазначені вимоги відповідачем не виконано, нараховані штрафні санкції не оплачено.
Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені за період часу з 16.08.2023 по 19.10.2023 у розмірі 9 424 593,64 грн та штрафу за період часу з 16.08.2023 по 19.10.2023 у розмірі 10 149 562, 40 грн, нарахованих відповідно до пункту 7.3.2 Договору на загальну вартість простроченого товару, яка складає 144 993 748,17 грн.
У відповідності до положень частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи межі апеляційного перегляду, зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1421/25 оскаржується позивачем в частині відмови у стягненні 144 993, 76 грн пені.
Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1421/25 в частині стягнення 9 279 599,88 грн пені та 10 149 562, 40 грн штрафу не підлягає апеляційному перегляду.
Спір виник через порушення відповідачем умов Договору в частині своєчасної поставки товарів, а тому позивач нарахував відповідачу штрафні санкції у вигляді пені та штрафу.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (частина 1 статті 693 ЦК України).
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина 1 статті 253 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідач порушив строки поставки товарів, визначені Специфікацією до Договору, у редакції Додаткової угоди №2 від 05.03.2024 до Договору, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом приймання-передачі від 20.10.2023 №126, актом приймання-передачі від 20.10.2023 №157/157, актом приймання-передачі від 20.10.2023 №305, підписаними представником відповідача без зауважень.
Специфікацією до Договору, у редакції Додаткової угоди №2 від 05.03.2024 до Договору, сторони визначили найменування товару, його кількість, ціну, загальну вартість та строки постачання з 01.08.2023 по 15.08.2023 (включно).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначав, що Цивільний кодекс України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Позивач відповідно до пункту 7.3.2. Договору має право нараховувати відповідачу пеню у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення.
За розрахунком суду апеляційної інстанції позивач має право нарахувати позивачу пеню у розмірі 9 424 593, 64 грн за період з 16.08.2023 по 19.10.2023.
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції при здійсненні перевірки розрахунку позивача помилково встановлено невідповідність деяких нарахувань, а також помилково зазначено, що позивачем не враховано, що на день виконання зобов'язання не здійснюється нарахування пені та штрафу, оскільки перевіривши заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір пені, суд апеляційної інстанції встановив, що останній є арифметично правильний та підлягав задоволенню у заявленому розмірі.
Додатково слід зазначити, що судом першої інстанції не конкретизовано, які нарахуванням позивача були здійснені не правильно.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні 144 993, 76 грн пені.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог, які слід було задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зважаючи на неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1421/25 підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1421/25 підлягає скасуванню в оскаржуваній частині, з ухваленням нового рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Згідно частини 14 статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції покладаються на відповідача відповідно до положень статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1421/25 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1421/25 скасувати в частині відмови у стягненні 144 993,76 грн пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1421/25 викласти у наступній редакції: « 1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (провулок Несторівський, будинок 3-5, м. Київ, 04053; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00135390) на користь Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, будинок 6, м. Київ, 03168, місто Київ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00034022) 9 424 593,64 грн (дев'ять мільйонів чотириста двадцять чотири тисячі п'ятсот дев'яносто три гривні 64 копійки) пені, 10 149 562,40 грн (десять мільйонів сто сорок дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні 40 копійок) штрафу та 234 889,88 грн (двісті тридцять чотири гривні вісімсот вісімдесят дев'ять гривень 88 копійок) судового збору».
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (провулок Несторівський, будинок 3-5, м. Київ, 04053; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00135390) на користь Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, будинок 6, м. Київ, 03168, місто Київ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00034022) 3 633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи №910/1421/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 24.10.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська