вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" жовтня 2025 р. Справа № 925/94/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Тищенко О.В.
Гончарова С.А.
секретар судового засідання: Михайленко С.О.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 23.10.2025
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Черкаської міської ради
на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.06.2025
повний текст рішення складено 24.06.2025.
у справі № 925/94/25 (суддя Кучеренко О.І.)
за позовом Черкаської міської ради,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехпостач"
про стягнення 788 435,97 грн.,-
Короткий зміст позовних вимог
Черкаська міська рада (позивач) звернулася у Господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехпостач» (відповідач) про стягнення упущеної вигоди за користування земельною ділянкою в розмірі 788 435,97 грн.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди землі від 01.07.2024.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 04.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 925/94/25, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
21.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.06.2025 у справі № 925/94/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що договір оренди землі від 01.07.2024 є неукладеним, тому правові підстави для виникнення у відповідача обов'язку, який передбачений умовами цього договору і відповідно покладення на товариство обов'язку з відшкодування орендодавцю упущеної вигоди (неотриманого прибутку) у розмірі орендної плати відсутні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.06.2025 у справі № 925/94/25, 14.07.2025 Черкаська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 11.06.2025 у справі № 925/94/25 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято без з'ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають встановленим обставинам справи. Крім того, при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в судовому засіданні представник відповідача зазначив, що договір оренди землі від 01.07.2024 від імені ТОВ «Автотехпостач» підписано бухгалтером товариства - Кігім Л.О., тому підстави вважати його неукладеним відсутні. При цьому, відповідачем не підтверджено, що бухгалтер ТОВ «Автотехпостач» не мав права підписувати договір. Крім того, сплата відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7110136700:05:037:0080 свідчать про фактичне виконання умов договору, що виключає його неукладеність.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2025 матеріали апеляційної скарги Черкаської міської ради у справі № 925/94/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали господарської справи № 925/94/25.
01.08.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 925/94/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 апеляційну скаргу Черкаської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.06.2025 у справі № 925/94/25 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
28.08.2025 Черкаська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 925/94/25 за апеляційною скаргою Черкаської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.06.2025 та призначено розгляд справи на 02.10.2025.
19.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехпостач" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що директор ТОВ «Автотехпостач» ОСОБА_1. рішення щодо укладення договору оренди землі від 01.07.2024 не приймав, договір оренди землі від 01.07.2024 не підписував, довіреності на підписання зазначеного договору третім особам не видавав. Крім того, станом на 01.07.2024 ОСОБА_1. перебував за межами території України.
В судовому засіданні 02.10.2025 оголошувалась перерва до 23.10.2025.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Черкаської міської ради слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 11.06.2025 у справі № 925/94/25 без змін, з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно було встановлено Господарським судом Черкаської області та перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням від 09.07.2010 № 5-919 «Про скасування рішення Черкаської міської ради від 06.04.2010 № 5-594 та про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Автотехпостач» земельної ділянки в оренду по вул.30-річчя Перемоги, 21» Черкаської міської ради надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Автотехпостач» в оренду (без права передачі її в суборенду) на 49 років земельну ділянку площею 11735 м2 по вул. 30-річчя Перемоги, 21 під існуючий комплекс приміщень по виробництву гофротари за рахунок землекористування ДП «Черкаський приладобудівний завод» та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотехпостач» укласти договір оренди землі з Черкаською міською радою, здійснивши його державну реєстрацію.
За твердженням позивача, 01.07.2024 між Черкаською міською радою (орендодавець), в особі секретаря міської ради Тренкіна Ю.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехпостач» (орендар), в особі директора ОСОБА_1. укладено договір оренди землі (надалі - договір), відповідно до п. 1 якого орендодавець на підставі рішення Черкаської міської ради від 09.07.2010 № 5-919 надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, що за цільовим призначенням відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, яка знаходиться за адресою: проспект Перемоги, 21, місто Черкаси.
Згідно з п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка площею 1,1735 га (кадастровий номер 7110136700:05:037:0080) під існуючий комплекс приміщень по виробництву гофротари. Цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, код видів цільового призначення земель - 11.02.
Договір укладено на 49 років (з дати його підписання уповноваженими представниками сторін) (п. 8 договору).
В п. 9 договору визначено, що річна орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки і на час укладання договору з врахуванням коефіцієнтів індексації становить 147 634,14 грн.
Відповідно до п. 31 договору (підпункт «з») орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю суму упущеної вигоди (неотриманого прибутку) у розмірі орендної плати за весь період з дати прийняття рішення Черкаської міської ради від 09.07.2010 № 5-919 до моменту державної реєстрації права оренди.
Договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди (п. 44 договору).
Як зазначає позивач, зі сторони орендодавця - Черкаської міської ради договір підписано секретарем міської ради - Тренкіним Ю.В. та скріплено печаткою Черкаської міської ради, а зі сторони орендаря - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехпостач» - директором ОСОБА_1. та скріплено печаткою товариства.
Право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехпостач» на земельну ділянку з кадастровим номером 7110136700:05:037:0080, площею 1,1735 га зареєстровано 09.07.2024, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 386906369 від 15.07.2024.
З витягу з Державного реєстру речових прав № 386906369 від 15.07.2024 вбачається, що запис про право оренди земельної ділянки внесено на підставі довіреності № 961 від 31.01.2024, посвідченої приватним нотаріусом Левицькою Е.А., та договору оренди землі від 01.07.2024.
Також позивач зазначає, що 05.07.2024 між Черкаською міською радою (власник), в особі секретаря міської ради Тренкіна Ю.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехпостач» (землекористувач), в особі директора ОСОБА_1. укладено договір про відшкодування збитків (неодержаного доходу) (надалі - договір про відшкодування збитків), відповідно до п. 1 якого землекористувач погоджується, що він з 05.01.2011 є власником нерухомого майна з реєстраційним № 17633244, про що вчинено запис у ДРРП від 05.11.2011 по проспекту Перемоги, 21 у м. Черкаси та користується земельною ділянкою площею 1,1735 га, з порушенням вимог статті 125, 126 та 206 Земельного кодексу України.
Згідно з п. 7 договору про відшкодування збитків землекористувач погоджується добровільно, без розгляду питання в суді, сплатити за час фактичного користування земельною ділянкою площею 1,1735 га по проспекту Перемоги, 21, кошти у загальній сумі 189 819,44 грн. до 10 числа місяця, наступного за звітним на відповідний рахунок за період з 21.02.2023 (другий період після рішення Господарського суду Черкаської області від 22.06.2023 у справі № 925/456/23) до 19.06.2024 (засідання комісії), враховуючи протокол № 10-2024 від 19.06.2024 засідання комісії для визначення збитків власникам землі та землекористувача і втрат лісогосподарського виробництва у м. Черкаси.
Договір діє з дати його реєстрації в управлінні земельних ресурсів, землеустрою та інспектування департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради до повної сплати суми, зазначеної у пункті 7 договору (п. 12 договору про відшкодування збитків).
В п. 15 договору про відшкодування збитків визначено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його реєстрі в управлінні земельних ресурсів, землеустрою та інспектування департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради.
Позивач вказує, що зі сторони власника - Черкаської міської ради договір підписано секретарем міської ради - Тренкіним Ю.В. та скріплено печаткою Черкаської міської ради, а зі сторони землекористувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехпостач» - директором ОСОБА_1. та скріплено печаткою товариства.
Договір про відшкодування збитків зареєстровано в управлінні земельних ресурсів, землеустрою та інспектування департаменту архітектури та містобудування 05.07.2024 за № 955.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність у відповідача заборгованості за договором оренди землі від 01.07.2024 у розмірі орендної плати за період з 09.07.2010 по 19.02.2020 у розмірі 788 435,97 грн.
25.11.2024 виконавчий комітет Черкаської міської ради звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехпостач» з вимогою № 17682-01-20 про сплату упущеної вигоди за договором оренди землі від 01.07.2024 за період з 09.07.2010 до 19.02.2020 у розмірі 788 435,97 грн. у семиденний строк від дня пред'явлення цієї вимоги.
Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
За наведених обставин позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що директор ТОВ «Автотехпостач» ОСОБА_1. договір оренди землі від 01.07.2024 не підписував, тому такий договір є неукладеним. На підтвердження викладених у відзиві обставин надав висновок експерта № 190/25-23 від 18.04.2025 Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, відповідно до якого підпис від імені особи ОСОБА_1 у документі договір оренди від 01.07.2024 виконаний не ОСОБА_1.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача суми упущеної вигоди (неотриманого прибутку) у розмірі орендної плати, стягнення якої передбачено умовами договору оренди землі від 01.07.2024.
Відносини з оренди земельної ділянки регулюються положеннями Земельного кодексу України, Податкового кодексу України в частині внесення орендної плати за землю, Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів (ст. 13, 14, 16 Закону України «Про оренду землі»).
Як встановлено судом, відповідач заперечує факт укладання з Черкаською міською радою договору оренди землі від 01.07.2024.
Таким чином, ключовим у даному випадку є встановлення факту підписання/не підписання відповідачем договору оренди землі від 01.07.2024.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Виходячи із наведеного законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія осіб, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Тобто, основним видом правомірних дій є волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Частиною 3 ст. 203 Цивільного кодексу України унормовано, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Вищенаведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.09.2023 у справі № 910/23621/17.
Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехпостач" договір оренди землі від 01.07.2024 не підписував.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц виснувала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
У п. 7.26 вищевказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 Цивільного кодексу, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Отже, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 904/4703/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду має універсальний характер, незалежно від суб'єктного складу, предмета позову та характеру спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 904/4703/20, від 02.08.2022 у справі № 911/392/20), а відтак ця судова практика є релевантною і до правовідносин у даній справі.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об'єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.
Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов'язкового суб'єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.
Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об'єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.
Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об'єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб'єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.
Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.
Конструкція частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов'язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.
В пунктах 7.5. - 7.7. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Укладеність договору пов'язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (див. частину першу статті 638 ЦК України). Належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема, їх підписи.
Абзац другий частини першої статті 218 ЦК України визначає право заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину та встановлює, що такий факт може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, окрім показань свідків.
Відповідно до частини другої статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Тобто ЦК України передбачає можливість вважати дійсним договір, укладений з дефектами його письмової форми, зокрема й підпису, за таких умов: 1) узгодження сторонами його істотних умов, що також включає в себе волевиявлення сторін на укладення відповідного договору; 2) виконання чи часткове виконання сторонами умов договору. Розглядаючи подібні спори, суди повинні з'ясовувати, чи існує підтвердження укладення і виконання такого договору. Якщо існує, то є підстави вважати такий договір дійсним і обов'язковим для сторін, якщо ні - то договір є неукладеним.
Наведене узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від установлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.
Неукладеність договору у зв'язку з недотриманням установленої для нього законом обов'язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).
Отже, відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв'язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вказала, що відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов'язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину.
Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.
Колегією суддів встановлено, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 190/25-23 від 18.04.2025 Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України підтверджується, що підпис від імені особи ОСОБА_1 на договорі оренди від 01.07.2024 виконаний не ОСОБА_1.
Зі змісту висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 190/25-23 від 18.04.2025 Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України вбачається, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдивий висновок.
У висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 190/25-23 від 18.04.2025 Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України вказано, що експертиза призначена у справі № 925/94/25.
У даному контексті колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Положеннями ст. 91 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом; якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
При цьому, згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч. 1 - 4 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
Відповідно до абз. 3 п. 1.1. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/5) для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
Згідно з абз. 1 п. 1.3. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/5) для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.
Дослідивши висновок експерта № 190/25-23 від 18.04.2025 Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, колегія суддів зазначає, що у суду відсутні підстави вважати, що судову почеркознавчу експертизу було проведено всупереч вищезазначених положень Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.
В свою чергу, позивачем не спростовано, що висновки експерта не відповідають дійсності, відтак у суду відсутні правові підстави ставити поданий відповідачем висновок експерта № 190/25-23 від 18.04.2025 Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України під сумнів.
При цьому, за наявності сумнівів у правильності висновку експерта № 190/25-23 від 18.04.2025 Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України позивач не був позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про призначення додаткової експертизи.
Більше того, з наявної у матеріалах справи копії закордонного паспорту ОСОБА_1 (ОСОБА_1) - директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехпостач" вбачається, що з 2023 року ОСОБА_1 Державний кордон України не перетинав, що додатково свідчить про не підписання ним договору оренди землі від 01.07.2024, стягнення упущеної вигоди за яким є предметом розгляду у даній справі.
Таким чином, за встановлених судом обставин підставним є висновок, що договір оренди землі від 01.07.2024 є неукладеним, що виключає виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування позивачу упущеної вигоди (неотриманого прибутку) у розмірі орендної плати.
Додатково колегія суддів зазначає, що сплата Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехпостач» 19.12.2024, 28.02.2025, 26.03.2025, 22.04.2025 орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7110136700:05:037:0080 жодним чином не підтверджує факт підписання ОСОБА_1 договору оренди землі від 01.07.2024 з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехпостач", а навпаки свідчить про добросовісне виконання вимог земельного законодавства.
Колегія суддів зазначає, що принцип змагальності полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким має керуватися суд при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким, зокрема, було: 1) змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів"; 2) викладено статтю 79 ГПК України у новій редакції. На підставі цього в господарський процес запроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).
Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
За таких обставин, подані відповідачем у спростування позовних вимог докази є більш вірогідними, ніж подані позивачем в їх обґрунтування, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо так і в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відмову в позові.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з'ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.
На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.
Незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.
За таких обставин, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги Черкаської міської ради слід відмовити, а рішення Господарського суду Черкаської області від 11.06.2025 у справі № 925/94/25 залишити без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Черкаської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.06.2025 у справі № 925/94/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 11.06.2025 у справі № 925/94/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
4. Матеріали справи № 925/94/25 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 23.10.2025.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді О.В. Тищенко
С.А. Гончаров