вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" жовтня 2025 р. Справа№ 911/944/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Коробенка Г.П.
Кравчука Г.А.
секретар судового засідання: Гріщенко А.О.
за участі представників сторін: відповідно до протоколу судового засідання від 01.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд»
на рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2024
у справі № 911/944/24 (суддя - Ярема В.А.)
за позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд»
про визнання недійсними пунктів договору та стягнення 947 447,83 грн
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. короткий зміст позовних вимог
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - МОУ/позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» (далі - ТОВ «Аріан-Трейд»/відповідач) про:
- визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення від 24.05.2022 №286/1/22/6, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;
- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» на користь Міністерства оборони України 947 447,83 грн, з яких безпідставно сплачені кошти в сумі 805 000,00 грн, інфляційні втрати в сумі 102 204,88 грн та 3% річних у сумі 17 239,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пунктами 1.1 та 3.1 спірного договору передбачено сплату ПДВ у сумі 805 000,00 грн, що становить 20% вартості товару, яку було незаконно включено до його ціни за придбання позивачем товарів для забезпечення транспорту, що суперечить положенням Податкового кодексу України та постанови КМУ № 178, а тому прокурор у позові просить суд визнати недійсними відповідні умови Договору та повернути виконане за такою умовою Договору.
1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 19.11.2024 (повний текст складено 23.06.2025) у справі № 911/944/24 позовні вимоги Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволено.
Визнано недійсними пункти 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення від 24.05.2022 №286/1/22/6, укладеного між Міністерством оборони України (ідентифікаційний код 00034022) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» (ідентифікаційний код 42140105), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» на користь Міністерства оборони України:
- 805 000 грн 00 коп. безпідставно сплачених коштів;
- 102 204 грн 88 коп. інфляційних втрат;
- 40 242 грн 95 коп. 3% річних.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону 17 239 грн 72 коп. судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки суму ПДВ у розмірі 805 000,00 грн отримано відповідачем за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, перерахування позивачем такої суми коштів та неповернення її відповідачем має наслідком збагачення останнього поза передбаченою законом підставою та понад вартість поставленого товару, а тому наявні підстави для визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 договору №286/1/22/6 у частині включення до договірної ціни 20% податку на додану вартість. Відтак, відповідачем безпідставно, у розумінні приписів статей 216, 1212 ЦК України, отримано 805 000,00 грн як суму ПДВ, перераховану позивачем за рахунок коштів державного бюджету у складі договірної ціни та загальної вартості отриманого товару. Розрахунки прокурора заявлених сум інфляційних втрат та 3% річних визнано судом обґрунтованими.
1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2024 у справі № 911/944/24 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Крім того, скаржник просить суд визнати поважною причину пропуску строку на апеляційне оскарження і поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2024 у справі № 911/944/24.
2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:
2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/944/24 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» на рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2024 у справі до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 911/944/24.
23.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/944/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» на рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2024 у справі № 911/944/24 - залишено без руху, та надано строк на усунення недоліків.
19.08.2025 через систему «Електронний суд» від скаржника надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 911/944/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» на рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2024, розгляд якої призначено на 01.10.2025.
08.09.2025 до суду через систему «Електронний суд» від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу.
29.09.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява щодо долучення до відома постанови.
2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Відповідач вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована наступними доводами:
- Постанова №178 порушує основоположні принципи податкового законодавства та суперечить йому, а відтак, застосування її положень до спірних правовідносин у цій справі є неправомірним;
- судом не взято до уваги, що позивачем не було надано до суду жодного доказу, який би підтверджував, що придбаний товар (олива МТ-16П (ГОСТ 6360-83)) був призначений і використовувався для забезпечення саме транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;
- суд першої інстанції неправильно застосував норму права щодо визначення періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки право на стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникне у Позивача з моменту порушення вимоги про повернення боргу.
З наведених підстав відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2024 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також відповідачем надано до відома постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 березня 2025 року у справі № 910/20127/23, у якій суд зокрема виснував, що правові підстави для застосування положень Постанови №178 та, відповідно, положень підп. «г» підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України до спірних правовідносин відсутні.
2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Прокурор у поданому відзиві на апеляційну скаргу просив суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до наступного:
- Постановою № 178 не встановлювалися нові податки, збори чи інші обов'язкові платежі, предметом її регулювання є вже існуючий податок - ПДВ, елементи та особливості адміністрування якого встановлені ст.ст. 180-211 ПК України, а відповідні доводи апелянта не спростовують правових підстав позову щодо невідповідності оспорюваних частин договорів положенням пп. «г» пп.195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України;
- посилання відповідача на недоведеність того, що придбаний товар (олива МТ-16П (ГОСТ 6360-83) був призначений і використовувався для забезпечення саме транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави судом обґрунтовано відхилено з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 13.11.2024 у справі № 911/23/24, від 10.05.2025 у справі №910/15473/23, де відповідачем також є ТОВ «Аріан-Трейд»;
- судом застосовано положення ст. 625 ЦК України з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
2.4. явка в судове засідання
У судове засідання 01.10.2025 з'явились представники учасників справи.
Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Прокурор та представник позивача просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.
3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:
3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини
Судом перевірено та встановлено дотримання прокурором передбаченого законом порядку повідомлення МОУ про здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, як наслідок наявності підстав для представництва інтересів держави в суді в особі такого органу державної влади та визначення його позивачем.
24.05.2022 між Міністерством оборони України як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» як постачальником укладено договір про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення від №286/1/22/6 (далі - договір №286/1/22/6 та/або спірний договір), пунктами 1.1 та 3.1 якого визначено відповідно, що:
- постачальник зобов'язується постачати у 2022 році (мастильні засоби) (далі - товар) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеною специфікацією: Олива Мт-16П у кількості 50,0 тонн ціною за одиницю - 80 500,00 грн та загальною вартістю 4 025 000,00 грн та 805 000,00 грн ПДВ та разом - 4 830 000,00 грн;
- ціна договору становить: без ПДВ 4 025 000,00 грн, крім того ПДВ 805 000,00 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 4 830 000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати.
Пунктами 2.2. та 4.1. вказаного договору передбачено, що одержувачами товару є військові частини (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою Міністерства оброни України (додаток 12.2. до договору).
Розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів передбачених цим договором, але не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.
3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин та доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, а також посилання на норми права
В обгрунтування позову прокурор стверджує, що:
- на виконання умов спірного відповідач згідно актів прийому-передачі товару №132 від 22.07.2022, №209 від 15.08.2022 здійснив постачання загалом 50 тон оливи на визначену договором суму - 4 830 000,00 грн;
- позивач сплатив на користь відповідача кошти у сумі 4 830 000,00 грн, з яких 805 000,00 грн податку на додану вартість, на підтвердження чого до позовної заяви додано копії платіжного доручення №286/1/183 від 26.07.2022 (проведено банком 28.07.2022) на суму 2 415 000,00 грн в т.ч. ПДВ - 402 500,00 грн та платіжного доручення №286/1/202 від 19.08.2022 (проведено банком 22.08.2022).
Стосовно ж доказів на підтвердження викладених вище обставин здійснення відповідачем постачання загалом 50 тон оливи згідно актів прийому-передачі товару №132 від 22.07.2022, №209 від 15.08.2022, прокурор зауважив на тому, що посилання на вказані акти прийому-передачі містяться у наданих суду платіжних дорученнях та журналі господарських операцій.
Водночас, за доводами прокурора, оригінали означених актів зберігаються у військових частинах замовника та відповідача, як постачальника, попри те вказаних документів прокурору на його запит надано не було.
Посилаючись на вказане та обґрунтовуючи подання позову у цій справі, прокурор зазначив, що відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та постанови КМУ №178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки або (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту ЗСУ для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави за договорами, укладеними МО України, оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ.
Пунктами 1.1 та 3.1 спірного договору передбачено сплату ПДВ у сумі 805 000,00 грн, що становить 20% вартості товару.
За доводами прокурора, оскільки ПДВ не є умовою про ціну у розумінні цивільного та господарського законодавства, не може встановлюватись чи змінюватись сторонами за домовленістю в договірному порядку, прокурор вважає, що пункти 1.1 та 3.1 договору в частині включення ПДВ до договірних цін підлягають визнанню недійсними на підставі ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України, а грошові кошти в сумі 805 000,00 грн підлягають поверненню на користь Міністерства оборони України як такі, що безпідставно отримані внаслідок незаконного збагачення згідно зі статтею 1212 ЦК України.
Відтак, стверджуючи про те, що ТОВ «Аріан-Трейд» набуло кошти в сумі 805 000,00 грн за рахунок Міністерства оборони України не в порядку виконання договірних зобов'язань, внаслідок їх перерахування понад вартість товарів, які було поставлено, прокурором заявлено вимоги про:
- визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення від 24.05.2022 №286/1/22/6, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;
- стягнення з ТОВ «Аріан-Трейд» на користь Міністерства оборони України безпідставно сплачених коштів в сумі 805 000,00 грн.
Позивач вважає, що оспорюваний договір укладений після введення воєнного стану в Україні та не у відповідності до певної типової форми, а тому він не є договором, що укладався на виконання мобілізаційних завдань.
У свою чергу, відповідач заперечує проти позову та вважає, що до спірних правовідносин застосовано нормативний акт - Постанову КМУ №178, який суперечить Податковому кодексу України і не є джерелом податкового законодавства України згідно статті 3 «Податкове законодавство України», у якій відсутні як джерело податкового законодавства постанови Кабінету Міністрів України.
Аналогічна позиція відповідача викладена й в апеляційній скарзі.
Перевіривши матеріали справи, дослідивши обставини справи та доводи сторін, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Спір у вказаній справі стосується дійсності пунктів укладеного позивачем та відповідачем договору №286/1/22/6 в частині включення ПДВ до договірної ціни та, відповідно, наявності/відсутності підстав для отримання відповідачем бюджетних коштів у розмірі цього податку, включеного до вартості товару.
02.03.2022 Кабінетом Міністрів України з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», та відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України прийнято постанову №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (надалі - Постанова №178), якою (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що:
- до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил та військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою;
- ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.
У розрізі наведених норм права суд вважає за необхідне звернутись до актуальної та сформованої неодноразово Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 28.05.2024 у справі №910/12151/23 та від 13.11.2024 у справі №911/23/24, позиції щодо застосування вказаних вище законодавчих приписів Постанови №178 та підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, відступів від якої станом на час ухвалення рішення у цій справі не зроблено, та яка полягає у такому:
- хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку;
- Постанова №178 не встановлює нових елементів ПДВ та не вносить зміни до вже існуючих, що визначені підпунктом «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України;
- нульову ставку ПДВ для операцій, зокрема, з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України визначено не тільки Постановою №178, але й підпунктом «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України;
- норми Постанови №178 узгоджуються з підпунктом «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), установлено, що в умовах воєнного стану, зокрема:
- оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України «Про публічні закупівлі» та'Про оборонні закупівлі»;
- під час здійснення закупівель, передбачених абзацом першим підпункту 1 цього пункту, зокрема, державні замовники у сфері оборони повинні відповідно до Закону України «Про оборонні закупівлі» дотримуватися таких принципів здійснення оборонних закупівель: своєчасність та відповідність прийнятим рішенням щодо захисту національних інтересів України, забезпечення потреб безпеки і оборони; ефективність використання коштів, результативність.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України.
Зі змісту спірного договору вбачається, що пунктами 1.1. та 1.3. такого правочину позивач та відповідач домовились про загальну вартість товару - оливи, одержувачами якої визначено військові частини згідно рознарядки, та належну до сплати за такий товар ціну договору - 4 830 000,00 грн, і до вказаних вартості та ціни включено податок на додану вартість у сумі 805 000,00 грн, тобто 20% від загальної вартості товару - 4 025 000,00 грн.
Вказаного сторони спору не заперечили та не спростували, як і не заперечили того, що згідно наявних в матеріалах справи платіжних доручень уся сума за договором - 4 830 000,00 грн, у тому числі 805 000,00 грн ПДВ, відповідачу перерахована позивачем за рахунок коштів державного бюджету.
За таких обставин, оскільки за змістом наведених вище підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та Постанови КМУ №178 операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту Збройних Сил України, військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, оподатковуються за нульовою ставкою суд висновує, що включення до ціни спірного договору ПДВ у розмірі 20% суперечить означеним актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства.
Наведене за правильним висновком суду першої інстанції у розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України, свідчить про наявність підстав для визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 договору №286/1/22/6 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
До схожих висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 28.05.2024 у справі №910/12151/23 та у постанові від 10.09.2024 у справі №922/4055/23.
Посилання позивача та відповідача на визначення поняття мобілізаційних завдань та те, що поставка товару за спірним договором не підпадає під розуміння цього поняття і, власне, під дію Постанови КМУ №178, судом відхиляються, оскільки
- мобілізаційні завдання підлягають виконанню з моменту введення воєнного стану в Україні, який введено Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022;
- те, що 02.03.2022 Кабінет Міністрів України метою прийняття Постанови №178 визначив виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», не свідчить про те, що саме таку мету мають включати умови договорів, укладених на постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил та військових частин та для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;
- з огляду на функції та обов'язки покладені на військові частини, які є отримувачами товару за спірним договором), всі їх заходи спрямовано виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України;
- закупівля товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану можлива лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою №178;
- застосування передбаченої Постановою №178 нульової ставки ПДВ можливе щодо операцій з постачання товарів, фактично спрямованих на забезпечення потреб національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення, незалежно від того, чи є кінцевий отримувач стороною договору.
З аналогічних підстав судом також відхиляються доводи відповідача про відсутність доказів фактичного використання для забезпечення потреб національної безпеки та оборони поставленого військовим частинам за спірним договором товару, позаяк такі обставини слідують з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства і тому не потребують документального підтвердження.
Схожий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 23.05.2024 у справі №911/1870/23.
Крім того судом враховано, що Податковий кодекс України містить загальні засади податкового регулювання, зокрема передбачає умови застосування нульової ставки ПДВ до певних операцій, відтак зміст Постанови №178 свідчить про те, що:
- встановлення нульової ставки ПДВ є заходом, спрямованим на створення правових передумов для своєчасного та безперешкодного постачання товарів, необхідних для забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту населення та інтересів держави в умовах воєнного стану;
- її дія охоплює не лише правовідносини, у яких сторонами є суб'єкти, прямо зазначені у постанові, а й випадки, коли характер товару та його цільове призначення об'єктивно зумовлюють використання в інтересах оборони та безпеки держави;
- основним критерієм для застосування нульової ставки ПДВ є цільове призначення товарів, спрямованих на забезпечення оборонних потреб та захисту національної безпеки, а не виключно перелік суб'єктів, зазначених у постанові, за умови, що зазначене випливає безпосередньо з предмету закупівлі та тексту договору.
Отже, застосування Постанови Кабінету Міністрів України №178 не суперечить приписам Податкового кодексу України, а навпаки, забезпечує їх ефективну імплементацію в частині особливостей застосування ПДВ у період воєнного стану, що узгоджується із принципом системності правового регулювання та свідчить про взаємозв'язок між нормами різного рівня нормативно-правових актів, які регламентують відповідні правовідносини.
До того ж постанова Кабінету Міністрів України №178 є нормативно-правовим актом, ухваленим на виконання вимог підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, тоді як обов'язковість виконання нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, прийнятих на виконання законів України, за умови їх відповідності законам та прийняття в межах повноважень цього органу, визначена в Конституції України та законах, що регулюють діяльність виконавчої влади.
Зі змісту пункту 1 вказаної постанови вбачається, що вона застосовується, зокрема, при здійсненні операцій з постачання товарів, у тому числі паливно-мастильних матеріалів, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, і саме вказаний пункт на відміну від преамбули постанови є нормою права цього підзаконного нормативно-правового акта, спрямованою на регулювання суспільних відносин.
На підставі викладеного, колегією суддів відхиляються доводи відповідача як про те, що Постанова КМУ №178 тлумачиться множинно та неоднаково, так і всі інші аргументи, викладені відповідачем в апеляційні скарзі.
Крім того, судом відхилено також доводи відповідача про те, що висновки суду в адміністративній справі №320/20717/23 безпосередньо вплинуть на цю справу, оскільки згідно правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19, суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Тобто суд у цій справі наділений правом самостійно вирішити питання про застосування чи незастосування Постанови КМУ №178 до господарських операцій сторін за спірними договором.
Згідно з частиною 1 статті 216, статетю 217 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Таким чином, оскільки суму ПДВ у розмірі 805 000,00 грн отримано відповідачем за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, перерахування позивачем такої суми коштів та неповернення її відповідачем має наслідком збагачення останнього поза передбаченою законом підставою та понад вартість поставленого товару.
За викладених обставин та з огляду на наявність підстав для визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 договору №286/1/22/6 у частині включення до договірної ціни 20% податку на додану вартість, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем безпідставно, у розумінні приписів статей 216, 1212 ЦК України, отримано 805 000,00 грн як суму ПДВ, перераховану позивачем за рахунок коштів державного бюджету у складі договірної ціни та загальної вартості отриманого товару.
Зроблений висновок узгоджується із відповідною позицією суду касаційної інстанції, викладеною у постановах Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №916/707/21, від 24.10.2024 у справі №914/2694/23.
Щодо підстав нарахування 40 242,95 грн 3% річних та 102 204,88 грн інфляційних втрат, а саме - з 29.07.2022 по 09.04.2024 на 402 500,00 грн ПДВ; з 23.08.2022 по 09.04.2024 на 402 500,00 грн ПДВ.
Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22:
- передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача;
- зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала;
- це зобов'язання не виникає з рішення суду.
При цьому, суд враховує також і те, що на момент укладення спірного договору у відповідача не існувало підстав для отримання від позивача сум ПДВ та саме з моменту отримання таких коштів у відповідача виник обов'язок їх повернути.
Водночас з огляду на вказане та системний аналіз ч. 2 ст. 625 та ч.1 ст.1212 ЦК України, у випадку безпідставного набуття боржником коштів у позадоговірному випадку, виключається можливість застосування приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07.08.2024 справі №916/2914/23.
Зі змісту спірних правовідносин вбачається, що суму ПДВ за рахунок коштів державного бюджету у складі договірної ціни та загальної вартості отриманого товару відповідач отримав у загальному розмірі 805 000,00 грн внаслідок проведення позивачем двох платежів:
- 28.07.2022 - на суму 2 415 000,00 грн, з яких 402 500,00 грн ПДВ;
- 22.08.2022 - на суму 2 415 000,00 грн, з яких 402 500,00 грн ПДВ, а тому обов'язок по поверненню цих сум ПДВ у відповідача виник з відповідних дат проведених платежів.
Судом першої інстанції перевірено розрахунки 3% річних та інфляційні втрати і встановлено, що їх розмір складає відповідно: 40 242,95 грн 3% річних та 102 204,88 грн та є арифметично правильним, з чим погоджується судова колегія.
Виходячи з викладеного, суд відхиляє доводи відповідача про неможливість нарахування та неправильно визначені момент і періоди нарахування 3% річних та інфляційних втрат на отримані суми ПДВ.
Посилання відповідача на позиції судів касаційної інстанції щодо визначення моменту з повернення безпідставно отриманих коштів судом відхиляються з огляду зроблених вище висновків, які корелюються з актуальною позицією суду касаційної інстанції у відповідному питанні.
Разом з цим, щодо ефективності заявлених прокурором вимог, у тому числі в частині стягнення безпідставно отриманих відповідачем коштів саме на користь МОУ судом враховано наступне.
Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа, зокрема за відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес, який полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Відповідно до зазначених вище обставин МОУ, як сторона договору постачання, неефективно та поза межами правових підстав розпорядилося не власними коштами, а коштами державного бюджету, відтак саме МОУ наділене владними повноваженнями щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, як орган державної влади, який згідно зазначених раніше норм закону забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна.
Згідно статті 1212 ЦК України положення глави щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Також, суд ураховує, що стягнення з відповідача безпідставно отриманих сум ПДВ у відповідному спорі є ефективним і тому, що помилкова сплата (в разі її наявності) відповідачем податку на додану вартість з операції з постачання товарів, звільненої від оподаткування, не може бути підставою для покладення витрат у вигляді сплати відповідних сум ПДВ на діючого в особі держави МОУ як покупця відповідного товару.
Побідний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №916/707/21.
Таким чином, доводи відповідача про те, що стягувана сума не знаходиться у його користуванні або володінні, оскільки була сплачена до бюджету, не нівелюють зроблених вище висновків, зокрема стосовно безпідставності отриманих відповідачем сум ПДВ та наявності правових підстав для примусового їх стягнення на користь МОУ.
Отримані відповідачем кошти за рахунок належних позивачу коштів державного бюджету також за своєю правовою суттю не є збитками, позаяк збитки - це матеріальні втрати особи, понесені не за рахунок одночасного збагачення іншої сторони, а тому доводи відповідача у відповідній частині та ефективності способу захисту прав шляхом стягнення збитків також визнаються судом неспроможними.
Посилання ж відповідача на необхідність застосування двосторонньої реституції у спірних правовідносинах відхиляються судом з огляду на те, що сума ПДВ не є вартістю товару і фактично позивачем було здійснено оплату коштів понад вартість отриманого товару.
Тобто у спірних правовідносинах у держави в особі МОУ та/або військових частин не виникає реституційний обов'язок з повернення товару відповідачу на суму ПДВ, яку він зобов'язаний повернути позивачу.
Так, у розрізі вказаного суд звертає увагу на те, що у випадку, коли поставка товару здійснена в передбаченому договором обсязі, проте оплата товару здійснена в більшому розмірі, ніж це передбачено договором, і особа намагається повернути суму переплати, застосуванню підлягають положення статті 1212 ЦК, оскільки така переплата була здійснена не відповідно до умов договору.
З огляду на вказане суд відхиляє доводи відповідача про неможливість стягнення вказаної суми коштів у порядку статті 1212 ЦК України та, власне, про неправильно обраний прокурором, не ефективний спосіб захисту.
4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:
4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Відповідно до статей 5, 17 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Відповідно до статті 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Приписами статей 3, 10, 15 Закону України «Про Збройні Сили України» унормовано, що організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Міністерство оборони України, зокрема, забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.
Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Приписами частин 1, 2 статті 2, частини 1 статті 15 та частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України унормовано, що учасниками цивільних відносин є, зокрема, юридичні особи та держава Україна.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з частинами 1-3 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до приписів частин 1, 3, 5 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Відповідно до статей 1 та 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» ціна - виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару.
Вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14, пунктом 23.1 статті 23 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.
База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.
Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 розділу V Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).
Відповідно до підпунктів 194.1 та 194.1.1 статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.
Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.
Підпунктом «г» підпункту 195.1.2. пункту 195.1. статті 195 Податкового кодексу України визначено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:
5.1. мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи
Колегія суддів, оцінивши доводи відповідача, покладені ним в основу апеляційної скарги в п. 3.2. мотивувальної частини цієї постанови, встановила їх необґрунтованість.
Судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги як необґрунтовані та вважає, що судом першої інстанції було ретельно досліджено матеріали справи, детально та належним чином мотивовано висновки суду, правильно застосовано норми матеріального права, а твердження апелянта не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Посилання відповідача у поданих додаткових поясненнях на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 березня 2025 року у справі № 910/20127/23 суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки (1) відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, натомість як висновки суду першої інстанції, з якими погодилась судова колегія, ґрунтуються зокрема на актуальній та релевантній судовій практиці Верховного Суду; (2) більше того, вказана постанова від 03.03.2025 у справі № 910/20127/23 була скасована постановою Верховного Суду від 30.09.2025, а справу було направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2024 у справі № 911/944/24 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» на рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2024 у справі № 911/944/24 задоволенню не підлягає.
7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:
Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» на рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2024 у справі № 911/944/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.11.2024 у справі № 911/944/24 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 911/944/24 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 23.10.2025.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді Г.П. Коробенко
Г.А. Кравчук