79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"23" жовтня 2025 р. Справа №447/2883/21
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Желік М.Б.
суддів Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , б/н від 02.04.2025 (вх. № апеляційного суду 0105/1004/25 від 04.04.2025).
на рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2025 (суддя Козак І.Б., рішення складено та підписано 12.03.2025, м. Львів).
у справі №447/2883/21
за позовом: ОСОБА_1 , с.Дроговиж, Миколаївський район, Львівська область,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Ампір Капітал», м.Київ,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , с.Дроговиж, Миколаївський район, Львівська область,
про: припинення договору іпотеки від 18.07.2012.
за участю представників сторін:не з'явилися.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.03.2025 у справі №447/2883/21 у задоволенні позовних вимог - відмолено повністю.
04.04.2025 до Західного апеляційного господарського суду поштою надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , б/н від 02.04.2025 (вх. № апеляційного суду 0105/1004/25 від 04.04.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2025 у справі №447/2883/21, в якій вона просить суд визнати поважним пропуск строку на подання апеляційної скарги (останній зазначає, що повний текст рішення виготовлено 12.03.2025, відправлено позивачу 18.03.2025 та отримано 22.03.2025, що підтверджується копією поштового конверту та роздруківкою щодо відстеження з сайту АТ “Укрпошта»); скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2025 у цій справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі; стягнути понесені судові витрати.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.04.2025 склад колегії по розгляду справи №447/2883/21 визначено: головуючий суддя Малех І.Б., судді - Зварич О.В., Панова І.Ю.
07.04.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду поновлено строк для подання апеляційної скарги ОСОБА_1 , б/н від 02.04.2025 (вх. № апеляційного суду 0105/1004/25 від 04.04.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2025 у справі №447/2883/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , б/н від 02.04.2025 (вх. № апеляційного суду 0105/1004/25 від 04.04.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2025 у справі №447/2883/21; зобов'язано Господарський суд Львівської області невідкладно надіслати на адресу Західного апеляційного господарського суду матеріали справи №447/2883/21.
30.04.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду призначено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 , б/н від 02.04.2025 (вх. № апеляційного суду 0105/1004/25 від 04.04.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2025 у справі №447/2883/21 в судове засідання на 14.05.2025.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 09.06.2025, у зв'язку із відстороненням від здійснення правосуддя судді Малех І.Б., справу №447/2883/21 передано до розгляду колегії суддів у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії - Зварич О.В., Панова І.Ю.
16.06.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 02.04.2025 (вх. №01-05/1004/25 від 04.04.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2025 у справі № 447/2883/21 до розгляду. Призначено розгляд справи на 09.07.2025.
09.07.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав зазначених у ній.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2025, у зв'язку перебуванням членів колегії суддів Панової І.Ю. та Зварич О.В. у відпустці, справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
03.09.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав зазначених у ній.
08.10.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 16.10.2025.
В судове засідання 16.10.2025 сторони участі уповноважених представників не забезпечили, причин явки суду не повідомили. Докази, що містяться в матеріалах справи свідчать про їх поінформованість про розгляд апеляційних скарг у межах даної справи в суді апеляційної інстанції.
За приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Статтею 43 ГПК України встановлений обов'язок добросовісного користування учасниками судового процесу процесуальними правами.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України»).
Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов'язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою, учасники були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для їх розгляду по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що в задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2025 у справі №447/2883/21 залишити без змін, з огляду на наступне.
Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства “ОКСІ БАНК» про визнання припиненим договору іпотеки від 18.07.2012, укладеного між Акціонерним товариством “ОКСІ БАНК» та ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Моргуном О. С., зареєстрований в реєстрі за № 1030 з наступними змінами.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 16.08.2022. у задоволенні позову відмовлено.
Львівський апеляційний суд постановою від 10.11.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16.08.2022 скасував. Провадження у справі закрив.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28.11.2022 справу №447/2883/21 передано за підсудністю до Господарського суду Львівської області.
Місцевий господарський суд за результатами розгляду справи по суті відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі мотивуючи своє рішення наступним:
- договір іпотеки укладений між учасниками справи, не встановлює будь-яких інших умов припинення іпотеки, ніж це передбачено в законі. Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
- іпотека припиняється, зокрема, в разі припинення основного зобов'язання у зв'язку з його повним виконанням. При цьому, законодавець не вимагає від іпотекодавця вчинення будь-яких дій, пов'язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконання основного зобов'язання. За положеннями частини першої статті 593 ЦК України, припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов'язання презюмується.
- розділом 6 договору іпотеки передбачено, що договір діє до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором та додаткових договорів до нього.
- натомість, матеріалами справи не підтверджується припинення основного (кредитного) зобов'язання та сплати кредиту і штрафних санкцій ФОП Фенциком І.Є, відтак відсутні підстави для припинення додаткового зобов'язання та припинення договору іпотеки у цій справі.
- окрім того, 28.10.2020 та 30.11.2020 ФОП ОСОБА_4 сплачував на рахунок АТ “ОКСІ БАНК» по 15000,00 грн. з призначенням “погашення кредиту», тобто, вже після пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та відкриття провадження у вказаній справі.
- пред'явлення позову у 2020 році АТ “ОСКІ БАНК» (замінено на ТОВ “ФК “Ампір Капітал») до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: ФОП Фенцик І.Є. про звернення стягнення на предмет іпотеки - це використання банком свого права на стягнення суми заборгованості за кредитом у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором. Строк погашення заборгованості за кредитним договором був визначений сторонами до 17.07.2017, тобто вказаний позов не було подано з достроковою вимогою, як про це помилково стверджує позивач.
- cуд враховує факт звернення до суду з цим позовом лише одного з двох співвласників нерухомого майна (що є предметом іпотеки), а саме ОСОБА_1 , тоді як інший співвласник та учасник договору іпотеки від 18.07.2012 ОСОБА_2 з позовом до суду не звертався.
Узагальнені доводи апелянта, заперечення відповідача, третіх осіб.
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що оскаржене рішення є незаконним та необґрунтованим, на підтвердження чого апелянт наводить наступні доводи:
- відповідно до умов договору іпотеки він забезпечує виконання вимог іпотекодержателя за кредитним договором №30/12-ВКЛ від 18.07.2012 на наступних умовах: сума кредиту - 500 000 грн., строк повернення кредиту - 17.07.2017, розмір процентної ставки визначається кредитним договором в розмірі 23% річних.
- право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняються після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.
- 25.10.2016 банком надіслано ОСОБА_3 досудову вимогу про усунення порушення (вх.№ 1060/536), відповідно до якої банк вимагає в 30-денний термін з моменту отримання даної вимоги погасити заборгованість за кредитним договором. Вимога отримана іпотекодавцем 28.10.2016. 25.10.2016 банком надіслана ОСОБА_2 досудову вимогу про усунення порушення (вх.№ 1060/535), відповідно до якої банку вимагав в 30-денний строк з моменту її отримання погасити заборгованість за кредитним договором. Вимога одержана 28.10.2016. Аналогічна за змістом вимога (вх.№1060/534) надіслана та отримана ОСОБА_4 28.10.2016.
- з урахуванням наведеного банк фактично змінив порядок, умови і строк кредитного договору, змінив строк виконання основного зобов'язання (сплати тіла кредиту, процентів за користування кредитом та інших платежів), відповідно строк їх сплати закінчився 28.11.2016.
- твердження банку про надіслання вимоги щодо погашення виключно простроченого розміру заборгованості не відповідає фактичним обставинам справи.
- скаржник стверджує, що банком безпідставно до заборгованості за кредитним договором включено розмір комісійної винагороди та тіла кредиту у розмірі 96 000,00грн., які в межах зазначеного договору не надавалися позичальнику. Відтак, судом в межах даної справи слід проаналізувати виписку банку, що долучена до матеріалів справи на предмет реального виконання кредитного договору від 18.07.2012 з врахуванням безпідставності включення до розміру заборгованості відповідних сум.
- включення до умов кредитного договору суми комісійної винагороди суперечить положенням ЗУ “Про банки та банківську діяльність», зокрема, ст. 55, яка визначала, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку, як обов'язкову умову надання відповідних послуг. Відповідно, кредитний договір у цій частині є нікчемний, оскільки встановлення цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача, як слабкої сторони відповідно до положень ЗУ “Про захист прав споживачів».
- з огляду на нікчемність правочину в частині включення зазначених сум, кошти вважаються такими, що не були надані банком позичальнику як кредит.
- суд зазначаючи, що основне зобов'язання не виконане не досліджував та не встановлював розміру заборгованості, які позичкодавець зобов'язаний був повернути банку в межах кредитного договору № 30/12-ВКЛ від 18.07.2012. Натомість, вимога банку погасити заборгованість, яка не входять в обсяг зобов'язань за договором є недобросовісною поведінкою банку у відносинах з майновим поручителем.
- відповідно банк в межах майнової поруки з 23.07.2012 по 19.11.2012 надав кредитні кошти у розмірі 495 000 грн., то сума відсотків за користування цим розміром кредиту, яку мав сплатити позичальник, становить 241 502,10 грн.. Позичальником сплачено всього 500 000,00 грн. тіла кредиту та 266 615,88 грн. відсотків.
Відповідач та треті особи не скористалися правом щодо надання відзиву на апеляційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судом за результатами оцінки доказів.
18.07.2012 між ПАТ “ОКСІ БАНК» та ФОП Фенцик Іван Євстахійович укладено кредитний договір з відкриттям відновлювальної кредитної лінії № 30/12-ВКЛ, згідно умов якого кредитодавець надає грошові кошти (відкриває відновлювальну кредитну лінію) позичальнику з лімітом кредитування 300 000 грн. у строк з 18.07.2012 по 17.07.2017 на поповнення обігових коштів, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити 23 % річних, а також комісії на умовах, передбачених договором.
Додатком № 1 до вказаного кредитного договору, що є невід'ємною його частиною, узгоджено графік зменшення ліміту кредитної лінії з серпня 2012 по 17 липня 2017.
Пунктом 2.3 договору від 18.07.2012 № 30/12-ВКЛ встановлено, що днем повернення кредиту вважається день повної сплати позичальником усієї суми заборгованості за кредитом на позичковий рахунок.
Згідно з п. 3.1 вищевказаного договору, виконання позичальником зобов'язань за договором забезпечується іпотекою нерухомого майна та землі згідно договору іпотеки.
18.07.2012 ПАТ “ОКСІ БАНК» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Моргуном О. С., зареєстрований у реєстрі за № 1030.
Відповідно до умов договору іпотеки, цей договір забезпечує виконання вимог іпотекодержателя за кредитним договором від 18.07.2012 № 30/12-ВКЛ, який укладено між іпотекодержателем та ФОП ОСОБА_4 , а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі (“основне зобов'язання»).
Сторонами у п. 1.3 договору іпотеки визначено предмет іпотеки, який належить іпотекодавцям на підставі договору дарування житлового будинку та на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку.
Сторони узгодили гарантії за договором, права та обов'язки іпотекодержателя й іпотекодавців, порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідальність сторін, а також додаткові умови договору.
Розділом 6 договору іпотеки передбачено, що сторони дійшли згоди, що договір діє до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором та додаткових договорів до нього.
Право іпотеки та цей договір припиняє чинність у разі: припинення основного зобов'язання, забезпеченого цією іпотекою; знищення (втрати) предмета іпотеки, якщо іпотекодавці не замінили або не відновили предмет іпотеки; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем на підставах, передбачених чинним законодавством України та цим договором, права власності на предмет іпотеки; в інших випадках передбачених законодавством.
Додатковим договором № 1 до кредитного договору з відкриття відновлювальної лінії від 18 липня 2012 № 30/12-ВКЛ сторони 24.10.2012 внесли зміни до первісного договору, яким збільшено суму кредитування до 500 000 грн. та виклали в зміненій редакції графік зменшення ліміту кредитної лінії .
Договором про внесення змін та доповнень від 24.10.2012, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Моргуном О. С. та зареєстрованим в реєстрі за № 1609, до договору іпотеки, посвідченого 18.07.2012 сторонами було погоджено зміни та доповнення, якими п. 1.1. договору іпотеки було викладено у зміненій редакції відносно суми кредиту - 500 000 грн.
25.10.2016 ПАТ “ОКСІ БАНК» за вих. № 1060/536, № 1060/535, та № 1060/534 направляло позивачу ОСОБА_3 , третій особі ОСОБА_2 та позичальнику ФОП Фенцику В.Є. вимоги про усунення порушення, а саме погашення суми заборгованості у розмірі 893 015,38 грн., яка виникла станом на 20.10.2016.
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 27.10.2018 Миколаївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на “ ОСОБА_1 ».
Позивач до позовної заяви на підтвердження своїх вимог долучила копію квитанції про сплату 28.08.2020 на рахунок АТ “ОКСІ БАНК» ФОП Фенцик І.Є. у рахунок погашення кредиту 15 000 грн., а також два дубліката чеків із датами оплати від 28.10.2020 та 30.11.2020 у розмірі по 15 000 грн.
З доданих представником відповідача доказів: копії договору про надання послуг з факторингу від 03.12.2020 № 03122020-АК/01, копії додаткового договору від 15.12.2020 до договору про надання послуг з факторингу від 03.12.2020 № 03122020-АК/01, договору про відступлення прав за договором іпотеки б/н від 18.07.2012, копії акта прийому-передачі у якості додатку № 1 до вищевказаного договору про відступлення прав, копії акта приймання-передачі документів від 05.02.2021 до договору про надання послуг з факторингу від 03.12.2020 №03122020-АК/01, встановлено, що АТ “ОКСІ БАНК» відступив (передав) ТОВ “АМПІР-КАПІТАЛ» право вимоги, зокрема, за кредитним договором з відкриттям кредитної відновлювальної лінії від 18.07.2012 № 30/12-ВКЛ.
Представник банку надав виписку по особовим рахункам позичальника з 18.07.2012 по 07.10.2013 та розрахунок боргу за кредитним договором.
Згідно розрахунку боргу за кредитним договором, станом на 03.12.2020 у відповідача існує заборгованість за простроченими процентами у розмірі 457 429,28 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.
За положеннями ч. 1 ст. 593 ЦК України припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов'язання презюмується.
Встановлення факту припинення основного зобов'язання належним його виконанням, є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов'язань за договорами іпотеки.
Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.
Отже, в разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого ч. ст. 593 ЦК України, на припинення зобов'язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Таким чином, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 у справі № 6-243цс14 та у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 695/3790/15-ц.
За приписами статей 3 17 Закону України “Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно із ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотека є заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. При цьому заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель), що передбачено ч. 1 ст. 583 ЦК України.
Підстави припинення права застави визначені ст. 593 ЦК України, а іпотеки як окремого виду застави - також статтею 17 Закону України “Про іпотеку».
Так, відповідно до ч.1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов'язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Підстави припинення зобов'язання визначені ст. 598 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 599 Цивільного кодексу України).
У розумінні наведених норм іпотека припиняється, зокрема, в разі припинення основного зобов'язання на підставі виконання. При цьому, законодавець не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов'язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконання основного зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідно до умов договору іпотеки укладеного 18.07.2012 між Публічним акціонерним товариством “ОКСІ БАНК» (іпотекодержатель), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (іпотекодавці) він забезпечує виконання вимог іпотекодержателя за кредитним договором №30/12-ВКЛ від 18.07.2012, який укладено між іпотекодержателем та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків - НОМЕР_2 (виписка АА №1567297) - позичальник, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладеними в майбутньому, стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі (основне зобов'язання).
Пунктом 8.2. договору визначено, що при частковому виконанні позичальником забезпеченого зобов'язання іпотека зберігається в повному обсязі.
У разі внесення змін до кредитного договору щодо зміни строку повернення кредиту, розміру відсотків за користування кредитом (у тому числі при їх збільшенні) та штрафних санкцій, до цього договору зміни не вносяться, і строк повернення кредиту, розмір відсотків та штрафних санкцій у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджуватиметься відповідними договорами про внесення змін до кредитного договору (п.8.6. договору іпотеки).
Згідно п.8.7. договору іпотеки ця іпотека зберігає силу у випадку, коли у встановленому законом порядку відбувається переведення позичальником боргу за кредитним договором на іншу особу. Відступлення прав за цим договором здійснюється іпотекодержателем без необхідності отримання згоди іпотекодавців, за умови, якщо одночасно здійснюється відступлення права вимоги за кредитним договором.
Судом встановлено, що відповідно до копії договору про надання послуг з факторингу від 03.12.2020 № 03122020-АК/01, копії додаткового договору від 15.12.2020 до договору про надання послуг з факторингу від 03.12.2020 № 03122020-АК/01, договору про відступлення прав за договором іпотеки б/н від 18.07.2012, копії акта прийому-передачі у якості додатку № 1 до вищевказаного договору про відступлення прав, копії акта приймання-передачі документів від 05.02.2021 до договору про надання послуг з факторингу від 03.12.2020 №03122020-АК/01, встановлено, що АТ “ОКСІ БАНК» відступив (передав) ТОВ “Ампір-Капітал» право вимоги, зокрема, за кредитним договором з відкриттям кредитної відновлювальної лінії від 18.07.2012 № 30/12-ВКЛ.
Як висновок, з огляду на п. 8.7. договору іпотеки зобов'язання іпотекодавців у зв'язку з відступленням права вимоги ТОВ “Амір-Капітал» не припинилися.
Матеріалами справи також підтверджується що станом на 03.12.2020 борг за кредитним договором №30/12-ВКЛ від 18.07.2012 становить 554 429,28 грн., в тому числі 97 000,00 грн. - основний борг, та 457 429,28 грн. - заборгованість за %. Із поданого до відзиву на позовну заяву розрахунку боргу вбачається, що позичальником з 01.03.2015 по 02.09.2020 не здійснювалося погашення заборгованості згідно графіку погашення відповідно до умов кредитного договору.
Також позивачем долучено до матеріалів справи квитанцію №83 від 28.09.2020 та № б/н від 30.11.2020 з яких вбачається, що ФОП Фенцик І.Є. сплачував на рахунок АТ “ОКСІ БАНК» по 15000,00 грн. з призначенням “погашення кредиту».
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що вказані платежі здійсненні позичальником вже після пред'явлення АТ “Оксі Банк» позову до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та відкриття провадження у справі №2/447/10/23, яка розглядалася Миколаївським районним судом Львівської області.
Скаржник зазначає, що у 2020 році банк звертаючись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки вказав про наявність заборгованості позичальника у розмірі 612 334,31 грн., з яких 142 000,00 грн. сума по тілу кредиту, 453 867,61 грн. - сума нарахованих відсотків, 16 466,68 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків. Позичальником протягом 2020-2021 погашено 57 905,03 грн. тіла кредиту, відтак неповерненим залишилося заборгованість тіла кредиту у розмірі 84 094,97 грн. В той же час скаржник вказує, що договором іпотеки забезпечувалося повернення лише 500 000,00 грн. кредиту, а банк надав позичальнику кошти у розмірі 596 000,00 грн. Відтак, вважає, що зобов'язання є припиненим його виконанням, проведеним належним чином.
Судова колегія спростовуючи доводи скаржника зазначає, що матеріали справи не містять, а скаржник не довів, що позичальником окрім тіла кредиту, погашено усю суму нарахованих відсотків; пені за несвоєчасне погашення кредиту повернення яких у повному обсязі забезпечувалося договором іпотеки від 18.07.2012 (п.1.1. договору), що не заперечується позивачем.
Відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто при зверненні з позовом про визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором на позивача покладений тягар доведення обставин повного припинення зобов'язань за кредитним договором у зв'язку з їх виконанням. Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.
За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, яке є похідним від основного зобов'язання, а отже, зважаючи на предмет, підстави позову у цій справі, що розглядається, достеменне дослідження та встановлення судом зазначених обставин має вирішальне значення для правильного вирішення спору у справі.
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до положень статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів зазначає, що обов'язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПКУкраїни.
У пунктах 1- 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
А відтак, оскільки позивачем належними, допустимими та достатніми засобами доказування в розумінні положень ГПК України не доведено виконання позичкодавцем своїх зобов'язань за кредитним договором №30/12-ВКЛ від 18.07.2012, яким відповідно до п. 2.3. договору є день повної сплати кредитодавцеві усієї заборгованості за кредитом на позичковий рахунок, зобов'язання за договором іпотеки, який носить похідний характер - не припинилося. Відповідно, обумовлені законом та договором правові підстави для визнання іпотеки, яка виникла на підставі іпотечного договору такою, що припинена, відсутні.
Окрім того, колегія суддів погоджується із висновками господарського суду та зазначає, що пред'явлення позову у 2020 році АТ “ОСКІ БАНК» (замінено на ТОВ 'ФК “Ампір Капітал») до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: ФОП Фенцик І.Є. про звернення стягнення на предмет іпотеки - це використання банком свого права на стягнення суми заборгованості за кредитом у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором.
Колегією суддів також критично оцінюються доводи скаржника щодо нікчемності умов кредитного договору в частині включення сум комісійної винагороди, перерахування частини коштів наданих позичальнику в межах іншого договору, за відсутності в матеріалах справи відповідних доказів на підтвердження його доводів, а відповідно необхідності визначення судом в межах даної справи розміру заборгованості позичальника перед банком за умовами кредитного договору від 18.07.2012 №30/12-ВКЛ з огляду на наступне.
В цій частині обставини, вказані позивачем для обґрунтування своїх позовних вимог, підлягають встановленню та доказуванню в межах справи про звернення стягнення на іпотечне майно, та не входять до предмету доказування у справі про визнання іпотеки припиненою.
Протилежний підхід суперечитиме принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №50/311-б, провадження №12-143гс19).
Крім того, ухвалення рішення у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі з майнових поручителів, унеможливлює задоволення позову про визнання іпотеки припиненою в іншій судовій справі, оскільки цей позов стосується тих самих правовідносин, прав вимоги, які є предметом дослідження у вже зазначеній господарській справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, як використання позичкодавцем свого права на стягнення суми заборгованості за кредитом у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором.
Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх.
У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження доказами, що містяться в матеріалах справи, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2025 у справі №447/2883/21 скасуванню.
За результатами перегляду судового рішення в апеляційному порядку колегія суддів враховуючи положення ст. 129 ГПК України судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1 В задоволенні вимог апеляційних скарг ОСОБА_1 , б/н від 02.04.2025 (вх. № апеляційного суду 0105/1004/25 від 04.04.2025) - відмовити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2025 у справі №447/2883/21 - залишити без змін.
3. Судові витрати залишити за скаржником.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повна постанова складена 23.10.2025
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Галушко Н.А.
суддя Орищин Г.В.