Справа № 620/9205/24 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА
22 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.
суддів Бужак Н.П., Мельничука В.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 074520 від 12.06.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на момент проведення перевірки у водія позивача була наявна заповнена індивідуальна контрольна книжка водія, яка надавалась посадовим особам відповідача під час перевірки. Вказує, що позивач не є автомобільним перевізником.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року в задоволенні даного адміністративного позову - відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи підтвердження факту перевезення вантажу 14.05.2024 без наявності у водія оформленого протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, суд доходить висновку, що відповідачем правомірно було винесено постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу № 074520 від 12.06.2024.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Апелянт обгрунтовуючи позовні вимоги вказує, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки виключень щодо критеріїв вказаних в п.6.1 Положення №340 законодавством не передбачено, а індивідуальну контрольну книжку водія, яка передбачена п.6.3 Положення №340, водій зобов'язаний вести, якщо він керує транспортними засобами, які не визначені п.6.1. Наведений висновок, на думку суду, не відповідає меті Конвенції №153, оскільки тахограф як і індивідуальна книжка, є по суті одним і тим же засобом контролю робочого часу водіїв.
Окрім того, зазначає, що зі змісту товарно-транспортної накладної серії ЧАА №132252 від 15.05.2024 вбачається, що ФОП ОСОБА_1 одночасно є перевізником і вантажоодержувачем товару, а тому, в контексті умов договору купівлі-продажу необробленої деревини, позивач перевозив власну деревину, а тому не є перевізником в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт".
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Відповідно до ч. 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 14.05.2024 на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок від 10.05.2024, направлення на рейдову перевірку від 10.05.2024 № НР 001251 Відділом державного нагляду (контролю) у Чернігівській області проведено перевірку додержання позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме транспортного засобу марки КАМАЗ д.н.з. НОМЕР_1 , за результатами якої був складений акт № АР 056519 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, яким зафіксовано, що при перевезенні вантажу згідно ТТН серії ЧАА № 132252 від 14.05.2024, у водія на момент проведення перевірки відсутні документи, визначені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме протокол повірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, передбачений п. 3.3. Інструкції, затвердженої наказом МТЗУ № 385 від 24.06.2010р. Водій транспортного засобу був ознайомлений з вказаним актом під підпис (а.с. 54).
Листом № 43807/43/24-24 від 20.05.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Чернігівській області було повідомлено позивача про розгляд 12.06.2024 справи про порушення ним законодавства про автомобільний транспорт (а.с. 56 та його зворот).
Позивач подав заперечення на акт перевірки, в яких вказав, що у водія була наявна індивідуальна контрольна книжка водія, однак не була врахована інспекторами, вказав, що перевозив власний пиломатеріал (а.с. 58-59).
Начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області 12.06.2024 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт прийнято постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу № 074520, якою стягнуто з позивача штраф у сумі 17000,00 грн (а.с. 57).
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із винесенням Укртрансбезпекою оскаржуваної постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу за порушення Закону України "Про автомобільний транспорт".
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі по тексту - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
В силу частини 7 статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.
Приписами частини 14 статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з частинами 17 статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується (ч. 18 статті 6 Закону № 2344-III).
Частиною 19 статті 6 Закону № 2344-III передбачено, що під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право:
використовувати спеціалізовані автомобілі;
використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку;
супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів;
використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю;
використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі;
у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства;
здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок (ч. 20 статті 6 Закону № 2344-III).
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі також Порядок № 1567).
Згідно вимог пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі також Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Частиною 1 статті 47 Закону № 2344-III визначено, що до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
Згідно з частинами 1-2 статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Водночас, перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 Закону № 2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.
Згідно з абз.3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, Міністерством транспорту та зв'язку було розроблено та затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 24.06.2010 № 385 (далі Інструкція №385)
За правилами пункту 1.3 Інструкції №385 її положення поширюються на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Водночас, за визначенням, наведеним у пункті 1.4. Інструкції №385 перевізники це суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.
В постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17 Верховний Суд зазначив, що положеннями статті 48 Закону № 2344-III визначено необхідність наявності, як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, зокрема протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, які передбачені Інструкцією № 385 та Положенням № 340.
Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
При цьому, у статті 1 Закону № 2344-III наведені терміни вживаються в такому значенні:
- автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
- послуга з перевезення пасажирів чи вантажів перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;
- товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (статті 33 Закону № 2344-III).
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №340 від 07.06.2010 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі-Положення №340).
Згідно з п.4 цього наказу, він набирає чинності з дня його офіційного опублікування, крім пункту 6.1 Положення №340, затвердженого цим наказом, який набирає чинності для: нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 150 км, перевезення небезпечних вантажів - з 01.06.2012; перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою понад 12 тонн, нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю від 50 до 150 км - з 01.06.2013; перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн - з 01.06.2015.
Відповідно до п.п. 1.2-1.4 Положення №340, це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються зокрема фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
Правовими положеннями пункту 6.1 Положення №340 регламентовано, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв (пункту 6.3 Положення №340).
24.06.2010 Міністерством транспорту та зв'язку України наказом №385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція № 385), відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 розділу І якої, цю Інструкцію розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух".
Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.
Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Відповідно до пункту 1.4 розділу І Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
У п. 2.5. розділу ІІ Інструкції № 385 закріплено, що тахографи підлягають повірці, яку здійснюють повірочні лабораторії відповідно до вимог Закону України Про метрологію та метрологічну діяльність. Окрім цього, згідно з пунктом 2.6. Інструкції № 385 тахографи перевіряються та адаптуються до транспортного засобу пунктами сервісу тахографів періодично кожні два поки, а також в разі установлення або заміни тахографа, ремонту тахографа, зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу, якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, що може вплинути на роботу тахографа.
За результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу пункт сервісу тахографів оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу (пункт 2.7. Інструкції № 385). В разі позитивних результатів перевірки та адаптації тахографа пункт сервісу тахографів маркує транспортний засіб та опломбовує тахограф і його складові чітким відбитком тавра (пункт 2.8 Інструкції №385).
Умови використання тахографів наведено у розділі ІІІ Інструкції №385.
Так, пунктом 3.1 Інструкції №385 встановлено, що виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.
У пункті 3.3. Інструкції №385 зазначено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокартита забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (уразі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
За змістом пункту 3.5. Інструкції №385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР ( 994_016 ) здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР) (994_016); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа (пункт 3.6. Інструкції № 385).
Отже, саме перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт, зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, зберігають протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірки тахографа, дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом. При цьому, водії повинні мати при собі протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, заповнені тахокарти у разі використання аналогового тахографа або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Отже, водій транспортного засобу повинен мати при собі:
1) протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу;
2) заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР;
3) картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
У свою чергу, суд першої інстанції, погодившись з доводами позивача, дійшов висновку, що відповідно до пункту 6.3 Положення №340, за наявності у водія індивідуальної контрольної книжки водія, перевізник вправі не обладнувати транспортний засіб тахографом.
Проте, колегія суддів апеляційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції та доводи позивача в цій частині помилковими, оскільки, як вбачається з вимог законодавства, а саме п.6.1 Положення №340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Колегією суддів апеляційної інстанції під час розгляд справи встановлено, що під час контрольного заходу належним позивачу вантажним транспортним засобом марки КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснювалося внутрішнє вантажне перевезення, повна маса автомобіля становила понад 3,5 тони, а саме: 7080 тонн, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.21).
В свою чергу, вимога п.6.1 Положення №340 є імперативною, і її невиконання позивачем не повинно звільняти його від відповідальності, навіть у разі наявності у водія індивідуальної контрольної книжки водія, за умови, що транспортний засіб підпадає під вимоги п.6.1 Положення №340.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що якби законодавець передбачав певні альтернативи вимогам визначеним в п.6.1 Положення №340, то такі альтернативи були б зазначені саме в п.6.1 Положення №340. У свою чергу, структурно інформацію щодо того, що водій ТЗ, який не обладнаний тахографом, має вести індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв, зазначено в іншому пункті, а саме п.6.3 Положення №340.
Тобто, вказаний пункт структурно має застосовуватись саме до водіїв ТЗ, які не підпадають під вимоги п.6.1 Положення №340, і здійснюють перевезення ТЗ до 3,5 тонн.
Аналізуючи вищевикладене та встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що п.6.3 Положення №340 застосовується при невиконання імперативної норми п.6.1 Положення №340, оскільки п.6.1 Положення №340 є обов'язковим саме до вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тонн (в межах наявних правовідносин), а п.6.3 Положення №340 застосовується в тому випадку коли, транспортний засіб не підпадає під вимоги п.6.1 Положення №340 та не обладнаний діючим та повіреним тахографом.
Окрім того, помилковими є висновки апелянта, що ФОП ОСОБА_1 перевозив власну деревину, а тому не є перевізником в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", з огляду на наступне.
Так, абз. 1 частини 1 статті 60 Закону № 2344-IIІ визначено, що суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.
Як вже вище зазначалося, в розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, перевізник - фізична або юридична особа-суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов'язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 законодавства, що врегульовують спірні правовідносини зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Як зазначалося вище, водій повинен мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, одним із яких є товарно-транспортна накладна у якій, відповідно до Правил № 363 зазначається, зокрема відомості щодо перевізника та/або експедитора.
У даному випадку, під час перевірки водій транспортного засобу марки КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 надав уповноваженим особам контролюючого органу товарно-транспортну накладну серії ЧАА №132252 від 14.05.2024, з якої вбачається, що ФОП ОСОБА_1 є перевізником вантажу та вантажоодержувачем товару, пункт завантаження ДП "Менарайагролісництво". (а.с.16).
Зазначені докази подані Укртрансбезпекою з відзивом до позовної заяви, разом з іншими світлинами з місця перевірки та встановлення правопорушення, вчиненого ФОП ОСОБА_1 , як власником транспортного засобу марки КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , які були взяті до уваги судом першої інстанції.
Вказані обставини свідчать, що ФОП ОСОБА_1 здійснювалося перевезення вантажу (сКруглі лісоматеріали, сосна (PINS)) на замовлення іншої особи власним автомобільним транспортом марки КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , із використанням найманої праці водія - ОСОБА_2 , тобто надавалася транспортна послуга.
Необхідно також зазначити, що за відсутності інших документів, які спростовують інформацію зазначену в ТТН про автомобільного перевізника, встановлення особи перевізника здійснюється відповідно до вказаних в ТТН відомостей щодо такої особи, які є обов'язковими при її оформленні.
У аспекті наведеного колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанцій, що ФОП ОСОБА_1 є одночасно є перевізником і вантажоодержувачем товару.
Будь-яких інших документів на спростування відомостей, що саме ФОП ОСОБА_1 був автомобільним перевізником згідно ТТН, наданої водієм ОСОБА_2 , транспортного засобу під час його перевірки позивачем не надано.
Суд апеляційної інстанції повторно зауважує, що у кожному конкретному випадку при визначенні суб'єкта, який має відповідати за порушення законодавства про автомобільний транспорт уповноважений контролюючий орган встановлює таку особу саме на підставі тих документів, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.12.2023 року по справі № 340/5660/22.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні із обставинами даної справи, колегія суддів зазначає, що ФОП ОСОБА_1 є автомобільним перевізником, у розумінні Закону № 2344-ІІІ, який здійснюючи перевезення вантажів без оформлення документів, визначених статтею 48 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність, визначену абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ у вигляді адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000, 00 грн.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова є законною та не підлягає скасуванню, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне рішення, а тому рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню.
При прийнятті рішення колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.
Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.П. Бужак
В.П. Мельничук