Номер провадження 22-ц/821/1396/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №708/1440/24 Категорія: 310040000 Івахненко О.Г.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
22 жовтня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
судді секретарГончар Н. І., Василенко Л.І. Івануса А.Д.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача - адвоката Струць Т.І. на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 21.05.2025 (повний текст складено 21.05.2025, суддя в суді першої інстанції Івахненко О.Г.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав,
у грудні 2024 року позивач в особі свого представника - адвоката Струць Т.І. звернулася до суду з позовом, яким просила позбавити відповідача батьківських прав щодо його неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у шлюбі з відповідачем, який розірвано відповідно до рішення Сквирського районного суду Київської області від 06.02.2015 року, що набрало законної сили. У період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дочка ОСОБА_4 . Після розлучення з ОСОБА_2 , позивачка 03.08.2016 року уклала шлюб з ОСОБА_5 , у якому ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_6 .
Після розлучення відповідач перестав цікавитись життям дочки, її розвитком та здоров'ям, не бере участі у її вихованні, не спілкується з дитиною, ухиляється від виконання батьківських обов'язків. Дитина проживає разом з нею та перебуває на повному її утриманні та забезпеченні. Позивачка виховує і повністю утримує дитину, бере участь у її житті, сприяє її повноцінному розвитку, а роль батька виконує чоловік позивачки ОСОБА_5 .
Посилаючись на те, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків і дитина залишилася без його опіки, протягом всього часу проживає з позивачкою та її родиною, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 21.05.2025 у задоволенні позову відмовлено з підстав того, що позивачем не обґрунтовано належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов'язки по вихованню дитини, при цьому доказів того, що до останнього застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що він притягувався до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, суду не надано. При цьому матеріали справи не містять достатніх відомостей про застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача батьківських прав.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції представник позивача -адвокат Струць Т.І. подала 21.06.2025 через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Зазначає, що рішення суду ухвалено всупереч інтересам дитини, нормам чинного законодавства та обставинам справи без доказів відповідача щодо виконання ним батьківських обов'язків з ігноруванням чималої кількості доказів позивача, які свідчать про ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків. Суд не взяв до уваги, що відповідач з донькою взагалі не знайомі і відповідач за останні 10 років не робив нічого по відношенню до дитини, при цьому відсутні будь-які докази причин невиконання батьківських обов'язків. За час судового розгляду відношення відповідача до дитини не змінилося. Він проігнорував засідання органу опіки і піклування й можливість зустрічі з дитиною, на судові засідання не з'являвся і відзиву чи заперечень не подавав.
Крім того, на думку скаржника, мотиви щодо відсутності доказів застосування до відповідача заходів попередження та впливу, тощо не містить посилання на норми матеріального права, що саме такі докази є імперативною умовою позбавлення батьківських прав.
В апеляційній скарзі також йдеться про порушення норм процесуального права при розгляді справи, зокрема, судом не взято до уваги відсутність доказів виконання батьківських обов'язків відповідачем й доказів про наявність перешкод у вихованні дитини з боку позивача, обмовляння позивача нічим не підтверджені, а жоден доказ позивача у судовому засіданні не спростований, що суперечить фундаментальним основам доказування та здійснення правосуддя.
Суд першої інстанції у рішенні не дав оцінку тому, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не бере участі у виховані дитини, не піклується про стан її здоров'я та духовний розвиток, не проявляє батьківської турботи, хоча йому жодних перешкод у побаченні з дитиною ніхто не чинив і не чинить, не цікавиться станом здоров'я дитини, станом справ у навчальному процесі, не бере участі у вихованні дитини, впродовж судової процедури жодного разу не навідався до дитини, ігнорував життя дитини впродовж 10 років.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано відповідно до рішення Сквирського районного суду Київської області від 06.02.2015 року, що набрало законної сили (а.с.25).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 16.01.2014 року від даного шлюбу сторони мають спільну малолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.24).
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 03.08.2016 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_5 , від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дочка ОСОБА_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 04.01.2018 року) (а.с.26,27).
Згідно з довідкою-характеристикою від 08.10.2024 року донька сторін навчається у 5-В класі ОЗО "Васильківський академічний ліцей "Престиж" Васильківської міської ради Київської області, де позитивно характеризується. Вихованням дитини займається мати ОСОБА_1 , яка приділяє належну увагу вихованню дитини, цікавиться її навчанням і поведінкою. Батько дитини жодного разу в школі не був, інтересу до навчального і виховного процесу дочки не проявляв (а.с.23).
Згідно з висновком Служби у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради як органу, який виконує функції опіки і піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно його малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області № 81 від 24.02.2025 року, визнано доцільним позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно його малолітньої дочки ОСОБА_4 (а.с.64-66, 74-75).
Донька сторін ОСОБА_7 є дитиною з вадами здоров'я, перебуває на «Д» обліку як дитина з інвалідністю ( а.с.94).
Позивач у справі вважає, що відповідач - батько дитини самоусунувся від виконання батьківських обов'язків і дитина залишилася без його опіки, протягом всього часу проживає з позивачкою та її родиною, що є підставами для позбавлення його батьківських прав.
Такими є фактичні обставини, встановлені судом при розгляді цієї справи. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно ст.18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти - інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків з сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною, а також в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Також у ст.7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами 2 та 4 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (про що стверджує позивач у цій справі); 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України року встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 цієї ж статі - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ВС у справі №459/3411/18 в постанові від 29.09.2021 вказав, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
З урахуванням наведених положень законодавства та встановлених при розгляді цієї справи фактичних обставин, апеляційний суд вважає, що у даному випадку сукупності доказів, наданих на підтвердження позовних вимог у справі, недостатньо для висновку про застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, зокрема, з підстав того, що відповідач свідомо та умисно ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки (про що стверджує позивач у цій справі).
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та надавши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.
У цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_2 остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дочки та спілкування з ним принесе їй шкоду.
Статтею 19 СК України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 932/2483/21, від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22, від 07.02.2022 у справі № 759/3554/20).
За наведених обставин, суд першої інстанції вірно не погодився із висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно його малолітньої дочки, адже в даному випадку не доведено, що є доцільним вжиття саме крайнього заходу впливу на батька ОСОБА_2 , як позбавлення його батьківських прав, та що інші заходи, зокрема: соціальний супровід сім'ї з дітьми, що потрапили в тяжкі життєві обставини, робота дитини та батьків із психологом, проведення бесід працівниками органу опіки та піклування з відповідачем щодо з'ясування умов та причин, що ускладнюють спілкування батька з дочкою тощо, не дали результатів щодо забезпечення належного виконання батьківських обов'язків з боку відповідача.
Також вказаний висновок не досліджує можливість застосування до відповідача інших попереджувальних заходів впливу замість позбавлення батьківських прав.
Найкращих інтересів дітей, яким відповідає саме позбавлення відповідача батьківських прав, у висновку служби у справах дітей не наведено та таких судом не встановлено.
Крім того, в матеріалах справи немає жодних даних про те, що з ОСОБА_2 з боку компетентних державних органів взагалі проводилася робота, направлена саме на надання допомоги батькові дитини, виправлення недоліків в його поведінці, з'ясування його проблем і можливості їх вирішення, однак органи опіки обмежилися лише наданням висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, що не є достатнім в такій сфері як батьківські відносини.
Як зазначалося, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Той факт, що мати, позивач у справі, створила для дитини кращі умови проживання та те, що дитина проживає в родині своєї матері не є підставою для позбавлення батька батьківських прав, оскільки діти можуть проживати або батьком, або з матір'ю, які мають рівні права щодо дитини і обирають для неї найкращі умови проживання кожного з них.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону взагалі неможливо і та обов'язково за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від: 07.02.2024 у справі № 455/307/22, 22.11.2023 у справі № 1915/2789/12, 23.12.2020 у справі № 522/21914/14, 29.04.2020 у справі № 522/10703/18, 13.04.2020 у справі № 760/468/18, 11.03.2020 у справі № 638/16622/17.
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Враховуючи усталену судову практику у спірних правовідносинах та те, що дитина не повинна бути розлучена зі своїм батьком, крім тих випадків, коли є виключні обставини, а також з огляду на те, що позивач не довела належними та допустимими доказами у справі навмисного та свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків та його винної поведінки, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження, є ідентичними доводам позовної заяви, та висновків суду першої інстанції про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не спростовують.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 21.05.2025 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу представника позивача - без задоволення.
На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 21.05.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 22.10.2025.
Суддя-доповідач
Судді