Справа № 569/25054/24
Номер провадження 2/570/759/2025
24 жовтня 2025 року
Рівненський районний суд Рівненської області в особі:
судді Красовського О.О.
з участю:
секретаря судових засідань Захарук Г.Л.
представника позивача - Посметної М.
представника відповідача - адвоката Шаблія В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що між сторонами був укладений кредитний договір. Позичальниці були надані грошові кошти, встановлений термін їх повернення. Однак відповідачка не виконує покладені на неї зобов'язання, не повертає отримані грошові кошти у визначений договором строк. Через це утворилася заборгованість, яка до цього часу не погашена. Тому представник позивача звернувся до суду, просить суд постановити рішення, яким стягнути з відповідачки наявну заборгованість; стягнути судові витрати.
Справа на дійшла до Рівненського районного суду Рівненської області 31.01.2025 року на підставі ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 24.12.2024 року.
Провадження у справі було відкрито 12.02.2025 р.
25.02.2025 р. представником позивача було подане клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, яке судом задоволено.
11.03.2025 року підготовче провадження у справі було закрито та справа призначена до розгляду на 29.04.2025 р.
28.04.2025 року відповідачка подала суду заяву про застосування строків позовної давності. Зазначає, що 20.10.2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдіна І. вчинила виконавчий напис (реєстровий № 72), яким пропонує стягнути з відповідачки на користь позивача 353 210,23 грн. згідно договору № 5971744 від 26.12.2007 року, за період з 17 жовтня 2015 року по 19 жовтня 2017 року. У свою чергу відповідачка звернулася до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає до виконання. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12.07.2021 року у справі № 570/2314/21 позов був задоволений, та визнано вищезазначений виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Встановлені рішенням суду обставини свідчать про те, що строк платежу за кредитним договором настав 20.10.2017 року. Тобто вчинення виконавчого напису нотаріусом змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором. Враховуючи наведене перебіг позовної давності розпочався 20.10.2017 року, та сплив на час звернення позивача до суду - 23.12.2024 року.
Тому відповідачка просить суд застосувати позовну давність, та відмовити у задоволенні позову з цих підстав.
Також заначила, що нею не була отримана позовна заява з додатками.
Ухвалою до Рівненського районного суду Рівненської області від 29.04.2025 року було постановлено надати представнику позивача строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання даної ухвали - надати суду докази того, що на адресу відповідачки: АДРЕСА_1 , була надіслана позовна заява з доданими до неї документами.
14.05.2025 року від представника позивача, на виконання ухвали суду від 29.04.2025 року, надійшли докази надсилання відповідних процесуальних документів за адресою реєстрації відповідачки.
04.06.2025 року суду надійшов відзив (а.с. 204-205). Представник відповідачки зазначає, що 20 жовтня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдіна Ірина Георгіївна вчинила виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №72, яким нотаріус пропонує стягнути із Позивача грошові кошти у сумі 353210,23 гривні які є його боргом за кредитним договором №5971744 від 26 грудня 2007 року, укладеним між Позивачем та Відповідачем та 1 700,00 гривень витрат за вчинення виконавчого напису, далі по тексту виконавчий напис. Строк за який проводиться стягнення з 17 жовтня 2015 року по 19 жовтня 2017 року. Строк платежів за кредитним договором, який закінчувався після 20.10.2017 настав 20.10.2017. Строк платежів за кредитним договором, який закінчувався до 20.10.2017, закінчився у відповідну дату вказану в додатку №1 до Договору. Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту вцілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким чином, вчинення виконавчого напису про стягнення з Позивачки на користь Відповідача заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності. Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, Позивач відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами Позивача про повернення кредиту та платежів за ним почався 20.10.2017. Аналогічна правову позицію висловив Верховний суд України в своїй постанові від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16. Відповідачка не вчиняла жодних дій, які свідчать про визнання боргу. Це, зокрема, підтверджується постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 20.12.2019 та інформацією про виконавче провадження у ВП № 56497591. За наведеного просить застосувати позовну давність у цьому спорі та відмовити Акціонерному товариству «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» в задоволені позову у повному обсязі.
26.08.2025 року від представника позивача надійшла заява про поновлення строків (а.с. 221-223). Зазначають, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 липня 2021 року у справі № 570/2314/21 судом, зокрема було встановлено, що нотаріусом вчинено виконавчий напис без перевірки та встановлення безспірності заборгованості боржника перед стягувачем, а відтак, зазначений виконавчий напис має бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню. Однією з основних умов вчинення виконавчих написів є наявність документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника, тоді як ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень щодо заборгованості та її розрахунку. Поданий відповідачем ПАТ «Перший Український міжнародний банк» нотаріусу та здійснений відповідачем розрахунок заборгованості не можна вважати доказом безспірності вимог стягувача до боржника, адже він відображає односторонні арифметичні банківські розрахунки. Тому судом було встановлено, що Банком не було відізвано всю суму кредиту, а нотаріусу надано лише розрахунок заборгованості та виписки по рахунках, також боржник зазначав про неотримання вимог Банку.
Згідно п.1.4 ст. 1 Кредитного договору 5971744 від 26.12.2007 р. зазначено строк кредиту: кредит надається позичальнику строком до 26.12.2017 року. Таким чином строк виконання зобов'язань у повному обсязі по договору настав саме 26.12.2017 р.
Тому, відповідно до вимог Цивільного Кодексу України, де загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. ст. 256, 257 ЦК України), то таким строком є 26.12.2020 року. Навіть якщо рахувати строк з 19.10.2017 р., як про це зазначає відповідач, то такий строк мав би закінчитись 19.10.2020 р.
Окрім того, 11.03.2020 р. постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 впроваджено дію карантину на території України. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного Кодексу України були продовжені на строк дії такого карантину(п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ).
24.02.2022 р. Законом України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). У цей же строк позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 УК України, а також від сплати неустойки (штрафи, пені) нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, які підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
1 липня 2023 р. завершено дію карантину (постанова КМУ №651 від 27.06.2023).
Однак строки стягнення заборгованості по кредитах, які настали в період з 11.03.2020 р., продовжуються до закінчення дії воєнного стану в Україні та тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Оскільки Позивач звернувся до суду в грудні 2024 року, то вважають, що строки позовної давності в даному випадку повністю дотримано, або у разі визнання судом пропущеними - підлягають поновленню враховуючи наведені у цій заяві поважні для цього підстави.
14.10.2025 р. надійшли заперечення на заяву представника позивача щодо поновлення строків. Зазначає, що 20.10.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіною І.Г. було вчинено виконавчий напис № 72 про стягнення із Відповідачки на користь ПАТ «Перший Український міжнародний банк» заборгованості за кредитним договором №5971744 від 26.12.2007 р. в розмірі 353210,23 грн. та 1700 грн. за вчинення виконавчого напису.
11.06.2018 року постановою державного виконавця Рівненського РВ ДВС Кравчук А.О. було відкрито виконавче провадження № 56497591 з виконання виконавчого напису.
Встановлені рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 липня 2021 року у справі № 570/2314/21 обставини свідчать про те, що строк платежів за кредитним договором, який закінчувався після 20.10.2017 р., настав 20.10.2017 р. Строк платежів за кредитним договором, який закінчувався до 20.10.2017 року закінчився у відповідну дату вказану в додатку №1 до Договору. Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Таким чином, вчинення виконавчого напису змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.
Посилання Позивача на те, що «судом було встановлено, що Банком не було відізвано всю суму кредиту» є безпідставними, оскільки відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16, підставою зміни перебігу позовної давності є пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, у цьому випадку шляхом подання Позивачем нотаріусу заяви про примусове виконання. Подальше скасування судом виконавчого напису нотаріуса, виданого на підставі такої заяви Позивача, з підстав не дотримання чинного законодавства, не скасовує факту пред'явлення Позивачем вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Безпідставними також є посилання Позивача на те, що «строк виконання зобов'язань у повному обсязі по договору настав саме 26.12.2017 р.».
Верховний Суд України в постанові від 06 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13) сформував правову позицію, згідно з якою перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається, стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики разом з нарахованими процентами, що підлягає сплаті.
У постанові від 28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання, неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Відповідно строк платежів за кредитним договором, який закінчувався після 20.10.2017 р., настав 20.10.2017., строк платежів за кредитним договором, який закінчувався до 20.10.2017 закінчився у відповідну дату вказану в додатку №1 до Договору.
Щодо посилання Позивача на те, що «11.03.2020 р. постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 впроваджено дію карантину на території України», «24.02.2022 р. Законом України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану» Верховний Суд висловив наступну правову позицію у своїй постанові від 10 листопада 2022 року справа № 990/115/22:
«47. Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку."
Верховний суд розглядаючи питання поновлення строку, у своїй Постанові від 13.03.2025 у справі №616/905/19, більш ширше описав обставини які враховуються під час вирішення такого питання і вказав, що: «введення воєнного стану є обставиною, яка не залежить від волевиявлення особи і в певних випадках може створити перешкоди та труднощі, що унеможливлюють чи ускладнюють можливість своєчасного звернення особи до суду у визначений законом строк. При цьому сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні ще не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, і питання поважності причин, які вплинули на пропуск процесуального строку, має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у клопотанні та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій. Для визнання поважною причиною для пропуску процесуального строку - запровадження воєнного стану в Україні, як підстави для його поновлення, слід брати до уваги, зокрема, територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування, хід бойових дій, існування реальної небезпеки для життя учасників процесу, тривалість самого процесуального строку; час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини».
В матеріалах справи відсутні докази та пояснення того які саме обставини унеможливили виконання Позивачем (юридичною особою, яка не припиняла свою діяльність після запровадження воєнного стану та має відповідний штат працівників, у тому числі юристів) процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Згідно частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Поруч з тим, за приписами частини четвертої та п'ятої вказаної статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
З огляду на вказане, заява про поновлення строку звернення до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості із Відповідача мала б бути подана разом із позовом. Тому просить відмовити Позивачу у визнанні поважними причин пропуску строків на звернення до суду та поновлення АТ «ПУМБ» строку на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. В задоволенні позову просить відмовити.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позов з підстав, що у ньому викладені. Також зазначила, що банком не були пропущені строки звернення до суду. Але у випадку, якщо суд прийде до висновку, що має місце пропуск строків звернення до суду, то просить їх поносити.
Відповідачка на розгляд справи не з'явилася.
Представник відповідачки просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав, що викладені у відзиві та у заяві про відмову у поновленні строків звернення до суду.
Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Обставини, встановлені при розгляді справи.
Щодо укладення кредитного договору, виконання кредитного договору.
Між Закритим акціонерним товариством «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» правонаступником всіх прав та обов'язків якого є АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» відповідно до Статуту (надалі - Позивач, Банк, Кредитор, АТ «ПУМБ») та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач, Позичальник, Клієнт, Боржник) був укладений Кредитний договір № 5971744 від 26.12.2007 року (надалі за текстом - Кредитний договір, Договір).
Відповідно до умов Договору (п. 1.1. Договору) Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язується використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути кредит Банку в порядку та у строки, обумовлені цим Договором.
Умови кредитування: сума кредиту складає 176 000 грн, строк кредитування - до 26.12.2027 р., процентна ставка за користування кредитом становить 11,99% річних, цільове призначення кредиту - для придбання нерухомості.
База для розрахунку процентів, які нараховуються на прострочену заборгованість 360 (триста шістдесят) днів у році.
Відповідачка частково сплачувала платежі за договором, проте, на момент звернення Позивачем до суду, Відповідачка зобов'язання по Кредитному договору не виконує, у зв'язку з чим утворилася прострочена заборгованість з повернення кредиту та сплати процентів.
Позивач вважає, що діями відповідача порушені законні права позивача (зокрема - на отримання основної суми кредиту, наданого відповідачу у тимчасове користування відповідно до умов кредитного договору, та процентів за користування кредитом), які підлягають захисту в суді згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України, статті 16 Цивільного кодексу України.
Згідно з п. 3.5.7. Договору Банк набуває право вимагати від Позичальника повернення всього кредиту або частини кредиту разом із розрахованими процентами, а Позичальник, відповідно, зобов'язаний виконати таку вимогу Банку у випадках, передбачених договорами, якими забезпечується виконання зобов'язань Позичальника за цим Договором, а також при настанні будь-якої з подій, перелічених нижче: (1) невиконання Позичальником зобов'язань перед Банком за цим Договором.
На виконання вказаної норми 05.04.2024 р. на адресу боржника були направлена вимога вих. № КНО-44.2.2/196 від 31.03.2024 року повернути всю суму кредиту та проценти за користування кредитом.
Згідно п. 6.6 ст. 6 Кредитного договору встановлено, що будь-які повідомлення та документи, які надіслані Банком Позичальнику згідно з умовами Договору будуть вважатись наданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим чи з оголошеною цінністю листом або телеграмою за місцем проживання Позичальника, вказаними у статті 7 Кредитного договору, або шляхом направлення СМС- повідомлень на номер мобільного телефону Позичальника вказаний у статті 7 Кредитного договору, або надані Позичальнику особисто в письмовій формі.
Сторони погодились, що повідомлення та (або) документи вважаються отриманими Позичальником через відділення поштового зв'язку - на сьомий день з дня реєстрації Банком рекомендованого чи з оголошеною цінністю листа або телеграми у відділенні поштового зв'язку/телеграфі (при цьому, Позичальник несе ризик отримання таких листів або телеграм у строк, що перевищує 7 (сім) календарних днів
Враховуючи вказане, позивачем було прийняте рішення вимагати повернення, окрім простроченої заборгованості, також і залишку по тілу кредиту та процентам.
Враховуючи вищевикладене, заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором № 5971744 від 26.12.2007 року станом на 21.11.2024 року, за розрахунком позивача, становить 391 096, 11 гривень, з яких:
-борг за основною сумою кредиту в розмірі 168 726,32 гривні;
-заборгованість за процентами в розмірі 222 369,79 гривні.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі № 916/228/22 наголосила, що особи, які після 4 жовтня 2021 року подали до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі «Про судовий збір».
Судовий збір становить 4 693,15 грн., що був сплачений позивачем при подачі позову (розрахунок здійснено виходячи з суми боргу: 391 096, 11 х 1,5% = 5866,44 грн. х 0,8% = 4693,15 грн, зменшена сума, яка підлягає сплаті у зв'язку з поданням документів в електронному вигляді).
Положення законодавства щодо укладення договору, виконання умов договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За правилами ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначені ст. 639 ЦК України, відповідно до якої: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, статтею 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Цивільний кодекс України, крім обов'язку належного виконання зобов'язання, встановлює також принцип своєчасності його виконання: згідно з ч. 1 ст. 530 цього Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Обставини справи щодо нарахування відсотків.
Згідно розрахунку банку, заборгованість відповідачки за відсотками станом на 21.11.2024 року становить 222 369,79 гривні.
Розрахунок заборгованості за відсотками був проведений за весь час дії кредитного договору, з часу його невиконання, і до 21.11.2024 року.
Положення законодавства щодо нарахування відсотків.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18), викладено наступну правову позицію, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) також зазначила, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Обставини, встановлені при розгляді справи щодо строків звернення до суду.
20.10.2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдіна І. вчинила виконавчий напис (реєстровий № 72), яким пропонує стягнути з відповідачки на користь позивача 353210,23 грн. згідно договору № 5971744 від 26.12.2007 року, за період з 17 жовтня 2015 року по 19 жовтня 2017 року.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12.07.2021 року у справі № 570/2314/21 позов був задоволений, та визнано вищезазначений виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
23.12.2024 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Положення законодавства щодо строків позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності визначається в статті 261 ЦК України.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Натомість, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п'ятої статті 261 ЦК України).
Останні п'ять років мали місце дві норми, які зупиняли строк спливу позовної давності, а саме:
-з 02.04.2020 року - під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Карантин був припинений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р., але його естафету прийняв воєнний стан;
-з 24.02.2022 року - у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Але у травні 2025 року ВР України ухвалила Закон України від 14.05.2025 №4434-ІХ «Про внесення змін до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі - Закон № 4434).
З 4 вересня 2025 року в Україні поновлюється перебіг строків позовної давності. Законотворці вважають, що зупинення строків позовної давності на сьогодні не є актуальним, адже судова система працює і той, хто має бажання, може захищати свої права в суді.
Виключення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» із ЦК України означає, що з дня, наступного від дати набрання чинності Законом №4434 ми продовжимо обраховувати строк позовної давності, який: або ще не закінчився станом на 02.04.2020 року; або ще не почав закінчуватися станом на 02.04.2020 року.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2023 року (справа № 554/9126/20, провадження № 61-13760сво21) зазначено:
«Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб'єкт:
?має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист;
?у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб'єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту;
?самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим.
Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту.
Право на звернення до суду за захистом кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю. У позасудовому порядку захист суб'єктивного права також нерозривно пов'язується із фактором часу, про що свідчить зміст статті 88 Закону України «Про нотаріат».
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності визначається в статті 261 ЦК України.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Натомість, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п'ятої статті 261 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) зазначено, що: «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов'язання боржником. З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав. У силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, а також у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред'явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин.
У справі, яка переглядається, 14 лютого 2013 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким звернено стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення всієї заборгованості за кредитом. Цим виконавчим написом установлено, що строк платежу за зобов'язаннями настав 27 липня 2012 року. Тобто, вчинення виконавчого напису у цій справі потягло зміну строку виконання основного зобов'язання. За викладених обставин Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 Ц України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить. Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не бере до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), відповідно до якого перебіг позовної давності почався саме з моменту, коли виконавчий напис, яким банк задовольнив свої кредиторські вимоги, повернутий без виконання, оскільки містить різні конкретні обставини справи у порівнянні зі справою, яка переглядається. Так, у наведеній постанові встановлено, що банк про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки дізнався з моменту, коли державний виконавець повернув виконавчий документ про звернення стягнення на предмет іпотеки. До часу повернення виконавчого напису нотаріуса право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса. У свою чергу у справі, яка переглядається, банк у позасудовому порядку змінив строк виконання основного зобов'язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, разом із тим, не реалізував свого права на стягнення всієї заборгованості за кредитним договором у судовому порядку в межах позовної давності».
Положення частини п'ятої статті 261 ЦК України не суперечать загальному правилу визначення моменту початку перебігу позовної давності, закріпленому у частині першій цієї статті, а лише конкретизує дату, погоджену сторонами при укладенні договору, з якої кредитор міг та повинен був довідатись про порушення свого права.
Отже, за змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
З урахуванням наведеного, початок перебігу позовної давності за зобов'язаннями у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання, починається зі спливом цього строку.
Підстави зупинення та переривання позовної давності визначені у статтях 263, 264 ЦК України.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).
Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.
На підставі частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням процесуальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
Зазначене вище свідчить, що вчинення нотаріусом виконавчого напису або визнання його таким, що не підлягає виконанню, не впливають на переривання позовної давності або зупинення її перебігу.
Звернення особи до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису є певною мірою ризиком, пов'язаним, у тому числі, із пропуском позовної давності. Однак особа сама вирішує як їй здійснювати захист своїх прав, в судовому або ж позасудовому порядку.
Початок перебігу позовної давності, підстави зупинення та переривання перебігу позовної давності визначені законодавством у імперативних нормах матеріального права, проте частина п'ята статті 267 ЦК України надає суду право визнавати поважними причини пропуску позовної давності і захищати порушене право.
Тлумачення статей 18, 256, 261, 264, 267 ЦК України свідчить, що:
?початок перебігу позовної давності за позовами про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням зобов'язань у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку. Тобто, цивільне право кредитора є порушеним з моменту невиконання зобов'язання;
?вчинення нотаріусом виконавчого напису не впливає на перебіг позовної давності, а саме не перериває та не зупиняє її перебіг;
?визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності;
?визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме по собі не є поважною причиною пропуску позовної давності;
?звернення до однієї форми (одного способу) захисту жодним чином не впливає на перебіг позовної давності, яка і є однією з тих обставин, що можуть перешкодити захисту в іншій формі чи іншим способом. Особа, яка вдалася до юрисдикційної форми захисту свого права нотаріусом в порядку вчинення виконавчого напису (стаття 18 ЦК України) і пропустила позовну давність для звернення до суду з позовом для захисту цього ж права, не може виправдовуватися тим, що вона захищалася в позасудовому порядку.
Тому Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що існують підстави для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18), Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18 (провадження № 61-11504св19), Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20), Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 727/7578/16-ц (провадження № 61-3583св21), Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2022 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-18810св21) про те, що до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право позивача щодо задоволення своїх майнових вимог не порушено, а захищено чинним виконавчим написом нотаріуса. Перебіг позовної давності починається від дня, коли повернуто виконавчий напис нотаріуса (виконавчий документ) або визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
За такої умови, очевидно, що вчинення виконавчого напису нотаріуса після виникнення у кредитора права на відповідний позов не перериває позовну давність і не зупиняє її перебігу, а визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності за позовом про стягнення заборгованості та не зумовлює початок її перебігу.
Вчинення виконавчого напису нотаріуса/визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню саме по собі не можна вважати поважною причиною пропуску позовної давності, оскільки кредитор, який обрав саме такий спосіб захисту порушеного права має усвідомлювати й наслідки такого порушення».
Згідно частини 1 статті 264 ЦПК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Згідно частини 2 статті 264 ЦПК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Згідно частини 3 статті 264 ЦПК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Верховний Суд України в постанові від 06 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13) сформував правову позицію, згідно з якою перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається, стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики разом з нарахованими процентами, що підлягає сплаті.
У постанові від 28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання, неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Висновки суду.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Суд бере до уваги, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
При цьому враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.
Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, і, як наслідок, виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся до суду.
Відповідачка зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, оскільки належні докази про це відсутні, чим порушила умови договору та норми чинного законодавства, тому у позивача виникло право вимагати виконання зобов'язання за договором. Кредитор відповідне право вимоги реалізував шляхом пред'явлення до позичальника позову про стягнення боргу за кредитним договором і визначив борг на відповідну дату.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність боргових правовідносин між сторонами.
Позивач надав до суду копії зазначених документів, розрахунок заборгованості за кредитом, який в силу ст. 59, 64 ЦПК України являється допустимим доказом у справі.
Висновки суду щодо застосування строків позовної давності, поновлення строків позовної давності та періоду, за який слід стягнути заборгованість.
Оскільки виконавчий напис нотаріуса від 20.10.2017 року про стягнення з відповідачки заборгованості за період з 17.10.2015 року по 19.10.2017 року був визнаний таким, що не підлягає до виконання на підставі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 12.07.2021 року у справі № 570/2314/21, то суд не може погодитися з позицією представника відповідачки про те, що строк виконання зобов'язання за договором настав 20.10.2017 року.
У даному випадку суд погоджується з позицією представника позивача про те, що строк виконання зобов'язання за договором настав 26.12.2017 року.
Трирічний строк позовної давності минає 26.12.2020 року.
З 02.04.2020 року постановою Кабінету Міністрів України в Україні був встановлений карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Тому строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжилися на строк дії такого карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Карантин був припинений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. згідно постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 року.
З 24.02.2022 року, у період дії воєнного стану в Україні, перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
До суду представник позивача звернувся 23.12.2024 року.
Тому банком не пропущений строк позовної давності щодо звернення до суду за вимогами за період часу з 02.04.2020 року по 26.12.2020 року.
У суду відсутні підстави для поновлення строків позовної давності щодо стягнення заборгованості за період з 17 жовтня 2015 року по 01.04.2017 року включно, оскільки вчинення виконавчого напису нотаріуса після виникнення у кредитора права на відповідний позов не перериває позовну давність і не зупиняє її перебігу, а визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності за позовом про стягнення заборгованості та не зумовлює початок її перебігу.
На виконання виконавчого напису нотаріуса (реєстровий № 72 від 12.10.2017 року) банк звернувся до Рівненського районного відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області, де було відкрито виконавче провадження ВП№56497591.
Як вбачається з постанови від 20.12.2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с. 208) та Витягу з Інформації про виконавче провадження (а.с. 206-207), стягнення за цим виконавчим документом не було проведено.
Тобто строки позовної давності не були перервані - ст. 264 ЦК України.
За наведеного наявні підстави для стягнення заборгованості за період з 02.04.2017 року по 26.12.2020 року.
Щодо підстав для відмови у поновленні строків звернення до суду представник відповідачки покликається на постанови ВС від 13.03.2025 у справі №616/905/19, від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, висновки яких просить застосувати у цій справі, що розглядається.
Суд зазначає, що функцію забезпечення єдності судової практики Верховний Суд здійснює шляхом формування правових висновків (позицій) внаслідок казуального тлумачення норм права при розгляді конкретних справ.
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Коли ведеться мова про правові висновки, які є обов'язковими для врахування судами нижчих інстанцій, то йдеться саме про висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені судом касаційної інстанції у своїх рішеннях.
Інститут обов'язковості судових рішень не можна кваліфікувати як прецедент у його класичному значенні.
Суд зазначає, що вказані постанови ВС не стосуються застосування норм права у подібних правовідносинахщо й у справі 569/25054/24, а тому відсутні підстави для їх врахування.
Висновки суду щодо суми заборгованості, яка підлягає стягненню.
З урахуванням висновків, що виклав Верховний Суд України в постанові від 06 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13), у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18), від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16), слід стягнути заборгованість за період з 02.04.2017 року по 26.12.2020 року.
У суду відсутні підстави для стягнення заборгованості за відсотками, що були нараховані банком з 27.12.2017 року і до 21.11.2024 року, тобто поза межами дії кредитного договору, адже право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.
В матеріалах справи наявний графік повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (а.с. 21-26).
Таким чином заборгованість за кредитним договором підлягає до стягнення у наступному розмірі:
-за період з 26.03.2017 по 25.04.2017 - за 23 дні, з 02.04.17 по 25.04.17, що становить: 1769,50 грн. основний борг (2308,24 грн. /30 днів х 23 дні), 165, 62 грн. нараховані відсотки (216, 03 грн. /30 днів х 23 дні);
-за період з 26.04.2017 року по 25.05.2017 р. - 2331, 10 грн. основний борг, 192,97 грн. нараховані відсотки;
-за період з 26.05.2017 року по 25.06.2017 р. - 2354, 39 грн. основний борг, 169,68 грн. нараховані відсотки;
-за період з 26.06.2017 року по 25.07.2017 р. - 2377, 92 грн. основний борг, 146,15 грн. нараховані відсотки;
-за період з 26.07.2017 року по 25.08.2017 р. - 2401,68 грн. основний борг, 122,39 грн. нараховані відсотки;
-за період з 26.08.2017 року по 25.09.2017 р. - 2425, 68 грн. основний борг, 98,39 грн. нараховані відсотки;
-за період з 26.09.2017 року по 25.10.2017 р. - 2449,91 грн. основний борг, 74,16 грн. нараховані відсотки;
-за період з 26.10.2017 року по 25.11.2017 р. - 2474, 39 грн. основний борг, 49,68 грн. нараховані відсотки;
-за період з 26.11.2017 року по 26.12.2017 р. - 2498, 21 грн. основний борг, 24,96 грн. нараховані відсотки.
Загальна сума заборгованості, шляхом додавання відповідних грошових сум:
- основний борг - 21082, грн. 78 коп.,
- нараховані відсотки - 1044 грн., що у сумі складає 22 126 грн. 78 коп.
Підстав для стягнення решти заборгованості немає.
Тому заявлений позов підлягає до задоволення частково.
Судові витрати.
За змістом ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до змісту ч. 1 та 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, то судові витрати (сплачений судовий збір у розмірі 4693,15 грн.) підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача пропорційно до суми заявлених вимог.
Позов був заявлений на суму 391096, 11 грн., суд задоволив позов на суму 22126,78 грн., що складає 5,6576 %.
Судовий збір, що підлягає до стягнення з відповідачки на користь позивача пропорційно до суми заявлених вимог, складає 265, 52 грн. (4693,15 грн. х 5,6576 % ).
Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» заборгованість за договором № 5971744 від 26.12.2007 року в розмірі 22 126 грн. 78 коп., з яких: 21082, 78 грн. - сума основного боргу, 1044 грн. - нараховані відсотки; та судові витрати (сплата судового збору) - 265 грн. 52 коп., а всього 22 392 (двадцять дві тисячі триста дев'яносто дві) грн. 30 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач: АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (код ЄДРПОУ 14282829, вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, 04070).
Відповідачка: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканка АДРЕСА_1 ).
Суддя Красовський О.О.