Справа № 569/22619/25
1-кс/569/8036/25
22 жовтня 2025 року Рівненський міський суд Рівненської області
у складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
підозрюваного ОСОБА_4 ,
захисника адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне клопотання старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, майора Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Щастя, Щастинського району, Луганської району, громадянина України, українця, із середньою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця за призовом під час мобілізації на особливий період Збройних Сил України, курсанта навчального взводу, навчальної роти 1-го навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдата, раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -
Старший слідчий Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, майор Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 за погодження із прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України без визначення розміру застави.
В обґрунтування клопотання вказав, що третім слідчим відділом (з дислокацією у м. Рівне) Територіального управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому за процесуального керівництва Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону розслідується кримінальне провадження за №62024240030002752 від 01.11.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України.
З клопотання вбачається, що 22 серпня 2024 року на виконання Указу Президента України №65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» громадянин ОСОБА_4 призваний до лав Збройних Сил України ІНФОРМАЦІЯ_2 під час мобілізації на особливий період.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №241 від 22 серпня 2024 року ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини, на всі види забезпечення та він вважається таким, що посаду курсанта навчального взводу, навчальної роти 1-го навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 прийняв та приступив до виконання службових обов'язків.
Згідно ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зобов'язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов'язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, дотримуватись правил забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, внутрішнього порядку, у службовий час постійно знаходитись у розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частиною 2 статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що у разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан на всій території України строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діяв станом на серпень 2024 року.
Разом із тим, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
Так, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України за призовом під час мобілізації на особливий період, проходячи військову службу на посаді курсанта навчального взводу, навчальної роти 1-го навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, порушуючи військову дисципліну, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, 28 серпня 2024 року приблизно о 19 год. 45 хв. самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується на території ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 відправившись за місцем свого проживання у АДРЕСА_3 , де почав проводити час на власний розсуд, не пов'язаний із проходженням військової служби та обов'язки військової служби не виконує.
20.10.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Надалі того ж дня вищевказаного військовослужбовця затримано у порядку ст. 615 КПК України.
Обґрунтованість підозри вказаної особи до вчинення кримінального правопорушення, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, підтверджується зібраними у ході досудового розслідування матеріалами, а саме: актом службового розслідування військової частини за фактом вчинення вищевказаного правопорушення та іншими доданими матеріалами; протоколами допиту свідків, а також іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Таким чином, вказана особа обґрунтовано підозрюються у вчиненні тяжкого умисного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (у сфері проти встановленого порядку несення військової служби) за скоєння якого законом передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
На цьому етапі кримінального провадження, до встановлення судом фактичної істини у ньому, сукупність зазначених матеріалів є достатньою для висновку про обґрунтованість підозри такої особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, відповідає критеріям, сформованих в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, позиції у рішенні від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», якою відзначено, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення; а також позиції у рішенні від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», якою відзначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Відповідно до вимог ст. 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінальних правопорушень, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваних, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують їх покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Незважаючи на те, що вказаному підозрюваному вручене повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на вказаній стадії досудового слідства у матеріалах кримінального провадження наявні відомості, які дають підстави вважати, що є реальна необхідність у дослідженні всіх обставин вчинення ним, а можливо й іншими особами у вказаній сфері, які, будучи обізнані про притягнення цього підозрюваного до кримінальної відповідальності за вчинення такого злочину та його перебування на волі, можуть отримувати відомості про хід розслідування цього провадження.
Як вбачається з вищевикладеного, на цій стадії слідства здобуто відомості, які мають істотне значення для оцінки всіх раніше здобутих доказів, зокрема стосовно обставин вчинення вищевказаного злочину, з особливою зухвалістю та цинізмом, в умовах воєнного стану та в період збройного конфлікту, а основним фактором є завдання шкоди зовнішній безпеці України, її суверенітету, територіальній цілісності і недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці, що є предметом дослідження цього кримінального провадження, у зв'язку з чим є необхідність у їх перевірці на предмет достовірності, належності, наданні їм належної правової оцінки та прийняття за їх результатом кінцевого процесуального рішення.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України, під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1-5, ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати, або спотворити документи, які мають істотне значення для встановлення обставини кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Вказані ризики існують та є актуальними. На цій стадії необхідний тривалий період часу для отримання доказів, які можуть бути використані під час судового розгляду. Водночас, перебування підозрюваного на волі призведе до неможливості повного та об'єктивного досудового розслідування з вищенаведених причин, оскільки підозрюваний може перешкоджати досудовому розслідуванню шляхом знищення документів та речей, які ще не відшукані стороною обвинувачення та можуть мати значення для кримінального провадження, впливати на свідків та інших осіб з метою приховування вказаної протиправної діяльності шляхом схиляння останніх до надання органу досудового розслідування неправдивих показань, повідомлення інших осіб, які причетні до вчинення зазначених злочинів, про факти які йому стали відомі у ході слідства, що може вкрай негативно вплинути на його хід та кінцеві результати, а також впливати іншим чином.
Для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного.
Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам:
- переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що така особа підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено безальтернативне понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі підозрюваного будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваного у разі не обрання йому запобіжного заходу.
- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
У такий спосіб, підозрюваний як особисто, такі і через інших осіб, будучи обізнаним із колом осіб, котрим відомо або може бути відомо згадані обставини, шляхом умовлянь, чиненням тиску, погрозами та/або будь-яким іншим чином може вплинути на цих осіб з метою серед іншого зміни показань про обставини провадження, або взагалі відмови, як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду.
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що підозрюваний,розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, підозрюваний перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування.
вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що підозрюваний, вчиняючи самовільне залишення місця служби в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати будь-які накази командира підрозділу щодо виконання свої службових обов'язків в умовах воєнного стану, та у подальшому вибув за межі дислокації військової частини, а отже знизив можливість функціонування підрозділу у випадку надходження наказу про виконання бойового завдання та тим самим сприяв у підриві обороноздатності ЗС України, демонстрування перед іншими військовослужбовцями у відкритій формі можливість відмовитися від проходження від військової служби, що підсилює його схильність до вчинення протиправних дій.Також слід врахувати, що вказаний військовослужбовець уже раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення інших кримінальних правопорушень, що свідчить про його схильність до протиправної поведінки.
Більше того, вказаний ризик тісно переплітається із ризиком, що підозрюваний буде переховуватися від органу досудового розслідування та суду, оскільки за ним зберігається статус військовослужбовця, і у разі відсутності законних підстав перебування поза межами підрозділу - настає кримінальна відповідальність.
Фактично, підозрюваний вчинив це кримінальне правопорушення під час виконання службових обов'язків, порушуючи вимоги ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, що у подальшому і слугувало причинно-наслідковим зв'язком настанню негативних наслідків для держави України під час відсічі збройної агресії рф та дискредитації ЗС України.
Крім того, підозрюваний притягувався неодноразово до адміністративної відповідальності.
Тому, з урахуванням вказаних фактів сторона обвинувачення вбачає, що підозрюваний може продовжувати вчиняти такий злочин та/або вчинити новий злочин чи інше суспільно-небезпечне діяння.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення хоча не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Так, у справі «Ілійков проти Болгарії», Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Також, вартує уваги факт проходження вказаним військовослужбовцем військової служби тривалий період часу, наявність в останніх численних зв'язків серед військовослужбовців, які за його проханням чи вказівками можуть сприяти в уникненні від кримінальної відповідальності у різноманітних формах, зокрема у підміні/знищенні документів.
Аналіз поведінки вказаного підозрюваного свідчить про стійкий намір запобігати встановленню органом досудового розслідування всіх фактичних обставин вчинюваних вищевказаних злочинів та таким чином перешкоджати кримінальному провадженню, зокрема такі факти мають місце, оскільки останній повертатися до військової частини для продовження проходження військової служби, тобто вчиняв заходи, які б унеможливили притягнення його до кримінальної відповідальності.
Ці факти дають достатні підстави вважати, що вказаний підозрюваний не тільки буде намагатися ввести в оману орган досудового розслідування шляхом висування неправдивих версій, а навпаки умисно вчиняти дії задля запобігання виявлення всього злочинного механізму, до якого можуть бути причетні й інші особи, що також є предметом дослідження у цьому провадженні.
Сам факт проходження військової служби вказує на те, що стан здоров'я підозрюваного дозволяє йому перебувати в місцях ув'язнення або позбавлення волі.
Слід врахувати той факт, що злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, є суспільно небезпечним діянням, що порушують функції збройних формувань України, не сприяють зміненню дисципліни та фактично утворюють деструктивні прояви у інших осіб, а у сукупності також стимулюють інших осіб не виконувати накази командирів та проходити військову службу без поважних на те причин.
Крім того, такі злочини є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність держави.
На підставі викладеного орган досудового розслідування приходить до висновку про неможливість запобігати вищевказаним ризикам шляхом застосування стосовно підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою (наприклад особисто порука, застава, домашній арешт, особисте зобов'язання) на цій стадії в інтересах найбільш повного, оперативного та ефективного досудового розслідування, оскільки лише наявність запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою спроможна забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, орган досудового розслідування виходить у тому числі з тих обставин, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, присутність якої, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваного та існує доцільність забезпечити високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів, порушення яких може вкрай негативно вплинути на суспільство у цілому.
Заразом, з метою забезпечення у повному обсязі вимог ст.ст. 2, 91-94 КПК України, а також інших положень цього Кодексу, суду за доцільно врахувати виняткову складність цього кримінального провадження, необхідністю проведення значної кількості слідчих та процесуальних дій, та на основі такої мотивації обрати підозрюваному саме найсуворіший запобіжний захід, який зможе забезпечити найбільш повне, оперативне та ефективне досудове розслідування, та спроможне забезпечити належну його процесуальну поведінку, оскільки інші запобіжні заходи цього забезпечити не здатні.
Зокрема, у рішенні по справі «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати особи у вчиненні злочинів, зокрема тяжких та особливо тяжких є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.
До того ж, у рішенні по справі «W проти Швейцарії», Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистою свободи.
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи, а саме: характер, обставини і тяжкість кримінального правопорушення; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила кримінальне правопорушення; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Основною метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання.
Обґрунтованість вищевказаних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, підтверджується також вищевказаними матеріалами кримінального провадження.
Також, ч. 8 ст. 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, тобто тримання під вартою.
При цьому, згідно із вимогами статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Однак, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Одночасно, розмір застави не визначається під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до статей 629-631 цього Кодексу.
Водночас сторона обвинувачення вважає, що сукупності матеріалів, якими прокурор обґрунтовує доводи даного клопотання, достатньо для прийняття вмотивованого рішення за клопотанням, та необхідність у допиті будь-яких осіб, під час судового розгляду клопотання, відсутня.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, посилаючись на викладені у ньому обставини просив обрати ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Підозрюваний ОСОБА_4 та його захисник заперечували щодо задоволення клопотання.
Заслухавши думку прокурора, підозрюваного, захисника, дослідивши надані матеріали кримінального провадження, оцінивши їх у сукупності з іншими доказами, слідчий суддя прийшов до висновку, що клопотання підлягає до задоволення із наступних підстав.
Судом встановлено, що солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України за призовом під час мобілізації на особливий період, проходячи військову службу на посаді курсанта навчального взводу, навчальної роти 1-го навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, порушуючи військову дисципліну, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, 28 серпня 2024 року приблизно о 19 год. 45 хв. самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується на території ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 відправившись за місцем свого проживання у АДРЕСА_3 , де почав проводити час на власний розсуд, не пов'язаний із проходженням військової служби та обов'язки військової служби не виконує.
20.10.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Також, згідно ч. 8 ст.176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, тобто тримання під вартою.
При цьому, згідно із вимогами статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Однак, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Перевіряючи обґрунтованість підозри, слідчий суддя виходить з практики Європейського суду з прав людини, а саме рішення «Нечипорук і Йонкало проти України», який вказує на те, що слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об'єктивного спостерігача, що особа, можливо, вчинила злочин.
За таких умов, з точки зору достатності та взаємозв'язку обставин провадження, слід зазначити, що наявні у провадженні докази, передбачені параграфами 3-5 Глави 4 КПК України, свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки об'єктивно зв'язують його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити дане правопорушення.
Окрім того, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи.
Під час розгляду клопотання про застосування щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою прокурор довів наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України та наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що може переховуватись від органів досудового розслідування, вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому останній підозрюється.
ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено безальтернативне понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років відсутність міцних соціальних зв'язків, вчинення злочину під час воєнного стану жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищевказаним ризикам, слідчий суддя прийшов до висновку, що до нього слід застосувати запобіжний захід - тримання під вартою.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 судом враховуються вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практика Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Даних про наявність підстав для обрання більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, слідчим суддею при розгляді клопотання не встановлено.
Разом з тим, враховуючи, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , а саме ч.5 ст.407 КК України, слідчий суддя вважає необхідним не визначати розмір застави на підставі ч.4 ст.183 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.176-178,183,184,395 КПК України,слідчий суддя -
Клопотання задовольнити.
Застосувати щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, запобіжний захід - тримання під вартою на 60 діб без визначення розміру застави.
Строк тримання під вартою рахувати з дня затримання з 18 год. 26 хв. 20 жовтня 2025 року.
Визначити, що строк дії ухвали з врахуванням днів затримання до 18 грудня 2025 року.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_8