Справа № 367/7105/25
Провадження №2/367/5092/2025
Іменем України
24 жовтня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді Одарюка М.П.
за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпені за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 367/7105/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторія Михайлівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів,
В червні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторія Михайлівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів. В обґрунтування позову вказує, що 12 березня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. вчинено виконавчий напис № 12324, яким звернено стягнення з нього невиплачені в строк грошові кошти на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», якому Товариством з обмеженою відповідальністю» Фінансова компанія управління активами» відступлено право вимоги на підставі договору факторингу № 24122020-ФК від 24.12.2020р., якому в свою чергу Товариством з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів», відступлено право вимоги на підставі договору факторингу № 23/12/2020 від 23.12.2020 р., якому в свою чергу Товариством з обмеженою відповідальністю» АВЕНТУС Україна» на підставі договору факторингу № 21012020 від 21.01.2020 р. відступлено право вимоги за кредитним договором № 1159297 від 11.08.2019 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС Україна» і ним. Загальна сума, що підлягає стягненню 12 290,00 грн. 04.10.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жданович В.М. відкрите виконавче провадження ВП № 67025846 по примусовому виконанню виконавчого напису № 12324 від 12 березня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем. 13 серпня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жданович В.М. була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 66328356, оскільки ним були сплачені грошові кошти , достатні для задоволення вимог стягувача, ТОВ « ФІНПРОМ МАРКЕТ» і витрат виконавчого провадження у загальній сумі 13 718,00 грн. Вважає, що виконавчий напис № 12324 від 12.03.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. не відповідає нормам чинного законодавства України, оскільки здійснений з грубим порушенням порядку вчинення виконавчих написів, а тому не підлягає виконанню, оскільки кредитний договір № 1159297 від 11.08.2019 року, який був наданий приватному виконавцю для вчинення виконавчого напису, не був нотаріально посвідчений, а відтак не є документом, за яким стягнення заборгованості може провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що свідчить про відсутність правових підстав для вчинення виконавчого напису на ньому. Також, приватним нотаріусом не було належним чином перевірено безспірність сум, які були нараховані відповідачем, як заборгованість, не встановлено факт прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором, не перевірено дотримання встановлених законодавством строків для вчинення виконавчого напису та чи не виник спір між зацікавленими особами. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Відповідачем не було направлено письмову вимогу про погашення заборгованості, про усунення порушень основного зобов'язання, що свідчить про відсутність правових підстав для вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису № 12324 від 12.03.2021 р. В ході виконання виконавчого провадження ВП № 67025846 по примусовому виконанню виконавчого напису № 12324 від 12.03.2021 р., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. були стягнуті грошові кошти, достатні для задоволення вимог стягувача, ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» і витрат виконавчого провадження у загальній сумі 13 718,00 грн. Дана сума підтверджується відповіддю приватного виконавця Жданович В.М. Оскільки виконавчий напис № 12324 від 12.03.2021 р., вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. є таким, що не підлягає виконанню, правова підстава для примусового стягнення спірних грошових коштів вважається такою, що відпала. Враховуючи викладене, просить суд: визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 12324 від 12.03.2021 р. вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., стягнути з ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» на його користь безпідставно набуті кошти, стягнуті в ході виконання ВП № 67025846 по примусовому виконанню виконавчого напису № 12324 від 12.03.2021 р., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. у сумі 13 718,00 грн та судові витрати у розмірі 7 700,00 грн.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2025 року провадження по справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У відзиві на позовну заяву, представник відповідача просить суд слухати справу за його відсутності, позовні вимоги в частині визнання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., зареєстрованого за № 12324 від 12 березня 2021 року таким, що не підлягає виконанню та стягнути з ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» судового збору за подання позовної заяви в розмірі 606,00 грн, та у разі подання заяви про забезпечення позову в розмірі 302,80 грн просить задовольнити. У задоволенні позовних вимог в частині щодо стягнення з ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» грошових коштів у розмірі 13 718,00 грн відмовити та зменшити розмірі витрат на правничу допомогу з 7 000,00 грн до 3 000,00 грн. В обґрунтування зазначає, що в матеріалах цивільної справи відсутні докази, що підтверджують перерахування стягнутих з позивача коштів на банківські реквізити саме відповідача - ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» та розмірі згідно позовних вимог 13 718,00 грн. ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» стверджує, що грошові кошти у розмірі 13 718,00 на розрахункові рахунки відповідача не надходили, кошти, які було стягнуто на підставі виконавчого документа, а саме виконавчого напису, виданого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. за № 12324 від 12 березня 2021 року про стягнення із боржника, яким є ОСОБА_1 , заборгованості на користь ТОВ « ФІНПРОМ МАРКЕТ» в рамках виконавчого провадження № 67025846 перераховувались на рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівни. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язань повернути майно потерпілому. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.05.2019 року п справі № 522/5771/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року по справі № 308/13503/16-ц. Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить повернути стягнуті в рамках виконавчого провадження як заборгованість за кредитним договором, їх не можна витребувати відповідно до положень ст. 1212 ЦК України,, як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Також, зважаючи на те, що матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви та клопотання, дана справа є не складною, враховуючи усталену практику, вважає, що визначений позивачем до відшкодування гонорар на правничу допомогу є завищеним і не є спів мірним , обґрунтованим і пропорційний об'єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а також є неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг у аналогічних справах, а тому на думку відповідача є підстави для зменшення відшкодування витрат на правничу допомогу.
Треті особи в судове засідання не з'явилися, представників не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяви та клопотання до суду не направили, причини неявки суду невідомі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Так судом встановлено, що 12 березня 2021 року приватним виконавцем Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. вчинено виконавчий напис № 12324, який пропоновано стягнути з ОСОБА_1 невиплачені в строк грошові кошти на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», якому Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», відступлено право вимоги на підставі договору факторингу № 24122020-ФК від 24 грудня 2020 року, якому в свою чергу Товариством з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів», відступлено право вимоги на підставі договору факторингу № 23/12/20 від 23 грудня 2020 року, якому в свою чергу Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», на підставі договору факторингу № 21012020 від 21 січня 2020 року, відступлено право вимоги за кредитним договором № 1159297 від 11 серпня 2019 року , укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , за період з 20.01.2020 року по 13.03.2021 року включно у розмірі 12 290,00 грн. ( а.с.14).
На виконання виконавчого напису нотаріуса №12324 від 12.03.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Жданович Вікторією Михайлівною відкрито виконавче провадження №67025846 від 04.10.2021 року ( а.с.15).
13 серпня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Жданович В.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 67025846 на підставі п.9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України « Про виконавче провадження» (рішення фактично виконано в повному обсязі згідно з виконавчим документом ( а.с.16).
Згідно відповіді приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жданович В.М. від 12 травня 2025 року № 15202 в процесі примусового виконання виконавчого провадження № 67025846 з боржника утримано суму 13 718,00 грн. Дані кошти розподілені та перераховані у відповідності до вимог ст.ст. 45,47 Закону України « Про виконавче провадження», а саме: 12 290,00 грн на користь стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», 1 229,00 грн, як основна винагорода приватного виконавця, 199,00 грн- як витрати виконавчого провадження ( а.с.12).
Звертаючись до суду з вищевказаним позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню позивач зазначає, що такий порушує його законне право на захист своїх законних прав та інтересів, оскільки вчинений з порушеннями порядку вчинення виконавчих написів.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»).
Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).
Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно п. 1.1. даної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Згідно п. 1.2. перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.3.2 безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. №1172.
Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають, витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.
У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому, судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред'явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з'ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.
Згідно з п. 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року, №1172 для одержання виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості кредитором надаються оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 05 липня 2017 року по справі №754/9711/14-ц безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23.01.2018 року справа № 310/9293/15, № 61-154).
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком можуть бути підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
При цьому законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Аналогічна правова позиція міститься і в постанові КЦС ВС від 06.05.2020 № 320/7932/16-ц (61-38989св18).
В статті 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених ним позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У часник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги позивач про визнання виконавчого напису нотаріуса виданого 12.03.2021 року та зареєстрованого в реєстрі за № 12324 визнав в повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і неправильність вимог боржника.
Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
В постанові Верховного Суду (справа №310/9293/15ц від 23.01.2018 року) зазначено, що: при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права в аналогічних правовідносинах дійшла Велика палата Верховного суду у постанові від 29.03.2019 року у цивільній справі №137/1666/16-ц.
В постанові Верховного суду від 29.01.2019 року у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов'язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).
Так, для вчинення напису обов'язковою умовою є лише надіслання вимоги про усунення порушень кредитних зобов'язань і наявність відмітки поштового зв'язку про її відправлення, а не одержання. Даний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 127/15911/17.
Якщо боржника не було повідомлено про вимогу повернути заборгованість, це є самосійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса такими, що не підлягає виконанню.
Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13.10.2021 року у справі № 554/6777/17-ц.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послу поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/20084/14 (провадження № 11-174ас18) відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.
Отже, згідно з позицією ВСУ, яка викладена Великою палатою Верховного Суду у справі № 826/20084 від 20.06.2018 року, вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів нотаріальних договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18,провадження № 61-16749св19.
Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: - перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).
Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 201/4198/17, від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17, від 19.03.2021р. у справі №750/3781/20 ).
Крім того, судом враховується, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Таким чином, слід встановити, чи були надані банком нотаріусу всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року № 6-158цс15.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, на думку суду, у даному випадку, виконавчий напис не може вважатися таким, що не потребує додаткового доказування, а відтак не підлягає примусовому виконанню.
Але, задоволення позову у цій частині не перешкоджає Товариству з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» звернутися за стягненням зазначеної суми у судовому порядку.
Тому, враховуючи вищенаведене, оскаржуваний виконавчий напис необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню.
Щодо позовних вимог про стягнення з ТОВ 2 ФІНПРОМ МАРКЕТ» 13 718,00 грн як безпідставно отриманих коштів
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України
від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).
Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.
Однак, згідно листа приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жданович В.М. вих. № 15202 від 12 травня 2025 року в процесі примусового виконання виконавчого провадження № 67025846 з боржника утримано суму 13 718,00 грн. Дані кошти розподілені та перераховані у відповідності до вимог ст.ст. 45,47 Закону України « Про виконавче провадження», а саме: 12 290,00 грн на користь стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», 1 229,00 грн, як основна винагорода приватного виконавця, 199,00 грн- як витрати виконавчого провадження.
Відповідач, ТОВ « ФІНПРОМ МАРКЕТ» у відзиві на позовну заяву стверджує, що кошти у розмірі 13 718,00 грн на його розрахункові рахунки не надходили, на підтвердження чого надали виписку з рахунку ОСОБА_1 із значенням суми заборгованості, строку, за який проводиться стягнення та відміткою про непогашення заборгованості за кредитним договором № 1159297 від 11.08.2019 року, який був укладено між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна», що не спростовано позивачем.
Отже, в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки грошові кошти у сумі 12 290,00 грн були перераховані приватним виконавцем на користь стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», про що остання вказала у своєму листі.
Грошові кошти у розмірі 1 229,00 грн були стягнуті приватним виконавцем як основна винагорода приватного виконавця, а 199,00 грн - витрати виконавчого провадження
Суд звертає увагу на те, що грошові кошти у розмірі 1 428,00 грн були зараховані на рахунок приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жданович В.М., а тому відповідачем за такою позовною вимогою повинна бути приватний виконавець, а позивачем вимоги до останньої не заявлено.
З огляду на викладене, позовні вимоги до ТОВ « ФІНПРОМ МАРКЕТ» про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 13 718,00 грн є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, враховуючи усе наведене, встановлені судом обставини та оцінивши наявні в справі докази, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
При зверненні до суду з вищевказаними вимогами позивач судовий збір не сплачував, оскільки звільнений від його сплати на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України « Про судовий збір».
Оскільки вимоги позивача підлягають задоволенню частково, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати у 605 грн.60 коп.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Так, позивач просить стягнути витрати понесені на правничу допомогу у розмірі 7 700,00 грн.
Представник відповідача ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», директор Ґедзь О.В. у відзиві на позовну заяву просила зменшити витрати на правову допомогу з 7 700,00 грн до 3 000,00 грн, оскільки зазначені витрати на правничу допомогу є не співмірними із складністю цієї справи.
Для цілей розподілу судових витрат визначається: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такої правової позиції щодо застосування норм права дотримується Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року, прийнятій у справі №552/2145/16-ц.
В даному випадку суд вважає, що понесені позивачем ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу підтверджуються належними та допустимими доказами - договором про надання правничої допомоги № 06/05-25/3 від 06.05.2025 року; Актом до договору про надання правничої допомоги № 06/05-25 від 06.05.2025 року, складеного 16 червня 2025 року та прибутковим касовим ордером № 30 від 14 червня 2025 року про оплату правничої допомоги ( а.с 17-19).
Разом з тим, вказані докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у визначеному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
В даному випадку суд погоджується з доводами представника відповідача ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» та приходить до висновку про те, що визначений позивачем ОСОБА_1 розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції є завищеним та неспівмірним із складністю справи, складністю та обсягом наданих адвокатом послуг, витраченим ним часом та значенням справи для сторін.
Так, перелік наданих адвокатом послуг, витрачений на них час та вартість визначені Актом виконаних робіт від 16 червня 2025 року з детальним описом робіт, становлять загалом 7 700,00 грн.
Однак суд вважає, що рівень складності справи не вимагав такого обсягу правничої допомоги. Зокрема, вказана справа є незначної складності, має місце усталена судова практика розгляду справ цієї категорії. У зв'язку з цим вивчення та аналіз норм законодавства, судової практики, проведення консультації, вивчення наданих клієнтом документів, складання позовної заяви та подача його до суду з витрачанням вказаного в Акті часу та визначеної вартості, беручи до уваги кваліфікацію та досвід адвоката, не можна вважати достатньо обґрунтованими та пропорційними предмету спору.
Таким чином, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, характер та складність виконаної адвокатом роботи, з урахуванням конкретних обставин справи, керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, суд вважає необхідним зменшити розмір витрат на правничу допомогу, понесених позивачем ОСОБА_1 , у зв'язку з розглядом цієї справи, та стягнути з ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» на його користь 3000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,81,141,258,259,263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторія Михайлівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів задовольнити частково.
Визнати виконавчій напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М. від 12.03.2021, реєстровий № 12324, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованості за кредитним договором № 1159297 від 11 серпня 2019 року у кладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 на загальну сумі 12 290,00 грн, таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНПРОМ МАРКЕТ" на користь держави судовий збір у розмірі 605 гривень 60 копійок за подання до суду позовної заяви.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ;
- відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження: 08200, Київська область, місто Ірпінь, вул. Стельмаха, будинок 9 А, офіс 204;
- третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, адреса: 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, 6/5;
- третя особа: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жданович Вікторія Михайлівна, адреса: 03110, м. Київ, вул. Преображенська,23 офіс 32.
Суддя М.П. Одарюк