Справа № 355/1046/25
Провадження № 2/355/761/25
21 жовтня 2025 року Баришівський районний суд Київської області в складі
головуючого судді Чальцевої Т.В.,
за участю секретаря Верби Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
До Баришівського районного суду Київської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що 03 листопада 2021 року, між ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» ЄДРПОУ: 40842831 було укладено договір № 3240401130-508921 за допомогою веб-сайту (https://koshelok.ua/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.
Відповідно до умов Кредитного Договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» взяло на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах:
- сума кредиту, становить 6 500,00 грн. ( п. 1.1. договору, р. 3., паспорту кредиту);
- початковий строк кредитування, становить 22 днів, ( п. 2.1. договору, р. 3., р.
4 паспорту кредиту, п. 1. графіку розрахунків);
- відсоткова ставка, становить 2,2% на добу за початковий строк кредитування
визначений п. 2.3., п. 3.6., п. 3.7. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 1. п. 2. графіку
розрахунків);
- сума кредиту та нараховані відсотки, за початковий строк користування
позикою, на 22 днів, становить 9 646,00 грн. (6 500,00 грн. тіло кредиту + 3 146,00
грн.. відсотки за користування позикою за перші 22 днів, р. 4. паспорту кредиту, п. 1.
п. 2 графіку розрахунків).
Кредитодавець, виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_2 , яку ОСОБА_1 вказала в особистому кабінеті як банківська картка на яку Кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно договору № 3240401130-508921 від 03.11.2021 року.
В той же час відповідач, всупереч умовам договорів позики та норм статей 525, 526, 530, 536, 610, 612 Цивільного Кодексу України, свої зобов'язання за договорами належним чином не виконав, суму позики не повернув, проценти за користування грошовими коштами не сплатив.
Та на момент подання даної позовної заяви у позичальника виникла заборгованість по сплаті кредиту та відсотків за користування позикою у розмірі (6 500,00 грн. тіло кредиту + 3 146,00 грн. відсотки за початковий строк користування позикою + 12 870,00 грн. відсотки за продовжений строк користування позикою) 22 516,00 грн.
Враховуючи вище викладене загальна сума боргу, що підлягає стягненню за договором № 3240401130-508921 від 03.11.2021 року станом на дату подання позову до суду становить 22 516,00 грн., яка складається з:
- Заборгованість за сумою кредиту: 6 500,00 грн.;
- Заборгованість за відсотками за користування позикою: 16 016,00 грн.; Враховуючи, що відповідачем у добровільному порядку не вчиняються дії, спрямовані на повернення кредитних коштів та процентів за договором, з метою захисту права й охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК», представник позивача звернувся до суду з даною позовною заявою, яку просить задовільнити у повному обсязі.
Ухвалою судді Баришівського районного суду Київської області Чальцевої Т.В. від 05 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до свого провадження та відкрито провадження по вказаній цивільній справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. В матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача, позов підтримують у повному обсязі та просять його задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.
Від представника відповідача через канцелярію суду надійшли письмові пояснення представника відповідача адвоката Куценко Н.В., у яких адвокат зазначила, що позивач не надав доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів щодо по договору позики № 3240401130-508921 від 03 листопада 2021 року. Відсутні також і докази фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника) за договором позики 3240401130-508921 від 03 листопада 2021 року. Щодо розрахунку заборгованості за договорам представник відповідача наголошує на тому, що він є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа № 219/1704/17, провадження № 61-1211св19. Відсутність у матеріалах справи належних первинних банківських документів позбавляє можливості перевірити факт перерахування чи отримання позичальником коштів у кредит, але й перевірити розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, а також підстави та порядок нарахування відсотків за користування кредитом. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем до позовної заяви, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а тому не є належними доказами наявності заборгованості. Зазначений розрахунок із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Щодо факту отримання відповідачем кредитних коштів за Договором позики № 3240401130-508921 від 03 листопада 2021 року на картковий рахунок та користування кредитними коштами може бути лише виписка по рахунку, яка відсутня в матеріалах справи.
Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов такого висновку.
Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надав сторонам строк для подачі відзиву, відповіді на відзив, заперечень.
Кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з матеріалами справи, аргументами іншої сторони та реагувати на них відповідно до вимог ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_2 не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 ЦПК України, та не подав відзив на позовну заяву.
У прохальній частині позовної представник позивача просив суд у разі розгляду справи в порядку загального позовного провадження, призначений розгляд справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 здійснювати за відсутності представника позивача.
Згідно з частиною 3 статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до частини 1статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Підстав, передбачених частиною 2 статті 223 ЦПК України, для відкладення судом розгляду справи, суд не вбачає.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
В силу приписів частини 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Враховуючи положення частини 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами згідно з частини 1 статті 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право особи на захист цивільних прав та інтересів. Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина 1 статті 1055 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною 1статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 ЦК України).
В силу приписів частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Як закріплено у частині 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів врегульовані Законом України «Про електронну комерцію».
Так, згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір(оферта)може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції(оферти)у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч. 3, 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа, що закріплено в частині 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).
Законодавством передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб),а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Судом встановлено, що матеріали справи містять копію договору позики № 3240401130-508921 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШИЛЬОК» та фізична особа ОСОБА_1 .
Згідно пункту 1.1. кредитним договором № 3240401130-508921, сума кредиту, становить 6 500,00 грн. початковий строк кредитування, становить 22 днів.
Відповідно пункту 3.6. та пункту 3.7. кредитного договору, строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 25.11.2021 року до 22.02.2022 року, за
, затвердженого постановою Правління НБУ № 75 від 04.07.2018, Тобто, вказані вище документи не є належним доказом отримання відповідачем в борг коштів, а відповідно і наявної заборгованості в розумінні положень частини 1 статті 77 ЦПК України.
Відповідно до статті 76 ставкою 2,2% на добу. Окрім того, до позову долучено розрахунок заборгованості за кредитним договором № 3240401130-508921 від 03 листопада 2021р. за період з 03 листопада 2021 року по 22 лютого 2022 року. З даного розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідачки за період з 03 листопада 2021 року по 22 лютого 2022 року становить 22 516,00 грн.
Однак, зазначений розрахунок заборгованості суд не може покласти в основу рішення у справі, оскільки вказаний розрахунок здійснений Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШИЛЬОК», не є первинними документами та не відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ № 75 від 04.07.2018, Тобто, даний розрахунок не є належним доказом суми заборгованості в розумінні положень частини 1 статті 77 ЦПК України.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (постанова ВС від 30.01.2018 р. у справі № 161/16891/15-ц).
Відповідно пункту 1.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов'язкові для виконання ними. Безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Дана Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, платіжної вимоги, розрахункового чека, інкасового доручення (розпорядження). Електронний розрахунковий документ - документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями вказаної Інструкції, який заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу та містить відповідні відмітки про виконання цього платіжного документу банком платника та робить висновок щодо відсутності підстав для задоволення позову про стягнення з відповідачки боргу за спірним кредитним договором.
Суд звертає увагу, що з повідомлення XPAY Group LLC доданого до позовної заяви про проведене успішне зарахування на карту клієнта не можливо встановити відправника, відповідно до якого правочину було переведено 65 000,00 грн, дана платіжка не містить жодного підпису відправника та печатки фінансової установи.
Крім того, довідка платіжної установи № 05/642-05/67 від 15.05.2025 року не є первинними документами та не відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення
справи.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (статті 12 ЦПК України), в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
До подібних висновків дійшов Верховний Суду постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 686/6783/21.
Вимогами статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21 липня 2021 року в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи.
Стандарти доказування з важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов?язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШИЛЬОК» за договором позики № 3240401130-508921 від 03 листопада 2021 року виконали свої зобов'язання, надавши відповідачу кредит у розмірі та у спосіб, визначені зазначеним договором, а саме: документів, передбачених Законом України «Про платіжні послуги», іншими законами та нормативно-правових актів Національного банку України.
Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях
Відповідно до частини п'ятої статті 12ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В ухвалі про відкриття провадження у справі, серед іншого, було роз'яснено позивачу та відповідачу порядок та строки подачі доказів.
Частиною першою статті 84ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статтею 129 Конституції України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст. 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Позивачем не долучено жодних доказів отримання відповідачем кредитних коштів за договором позики № № 3240401130-508921 від 03 листопада 2021 року, а саме перерахування їх на рахунок відповідача, суду не видається можливим встановити факт отримання відповідачем кредиту, підстави та порядок нарахування заборгованості (уразі встановлення факту отримання відповідачем кредитних коштів) за договором позики № 3240401130-508921 від 03 листопада 2021 року.
Отже, матеріалами справи не підтверджується факт існування у відповідача ОСОБА_1 перед позивачем заборгованості за договором позики № 3240401130-508921 від 03 листопада 2021 року.
Кредитний договір, як і договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Матеріали справи не містять доказів передання грошових коштів у передбачений договором позики № № 3240401130-508921 від 03 листопада 2021 року спосіб відповідачу.
Отже, суд вважає обґрунтованими твердження представника відповідача про те, що відсутність у матеріалах справи належних первинних розрахункових документів позбавляє можливості перевірити факт перерахування чи отримання позичальником коштів у кредит, перевірити розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, а також підстави та порядок нарахування відсотків за користування кредитом.
Таким чином, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Згідно з частиною 1статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, і питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1, 2 статті 133 ЦПК України).
Згідно з положенням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача, у зв'язку з тим, що в позові відмовлено суд не вирішує питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст. 15-16, 203, 205, 207, 509-510, 526, 611, 627, 1048-1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 12-13, 76-81, 141, 258-259, 268, 274, 279, 354-356 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "КОШИЛЬОК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Баришівського
районного суду Т. В. Чальцева