Справа № 161/9837/25
Провадження № 2/161/5749/25
15 жовтня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Черняка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») через свого представника звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 16.06.2024 року між відповідачем та ТОВ «Авентус Україна» було укладено кредитний договір № 7994696, право вимоги за яким перейшло до позивача згідно договору факторингу №22012025/1 від 22.01.2025 року (сума заборгованості 30700,50 грн.).
На підставі наведеного, позивач просить суд, стягнути з відповідача в свою користь заборгованість у розмірі 30700,50 грн., а також суму понесених судових витрат.
Заочним рішенням суду віл 01.07.2025 року позов було задоволено повністю.
Ухвалою суду від 28.08.2025 року вказане рішення було скасовано з призначенням справи до повторного розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику учасників процесу.
09.09.2025 року на адресу суду надійшов відзив сторони відповідача, в якому представник відповідача вказує, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження дійсного зарахування кредитних коштів на банківські рахунки відповідача за договором про надання споживчого кредиту. Крім того, позивач не надав документи які б свідчили про здійснення повної оплати за договором факторингу №22012025/1 від 22.01.2025 року, отже, у позивача відсутнє право звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Відповідно до ч. 5ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, дійшов наступних висновків.
Між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ст.ст. 526, 527, 530, 611, 651, 1048, 1050, 1054 ЦК України.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 16.06.2024 року між відповідачем та ТОВ «Авентус Україна» було укладено кредитний договір №7994696 (договір укладено в електронній формі, кредит надано у розмірі 9700 грн. строком на 357 дні (а.с.5-14).
Згідно договору факторингу №22012025/1 від 22.01.2025 року право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до позивача (сума заборгованості 30700,50 грн. (а.с.17-36).
Відповідно до вимог частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з вимогами статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Враховуючи приписи статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу приписів частини другої статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну особу від відповідальності за порушення зобов'язання.
Крім того, відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України)
Вирішуючи питання стягнення заборгованості за розглядуваним кредитним договором, суд виходить із такого.
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості (висновки ВС у постанові ВС від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18).
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (подібні висновки містить постанова Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 20 травня 2022 року у справі №336/4796/18, від 30червня 2023року в справі №274/7221/19).
На підтвердження факту видачі кредиту за вказаними вище кредитним договором позивачем надано його копію, копію договору факторингу та додатки до нього, розрахунок заборгованості (а.с. 5-22).
Оцінивши всі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за укладеним кредитним договором, факту виплати їй грошових коштів, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», виписки з особових рахунків клієнта тощо.
Самого розрахунку заборгованості недостатньо для висновку щодо отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та порушення останньою обов'язку щодо їх повернення.
Відповідний розрахунок заборгованості є одностороннім документом позивача, сам по собі не є належним доказом з огляду на вимоги частини першої статті 77 ЦПК України, не містить посилань на картковий чи інший банківський рахунок, яким користувався відповідач.
Такий висновок також узгоджується з постановою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 759/10277/20.
У частині першій статті 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування, просив здійснювати розгляд справи без участі сторони позивача.
При цьому, відповідач у відзиві на позов виклала свої заперечення щодо позовних вимог.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.
У даному випадку первинні документи, які підтверджують перерахування на рахунок відповідача чи видачу їй коштів за кредитним договором, а також розміру заборгованості за нею відсутні.
Крім того, до позову не додано доказів на підтвердження перерахування коштів на виконання умов договорів факторингу. У матеріалах справи взагалі відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договорами факторингу на час або після їх укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання фактором ТОВ «ФК«ЄАПБ» своїх зобов'язань за договорами.
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття права вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Відтак, жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві щодо вказаного кредитного договору та перерахунку коштів відповідачу, а також щодо набуття права вимоги за ним матеріали справи не містять.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову за недоведеністю.
На підставі п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 263-265, 280-284, 288, 354 ЦПК України, ст.ст.526, 527, 533, 626, 629, 631, 651, 1046, 1048, 1050, 1054, 1055, 1056 Цивільного кодексу України суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30; код ЄДРПОУ 356250140).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повний текст рішення суду складено 23 жовтня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області В.В. Черняк