Справа № 159/2493/23
Провадження № 2/159/13/25
про поновлення провадження у справі
24 жовтня 2025 року м. Ковель
Суддя Ковельського міськрайонного суду Шишилін О.Г., розглянувши матеріали цивільної справи про зупинення провадження у цивільній справі спрощеного провадження без виклику сторін за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу і розміру стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
В провадження судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області надійшла в порядку повторного автоматизованого розподілу цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу і розміру стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Предметом позову є зміна способу стягнення аліментів з відповідача на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно.
З матеріалів справи вбачається, що Ухвалою від 20.07.2023р. провадження у справі було зупинене до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
Згідно листа Полтавського ОТЦКта СП №8/1/911 від 10.07.2023р. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 на військовому обліку не перебуває та на військову службу під час мобілізації не призивався.
Як вбачається з Єдиного державного демографічного реєстру судових рішень (відповідь 1930007 від 24.10.2025р.) ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_1 зареєстрований за адресом АДРЕСА_1 .
В реєстрі судових рішень наявна Постанова Октябрського районного суду м.Полтава, від 23 грудня 2024 року, Справа № 554/13669/24, яка набрала законної сили 03.01.2025р. про визнати відповідача винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП. З постанови слідує, що 27 листопада 2024 року об 11 год 50 хв ОСОБА_2 , повторно протягом року, будучи особою, яка була притягнута до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП, перебуваючи за місцем проживання співмешканки, вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру стосовно співмешканки, а саме: ображав нецензурною лайкою, хапав за руки, внаслідок чого могла бути завдана шкода її психічному та фізичному здоров'ю.
ВС у Постанові від 13 березня 2025 року, справа № 557/1226/23 вказав, що у справі, яка стосується аліментів на утримання дитини, суд і сторони справи повинні забезпечити реалізацію найкращих інтересів дитини. Незважаючи на те, що позивачем у такій справі є один із батьків, а відповідачем - інший, інтереси дитини, яка не є стороною справи, мають домінувати над інтересами кожного з її батьків. Колегія суддів вважає необґрунтованим довід відзиву на касаційну скаргу про те, що найкращі інтереси дитини вже забезпечені з урахуванням рішення суду від 13 грудня 2018 року про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини у розмірі 1200,00 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тобто 1598,00 грн з 1 січня 2024 року. Верховний Суд наголошує, що забезпечити реалізацію найкращих інтересів дитини слід у кожній справі, яка стосується прав та інтересів дитини, зокрема і в справі про зміну способу стягнення та розміру аліментів на її утримання.
Згідно п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Разом із цим, при застосування вказаної норми, на думку суду слід врахувати, що в ст.14 СК України, сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. В ст.15 СК України, також зазначено, що сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Згідно ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Як зазначено в ч.1-3 ст.181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Отже з наведеного, слідує, що судовий спір про стягнення аліментів породжується з підстав невиконання іншого батька обов'язку з утримання дитини.
За приписами ст.13 СК України частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародному договорі України, укладеному в установленому порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом сімейного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Таким чином, в контексті порушеного позивачем питання суд вважає, що право дитини на отримання аліментів для забезпечення свого фізичного існування превалює над правом відповідача на зупинення розгляду справи. За таких умов, суд вважає необхідним застосувати згідно ч.2 ст.3 ЦПК України правила міжнародного договору України щодо права на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру передбачених в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та утриматися від застосування п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України, щодо зупинення розгляду справи.
Крім того, суд звертає увагу, що справа є малозначною. З обставин вищенаведеної Постанови у справі № 554/13669/24 вбачається, що відповідач не позбавлений можливості прийняти участь у розгляді цієї справи та подати принаймні письмові заперечення проти вимог позовної заяви.
Враховую, що спірні правовідносини стосуються насамперед інтересів неповнолітньої дитини, її права на утримання та фінансове забезпечення, їх реалізація у зупиненому провадженні судової справи з підстав перебування батька на військовій службі втрачає свою ефективність, а тому провадження у справі слід поновити.
Керуючись ст.254 ЦПК України суд
Прийняти справу до провадження.
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу і розміру стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, поновити.
Здійснювати розгляд (формування та зберігання) судової справи в змішаній (паперовій та електронній) формі.
Призначити справу до судового розгляду по суті на 16 год. 00 хв. 17 листопада 2025 року, про що повідомити сторони.
Повторно надіслати відповідачу копію позовної заяви.
Визначити відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копія відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов'язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред'явити зустрічний позов.
Встановити позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, яка має відповідати вимогам частини третьої - п'ятої ст.178 ЦПК України, копія якої одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.
Встановити відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, яке має відповідати вимогам частини третьої - п'ятої ст.178 ЦПК України, копія якого одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:О. Г. Шишилін