Справа № 159/2837/25
Провадження № 2/159/1151/25
24 жовтня 2025 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі
головуючого судді - Смалюха Р.Я.,
за участю
секретаря судового засідання - Клевецької О.М.,
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя,
ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач або ОСОБА_2 ) в яком упросить:
-визнати за ОСОБА_1 , право власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя у розмірі 1/2 в житловому будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_2 (далі - житловий будинок);
-визнати за ОСОБА_1 , право власності на частку у праві власності у розмірі 1/2 в земельній ділянці площею 0,2500 га (кадастровий номер: 0722185200:02:001:0057) з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.08.2003 року між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб, який був розірваний рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.03.2025 у справі №159/1187/25.
Під час шлюбу подружжя збудувало житловий будинок АДРЕСА_2 , яке було зареєстровано в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно лише 22.05.2024.
Вказаний будинок знаходиться на земельній ділянці, яка виділялася позивачу сільською радою у 2012 році та для будівництва житлового будинку та була приватизована відповідачем.
Позивач звертає увагу на нероздільність житлового будинку та земельної ділянки на якій він знаходиться, що є підставою для визнання за нею також на 1/2 цієї ділянки.
Свої вимоги мотивує положеннями статей 331, 335, 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 57, 60, 69, 70, 71, Сімейного кодексу України (далі - СК України) та практикою Верховного Суду викладеною у постанові від 21.03.2018 у справі №686/9580/16-ц, від 05.12.2018 у справі №713/1817/16-ц, від 16.06.2020 у справі № 689/26/17.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Ухвалою від 07.05.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначив 05.06.2025.
Ухвалою від 05.06.2025 витребувано з Ковельського РУП ГУНП у Волинській області докази, відкладено підготовче засідання на 20.06.2025.
13.06.2025 надійшла відповідь Ковельського РУП ГУНП у Волинській області у якій зазначено, що відповідач перебуває у базі ІПНП «Блокпост» як дезертир, ініціатор розшуку - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Враховуючи зазначену відповідь наступні виклики відповідача у судові засідання додатково публікувалися на сайті суду в мережі Інтернет.
20.06.2025 відкладено підготовче засідання на 08.07.2025.
Ухвалою від 27.06.2025 задоволено клопотання представника позивач про його участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.
30.06.2025 до суду надійшла заява підписана від імені позивача про розгляд справи за його відсутності, та визнання позовних вимог.
02.07.2025 до суду надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи копії рішення Новомосирської сільської ради від 16.03.2012 про виділення відповідачу земельної ділянки щодо якої існує спір.
Ухвалою від 08.07.2025 суд продовжив підготовче засідання на 30 днів, відклав розгляд справи призначив на 07.08.2025, яке не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого у відпустці, підготовче засідання у справі призначено на 05.09.2025.
Ухвалою від 05.09.2025 суд закрив підготовче судове засідання у справі, призначив справу до судового розгляду на 09.10.2025, яке не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючого у відпустці, судове засідання призначено на 17.10.2025.
У судове засідання 17.10.2025 сторони у справі не прибули, хоча належно повідомлялися про час дату і місце судового розгляду. Відповідач у справі додатково повідомлявся шляхом опублікування оголошення про виклик до суду на сайті суду в мережі Інтернет.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов просив задовольнити в повному обсязі.
Верховний Суд у своїх постановах від 13 листопада 2020 року у справі № 359/5348/17 (провадження № 61-18620св19) та від 8 грудня 2021 року у справі № 369/10161/19 (провадження № 61-3468св21) наголосив, що якщо учасники судового процесу, зокрема сторони чи їхні представники, не з'явилися на судове засідання, але суд дійде висновку, що наявних матеріалів достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, розгляд справи може бути завершено без її відкладення. Основним критерієм для відкладення справи є не відсутність сторони або її представника, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового засідання.
У цій справі суд вважає, що наявних матеріалів достатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення, тому вирішення спору по суті може відбутися без відкладення розгляду справи.
Зважаючи на зазначені обставини, суд дійшов висновку, що відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 223, ст. 280 ЦПК України слід ухвалити заочне рішення на основі наявних у справі доказів. Це зумовлено тим, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, однак не з'явився без пояснення причин та не подав відзиву, позивач просить задовольнити позов.
У зв'язку з неявкою учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів звукозапису не проводилася.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, обґрунтування та пояснення сторін, суд зазначає таке.
10.08.2023 між позивачем та відповідачем укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження від 10.04.2003 №066921.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28.03.2025 у справі №159/1187/25 розірвано шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
У матеріалах справи відсутні докази оскарження зазначеного вище рішення суду.
Копією декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта підтверджується, що 07.11.2012 відповідач подав до Інспекції ДАБК у Волинській області повідомлення про початок будівельних робіт про нове будівництво житлового будинку та господарських споруд, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (кількість поверхів 2, загальна площа 97,5 м.кв.) та перебування цього будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 0722185200:02:001:0057.
Витягом з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 29.02.2024 підтверджується подання 27.02.2024 декларації про готовність до експлуатації об'єкта (житлового будинку та господарських споруд за адресою АДРЕСА_2 ).
Копією витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння адрес Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, підтверджується присвоєння житловому будинку адреси АДРЕСА_2 . рішенням №4/36від 26.04.2024, та перебування цього будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 0722185200:02:001:0057.
Копією технічного паспорта на об'єкт нерухомого майна - буд. АДРЕСА_2 від 26.02.2024 підтверджується загальна площа житлового будинку, яка складає 97,5 кв.м., а також наявність господарських будівель та споруд (прибудов, сараю, вбиральні, огорожі, вольєра) без визначення їхньої площі.
Копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.05.2024 підтверджується реєстрація права власності 22.05.2024 на житловий будинок АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 .
Копією державного акта на право власності на земельну ділянку від 27.06.2012 підтверджується перебування у власності відповідача земельної ділянки з кадастровим номером 0722185200:02:001:0057на підставі рішення Новомосирської сільської ради від 16.03.2012 №17/5.1.
Копією рішення №17/5.1 від 16.03.2012 Новомосирської сільської ради підтверджується передача сільською радною у порядку приватизації у власність відповідача земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_4 .
Копією витягу з державного реєстру речових прав від 16.05.2024 підтверджується реєстрація права власності 14.05.2024 на земельну ділянку кадастровий номер 0722185200:02:001:0057 площею 0,25 га за ОСОБА_2 .
Копією висновку про вартість об'єкта оцінки від 17.04.2025 підтверджується вартість житлового будинку АДРЕСА_3 в розмірі 1 607 580,00 грн.
Копією висновку про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 24.04.2025 підтверджується вартість земельної ділянки з кадастровим номером 0722185200:02:001:0057 в розмірі 110250,00 грн.
Розглянувши та оцінивши подані учасниками справи обґрунтування та заперечення позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері сімейних правовідносин щодо поділу майна подружжя набутого у шлюбі та переходу у зв'язку з цим права власності на частину земельної ділянки, яка є особистою приватною власністю відповідача.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зі встановлених судом фактичних обставин справи, які і не заперечується сторонами, слідує, що житловий будинок був збудований та введений в експлуатацію під час перебування сторін у шлюбі.
Доказів того, що житловий будинок збудований за особисті кошти одного з подружжя, у матеріалах справи відсутні.
Отже, відповідно до вимог ст.60 СК України, житловий будинок є спільною сумісною власністю позивача та відповідача.
Частиною першою статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Під час судового розгляду сторони не заперечували рівність їх часток у спільній сумісній власності, а тому, згідно з положеннями ч.1 ст.70 СК України суд вважає їх рівними.
Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.
Набуття сторонами у період шлюбу у спільну сумісну власність житлового будинку по АДРЕСА_2 підтверджене належними і допустимими доказами та відповідачем не заперечується, тому за позивачем слід визнати право власності на 1/2 частини цього майна і водночас припинити режим спільної сумісної власності подружжя на це майно.
У ст. 125 Земельного кодексу України зазначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України, в редакції на дату видачі Державного акту, земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Суд встановив, що земельна ділянка площею 0,25 га в АДРЕСА_2 кадастровий номер 0722185200:02:001:0057 була передана відповідачу у власність, в порядку приватизації рішенням Новомосирської сільської ради від 16.03.2012. Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку виданий 27.06.2012.
Отже, земельна ділянка кадастровий номер 0722185200:02:001:0057, на якій знаходиться житловий будинок, є особистою власністю відповідача, хоча й набута ним під час шлюбу.
Водночас, відповідно до роз'яснень, наданих у п. 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України До особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
Частиною першою У разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
Отже, аналіз вказаних норм права свідчить про те, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об'єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» - збудоване на землі слідує за нею.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.
Відтак, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 461/2328/16-ц (провадження № 61-42538св18), від 26 грудня 2019 року в справі № 364/515/19 ( провадження № 61-19224св19) та інших.
Отже, аналіз наведених норм однозначно вказує на те, що особа, яка набула власності на нерухоме майно має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розміщено та необхідну для обслуговування нерухомого майна.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року по справі № 539/3192/16-ц вказала, що після набуття права власності або права користування нерухомим майном до нового власника переходить право власності або користування земельною ділянкою на якій вони розташовані, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України).Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває в прямій залежності від права власності на будівлю та споруду, розташовані на цій ділянці, і не залежить від волевиявлення третіх осіб. У випадку невизнання або порушення прав на земельну ділянку нового власника нерухомого майна, такі права підлягають захисту в судовому порядку.
Отже, суд, дійшовши висновку про визнання за позивачем 1/2 його частини, вважає, що поділу також належить земельна ділянка на якій цей будинок знаходиться з визнанням за позивачем її частини за позивачем.
Така позиція відповідає висновкам Верховного Суду висловленим у постанові від 19.11.2020 у справі № 686/9580/16-ц.
Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна та визнання за позивачем права власності на 1/2 житлового будинку та земельної ділянки необхідно задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд задовольнив позовні вимоги в повному обсязі то з відповідача необхідно стягнути сплачений позивачем судовий збір в розмірі 8589,15 грн.
Керуючись статтями 12, 76-81, 141, 247, 262-265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі.
Визнати за ОСОБА_1 , право власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя у розмірі 1/2 в житловому будинку з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 , право власності у розмірі 1/2 в земельної ділянки, загальною площею 0,2500 га (кадастровий номер: 0722185200:02:001:0057) з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 8589,15 грн.
Копію рішення направити сторонам у справі.
Заочне рішення може бути переглянуте Ковельським міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повне судове рішення складене 24.10.2025.
Головуючий:Р. Я. СМАЛЮХ