22 жовтня 2025 року місто Київ
Справа № 752/7103/23
Провадження№22-ц/824/2032/2025
Резолютивна частина постанови оголошена 22 жовтня 2025 року
Повний текст постанови складено 24 жовтня 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря Желепи В.В.
сторони: позивач (відповідач за зустрічним позовом)
ОСОБА_1
Відповідач (позивач за зустрічним позовом)
ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Рогачовою Альфією Каберівною, на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 23 липня 2024 року, постановлену у складі судді Машкевич К.В., -
В провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба в справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба в справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком.
17 липня 2024 року відповідач - позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову до вирішення справи по суті шляхом встановлення наступного графіку спілкування з сином:
-щоденного необмеженого спілкування батька з сином засобами зв'язку (телефон, планшет, комп'ютер), за виключенням часу для навчання та перебування на гуртах, додаткових заняттях, інших розвиваючих програмах;
-на період відсутності у сина власного телефону щоденне спілкування батька з сином засобами відеозв'язку (телефон, планшет, комп'ютер) забезпечує мама тривалістю не менше 30 хвилин на добу;
- кожні другі та треті вихідні місяця з 20:00 години п'ятниці до 20:00 години неділі без присутності матері з відвідуванням місць дитячих розваг та відпочинку;
- кожний другий день народження сина батько з сином проводять у день свята, у разі, якщо не припадають, на кожне друге свято - на наступний день..
Заяву обґрунтовуєш тим, що справа перебуває в провадженні суду тривалий час, однак дитина проживає з матір'ю, яка не дає йому можливості спілкуватися з сином, оскільки вважає, що спілкування дитини з ним, як батьком, нашкодить дитині.
Зазначає, що він має повне право та обов'язок мати постійний контакт із сином.
Крім того, на даний час з'ясувалося, що у позивачки наявні психологічні проблеми, які були виявлені на вимогу районного суду Іннере-Штадт міста Відня, де проживає позивачка з дитиною, у межах справи про опікунство №8 Ps 36/ 22 w, де вони є сторонами спору.
Лікарем-спеціалістом з психіатрії та неврології, сертифікованим експертом доктором Елізабет Ленцінґер було проведно їх обстеження та 19 березня 2024 року складено висновок.
Щодо позивачки експертом встановлено, що з психіатричної точки зору помітними є такі ознаки, як афект, нечіткі описи життєвих подій, які не стають більш детальними, а більш розпливчастими при детальних розпитуваннях, а також той факт, що вона видається емоційно важкою для сприйняття в цілому.
У позивачки є підозра на розлад особистості з емоційними обмеженнями та викривленим сприйняттям дійсності, причому це стосується насамперед стосунків з ним, як колишнім чоловіком, хоча не кожне твердження, яке виявляється нереальним, є наслідком психічного розладу, а може бути ще й черговим прорахунком.
При цьому вкрай необхідно стежити за подальшим розвитком дитини в умовах догляду поза межами дому (дитячий садок) і реально аналізувати розвиток дитини.
Відповідно до цього ж висновку у нього не виявлено психічного розладу, який би мав ознаки хвороби.
Відповідно, його здатність брати участь у вихованні дитини не порушена психічними захворюваннями.
Враховуючи висновки, викладені у вказаних звітах, він, як батько, зобов'язаний регулярно слідкувати за станом свого сина та порядком його проживання і виховання у матері.
Однак, зважаючи, що мати не надає такої можливості, він змушений звернутися до суду із заявою для отримання запобіжних заходів у вигляді забезпечення позову.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 липня 2024 року заяву про забезпечення позову задовольнити частково.
Встановлено ОСОБА_2 до вирішення справи по суті графік спілкування з сином кожні другі та треті вихідні місяця без присутності матері:
в суботу з 10:00 години до 13:00 години;
в неділю з 16:00 години до 20:00 години.
В задоволенні решти заяви про забезпечення позову відмовлено.
Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходячи з предмету спору сторін, вважав, що забезпечення позову в справі не буде фактичним вирішенням спору по суті, оскільки такий засіб забезпечення позову є тимчасовим та лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому зважаючи на тривалість перебування справи в провадженні суду, вік дитини, а тому з метою збереження психологічного контакту батька з дитиною дійшов висновку про доцільність забезпечення позову.
В той же час, виходячи заявленого способу забезпечення позову, суд врахував вік дитини, конфліктну ситуацію між батьками, суд не знайшов підстав для встановлення спілкування між батьком та сином в вигляді необмеженого спілкування засобами зв'язку (телефон, планшет, комп'ютер), тим більше покладення на матір дитини організацію такого зв'язку.
При цьому також врахував, що заявляючи такий спосіб спілкування з сином, відповідач не зазначив навіть про наявність у дитини навичків такого спілкування та їх доцільність, виходячи з його віку.
Що стосується зустрічей на дні народження сина, це є способом участі заявника, як батька, в вихованні та спілкуванні з дитиною, з довготривалою перспективою, та не є за своїм змістом заходом забезпечення позову в справі з таким предметом.
Щодо зустрічей з дитиною на другі та треті вихідні місяця з 20:00 години п'ятниці до 20:00 години неділі суд виходить з того, що дитина є малолітньою, проживає лише з матір'ю, знаходиться в певній та звичайній для неї обстановці, має певний режим дня і перебування дитини без присутності матері протягом тривалого часу суд вважає таким, що суперечить інтересам дитини.
З урахуванням цього суд дійшов про доцільність визначення заявнику зустрічі з сином у суботу в першій половині дня, а в неділю - в другій.
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою представник ОСОБА_1 - адвокат Рогачова А.К. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову.
Зокрема зазначає, що з березня 2022 року ОСОБА_4 разом з матір'ю (Позивачем за первісним позовом ОСОБА_5 ) та бабусею у віці 9 місяців був змушений виїхати задля безпеки життя з України до Республіки Австрія. Невдовзі, на невідомих підставах і в невідомому порядку перетнувши кордон в період дії воєнного стану в Україні та заборони виїзду чоловіків призовного віку (до 2023 року ОСОБА_2 був безробітний, в нього не могло бути відрядження, інвалідності також не було) і без попередження, у Відні до родини приєднався і ОСОБА_2 .
За період з березня 2022 року по вересень 2022 року, не зважаючи на немовля на грудному вигодовуванні і на психологічний стан дружини, що годує дитину та в Україні війна, ОСОБА_2 неодноразово вчиняв домашнє насильство, яке було миттєво припинено правоохоронними та судовими органами Австрії.
У вересні 2022 року ОСОБА_5 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Також рішенням суду міста Відень Республіки Австрія від 19.01.2023 року (копія з нотаріальним перекладом додані до позовної заяви, тобто є в матеріалах справи № 752/7103/23) ОСОБА_6 було заборонено повертатися до їхньої спільної орендованої в місті Відень квартири та її найближчого оточення в радіусі 100 метрів, а також на тротуар перед квартирою. Також ОСОБА_6 було наказано уникати зустрічей і будь-яких контактів з дружиною ОСОБА_7 , а також було заборонено перебувати або наближатися в радіусі 100 метрів до квартири матері дружини ОСОБА_8 . Цим же рішенням суду ОСОБА_6 було наказано пройти курс профілактики насильства в асоціації Neustart відповідно до статті 382f (4) EO, для чого ОСОБА_9 повинен був протягом п'яти днів з дня прийняття цього рішення звернутися до консультаційного центру об'єднання Neustart для отримання консультації та брати активну участь у консультуванні з метою запобігання насильству. Заборонний ордер діяв до 02 лютого 2024 року.
Станом на 30 липня 2024 року в місті Відень в Австрії продовжуються судові процеси між колишнім подружжям, в тому числі з приводу опіки і графіку побачень з дитиною.
Оскаржувана Ухвала про забезпечення позову від 23.07.2024 р по справі № 752/7103/23 постановлена не в інтересах дитини і заходи забезпечення позову, встановлені судом за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог по іншій справі № 752/4056/24, яка є в провадженні того ж самого судді Машкевич К.В. за участю ти х же самих сторін за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про вставлення графіку спілкування з дитиною.
При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не звернув уваги, що дитина ОСОБА_10 більше 2-х років поспіль має місце постійного проживання в Республіці Австрія. Відповідно статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормам Гаазької Конвенції про захист прав дитини (Україна згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV є учасницею даної Конвенції) спір про порядок спілкування з дитиною, що проживає за межами України, підсудний іноземному суду країни, де дитина має звичайне місце проживання.
Крім того, рішенням Віденського суду Республіки Австрія від 07 грудня 2022 року вже встановлено порядок участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_10 01.09.2023 року в Україні набула чинності Гаазька Конвенція про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах (зазначена Конвенція була ратифікована Законом України № 2342-IX від 01.07. 2022 року). Дана Гаазька конвенція про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах забезпечує взаємне визнання судових рішень, прийнятих органами судової влади в Україні та в країнах ЄС. Таким чином, Голосіївський районний суд міста Києва не може встановлювати графік спілкування ОСОБА_2 з дитиною і не може змінювати рішення Віденського суду, яке набрало законної сили. При цьому, що сам ОСОБА_2 визначає і не заперечує, що є рішення австрійського суду про графік та порядок побачень його з дитиною, бо неодноразово публікує в соціальних мережах своє ставлення до цього рішення, судової системи Австрії та про свою відмову бачитися з сином відповідно рішенню суду.
Також, аліменти на утримання дитини ОСОБА_2 сплачує не в добровільному порядку, а за рішенням Віденського суду. Враховуючи, що розмір, порядок та заборгованість по аліментам ОСОБА_2 сплачується вчасно, то це законність цього рішення австрійського суду він не піддає сумніву. А рішення того ж австрійського суду про графік його побачень з дитиною чомусь вважає недійсним і звернувся до українського суду з тим же предметом позову.
Представником ОСОБА_2 - адвокатом Прилуцькою Н.М. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що заява ОСОБА_2 про забезпечення позову мотивована тим, що між сторонами наявний спір з приводу місця проживання їх спільної дитини.
Відповідно тривалий розгляд справи без можливості спілкування дитини з батьком може ускладнити або зробити неможливим виконання можливого судового рішення про задоволення зустрічного позову. У свою чергу встановлення зустрічей батька з дитиною протягом певного проміжку часу буде спрямований на забезпечення збереження відносин та емоційного контакту малолітнього сина з батьком.
Відсутність регулярного спілкування між батьком та дитиною призводить до поступового руйнування емоційного та соціального зв'язку між ними.
Така ситуація має негативний вплив на емоційний розвиток дитини, суперечить її найкращим інтересам.
Слід зазначити, що встановлення та забезпечення особистого спілкування між батьком, ОСОБА_2 та дитиною у період розгляду справи має істотне значення для збереження, підтримання та поступового відновлення міжособистісного зв'язку між батьком і дитиною.
Зазначене спілкування є необхідною умовою для формування стійких сімейних відносин, забезпечення емоційної стабільності дитини та недопущення її психологічної ізоляції від одного з батьків. Такий контакт є не лише доцільним, а й відповідає принципу найкращих інтересів дитини, що закріплений у статті 3 Конвенції про права дитини та вітчизняному законодавстві.
Ненадання та перешкоджання у встановленні такого спілкування в межах судового провадження фактично створює передумови для остаточної втрати зв'язку між ОСОБА_2 та дитиною, що суперечить основним засадам сімейного права та інтересам дитини.
Щодо твердження апелянта про те, що ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 23 липня 2024 року у справі №752/7103/23 нібито постановлена не в інтересах дитини, то згідно з частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, незалежно від місця їх проживання або наявності судових спорів між ними.
Також звертаємо увагу суду на положення статті 8 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці зобов'язані поважати право дитини на збереження її індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, і забезпечувати захист цього права від будь-якого незаконного втручання.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції, якою передбачено забезпечення права батька на особисте спілкування з дитиною, відповідає як нормам національного законодавства, так і міжнародно-правовим зобов'язанням України та спрямована саме на захист інтересів дитини - зокрема її права на підтримання сімейних зв'язків з обома батьками.
Щодо твердження апелянта про порушення судом першої інстанції принципу диспозитивності цивільного судочинства, тотожності задоволених оскаржуваною ухвалою вимог позовним вимогам по справі № 752/4056/24.
У провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа №752/4056/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, справа перебуває на стадії судового розгляду, рішення в якій наразі не ухвалено. Предметом спору у цій справі є визначення порядку участі батька у вихованні шляхом встановлення графіку спілкування батька з сином.
Тобто, позовні вимоги у цивільні справі №752/4056/24 є відмінними відносно позовних вимог у справі №752/7103/23.
Щодо твердження апелянта про порушення підсудності розгляду справи.
Відповідно до статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та про наявність таких підстав суду стало відомо до відкриття провадження у справі.
Суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з'ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 23 липня 2024 року у справі №752/7103/23 постановлена в межах вирішення питання щодо застосування заходів забезпечення позову. Має тимчасовий характер та спрямована на запобігання можливим порушенням прав батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_10 , подана після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Оскаржувана ухвала не вирішує питання щодо суті позовних вимог або інших процесуальних питань, які мають самостійне правове значення у межах розгляду справи. Вона не створює правових наслідків, подібних до рішень суду, якими завершується розгляд справи по суті.
Таким чином, оскаржувана ухвала про забезпечення позову, спрямована на запобігання порушенню прав сторін до ухвалення рішення по суті, без вирішення спору чи втручання в основні правовідносини між сторонами, і може бути подана та розглянути лише тим судом, що розглядає спір по суті.
Щодо посилань апелянта на рішення Віденського суду Республіки Австрія від 07 грудня 2022 року.
У провадженні Віденського суду Республіки Австрія наявний судовий процес № 8 Ps 36/22w-14 про встановлення опіки.
У межах вказаного процесу рішенням Віденського суду Республіки Австрія від 07 грудня 2022 року батькові ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано тимчасове право на спілкування з неповнолітнім ОСОБА_11 один раз на тиждень протягом двох годин у рамках відвідування кафе.
Водночас у межах даного спору пред'явлені позивачем вимоги є відмінними від тих, щодо яких Віденський суд Республіки Австрія ухвалив рішення від 07 грудня 2022 року у справі № 8 Ps 36/22w-14.
Предметом розгляду по справі № 8 Ps 36/22w-14, в частині рішення Віденського суду Республіки Австрія від 07 грудня 2022 року, є вжиття забезпечувальних заходів в частині тимчасової організації спілкування ОСОБА_12 із неповнолітнім сином ОСОБА_4 .
Апелянт фактично спирається на рішення, яке є забезпечувальним заходом у справі та, так само, не є рішенням по суті.
Окрім цього, не слід брати до уваги посилання апелянта на положення Гаазької Конвенції про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах, оскільки частиною першої статті 2 цієї ж Конвенції встановлено, що ця Конвенція не застосовується, у тому числі, до таких питань як аліментні зобов'язання та інші справи, пов'язані з сімейним правом, включаючи режими спільної власності подружжя та інші права або обов'язки, що випливають зі шлюбу чи подібних відносин.
Натомість слід застосувати Декларацію прав дитини для забезпечення дітям щасливого дитинства, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року та Конвенцію про права дитини, яку було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року та ратифіковано Україною 27 лютого 1991 року.
Окремо слід зауважити, що питання стягнення та виплати аліментів взагалі не стосується предмету спору по суті, а тим паче питання щодо застосування заходів забезпечення позову.
Твердження апелянта про відсутність у ОСОБА_2 зареєстрованого місця проживання спростовується витягом з Реєстру територіальної громади від 05 липня 2024 року №2024/007950959 про підтвердження реєстрації місця проживання, який долучено до матеріалів позову / копія витягу з реєстру територіальної громади від 05 липня 2024 року №2024/007950959 додається до відзиву/. Що за скрін з сайту Державної міграційної Служби України про недійсність Довідки про місце реєстрації ОСОБА_2 від 28 липня 2024 року долучено до апеляційної скарги не відомово. Із цього скріну убачається, що перевірявся витяг №2023/0009331318 від 14 листопада 2024 року. Однак сам витяг не долучено, відповідно встановити, що він підтверджує чи спростовує неможливо. Таким чином, твердження апелянта про відсутність відповідача місця реєстрації в Україні з вересня 2023 року не відповідають дійсності.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Натина А.О. підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_2 адвокат Прилуцька Н.М. проти доводів апеляційної скарги заперечувала.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої у справі ухвали, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Норми статей 149, 150 ЦПК України регламентують, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому забезпечення позову не порушує принцип змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 3 є встановлення обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних відносин.
Частиною десятою статті 150 ЦПК України встановлена заборона вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
У справі, що переглядається, вирішуючи питання про необхідність застосування заходів забезпечення позову, судом встановлено, що між сторонами справи склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача регулярно спілкуватися з сином.
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з його батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із батьком. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.
Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.
Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням права батька на особисте спілкування з дитиною, відсутність випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина і саме під час вирішення даного спору підлягають доведенню твердження позивача про неправомірну зміну місця проживання дитини, що не може бути вирішено під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доцільність забезпечення позову шляхом зобов'язання відповідача надати позивачу можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_4 встановлено ОСОБА_2 до вирішення справи по суті графік спілкування з сином кожні другі та треті вихідні місяця без присутності матері: в суботу з 10:00 години до 13:00 години; в неділю з 16:00 години до 20:00 години.
Колегія суддів вважає, що зустрічі батька з дитиною будуть сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам як батька так і дитини, та зможуть усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини.
Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір'ю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанці про часткове задоволення заяви є обґрунтованим, оскільки спільне проведення часу батька та дитини в присутності матері є співмірним заходом забезпечення позову, не порушуватиме прав відповідачки та не призведе до негативних наслідків для останньої, з огляду на наявність спору про визначення місця проживання дитини.
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Доводи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 23 липня 2024 року, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-379, 381-383, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Рогачовою Альфією Каберівною - залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 23 липня 2024 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна