22 жовтня 2025 року м. Київ
Справа № 752/26278/23
Провадження № 22-ц/824/6086/2025
Резолютивна частина постанови оголошена 22 жовтня 2025 року
Повний текст постанови складено 23 жовтня 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , адвоката Бережної Ярослави Степанівни, на рішення Голосіївського районного суду м Києва від 28 листопада 2024 року, ухваленого у складі судді Мазура Ю.Ю.,-
У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, визнання батьківства та визнання права власності в порядку спадкування.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1 .08.10.2020 позивачка звернулась із заявою до Голосіївського районного суду м. Києва про встановлення факту батьківства для реалізації своїх суб'єктивних прав, які пов'язані з прийняттям спадщини після померлого ОСОБА_5 .
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.10.2023 у справі № 752/19911/20 справу за заявою позивачки про встановлення факту батьківства залишено без розгляду у зв'язку з тим, що спадщина з приводу спадкування якої ОСОБА_1 просить встановити факт вже успадкована, існує спір про право, а відтак заявлені вимоги позивачки підлягають вирішенню у порядку позовного провадження.
Враховуючи викладене, позивачка просить визначити додатковий строк для подачі ОСОБА_1 , до нотаріальних органів заяви про прийнятті спадщини за законом після смерті її батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , терміном на 1 місяць з дати набрання рішенням суду законної сили; визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; скасувати свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 4-65, видане 22.01.2021 Другою Київською державною нотаріальною конторою; скасувати свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 4-62, видане 22.01.2021 Другою Київською державною нотаріальною конторою; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , серія та номер договору: 1776 від 29.09.2023, запис в реєстрі 51930323; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.12.2023 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, визнання батьківства та визнання права власності в порядку спадкування.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, визнання батьківства та визнання права власності в порядку спадкування, до судового розгляду по суті.
У лютому 2024 позивач надала до суду заяву про збільшення позовних вимог, в яких просила визначити додатковий строк для подачі ОСОБА_1 , до нотаріальних органів заяви про прийнятті спадщини за законом після смерті її батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , терміном на 1 місяць з дати набрання рішенням суду законної сили; визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; скасувати свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 4-65, видане 22.01.2021 Другою Київською державною нотаріальною конторою; скасувати свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 4-62, видане 22.01.2021 Другою Київською державною нотаріальною конторою; зобов'язати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно сплатити ОСОБА_1 неправомірно набуті кошти за продаж спадкового майна - квартири АДРЕСА_1 в сумі 1444459,00 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м Києва від 28 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, визнання батьківства та визнання права власності в порядку спадкування задоволено частково.
Визнано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визначено додатковий строк для подачі ОСОБА_1 до нотаріальних органів заяви про прийнятті спадщини за законом після смерті її батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , терміном на 1 місяць з дати набрання рішенням суду законної сили.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 4-65, видане 22.01.2021 Другою Київською державною нотаріальною конторою.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 4-62, видане 22.01.2021 Другою Київською державною нотаріальною конторою.
Зобов'язано відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно сплатити ОСОБА_1 неправомірно набуті кошти за продаж спадкового майна - квартири АДРЕСА_1 в сумі 1444459 (один мільйон чотириста сорок чотири тисячі чотириста п'ятдесят дев?ять) грн 00 коп.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп., тобто по 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп. з кожного.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що врахувавши, що за життя ОСОБА_4 визнавав своє батьківство та в свідоцтві про народження дитини він вказаний батьком щодо ОСОБА_1 , а прізвище в графі батько записано як « ОСОБА_6 », оскільки записати прізвище батька не вдалося без попередньої реєстрації шлюбу, суд визнає доведеним позивачем факт батьківства ОСОБА_4 відносно його доньки.
Також, врахувавши розгляд справи Голосіївським районним судом м. Києва за заявою позивачки про встановлення факту батьківства, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 з поважних причин пропущено строк прийняття спадщини.
Крім того, оскільки право власності ОСОБА_1 на належну їй частину у спільному майні не припинилось після смерті батька ОСОБА_4 , тому нотаріусом безпідставно видано на ім?я відповідачів свідоцтво про право на спадщину на цілу спадкову квартиру, яку зареєстрований на праві власності за спадкодавцем. Відтак, суд приходить до висновку про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 4-65, видане 22.01.2021 Другою Київською державною нотаріальною конторою; скасування свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 4-62, видане 22.01.2021 Другою Київською державною нотаріальною конторою.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Бережна Я.С. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в матеріалах справи відсутні докази що підтверджують визнання батьківства спадкодавця відносно позивача, відсутні докази спільного проживання однією сім'єю та ведення спільного господарства, виховання та утримання позивача, спільного бюджету, спільних витрат.
Зазначає, що у позивача була можливість звернутись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строку, доказів неможливості такого звернення в матеріалах справи відсутні.
07 квітня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвокат Шкварко А.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду залишити без змін.
В судовому засіданні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представник адвокат Бережна Я.С. підтримали доводи апеляційної скарги.
ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Московського району 12.06.1998, про що зроблено відповідний актовий запис № 621. У вказаному свідоцтві батьками зазначені: батько - ОСОБА_7 , мати - ОСОБА_8 .
Позивач зауважує, що в свідоцтві про народження в графі батько зазначено прізвище ОСОБА_7 , тобто прізвище матері, оскільки записати прізвище батька не вдалося без попередньої реєстрації шлюбу.
Разом з цим, позивач зазначила, що ОСОБА_4 та ОСОБА_8 проживали з 1996 по 2006 однією сім?єю без реєстрації шлюбу, що, зокрема підтверджується наданими позивачем фото та листами, які написані ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Голосіївським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 01.07.2020, про що зроблено відповідний актовий запис № 175.
В період народження позивача, а саме в 1998 році її батьки проживали у квартирі її батька ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , з цієї адреси 12.05.1998 її маму забрали до пологового будинку, що підтверджується історією розвитку дитини.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 259028331 від 31.05.2021 ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 .
За даними Другої Київської державної нотаріальної контори № 178/02-14 від 07.02.2024 до майна померлого ОСОБА_4 заведена спадкова справа за № 389/2020. Спадкоємці по справі ОСОБА_2 , який є братом померлого ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , яка є сестрою померлого ОСОБА_4 , подали заяви про прийняття спадщину встановлені законом строки шляхом подачі заяви у шестимісячний строк.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Голосіївським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 01.07.2020, про що зроблено відповідний актовий запис № 175, - ОСОБА_4 помер.
Листом Другої Київської державної нотаріальної контори № 4054/01-16 від 08.11.2023 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлого ОСОБА_4 , у зв'язку з тим, що після смерті спадкодавця сплинув встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини.
22.01.2021 державним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорілою Л.С. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з: квартири АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Державною адміністрацією Московського району м. Києва 03.04.1996, згідно з розпорядженням (наказом) від 03.04.1996 № 12027, зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації м. Києва від 22.04.1996 та записаного у реєстру книгу за № 5721. Свідоцтво про право на спадщину на частку спадкового майна, а саме на частину квартири видано ОСОБА_3 ..
22.01.2021 державним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорілою Л.С. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з: квартири АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Державною адміністрацією Московського району м. Києва 03.04.1996, згідно з розпорядженням (наказом) від 03.04.1996 № 12027, зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації м. Києва від 22.04.1996 та записаного у реєстру книгу за № 5721. Свідоцтво про право на спадщину на частку спадкового майна, а саме на частину квартири видано ОСОБА_2 ..
Згідно Експертного висновку Інституту української мови № 307/221 від 20.07.2020 прізвища ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - записи в свідоцтві про народження та запис у паспорті), ОСОБА_13 , ОСОБА_10 - запис у свідоцтві про народження, запис у паспорті, запис у довідці про присвоєння ідентифікаційного номера та запис у свідоцтві про смерть), ОСОБА_14 ( ОСОБА_4 - запис у свідоцтві про смерть), - відповіли, що зазначені власні особові прізвища є фонетично- графічними варіантами одного й того самого прізвища. Зазначено, що з лінгвістичного погляду, записані в офіційних документах власні особові прізвища ОСОБА_9 , Копійка, Копєйка абсолютно ідентичні, тобто становлять одне особове прізвище.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2020 позивачка звернулась із заявою до Голосіївського районного суду м. Києва про встановлення факту батьківства для реалізації своїх суб'єктивних прав, які пов'язані з прийняттям спадщини після померлого ОСОБА_4 ..
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.10.2023 у справі № 752/19911/20 позов ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства залишено без розгляду, оскільки спадщина з приводу спадкування якої ОСОБА_1 просить встановити факт вже успадкована, існує спір про право.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року
№ 1-рп/99 у справі № 1-7/99 у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (стаття 7).
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18 та від 30 листопада 2023 року у справі № 161/10712/21 .
При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Аналогічний висновок щодо застосування норм КпШС України зроблено
у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 462/4732/17 (провадження № 61-946св22).
Оскільки ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , то спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України.
Відповідно до частини другої статті 53 КпШС України у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
Частина третя статті 53 КпШС України передбачала чотири юридично значимі обставини, які суд бере до уваги при встановленні батьківства: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.
Разом із тим, потрібно врахувати, що частина третя статті 53 КпШС України із 1970 до 2003 року фактично діяла в редакції Кодексу, прийнятій у 1969 році.
Очевидно, що розвиток суспільних відносин, наукових досліджень
і технологій, які були актуальними у 1969 році, кардинально відрізняється від сучасних.
Крім того, у період з моменту прийняття КпШС (1969 рік) і до часу звернення ОСОБА_1 із цим позовом до суду (2023 рік) в національній судовій практиці були запроваджені та діють підвищені стандарти захисту прав
і свобод людини.
Зокрема, у частині четвертій статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що наразі ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (див. наприклад рішення ЄСПЛ у справі «Kalacheva v. russian federation» № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Крім того, у справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява
№ 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ звертав увагу, що хоча найважливіше завдання статті 8 Конвенції - це захист особи від довільних дій державних органів, можуть також існувати позитивні зобов'язання, пов'язані з ефективною «повагою» до приватного чи сімейного життя. Ці позитивні зобов'язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері міжособистісних стосунків людей (див. справу «Мікулич проти Хорватії» (Mikulic v. Croatia, № 53176/99) та справу «С. Х. та інші проти Австрії» (S.H. and Others v. Austria), № 57813/00).
У рішенні від 14 березня 2024 року за заявою № 62020/14 у справі
«Молдован проти України (Moldovan v. Ukraine)» ЄСПЛ вказав, що висновок експертизи ДНК у таких правовідносинах не можна ігнорувати, оскільки він є чи не єдиним об'єктивним доказом, який може свідчити про факт батьківства однієї особи стосовно іншої.
Висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства, і без його проведення неможливо встановити факт батьківства за відсутності належних та переконливих доказів.
Окрім того, повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (див., наприклад, справу «Келін та інші проти Румунії» (Calin and Others v. Romania), № 25057/11).
Судово-медичні експертизи і дослідження з використанням ДНК-аналізу проводяться відповідно до Правил проведення судово-медичних експертиз
у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи
і виконуються лікарями та судово-медичними експертами-імунологами. При проведенні експертних досліджень застосовуються Методичні рекомендації «Використання ДНК аналізу у судово-медичних експертизах речових доказів та експертизах спірного батьківства (материнства, підміни дітей)», які розроблені фахівцями Національної бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. Згідно з пунктом 3 Методичних рекомендацій батьківство вважається доведеним, якщо його ймовірність становить не менше 99,99 %.
Відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
З метою сприяння ОСОБА_1 в реалізації її прав, апеляційним судом було роз'яснено ОСОБА_1 щодо можливості проведення у даній справі судової молекулярно-генетичної експертизи та наслідки невчинення нею процесуальних дій.
Разом з тим, з клопотанням про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, позивач ОСОБА_1 до суду не зверталась.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи не міститься переконливих доказів, які б у сукупності підтверджували визнання батьківства спадкодавця відносно ОСОБА_1 , спільного проживання сім'єю матері позивача разом із спадкодавцем в період часу з 1996 року по 2006 рік в квартир АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю, ведення спільного господарства, спільного виховання та утримання позивача, спільного бюджету, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між матір'ю позивача та спадкодавцем будь-яких взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Отже, позовні вимоги про визнання ОСОБА_4 батьком ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Оскільки інші позовні вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання батьківства, у задоволенні якої апеляційний суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, колегія суддів вважає, що інші позовні вимоги задоволенню також не підлягають.
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення
у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України).
Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом не повно, допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , скасування рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року та ухвалення у справі нового рішення про відмову в задоволення позову, понесені вказаними заявниками судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги слід стягнути з позивача ОСОБА_1 на їх користь.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Бережної Ярослави Сергіївни - задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м Києва від 28 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 АДРЕСА_4 ), ОСОБА_15 (РНОКПП НОМЕР_5 АДРЕСА_5 ) по 908,40 грн. кожному.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна