24 жовтня 2025 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4
за участю сторін судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченої ОСОБА_6
потерпілої ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12023262020004873 від 03.12.2023 року за апеляційною скаргою потерпілих: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 25 серпня 2025 року, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , одруженої, непрацюючої, раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
Вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 25 серпня 2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено їй покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавлення права керування транспортними засобами строком на два роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного основного покарання, якщо вона протягом двох річного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_6 обов'язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Стягнуто із ОСОБА_6 на користь держави судові витрати за проведення експертиз в розмірі 13 406 (тринадцять тисяч чотириста шість) гривень 88 копійок.
Цивільний позов ОСОБА_7 - задоволено частково.
ЄУНСС: 715/643/25 Суддя-доповідач у 1-ій інстанції: ОСОБА_10
НП: 11-кп/822/349/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 173 200 (сто сімдесят три тисячі двісті) гривень 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 , в інтересах дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , моральну шкоду в розмірі 173 200 (сто сімдесят три тисячі двісті) гривень 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 , в інтересах дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , моральну шкоду в розмірі 173 200 (сто сімдесят три тисячі двісті) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання накладених арештів на майно та речових доказів.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом, 23.12.2023 року приблизно о 18 годині 45 хвилин водій ОСОБА_6 , керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Toyta Previa», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в темну пору доби на автодорозі М-19, сполученням «Домано - Ковель - Чернівці- Тереблече» в межах населеного пункту села Тарашани, зі сторони м. Чернівці в напрямку КПП «Порубне».
Наближаючись км 524+700 зазначеної дороги, ОСОБА_6 , проявила неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, маючи об'єктивну можливість вчасно виявити небезпеку для руху, а саме велосипедиста ОСОБА_11 , який керуючи велосипедом рухався з лівого узбіччя направо, відносно напрямку руху зазначеного автомобіля по діагоналі на віддалення, до заїзду на прилеглу територію магазину «Формула», не вжила заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого нею транспортного засобу, внаслідок чого допустила наїзд на велосипедиста ОСОБА_11 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, велосипедисту ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , спричинено смерть.
Дорожньо-транспортну пригоду ОСОБА_6 скоїла в результаті порушення та невиконання вимог п.п. 12.3 ПДР, які безпосередньо перебувають у причинному зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, а також 1.5, 2.3 (б, д), які лише сприяли порушенню вищевказаних правил, затверджених постановою Кабінету міністрів України за № 1306 від 10.10.2001 та ведених в дію з 01.01.2002, які вимагають від водія:
- п. 12.3 у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
-п. 1.5 Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб неповинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
- п. 2.3 Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
Таким чином, судом першої інстанції було визнано винною ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, потерпілі: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 подали апеляційну скаргу, зі змісту якої вбачається, що останні просять оскаржуваний вирок змінити в частині стягнення моральної шкоди за цивільним позовом та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральної шкоди у розмірі по 1 000 000 (один мільйон) грн на користь потерпілих: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , кожній.
Вважають, що розмір моральної шкоди, визначений судом, є занадто низьким та не відповідає засадам розумності і справедливості та конкретним обставинам даного кримінального провадження.
Стверджують, що у результаті вищевказаної ДТП вони втратили чоловіка та батька. Як зазначено у лікарському свідоцтві про смерть, причиною смерті стала політравма: чисельні злами кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органів. Після удару у зв'язку з тим, що обвинувачена не застосувала екстрене гальмування, тіло її чоловіка ОСОБА_11 було притягнуте від місця удару до місця зупинки автомобіля. Після того, як сталася ця трагедія ні вона, ні діти, яким на той час було: ОСОБА_8 - 15 років, а меншій ОСОБА_9 - 13 років, кілька днів не могли заспати, діти часто плакали, навіть після поховання батька.
Вказують, що особливо важко перенесла втрату батька старша донька ОСОБА_8 , яка була з ним дуже близькою, вона засинала лише після вживання заспокійливих препаратів, часто прокидалася вночі з страхом, їй снились кошмари, погано їла і не могла нормально вчитись, і як наслідок у неї розвинулась вегето-судинна дистонія, гастрит, дуоденіт та гастроезофагальна хвороба з езофагітом. Менша донька ОСОБА_9 , стала замкнутою, відлюдкуватою, перестала виходити на вулицю до друзів.
Звертають увагу суду і на те, що різко погіршилося здоров'я і ОСОБА_7 , раптова смерть її чоловіка залишила її один на один з фінансовими та матеріальними проблемами утримання і виховання двох доньок.
Від інших учасників судового розгляду апеляційних скарг та заперечень не надходило.
Потерпілі: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, до апеляційного суду не з'явилися та не повідомили суд про поважність причини їхньої неявки, що у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України, не перешкоджає подальшому судовому розгляду.
Заслухавши доповідь судді, який виклав суть вироку та вимоги апеляційної скарги, позицію потерпілої ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити з підстав наведених у ній, думку обвинуваченої ОСОБА_6 , яка просила апеляційну скаргу потерпілих, як необґрунтовану залишити без задоволення, а оскаржуване рішення, як законне - без змін, думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги потерпілих, надавши учасникам судового провадження слово в судових дебатах, а обвинуваченій і останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження з підстав зазначених в апеляційній скарзі та обговоривши наведені у ній доводи, колегія суддів доходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки подія злочину, доведеність винуватості, правильність кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_6 та призначене їй покарання в апеляційній скарзі не оспорюються, то колегія суддів, керуючись ст. 404 КПК України, не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оспорено в апеляційній скарзі.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги потерпілих в частині визначення розміру моральної шкоди, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Приписами ч. 1 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пленум ВСУ у своїй постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у п. 9 роз'яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення). Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до змісту Постанови ВП ВС від 15 грудня 2020 року розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Рівень моральних страждань визначається не тільки видом правопорушення та його складністю, а і моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.
Конвенція із захисту прав людини й основних свобод закріплює положення про те, що визнання достоїнства, властивого всі членам суспільства, є основою волі, справедливості й загального миру. Ці ідеї відображені в Конституції й законах України, а право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадянина й законних інтересів юридичних осіб.
Вирішуючи питання цивільного позову потерпілих: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до обвинуваченої ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції врахував вищевказані вимоги закону та правильно, задовольнив вимоги потерпілих частково, стягнувши з обвинуваченої на користь кожного з потерпілих по 173 200 (сто сімдесят три тисячі двісті) грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Зокрема, суд першої інстанції правильно врахував характер правопорушення, невідповідність вимогам ПДР, як в діях обвинуваченої ОСОБА_6 , так і в діях велосипедиста ОСОБА_11 , які з технічної точки зору перебувають у причинному зв'язку з фактом ДТП, причини досліджуваної ДТП, глибини страждань потерпілих, майновий стан обвинуваченої, відношення обвинуваченої до вчиненого.
Оцінюючи в сукупності встановлені обставини справи, а саме: характер правопорушення, нехтування велосипедистом ОСОБА_11 правилами безпеки руху, характер стосунків позивачів та померлого, довічність негативних наслідків та істотність вимушених змін у способі життя позивачів, пов'язаних із втратою чоловіка та батька, виходячи із принципів розумності і справедливості, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визначення розміру завданої моральної шкоди, що є справедливою сатисфакцією для відновлення морального стану потерпілих.
Посилання апелянтів про необхідність збільшення їм розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь потерпілих, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки більший розмір відшкодування моральної шкоди буде несправедливим та не відповідатиме характеру та обставинам вчиненого кримінального правопорушення, ступеню страждань потерпілих.
Переконливих доводів, які би спростовували висновки суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, потерпілим в поданій апеляційній скарзі не наведено.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу потерпілих: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , - залишити без задоволення, а вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 25 серпня 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Суддя-доповідач: Судді:
___________ _______________ ________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3