Справа № 346/6474/24
Провадження № 22-ц/4808/1084/25
Головуючий у 1 інстанції Яремин М. П.
Суддя-доповідач Барков В. М.
16 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого судді Баркова В. М.,
суддів Бойчука І. В.,
Максюти І. О.,
секретар Шемрай Н. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Манорик Галини Григорівни на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2025 року у складі судді Яремин М. П., ухвалене у м. Коломиї Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Заводська селищна рада Чортківського району Тернопільської області, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,
У грудні 2024 року позивачка ОСОБА_1 пред'явила до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Заводська селищна рада Чортківського району Тернопільської області, як орган опіки та піклування, позов про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 листопада 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказувала, що 20 жовтня 2016 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , у якому у них народилися двоє дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Зазначала, що відповідач вихованням сина ОСОБА_7 фактично не займався, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, не спілкується із ним, не бере участі у його фізичному і духовному розвитку, не цікавиться його життям, місце його перебування позивачу не відоме. Натомість її теперішній чоловік всю допомогу в утриманні дітей взяв на себе, також оплачує вартість лікування її сина ОСОБА_7 , який є дитиною з інвалідністю.
Посилаючись на вищенаведене, позивачка просила позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_7 .
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено.
У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду представник ОСОБА_1 адвокат Манорик Г. Г., посилаючись на незаконність рішення суду, невідповідність його вимогам матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Представник скаржниці не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітнього сина ОСОБА_7 є необґрунтованим, оскільки він ухвалений в інтересах дитини. Такий висновок, на її думку, не є формальним, а відповідає якнайкращим інтересам дитини. Дитина буде позбавлена негативному впливу зі сторони свого батька, який є поганим прикладом для свого сина, перестане бути законним представником дитини, звільняється від обов'язків щодо виховання дитини, втрачає особисті права щодо сина, втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми, не може бути усиновлювачем.
Судом не враховано того, що в матеріалах справи міститься незаперечні докази, які свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання свого сина ОСОБА_7
Також представник ОСОБА_1 вважає, що суд не надав належної правової оцінки обставинам, які вказують на неналежне виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків стосовно свого сина ОСОБА_7
Не було взято до уваги судом першої інстанції й висновків Верховного Суду, викладеного у постанові від 8 грудня 2021 року у справі №311/563/20, згідно яких позбавлення батьківських прав батька чи матері, які, починаючи з моменту народження дитини, фактично самоусунулися (ухилилися) від її виховання, не піклувалися про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя тощо, відповідає найкращим інтересам дитини.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк інші учасники справи не скористалися. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, за місцем його реєстрації судом було направлено судові повістки-повідомлення, які повернулися з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», з урахуванням положень частини 8 статті 128 ЦПК України, він є таким, що належно повідомлений про дату, місце та час судового засідання.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Манорик Г. Г., які підтримали доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновків, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками щодо дитини. Також суд першої інстанції вважав, що показання свідків, дочки та теперішнього чоловіка позивачки, не можуть бути достатні доказами, які підтверджують вказані обставини. Більш того, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися із сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з матір'ю.
З цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на таке.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони у справі з 05 листопада 2008 року по 25 лютого 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_5 народився син ОСОБА_3 (а.с. 6, 7).
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2014 року з відповідача на користь позивачки присуджено аліменти на утримання вказаної дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 500 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття (а.с. 8).
Постановою головного державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Івано-Франківської області від 04 серпня 2017 року виконавчий лист з виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 в розмірі по 500 грн. щомісячно за заявою стягувача повернуто останній (а.с. 14 ).
Також встановлено, що позивачка ОСОБА_1 20 жовтня 2016 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , від якого у них народилися діти - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 9-12).
Згідно з даними посвідчення серії НОМЕР_1 сину сторін - ОСОБА_3 призначено державну соціальну допомогу як дитині з інвалідністю до 18 років, законним представником якого є мати - ОСОБА_1 (а.с. 20).
Згідно з даними акту матеріально-побутових умов проживання позивачки в с.Угринь Чортківського району Тернопільської області №17 від 30 жовтня 2024 року остання проживає зі своєю сім'єю: чоловіком ОСОБА_4 , синами ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ведуть спільне домашнє господарство, утримують птицю, обробляють город; будинок знаходиться в належному стані, з комфортними умовами для проживання (а.с. 19).
Згідно довідки Опорного навчального закладу «Заводська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №124» від 25 жовтня 2024 року, ОСОБА_3 регулярно відвідує заняття у школі, мати дитини ОСОБА_1 спілкується з педагогами, відвідує батьківські збори, цікавиться шкільним життям. Батько, ОСОБА_2 , контакту із школою з 23.02.2022 року не підтримує, із вчителями та класним керівником не спілкується (а.с. 17).
Відповідно до довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Чортківської міської ради від 30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 супроводжує свого сина ОСОБА_3 на всіх профілактичних та медичних оглядах. Батько дитини ОСОБА_2 на прийомах жодного разу не був, здоров'ям дитини не цікавиться (а.с. 18).
Рішенням виконавчого комітету Заводської селищної ради Чортківського району Тернопільської області від 22 січня 2025 року №11 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 . У висновку вказано, що після розірвання шлюбу батько дитини самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, не бере участі у вихованні дитини, не спілкується з ним, не бере участі в його духовному та фізичному розвитку, не цікавиться його життям. На засіданні комісії питань захисту прав дитини ОСОБА_3 вказав, що свого рідного батька він не знає та не спілкується з ним, його виховує чоловік матері ОСОБА_4 , якого він вважає своїм татом. Думку ОСОБА_2 щодо позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_7 не вдалось заслухати, так як місце його перебування не відоме (а.с. 68-69).
На виконання вимог ст. 171 СК України суд першої інстанції вислухав думку малолітнього ОСОБА_3 , який в судовому засіданні зазначив, що він проживає в с. Угринь Чортківського району Тернопільської області разом із матір'ю, ОСОБА_4 та братами. Біологічного батька ОСОБА_2 не знає, останній з ним не спілкується, не виходить на зв'язок; з ОСОБА_2 він не бачився, не знає звідки він, виховує його ОСОБА_4 , який для нього як батько (а.с. 67).
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батьків спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Тобто, судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Колегія суддів зауважує, що у даній справі суд першої інстанції, враховуючи відсутність обставин, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_2 не бажає спілкуватися із сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з матір'ю, правильно застосував положення статті 164 СК України, з урахуванням правового висновку щодо застосування даної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а також взяв до уваги, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Встановивши фактичні обставини справи, суд, правильно розтлумачивши поняття винного ухилення від виконання батьківських обов'язків і з'ясувавши, що матеріали справи не містять доказів свідомого умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , який проживає разом з матір'ю.
Апеляційний суд відхиляє доводи представника скаржниці про не врахування судом першої інстанції висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 та визнання його судом необґрунтованим, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції надав правову оцінку висновку виконавчого комітету Заводської селищної ради Чортківського району Тернопільської області від 22 січня 2025 року №11 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 та навів відповідні мотиви його неприйняття, що відповідає положенням частини шостої статті 19 СК України.
Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на те, що наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку батька загрози для дітей, їхнього здоров'я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дітей та необхідності у такий спосіб захисту її прав.
Також, апеляційний суд зазначає, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення її якнайкращих інтересів.
Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не можуть бути прийняті до уваги.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.
Керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Манорик Галини Григорівни - залишити без задоволення.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 24 жовтня 2025 року.
Судді В. М. Барков
І. В. Бойчук
І. О. Максюта