Справа № 201/12450/25
Провадження № 1-кп/201/1268/2025
20 жовтня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , з секретарем судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024042130001200, внесеного у ЄРДР 29.08.2025 року по обвинуваченню:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, громадянки України, яка має середньо-спеціальну освіту, незаміжня, на утриманні перебуває дитина ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка знаходиться на утриманні і мешкає з її бабусею за адресою: АДРЕСА_1 , не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судима:
- 04.12.2024 Деснянським районим судом м. Києва, за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнена з іспитовим строком 1 рік,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
В судовому засіданні приймали участь:
прокурор ОСОБА_4
обвинувачена ОСОБА_3
1.Обставини, які встановлені судом
26.08.2025 о 18 годині 40 хвилин під час дії воєнного стану ОСОБА_3 , перебуваючи поряд із кав'ярнею «Fill you» за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 19, побачила на столі поруч із входом до кав'ярні мобільний телефон Apple iPhone 16 Pro, 512 GB (White Titanium), вартістю 33 208,70 грн, власником якого являється ОСОБА_5 , та в неї виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану.
Так, ОСОБА_3 , проходячи повз кав'ярню «Fill you» 26.08.2025 о 18:40 год., за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 19, побачила на столі поруч із входом до кав'ярні мобільний телефон Apple iPhone 16 Pro, 512 GB (White Titanium), вартістю 33 208,70 грн, власником якого являється ОСОБА_5 , після чого у ОСОБА_3 виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, обравши предметом свого злочинного посягання мобільний телефон Apple iPhone 16 Pro, 512 GB (White Titanium), вартістю 33 208,70 грн.
З метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на таємне викрадення чужого майна, 26.08.2025 о 18:41 год., ОСОБА_3 , діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, в умовах воєнного стану, при цьому усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, впевнившись, що за її діями ніхто не спостерігає і вони носять таємний характер, виходячи з приміщення кав'ярні «Fill you» за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 19, взяла правою рукою зі столу поруч із виходом з кав'ярні мобільний телефон Apple iPhone 16 Pro, 512 GB (White Titanium), вартістю 33 208,70 грн, та залишила місце вчинення злочину з викраденим майном, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинила майнову шкоду потерпілій ОСОБА_5 , на загальну суму 33 208,70 грн.
Умисні дії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які виразились в таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
2. Позиція обвинуваченої
Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачена ОСОБА_3 визнала свою вину у вчиненні кримінального правопорушення повністю та підтвердила його вчинення при викладених вище обставинах, щиро розкаялася у вчиненому, просила суворо не карати.
3.Позиція потерпілого
Потерпіла ОСОБА_5 надіслала суду заяву, в якій просила розглянути кримінальне провадження без її участі.
4. Докази, які досліджені судом
Прокурор надав усне клопотання про розгляд справи у скороченому провадженні, на підставі частини 3 ст. 349 КПК України, проти якого обвинувачена не заперечувала.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи повне визнання обвинуваченою своєї вини, а також те, що вона не оспорює всі обставини справи, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Судом з'ясовано, що обвинувачена правильно розуміє зміст цих обставин, сумніву в добровільності та істинності її позиції немає. Сторонам судового провадження роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
При цьому, суд обмежився допитом обвинуваченої, дослідив документи, які характеризують її особу та документи, які підтверджують процесуальні витрати.
Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.
Крім того, дане рішення повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими, суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
5.Висновок суду про винуватість обвинуваченої
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, повністю та об'єктивно доведена.
Суд вважає, що умисні дії ОСОБА_3 , які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненої в умовах воєнного стану, кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, вірно.
6.Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд
Загальні положення
При призначенні покарання обвинуваченій, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України та роз'ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного, та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Щодо обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання
Обставинами, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом'якшують покарання обвинуваченій, суд визнає щире каяття, оскільки вона критично оцінила вчинений нею злочин, своєю поведінкою під час досудового розслідування та судового провадження прагнула зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки, що проявилось в осуді вчиненого, активному сприянні у розкритті злочину, добровільному поверненні викраденого телефону потерпілій.
Обставиною яка, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжує покарання, є рецидив по відношенню до ч. 2 ст. 309 КК, за якою її засуджено за попереднім вироком.
Призначення покарання
Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачена була осудна у розумінні ст. 19 КК України.
Призначаючи покарання обвинуваченій суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Так, виходячи з положень ч. 5 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, є тяжким злочином.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, виходячи з загальних засад призначення покарання, визначаючи вид та міру покарання, яке слід застосувати до обвинуваченої, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєного нею кримінального правопорушення, наслідків вчинення (викрадений телефон повернутий потерпілій), соціальне та матеріальне становище, стан здоров'я, стать та вік, неперебування на обліку у лікарів нарколога та психіатра, рівень культури та освіти, наявність обставини, яка пом'якшує і обтяжує покарання, тому, на думку суду, необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, встановлений санкцією інкримінованої статті.
Застосування положень ст. 71 КК України.
При цьому, суд враховує той факт, що ОСОБА_3 раніше судима, а саме 04.12.2024 Деснянським районним судом м. Києва, за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнена з іспитовим строком 1 рік (т. 1 а.п. 85-87), втім, перебуваючи на іспитовому строку, вона знов вчинила злочин у даному кримінальному провадженні, що свідчить про те, що звільнення від відбування покарання з випробовуванням не призвело до позитивних змін в її особистості і не створило у неї готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.10 Постанови Пленуму «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року №7, у такому випадку повторне звільнення від відбування покарання з випробовуванням є неприпустимим.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 71 КК України, якщо засуджений після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в своїй постанові від 01.06.2020 року у справі № 766/39/17 висловила наступну правову позицію:
- якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими частиною четвертою статті 70 КК України (за сукупністю злочинів);
- якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими статтею 71 КК України (за сукупністю вироків). Тобто незалежно від набрання попереднім вироком законної сили, при призначенні остаточного покарання (під час розгляду іншого кримінального провадження) призначається за сукупністю вироків.
Суд наголошує, що стаття 71 КК застосовується, якщо новий злочин було вчинено особою до відбуття покарання, призначеного попереднім вироком, а саме у випадках його вчинення: 1) до відбуття основного чи додаткового покарання, що підлягає реальному відбуванню; 2) до закінчення іспитового строку при засудженні із застосуванням статей 75, 79 чи 104 КК; 3) до закінчення невідбутої частини покарання при умовно-достроковому звільненні (статті 81 та 107 КК) або звільненні від його відбування на підставі ст. 83 КК; 4) до відбуття більш м'якого покарання, застосованого на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК, закону про амністію (ч. З ст. 86 КК) або акта про помилування (ч. 2 ст. 87 КК); 5) до закінчення строку покарання чи невідбутої його частини при звільненні від покарання за хворобою (ч. 4 ст. 84 КК).
Тому на підставі ст. 71 КК України, суд до призначеного покарання частково приєднує невідбуте покарання, призначене вироком Деснянського районного суду м. Києвавід 04.12.2024 року.
Підсумок
Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи засудженої, призначене покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для її виправлення і перевиховання, попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, передбаченої у ст. 50 КК України, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Застосування положень ст. 69, 75 КК України при призначенні покарання суд не вбачає.
7.Вирішення цивільного позову
Цивільнийпозов не заявлений.
8.Вирішення питання про долю речових доказів
Доля речових доказів підлягає вирішенню в порядку ст. 100 КПК України.
9.Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку
Ухвалоюслідчого судді Соборного районного суду м. Дніпра від 12.09.2025 задоволено клопотання слідчого та до ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави як альтернативного запобіжного заходу у розмірі 60 560,00 грн з покладанням, у разі внесення застави, певних обов'язків. В залі суду вона взята під варту (т. 1 а.п. 95-98).
На теперішній час вона перебуває під вартою, застава не сплачена.
Згідно із п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається, зокрема «рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження», у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили».
Суд враховує, що різниця між пунктами а) та с) статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказує, що ці пункти визначають різний правовий характер, різні підстави, різні вимоги до рішення про тримання під вартою.
Пункт а) вимагає лише законного вироку суду, яким особу визнано винуватою і призначено відповідне покарання. Пункт с) вимагає розумної підозри, наявності ризиків, якомога коротшого періоду перебування під вартою невинуватої особи. Крім того, для затримання за пунктом с) передбачаються спеціальні гарантії частини 3 статті 5 Конвенції. Також гарантії частини 4 статті 5 Конвенції мають дуже обмежене застосування до пункту а).
За правом багатьох країн затримання у очікуванні розгляду апеляції вважається попереднім триманням під вартою і засуджена особа не починає відбувати своє покарання, поки вирок не набере чинності. Однак відмінності між підходами до процедури призначення покарання є відмінності за формою, а не за суттю, якщо розглядати наслідки для зацікавленої особи. Слід вважати, що стаття 5 §1 а), в якій не зазначається про припустимі форми правового механізму, за яким особа може законно триматися під вартою «після засудження», залишає державам-учасницям свободу вибору в цьому питанні (правова позиція, викладена у рішенні «Monnel and Morris v. the United Kingdom», заяви № 9562/81 та 9818/82, від 02 березня 1987 року).
Обвинувачений вважається затриманим «після засудження компетентним судом» у значенні статті 5 § 1 a) після того, як рішення було винесено в першій інстанції, навіть якщо воно ще не виконується і підлягає оскарженню (правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ «Ruslan Yakovenko v. Ukraine», заява № 5425/11, від 04 червня 2015 року).
Термін «після засудження» не можна тлумачити так, ніби він стосується лише остаточного засудження. Не можна ігнорувати того, що винуватість особи, яка тримається під вартою під час апеляційного або наглядового провадження, вже встановлена в ході судового розгляду, проведеного відповідно до вимог статті 6 (правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ «Wemhoff v. Germany», заява 2122/64, від 27 червня 1968 року).
Отже, незважаючи на те, що за законодавством України таке тримання під вартою термінологічно відрізняється від відбування покарання за вироком, що набрав законної сили, з погляду статті 5 Конвенції воно буде розглядатися як таке, що підпадає під пункт а): законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом.
Відповідно немає необхідності у будь-якому клопотанні при вирішення питання запобіжного заходу на цій стадії, оскільки суд у цьому випадку діє у якості влади, що призначила покарання і забезпечує його виконання, а не вирішує спір між сторонами; немає потреби аналізувати питання, необхідні для тримання під вартою до вироку: розумна підозра стає неактуальною, оскільки вже є висновок про винуватість, ризики не мають значення, оскільки відбувається де факто відбування покарання, обґрунтованість вироку не потребує періодичного перегляду; обмеження строку дії запобіжного заходу має на меті забезпечити можливість періодичного перегляду тримання під вартою до вироку, у разі винесення обвинувального вироку міркування, які зумовлюють необхідність періодичного перегляду, не мають значення, тому тримання під вартою на підставі вироку здійснюється для забезпечення його виконання, в той час, як ст. 197 КПК України передбачає не строк тримання під вартою, а строк дії відповідної ухвали, після якого вона втрачає силу, а тому вирок діє протягом строку покарання, якщо не скасований. Обґрунтованість вироку не стосується законності тримання під вартою, навіть у разі його скасування, тримання під вартою на його підставі буде законним, у тому числі з погляду статті 5 Конвенції.
Отже, оскільки суд дійшов висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, враховуючи вимоги п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, пункту а) ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ, зокрема, рішення «Ruslan Yakovenko v. Ukraine» згідно якої обвинувачений вважається затриманим «після засудження компетентним судом» у значенні пункту а) ст. 5 Конвенції після того, як рішення було винесено в першій інстанції, навіть якщо воно ще не виконується і підлягає оскарженню, суд вважає, шо в даний час немає потреби аналізувати питання, необхідні для тримання під вартою до вироку, розумна підозра стає неактуальною, оскільки вже є висновок про винуватість, ризики не мають значення, оскільки відбувається де факто відбування покарання, тримання під вартою на підставі вироку здійснюється для забезпечення його виконання.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, яке вона має відбувати реально, отже, з метою виконання вироку та запобіганню спробам засудженої ухилитися від відбуття покарання, ризик чого значно підвищується в умовах введеного в Україні воєнного стану, застосований їй запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили слід залишити без змін.
Враховуючи вимоги ст. ст. 131, 132, 177, 178 КПК України і призначене судом покарання, можливість внесення застави як альтернативного запобіжного заходу підлягає скасуванню.
Початок строку відбування покарання слід відраховувати з дня набрання вироком законної сили та на підставі ч. 5 ст. 72 КК України слід зарахувати у строк відбуття покарання за цим вироком час тримання її під вартою по день набрання цим вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Під час досудового розслідування проведено судову товарознавчу експертизу №СЕ-19/104-25/34704-ТВ від 04.09.2025, вартістю 1 782,80 грн (т. 1 а.п. 64), яку слід стягнути із засудженої.
Керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, суд -
ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
ОСОБА_3 на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання, призначене вироком Деснянського районного суду м. Києвавід 04.12.2024 року, і остаточно призначити до відбування покарання у виді 5 (п'яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.
ОСОБА_3 початок строку відбування покарання відраховувати з дня набрання цим вироком законної сили та на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк відбуття покарання за цим вироком час тримання її під вартою з 12.09.2025 по день набрання цим вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили - залишити незмінним. Можливість внесення застави як альтернативного запобіжного заходу - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на проведення судової експертизи в розмірі 1 782,80 грн.
Цивільний позов не заявлено.
Речові докази:
- мобільний телефон Apple iPhone 16 Pro, 512 GB (White Titanium), який переданий на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_5 , - залишити останній за належністю (т. 1 а.п. 41);
- два оптичні диски залишити в матеріалах справи (т. 1 а.п. 46, 53).
Роз'яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченій та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд міста Дніпра протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.
Суддя ОСОБА_1