Справа №573/571/22 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/129/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників
Іменем України
15 жовтня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 573/571/22 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 30.09.2022, якою відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мединь Калузької області рф, проживає за адресою: АДРЕСА_1
застосовані примусові заходи медичного характеру,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
особи, стосовно якої передбачається застосування
примусових заходів медичного характеру - ОСОБА_9 ,
захисника - адвоката ОСОБА_10 ,
установила:
У поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу суду та закрити кримінальне провадження, оскільки висновок судово-психіатричної експертизи є недопустимим доказом, показання свідків не можуть бути взяті до уваги, вчинення суспільно небезпечного діяння не доведено.
Ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 30.09.2022 відносно ОСОБА_9 застосовані примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.
Згідно ухвали суду, у квітні 2022 р., у кінці квітня - початку травня 2022 р., та 23.05.2022 ОСОБА_9 , перебуваючи на подвір'ї будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив суспільно небезпечне діяння, яке має ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 КК, тобто виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 р., виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію рф проти України, розпочату у 2014 р., представників збройних формувань рф, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих рф, а також представників окупаційної адміністрації рф, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних рф самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Суд першої інстанції дійшов висновку про вчинення ОСОБА_9 суспільно небезпечного діяння в стані неосудності, а також, що він потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_8 , яка заперечила проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Розглянувши клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_9 , суд першої інстанції визнав доведеним, що останній у стані неосудності вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 436-2 КК.
Такого висновку місцевий суд дійшов на підставі досліджених у суді першої інстанції доказів, а саме:
-показань свідка ОСОБА_12 , яка пояснила, що з ОСОБА_9 проживає в одному під'їзді, жодних відносин з ним не підтримує. Наприкінці квітня - початку травня 2022 р., перебуваючи в коридорі буд. № 7 по вул. Макаренка в м. Білопілля, вона чула як ОСОБА_9 кричав жінкам, які знаходилися біля під'їзду, що ми всі «бандерівці», що скоро прийде «руський мір» і всім краще стане жити;
-показань свідка ОСОБА_13 , яка пояснила, що у під'їзді за місцем її проживання також мешкає ОСОБА_9 , з яким вона не підтримує ніяких стосунків. У один з днів травня 2022 р. вона знаходилася вдома та чула як ОСОБА_9 кричав, що депутати це «бандерівці», на них треба йти зі зброєю та знімати з посад;
-показань свідка ОСОБА_14 , який пояснив, що проживає в одному будинку з ОСОБА_9 . Ніяких стосунків з ним не підтримує через його специфічний характер. Останній неодноразово говорив йому, що він «бандерівець» та «фашист-каратель», який вбивав дітей на «Донбасі». Наприкінці квітня 2022 р. вночі вийшов ОСОБА_9 і в присутності останніх говорив, що прийдуть «кадирівці» та повідрізають голови йому і його товаришам. Також він неодноразово чув як ОСОБА_9 включав гімн рф та висловлювався про те, що влада в Україні «фашистська», а президент - «клоун»;
-висновку судово-психіатричного експерта № 135 від 06.06.2022, згідно якого ОСОБА_9 страждає хронічним психічним захворюванням у виді шизофренії, параноїдна форма, безперервний перебіг зі стабільним дефектом, не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. На момент вчинення діяння ОСОБА_9 страждав хронічним психічним захворюванням у виді шизофренії, параноїдна форма, безперервний перебіг зі стабільним дефектом, не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_9 потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру. Рекомендована госпіталізація до психіатричного стаціонару зі звичайним наглядом;
-показань експерта ОСОБА_15 , яка повністю підтримала складений нею висновок експертизи № 135.
Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь (ст. 92 КК). При цьому відповідно п. 1 ч. 1 ст. 93 КК, примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, зокрема, які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння , а згідно п. 3 ч. 1 ст. 94 цього Кодексу залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом .
Під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання: чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які (ч. 1 ст. 513 КПК).
Оцінивши всі зібрані докази відповідно ст. 94 КПК з точки зору їх належності, достовірності й допустимості, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції, здійснивши судовий розгляд у межах клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, дійшов обґрунтованого висновку, що вказане вище суспільно небезпечне діяння мало місце та було вчинене ОСОБА_9 .
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про недопустимість висновку судово-психіатричної експертизи через те, що в цьому висновку нібито зазначені показання свідків, які не знайшли підтвердження в ході судового розгляду, то вони є безпідставними, так як висновок вказаної експертизи грунтується виключно на підставі анамнестичних даних про наявність хронічного психічного захворювання ОСОБА_9 та його амбулаторного обстеження. При цьому у висновку експертизи не містяться показання вказаних захисником свідків, а лише зазначені обставини справи, за якою ця експертиза проводилась.
Є неприйнятними і твердження апеляційної скарги щодо недостовірності показань свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , оскільки останні були допитані судом першої інстанції згідно встановленого порядку, а також попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. При цьому під час судового розгляду стороною захисту не надано жодних даних, які б свідчили про недостовірність показань зазначених свідків, зокрема доказів, що ставлять під сумнів їх репутацію чи підтверджують їх схильність до неправдивості (судимість за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що свідчать про нечесність).
Також не можуть бути прийнятими до уваги апеляційної скарги про недоведеність вчинення ОСОБА_9 суспільно небезпечне діяння, оскільки наведені вище докази поза розумним сумнівом дозволяють зробити висновок про те, що ОСОБА_9 вчинив суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки ч. 1 ст. 436-2 КК, що об'єктивно підтверджується показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , сукупність яких виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що ОСОБА_9 вчинив виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України, глорифікацію її учасників, що вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих доказів, оскільки версія сторони обвинувачення пояснює всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події.
Наявності таких обставин, яким версія сторони обвинувачення не змогла надати розумного пояснення або які б свідчили про можливість іншої версії події, не встановлено.
Будь-який обґрунтований сумнів спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія події, яка дає підстави для висновку про те, що мало місце суспільно небезпечне діяння і воно було вчинено ОСОБА_9 .
Варто в цьому контексті зазначити, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру гарантує захист прав, свобод та законних інтересів осіб з психічними розладами, тому розгляд таких проваджень має спеціальну процедуру, яка урегульована спеціальними нормами закону.
Зокрема, положеннями ст. 505 КПК передбачено, що обов'язковими обставинами, які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння та вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою, при цьому враховуються і інші обставини (інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, розмір завданої шкоди). Тобто, предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб'єктивної сторони саме злочину та встановлюються лише щодо осудної особи.
Як зазначено вище, на момент вчинення суспільно небезпечного діяння ОСОБА_9 не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними та за своїм психічним станом потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру.
З зазначеним станом, що є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу у розумінні ст. 24 КК, а також мети і мотиву як ознак суб'єктивної сторони злочину.
Поряд із цим, фактичні обставини кримінального провадження, характер дій ОСОБА_9 та наявні докази вказують на те, що він вчинив суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки ч. 1 ст. 436-2 КК, кримінально-правова оцінка якого ґрунтується лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчиненого діяння.
Врахувавши наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_9 вчинив суспільно небезпечне діяння у стані неосудності. З огляду на характер і тяжкість вчиненого ним діяння, особливості психічного захворювання, а також ступінь його небезпечності для себе та оточення, суд правильно визначив, що з метою забезпечення обов'язкового лікування та запобігання можливому вчиненню ним нових суспільно небезпечних діянь необхідно застосувати до нього примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
Доводи апеляційної скарги захисника та матеріали кримінального провадження не містять даних про порушення судом першої інстанції при розгляді провадження в частині застосування примусових заходів медичного характеру норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення, тому ухвала суду першої інстанції стосовно ОСОБА_9 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України, -
постановила:
Ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 30.09.2022 відносно ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4