Справа № 750/11364/25
Провадження № 2/750/3062/25
24 жовтня 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:
судді - Маринченко О.А.,
секретар судового засідання - Шилова Ж.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
18 серпня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» з використанням системи «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 3678173 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 09 грудня 2020 року в сумі 22092 грн.
Обґрунтовано позов, зокрема, тим, що 09 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3678173 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти в сумі 7500 грн. строком на 30 днів зі сплатою процентів за користування позикою в розмірі 1,99% у день. Відповідач збов'язалася повернути таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю проценти від суми позики. Відповідач свої зобов'язання щодо повернення коштів та сплати процентів не виконувала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. На даний час право вимоги до відповідача за договором позики № 3678173 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 09 грудня 2020 року перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи; задоволено клопотання позивача та витребувано в Акціонерного товариства «Універсал Банк» інформацію про те, чи випускалася на ім'я ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) банківська картка (маска картки) № НОМЕР_2 ; якщо так, то виписку по рахунку відповідача, відкритого до платіжної картки (маска картки) № НОМЕР_2 за період з 09.12.2020 до 12.12.2020.
Відповідач відзив на позов не подала.
У судове засідання представник позивача не з'явився, у позові просив справу розглянути за його відсутності, вказавши, що не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи по суті сповіщалася завчасно і належним чином. Судова повістка відповідачу надсилалася за адресою її місця проживання, зареєстрованою в установленому законом порядку.
Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
На підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
09 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики № 3678173 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), згідно з умовами якого позикодавець зобов?язався передати позичальнику у власність грошові кошти (позику) на погоджений умовами договору строк (строк позики), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов?язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики (а.с. 15).
Відповідно до пункту 2 договору сума позики - 7500 грн.; строк позики (строк договору) - 30 днів, процентна ставка (базова)/день - 1,99% (фіксована); дата повернення позики - 08 січня 2021 року; знижена процентна ставка/день - 0,79%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною)/день - 2,70%, орієнтовна загальна вартість позики - 9277 грн. 50 коп.
Згідно з довідкою № КД-000036877/ТНПП від 15 липня 2025 року, наданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Фінекспрес», відповідно до договору про переказ коштів № 23-01-18/5 від 23 січня 2018 року, укладеного між останнім та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», 09 грудня 2020 року ОСОБА_1 на картку (маска картки № НОМЕР_2 ) було здійснено переказ коштів у сумі 7500 грн. (а.с. 26 на звороті).
Копією платіжної інструкції від 09 грудня 2020 року підтверджується перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» 7500 грн. на картку (маска картки № НОМЕР_2 ) (а.с. 27).
При цьому, за інформацією Акціонерного товариства «Універсал Банк» від 29 серпня 2025 року на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 .
Згідно із пунктом 3 договору проценти за договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.
Відповідно до пункту 4.1. договору позичальник ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена статтею 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
21 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Управління активами» (фактор) укладено договір факторингу № 2106, відповідно до умов якого фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права вимоги до боржників, зазначених в Реєстрі заборгованостей (Додаток № 1 до цього договору), в розмірі портфеля заборгованості. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права грошової вимоги, які належали клієнту за кредитними договорами (право вимоги) (а.с. 28 на звороті-32).
Копією Реєстру прав вимог № 1 до договору факторингу № 2106 від 21 червня 2021 року, який підписаний сторонами договору факторингу, підтверджується перехід до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Управління активами» прав вимоги до відповідача в розмірі 27750 грн. (а.с. 35-36).
03 квітня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Управління активами» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (фактор) укладено договір факторингу № 030423-ФК, відповідно до умов якого фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права вимоги до боржників, зазначених в Реєстрі заборгованостей (Додаток № 1 до цього договору), в розмірі портфеля заборгованості. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права грошової вимоги, які належали клієнту за кредитними договорами (право вимоги) (а.с. 38-42).
Із копії Реєстру заборгованості до договору факторингу № 030423-ФК від 03 квітня 2023 року слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» набуло право вимоги, зокрема, і до відповідача в розмірі 27750 грн. (а.с. 46 на звороті - 47).
За пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини першої статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Стаття 512 Цивільного кодексу України передбачає, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин першої, другої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторонни домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб'єкт електронної комерції - суб'єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 243/6552/20, від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 та інших.
Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів в обумовлений строк за умовами договору належним чином не виконувала, у зв'язку з чим за розрахунком, наданим позивачем, утворилася заборгованість у сумі 22092 грн., до якої входить: 7500 грн. - заборгованість за тілом позики, 14592 грн. - заборгованість за процентами (а.с. 7-9).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частинами першою, другою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Факт отримання відповідачем грошових коштів у сумі 7500 грн. підтверджується випискою по рахунку відповідача, відкритому в Акціонерному товаристві «Універсал Банк».
Доказів, які б спростовували вказані обставини та розмір заборгованості, відповідач суду не надала.
При цьому, суд враховує, що за умовами договору позики відповідач отримала позику строком на 30 днів у сумі 7500 грн.
Пунктом 4.2. вказаного договору визначено, що зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником продовження строку користування позикою (пролонгація) йому зрозумілі.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що строк користування відповідачем позикою продовжувався. Також, матеріали справи не містять доказів, що до вказаного договору позики укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем позикою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.
Тобто, сторони визначивши строк користування позикою в указаному договорі погодили строк виконання зобов'язання.
Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що договором позики передбачено, що проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики. Крім того, визначена процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною)/день - 2,70%.
У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.
Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі№ 910/719/19).
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У даній справі умови договору щодо визначення процентної ставки за понадстрокове користування позикою розташовані в пункті договору, який регулює порядок нарахування процентів, строк кредитування тощо, тобто правомірну поведінку сторін.
А тому, вказані умови договору суд не може розцінити як нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування.
З розрахунку заборгованості за даним договором слідує, що проценти за користування позикою відповідачу нараховані після встановленого строку користування нею.
Таким чином, з урахуванням наведеного та строку користування позикою, визначеного вказаним договором позики (30 днів), доказів про продовження якого матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування позикою після спливу цього строку є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.
Також, з розрахунку заборгованості за договором позики слідує, що відповідач 05.01.2021 внесла грошові кошти в сумі 1599 грн. 75 коп., а 03.02.2021 - 1718 грн. 25 коп., які зараховані на погашення заборгованості за процентами.
За вказаних обставин, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором позики в сумі 8659 грн. 50 коп. (7500 грн. - сума кредиту та 1159 грн. 50 коп. - проценти (4477 грн. 50 коп. - проценти за користування позикою за 30 днів - 1599 грн. 75 коп. (сплачені відповідачем кошти, які зараховані на погашення заборгованості по процентам) - 1718 грн. 25 коп. (сплачені відповідачем кошти, які зараховані на погашення заборгованості по процентам)), у зв'язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.
Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.
Так, право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.
Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Позивачу правничу допомогу надавала адвокат Ткаченко Юлія Олегівна на підставі договору № 01-11/24 про надання правничої допомоги від 01 листопада 2024 року.
Згідно із копією витягу із акту № 15-П приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01 листопада 2024 року вартість послуг адвоката Ткаченко Юлії Олегівни (відповідач ОСОБА_1 ) становить 3500 грн.
Копією платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 26 червня 2025 року підтверджується сплата позивачем ОСОБА_2 402500 грн. згідно із актом № 15-П приймання-передачі наданої правничої допомоги від 26 червня 2025 року за договором про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01 листопада 2024 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, позивачем документально підтверджено понесення витрат на сплату судового збору в сумі 2422 грн. 40 коп. та на правничу допомогу в сумі 3500 грн.
Таким чином, враховуючи, що вимоги позивача задоволено частково (39,20%), а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме: витрати по сплаті судового збору в сумі 949 грн. 58 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 1372 грн.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 279, 280-282, 289, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (місцезнаходження юридичної особи: вул. М. Стельмаха, 9-а, офіс 204, м. Ірпінь, Київська область; ідентифікаційний код юридичної особи - 43311346) заборгованість за договором позики № 3678173 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 09 грудня 2020 року в сумі 8659 грн. 50 коп. (вісім тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять гривень 50 коп.).
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» 949 грн. 58 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 1372 грн. витрат на правничу допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя