22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №640/21409/21
касаційне провадження № К/990/16988/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві (далі - Управління) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2021 (суддя Катющенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2022 (головуючий суддя - Степанюк А.Г., судді - Бужак Н.П., Кобаль М.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Предіум» до Головного управління ДПС у місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - Казначейство), третя особа - Державна казначейська служба України (далі - ДКС України), про визнання протиправною бездіяльності та стягнення,
У липні 2021 року Товариство звернулося до суду з позовом до Управління та Казначейства, за участі ДКС України, в якому просило: визнати протиправною бездіяльність Управління, яка виразилась у невиконанні передбачених законом дій, заходів для повернення Товариству помилково/надміру сплаченої суми грошового зобов'язання (земельного податку з юридичних осіб) за 2020 рік у розмірі 2371085,07 грн; стягнути з бюджету міста Києва на користь Товариства 2371085,07 грн.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказував на те, що умовами для повернення надміру сплачених грошових зобов'язань є: подання платником заяви до територіального органу ДПС за основним місцем обліку такого платника виключно в електронній формі через сервіс «Електронний кабінет»; подання такої заяви протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми; наявність переплати з відповідного платежу; відсутність у такого платника податкового боргу. Стверджує, що факт існування станом на дату звернення з заявою у Товариства переплати із земельного податку в розмірі 2371085,07 грн підтверджений витягом з інформаційної системи ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та цільовими фондами станом на 26.07.2021, а також, що у своїй відповіді відповідач фактично визнав переплату позивачем з земельного податку, проте проігнорував законне право позивача на повернення надміру сплаченого податку, оскільки посилання на необхідність проведення документальної перевірки не є підставою для невиконання норм Податкового кодексу України. Акцентував увагу на тому, що чинним законодавством на контролюючий орган покладено обов'язок не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку із дня подання позивачем підготувати висновок про повернення надміру сплаченої суми грошового зобов'язання з земельного податку та подати його для виконання відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Проте, Управління не виконало покладених на нього чинним законодавством обов'язків, а саме: не підготувало висновок про повернення відповідних сум коштів з бюджету, не подало його до виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, чим допустило протиправну бездіяльність та порушило право позивача на повернення надміру сплачених грошових зобов'язань із земельного податку. З огляду на викладене, Товариство вважає, що протиправна бездіяльність податкового органу утворює матеріально-правовий аспект порушеного права платника, наслідки якої підлягають усуненню в судовому порядку. Також, на переконання позивача, ефективним способом захисту порушеного права є стягнення з місцевого бюджету на користь останнього суми надміру сплаченого податку.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 02.12.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2022, Позов задовольнив частково: визнав протиправною відмову Управління, викладену у листі від 14.06.2021 № 59915/6/26-15-14-18 «Про розгляд заяви щодо перерахування помилково та/або надміру сплачених сум»; зобов'язав Управління підготувати висновок про повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів Товариству у розмірі 2371085,07 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог мотивовані тим, що: матеріалами справи підтверджується та не заперечувалося Управлінням, що в інтегрованій картці Товариства обліковується переплата по земельному податку з юридичних осіб в сумі 3319532,96 грн.; контролюючим органом не надано суду жодного доказу, який би підтверджував, що на момент звернення позивача з заявою про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені за останнім обліковувався податковий борг; Товариством при зверненні до контролюючого органу із заявою про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені від 11.06.2021 повністю дотримано вимоги статті 43 ПК України; ані ПК України, ані Порядком інформаційної взаємодії Державної податкової служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2019 № 60, не передбачено проведення документальної перевірки для повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені, позаяк з'ясуванню підлягають виключно обставини щодо наявності переплати з відповідного податку та відсутності податкового боргу; належним способом захисту порушеного права останнього є визнання протиправною відмови Управління, викладеної у листі від 14.06.2021 № 59915/6/26-15-14-18 «Про розгляд заяви щодо перерахування помилково та/або надміру сплачених сум», та зобов'язання відповідача підготувати висновок про повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів Товариству у розмірі 2371085,07 грн.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, Управління подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення у визначеній частині та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки судом апеляційної інстанції не були враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 03.08.2020 у справі № 826/13307/18 щодо обов'язку сплати земельного податку.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25.08.2022 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін з підстав того, що керуючись індивідуальною податковою консультацією ДПС України від 18.08.2020 та аудиторською довідкою від 10.12.2020 Товариство подало до Управління уточнюючу декларацію, відповідно до якої зменшило податкове зобов'язання із земельного податку за 2020 рік з 2608204,46 грн. до 0,00 грн., При цьому, оскільки Товариство сплатило до бюджету грошове зобов'язання із земельного податку за 2020 рік у сумі 2371085,07 грн. (за січень - лютий, квітень - листопад 2020 року), з огляду на що переплата із земельного податку, сплачена Товариством до бюджету за 2020 рік, становить 2371085,07 грн., з огляду на що за відсутності у Товариства податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний був повернути наяву у позивача переплату із земельного податку. Також, Товариство зазначили, що обставини у справі, на ку посилається контролюючий орган у касаційній скарзі, не є подібними до обставин даної справи.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.10.2025 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження з 22.10.2025.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 11.02.2020 Товариство подало до контролюючого органу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2020 рік, у якій задекларувало до сплати річну суму земельного податку у розмірі 2845313,96 грн. (3% від нормативно-грошової оцінки землі) з помісячною розбивкою платежу: у сумі 237109,50 грн. - з січня по листопад 2020 року включно; у сумі 237109,46 грн. - за грудень 2020 року.
13.04.2020, керуючись положеннями Закону України від 29.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» Товариство подало до контролюючого органу уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2020 рік, у якій останнім визначено до сплати річну суму земельного податку у розмірі 2608204,46 грн., зокрема, зменшило податкове зобов'язання за березень 2020 року на суму 237109,50 грн.
У липні 2020 року Товариство звернулось до Державної податкової служби України про отримання індивідуальної податкової консультації щодо плати за землю, у якій зазначило, що є власником комплексу будівель, розташованих на земельній ділянці, правовстановлюючі документи на яку Товариством не оформлялися, а відомості про формування такої ділянки не внесені до Державного земельного кадастру. Посилаючись на встановлення пунктом 287.1 статті 287 Кодексу моменту виникнення обов'язку зі справляння плати за землю з дня набуття права власності або права користування земельною ділянкою, Товариство запитало про підстави виникнення у нього обов'язку зі справляння плати за землю за земельну ділянку, право власності або користування на яку не зареєстровано у Державному земельному кадастрі.
В індивідуальній податковій консультації від 18.08.2020 № 3422/ІПК/99-00-04-03-03-06 Державна податкова служба України зазначила, що позиція контролюючих органів щодо виникнення податкових зобов'язань з плати за землю після належного оформлення прав власності або користування земельною ділянкою, викладена в узагальнюючій податковій консультації, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 № 602. Водночас, використання земельних ділянок без належного оформлення прав є порушенням норм земельного законодавства, зокрема, в частині невиконання принципу платного використання таких земельних ділянок. Орган місцевого самоврядування, який реалізує свої владні повноваження на відповідній території, на якій розташована земельна ділянка, що використовується без правовстановлюючих документів, керуючись нормами статті 377 Цивільного кодексу України, статей 120, 125, 126 та 206 Земельного кодексу України, має право порушити питання про компенсацію завданої шкоди (статті 1166, 1167 Цивільного кодексу України) землекористувачами (юридичними та фізичними особами), які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів на право користування земельними ділянками, у формі неотриманої орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності. Враховуючи зазначене, Товариству доцільно звернутись до органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки, на якій розташований комплекс будівель, щодо оформлення речових прав на таку земельну ділянку. У разі оформлення Товариством відповідного права на земельну ділянку під комплексом будівель, у нього виникнуть обов'язки по нарахуванню податкового зобов'язання та подання податкової декларації з плати за землю.
Отримавши вказану податкову консультацію, 20.01.2021 Товариство подало до контролюючого органу уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2020 рік, у якій останнім зменшено податкове зобов'язання з земельного податку із суми 2608204,46 грн. на суму 0,00 грн.
При цьому, згідно платіжних доручень № 630 від 25.02.2020 на суму 237109,46 грн., № 652 від 24.03.2020 на суму 237109,50 грн., № 688 від 28.05.2020 на суму 237109,50 грн., № 708 від 23.06.2020 на суму 237109,50 грн., № 728 від 27.07.2020 на суму 237109,50 грн., № 755 від 27.08.2020 на суму 237109,50 грн.,, № 770 від 22.09.2020 на суму 237109,50 грн., № 789 від 20.10.2020 на суму 237109,50 грн., № 809 від 19.11.2020 на суму 237109,50 грн., № 833 від 29.12.2020 на суму 237099,61 грн. Товариство сплатило до бюджету земельний податок за січень - лютий, квітень - листопад 2020 року.
11.06.2021 Товариство подало до контролюючого органу заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені, у якій просило повернути надміру сплачений земельний податок з юридичних осіб за 2020 рік у сумі 2371085,07 грн.
Листом від 14.06.2021 № 59915/6/26-15-04-14-18 Управління повідомило Товариство, що перерахування помилково та/або надміру сплаченої суми, що виникла внаслідок зменшення задекларованих зобов'язань по земельному податку з юридичних осіб, можливе лише після проведення документальної перевірки.
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Абзацом 1 пункту 49.2 статті 49 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Згідно з положеннями пункту 48.1 статті 48, пункту 49.1 статті 49 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Абзацом 1 пункту 50.1 статті 50 ПК України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
За приписами статті 102 ПК України строк давності визначено в межах 1095 календарних днів.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 ПК України, надміру сплачені грошові зобов'язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до абзацу 1 пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Положеннями пунктів 43.1-43.4, 43.5-43.6 статті 43 ПК України передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або на єдиний рахунок або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені. Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету або з єдиного рахунку та подає його для виконання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету. Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані, або з єдиного рахунку.
Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 був затверджений Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, яким встановлені аналогічні вимоги, що і в ПК України.
В свою чергу, при прийнятті рішення щодо повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання обов'язковою умовою є встановлення обставин щодо того, що такі зобов'язання були сплачені платником помилково та/або надміру.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з відсутності у Товариства обов'язку зі сплати земельного податку згідно податкової консультації та існування у позивача станом на 14.06.2021 переплати із земельного податку з юридичних осіб у розмірі 3319532,96 грн., що зафіксовано в інтегрованій картці платника податків.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
ПК України встановлено принцип платності користування землею, який реалізується у двох формах: земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 статті 14 ПК України).
Стаття 206 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України) визначає, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
За визначенням, наведеним у пункті 271.1 статті 271 ПК України, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Абзацом 1 пункту 286.1 статті 286 ПК України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За загальним правилом, закріпленим у абзаці 1 пункту 287.1 статті 287 ПК України, датою виникнення податкового обов'язку із справляння плати за землю власниками землі та землекористувачами є день виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК).
У частинах першій та другій статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.6 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 08.06.2016 (справа №21-804а16) та постанові від 12.09.2017 (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 (справа №825/308/17), від 19.06.2018 (справа №822/2696/17), від 17.12.2019 (справа № 804/4739/16).
Така позиція відповідає висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 07.07.2015 у справі 826/12388/13-а: «Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно».
Таким чином, на усіх власників чи користувачів земельними ділянками покладається обов'язок із плати за землю, зокрема, у вигляді земельного податку. При цьому, у разі набуття права власності чи оренди на нерухоме майно обов'язок із сплати земельного податку або орендної плати покладається на власника/орендаря нерухомого майна, незалежно від факту оформлення права власності чи користування відповідною земельною ділянкою.
Із установлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що у Товариства на праві власності перебуває нерухоме майно, розташоване на земельних ділянках: площею 0,4779 га (нормативно-грошова оцінка якої 40846029,05 грн.); площею 2,2129 га (нормативно-грошова оцінка якої 34038357,54 грн.).
Вказані обставини позивачем не заперечувалися, Товариство самостійно задекларувало зазначену інформацію у податкових деклараціях з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2020 рік (звітній від 11.02.2020 та уточнюючій від 13.04.2020), а також сплата земельного податку за ставкою 3% від нормативної грошової оцінки.
Враховуючи наведені вище норми права, принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд, а також встановлені судами обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обов'язок із сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки (в тому числі, з огляду на користування нею внаслідок набуття права власності на нерухоме майно, на ній розташоване) незалежно від дотримання такою особою вимог земельного чи цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористування та підстав набуття прав користування, оскільки ПК України як спеціальний акт, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, визначає об'єктом оподаткування саме земельну ділянку, яка перебуває у власності та користуванні, не встановлюючи імперативних умов щодо відповідного оформлення відповідного права щодо неї для виникнення обов'язку з плати за землю.
Верховний Суд вказує, що обов'язок із сплати земельного податку пов'язується для особи саме із виникненням права власності або користування земельною ділянкою, а не із обставинами присвоєння такій земельній ділянці кадастрового номеру. При цьому, згідно з пунктом 271.1 статті 271 ПК України базою нарахування земельного податку є нормативна грошова оцінка земельної ділянки або її площа, у разі якщо нормативна грошова оцінка не проведена.
Аналогічне правозастосування наведене у постановах Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 816/352/17 та від 03.08.2020 у справі № 826/13307/18.
За наявності у матеріалах справи відомостей стосовно площі та нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, на яких розташовані належні Товариству на праві власності будівлі, задекларованих позивачем, та визначенні платником самостійно бази оподаткування при розрахунку належного до сплати розміру земельного податку, який був ним сплачений, підстави для висновку про помилковість та/або надміру сплачених грошових зобов'язань відсутні.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли неправомірного висновку про наявність підстав підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з цим ухвалені у даній справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
З урахуванням наведеного, касаційна скарга Управління підлягає задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню частині задоволених позовних вимог із ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову в цій частині. В решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2022 скасувати в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2022 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк
Р.Ф. Ханова ,
Судді Верховного Суду