22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №380/2252/25
адміністративне провадження № К/990/40811/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.
перевірив касаційну скаргу громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 (до зміни імені у Федеративній Республіці Німеччина - ОСОБА_1) про перегляд рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року в адміністративній справі за позовом громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, і
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії;
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області та ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області та ГУ ПФУ в Івано-Франківській області провести ОСОБА_1 , поновлення та виплату пенсії за віком з 23 жовтня 2021 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів.
Прохання мотивував тим, що перебував у громадянстві України до 22 жовтня 2021 року. Під час перебування у громадянстві України позивач перебував на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 28 грудня 2019 року позивач виїхав на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччина, а з 22 жовтня 2021 року його громадянство України було припинене, через що йому припинили виплату пенсії за віком. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року позивачу було проведено нарахування та виплату пенсії з 01 березня 2020 року по 22 жовтня 2021 року, проте більше пенсія не виплачувалась. Після звернення до відповідача із заявою про поновлення виплати йому пенсії за віком ГУ ПФУ в Івано-Франківській області рішенням від 03 січня 2025 року № 913090190806 відмовило йому в поновленні виплати пенсії за віком.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 11 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції виходив з того, що після виходу позивача з громадянства України він постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччина, громадянином якої він є. Доказів його постійного чи тимчасового перебування в Україні на законних підставах, як і на підтвердження підстави для отримання пенсійних виплат із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування не подав, чим унеможливив ухвалення запитуваного рішення про поновлення йому виплати пенсії за українським законодавством.
ОСОБА_1 не погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і через свого представника адвоката Яроша Владислава Вікторовича з використанням підсистеми «Електронний суд» подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює принцип забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Поняття справи незначної складності (малозначної справи) міститься у пункті 20 частини першої статті 4 КАС України, а частиною шостою статті 12 цього Кодексу передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ цієї категорії. Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у винятковому порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
Предметом спору у цій справі є дії органу виконавчої влади щодо питань, пов'язаних із отримання пенсійних виплат із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування іноземцями та особами без громадянства. Суди попередніх інстанцій, коли ухвалювали свої оскаржені судові рішення у цій справі, застосували відповідне нормативне регулювання спірних відносин, яке було зумовлено контекстом конкретних фактичних обставин, а також прослалися на релевантну судову практику касаційного суду.
Суд першої інстанції розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), підлягають касаційному оскарженню у виняткових випадках, перелік яких передбачений підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник описує фактичні обставини у справі, наводить відповідне обґрунтування, яке містить посилання на практику касаційного суду, яка (практика), як її інтерпретує скаржника, доводить слушність і переконливість доводів касаційної скарги. Автор скарги покликається також на пункти 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на встановлену процесуальним законом підставу для касаційного оскарження.
Верховний Суд уяснив доводи касаційної скарги і вважає, що вони не містять приводів та передумов, які би на виконання вимог, передбачених частиною п'ятою статті 328 КАС України, уможливлювали відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги, спрямованості, логічності, внутрішньої узгодженості її аргументації випливає, що скаржник фактично просить, щоб касаційний суд дав свою фактичну і юридичну оцінку встановленим у справі обставинам, надав перевагу одним доказам над іншими і ухвалив пропоноване у скарзі нове судове рішення. Інакше кажучи, скаржник просив, аби таким чином суд касаційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, які лімітовані приписами частини другої статті 341 КАС України.
Верховний Суд нагадує, що такого змісту обґрунтування та мотивування касаційної скарги за законом не може визнаватися достатніми підставами для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій.
До того ж, у касаційній скарзі нема переконливих аргументів, які би доводили необхідність відступу від правничих висновків в судових актах Верховного Суду, на які робилися посилання судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржених судових рішень у цій справі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отож, можна узагальнити, що ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду України
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 (до зміни імені у Федеративній Республіці Німеччина - ОСОБА_1 ) про перегляд рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року в адміністративній справі за позовом громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала у справі набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій