про залишення касаційної скарги без руху
22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №200/2309/25
адміністративне провадження №К/990/40316/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2025 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №914260880125 від 27.03.2025 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 29.06.2024 на підставі довідки Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2024 за №03-30/604/24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.05.2025 позов задоволено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2025 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.05.2025 у справі скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку про те, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно із частиною п'ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої цієї статті передбачено, що судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, судові рішення, які прийняті в порядку спрощеного позовного провадження, можуть бути оскаржені у виняткових випадках, доведення яких покладається на скаржника.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення.
Однак колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Скаржник не наводить обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для позивача, то в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в особливу категорію спорів.
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанції обставинами та наданою їм правовою оцінкою не дають підстав для висновку про наявність в даному випадку обставин, наведених у підпункті «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Крім того, приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Одночасно з цим, у випадку посилання скаржником на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу касаційну оскарження, скаржнику необхідно зіслатися на конкретний пункт частин другої або третьої статті 353 цього Кодексу з належним обґрунтуванням, яке могло б давати підстави для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України регламентує прийнятність доводів про не дослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Щодо посилань скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, варто зазначити наступне.
Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми права;
2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку);
4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).
Водночас, мотиви скаржника зводяться до незгоди із застосуванням судом апеляційної інстанції вказаних висновків, викладені у постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 та зазначення того, що у Великої Палати Верховного Суду жодних підстав для формування даної практики не було, при цьому, ухвалюючи вказану постанову було відступлено від чисельних, викладених раніше, висновків Верховного Суду. Вказане обґрунтування не може слугувати підставою касаційного перегляду судового рішення в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, підставами касаційного оскарження скаржник, зокрема, зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, з огляду на наведені обставини в касаційній скарзі.
Водночас, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновку апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. При цьому, зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування повинно було ставитись перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України без зазначення конкретної норми права, що була застосована неправильно судом апеляційної інстанції, а також без обґрунтування того у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися не може слугувати належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення в розумінні положень частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та пункт 1 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України зазначаючи, що розгляд і вирішення справи неповноважним складом суду є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Водночас Судом установлено, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з мотивами прийняття судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішень та переоцінкою доказів у справі.
Також підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 1 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України. Наявність цієї підстави скаржник мотивує тим, що у суді апеляційної інстанції справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, оскільки справа була розглянута за адресою: м. Дніпро, вул. Лук'яненка Левка, 23, що підтверджується як судовими повістками, так і ухвалою про призначення справи до розгляду від 04.09.2025. Це місце не зазначене в Указі Президента як місцезнаходження Першого апеляційного адміністративного суду і не було офіційно встановлене як тимчасове місце перебування.
Разом із цим, скаржником не наведено обґрунтувань, щодо неповноважності складу суду саме у розумінні відсутності у суду повноважень здійснювати розгляд і вирішення справи. Зазначене дає підстави для висновку, що у касаційній скарзі суто формально зазначено про неповноважність складу суду.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до опису обставин справи, незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин Суд вважає, що заявником не наведено належного обґрунтування можливості касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням наведеного, Суд зазначає, що оскарження судових рішень в справах незначної складності, має відбуватися із наведенням підстав, передбачених частиною п'ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у системному взаємозв'язку із частиною четвертою цієї статті.
В свою чергу, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) зазначення або зазначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.
Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без руху та встановити десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення копії цієї ухвали шляхом подання до Верховного Суду уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судових рішень в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України) та навести підстави на касаційне оскарження судових рішень у справі незначної складності (з урахуванням вимог частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 169, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Залишити без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2025 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначено в мотивувальній частині ухвали.
Надіслати скаржнику копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя А.Ю. Бучик
Суддя А.І. Рибачук