22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 400/10606/24
адміністративне провадження № К/990/40317/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення майнової шкоди, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ) та просив:
- визнати неправомірною бездіяльність ВЧ щодо невнесення позивача до рапорту (донесення) командира підрозділу про виконання бойових завдань у період вересень- жовтень 2024 року і невнесення позивача у відповідні накази командира військової частини про виплату додаткової та одноразової винагороди позивачу із розрахунку 100000 та 70000 гривень за місяць відповідно;
- стягнути з ВЧ завдану позивачу майнову шкоду у розмірі 275333,33 гривні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
23 липня 2025 року засобами поштового зв'язку позивач надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2025 року касаційну скаргу повернуто заявникові.
29 вересня 2025 року засобами поштового зв'язку позивач повторно надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.
Предметом спору у цій справі є право військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, установленою постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Оскаржуючи судові рішення, заявник касаційної скарги посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що він не погоджується із рішеннями судів першої інстанції та суду апеляційної інстанцій, оскільки їх висновки не відповідають висновкам Верховного Суду при вирішенні подібних спірних правовідносин, викладених у постановах, від 06 лютого 2024 року у справі № 640/13029/22, від 23 травня 2024 року у справі №120/4387/23, від 24 травня 2024 року у справі №120/4967/23, від 28 травня 2024 року у справі №120/5170/23, від 11 квітня 2024 року у справі № 560/3453/23. від 21 березня 2024 року у справі № 560/3159/23, від 28 квітня 2025 року у справі № 120/11159/23.
Верховний Суд зазначає, що відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Проте як і в попередньо поданій касаційній скарзі аргументи скаржника повторно зводяться лише до зазначення постанов Верховного Суду, проте не обґрунтовано подібності правовідносин, а також не зазначено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, сутність такого неправильного застосування та суперечливість такого застосування позиції Верховного Суду. Саме по собі цитування висновків Верховного Суду, які викладені у справі №560/3453/23 від 11 квітня 2024 року, не достатньо для обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінку доказів у справі, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд указує, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а ОСОБА_1 обґрунтовує свої доводи саме посиланням на довідку про участь бойових діях, яка має оціночний характер, що своєю чергою не є безумовною підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Отже, в касаційній скарзі позивач повторно конкретну норму, щодо якої викладені висновки Верховного Суду, не зазначив та не обґрунтував подібність правовідносин у цій справі та у справах, на які він посилається, у зв'язку з чим Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення майнової шкоди - повернути особі, яка її подала.
2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
3. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяС.А. Уханенко