22 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/24477/24 пров. № А/857/15316/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року в справі № 380/24477/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Клименко О.М.,
час ухвалення рішення - 03 квітня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м.Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 28.09.2020 по 17.04.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 28.09.2020 по 17.04.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 19.04.2023 по 05.09.2024включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 19.04.2023 по 05.09.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 28 вересня 2020 року по 17 квітня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у 2020, 2021, 2022, 2023 роках, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 із 28 вересня 2020 року по 17 квітня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої у 2020, 2021, 2022, 2023 роках, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 19 квітня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 із 19 квітня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач - військова частина НОМЕР_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до довідки доповіді командира військової частини НОМЕР_1 від 18.11.2022 року ОСОБА_1 17.11.2022 року здійснив самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 , і повернувся лише 21.11.2022 року. Відповідно до ст. 24 ч. 2 закону України «Про військовий обов'язок і військову службу військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил У країни та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Тобто за період з 17.11.2022 року по 21.11.2022 року позивачеві взагалі не належить виплата грошового забезпечення. Твердження суду про те, що військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила йому заробітню платню, то командування частини повідомляє про те, шо відповідно до наказу МОУ №260 «Про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ» грошове забезпечення здійснюється у кожному місяці, але у разі сзч, військовослужбовець позбавляється премії, але заробітна платня виплачується, просто не в повному обсязі.
Апелянта наголошує, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом. До суду з даним позовом за захистом свого права на виплату грошового забезпечення в належному розмірі позивач звернувся лише 05.12.2024, тобто з пропуском передбаченого ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Військова частина НОМЕР_1 повідомляє суд про те, що витяги із наказу про виключення із списків особового складу завжди у всіх військових частинах видається особисто військовослужбовцям при переміщенні або звільненні з військової служби. В жодній військовій частині не ставляться підписи про ознайомлення із наказами так як при постановці на облік до військкоматів цей наказ передається особисто військовослужбовцем для РТЦК. Щодо грошового атестату військова частина НОМЕР_1 зазначає, що грошовий атестат був надісланий до нового місця служби ОСОБА_1 . Військова частина повідомляє сул. що листом від 29.04.2023 року ОСОБА_1 було повідомлено про всі виплати, які йому належать. Крім того, при звільненні позивачеві 17.04.2023 року такий наручно виданий.
Вказує, що з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція п.4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін. При цьому, ні КАС України, ні інші акти законодавства не визначають наслідків визнання нормативно-правового акту протиправним і нечинним автоматичне поновлення дії акту (актів) законодавства, що регулювали відповідні відносини раніше. Також зазначає, що однією з юридичних властивостей норми права (правила поведінки) є її загальнообов'язковість, в силу чого ця норма, цілком і повністю, поширюється на всіх учасників правових відносин, що урегульовані такою нормою. Вказане правило не допускає вибірковість застосування певної частини норми права. Таким чином, не можна не застосовувати як розрахункову величину мінімальну заробітну плати, що міститься в частині норми, оскільки таке суперечить як правовій природі норми права, так і правовим принципам. Тому до спірних правовідносин не може бути застосована норма, за якою обчислення грошового забезпечення позивача здійснюється із використанням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Серед іншого слід зазначати, що зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не було приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї Постанови.
ІНФОРМАЦІЯ_2 також не погоджуючись з таким рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з врахуванням положень ч.4 ст. 9 Закону України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», який є спеціальним законом, і визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, то саме п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 визначав розміри посадових окладів та їх порядок розрахунку.
До 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 встановлювала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481 були внесені зміни в п.4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704, згідно яких розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Твердження суду першої інстанції про те, що п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 підлягає застосуванню виключно в межах що не суперечать Законам України «Про державний бюджет України на 2023 рік» є маніпулятивним, оскільки Закон не визначає порядку розрахунку та розміри посадових окладів, а лише встановлює величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний рік. Більше того, з часу вступу в дію нової редакції п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 розрахунок розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями більше не проводиться виходячи з величини прожиткового мінімуму натомість обраховується з сталої величини- 1762 гривень. За таких обставин посилання суду на прожитковий мінімум, після того як нова редакція п.4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 набрала чинності, а саме з 20.05.2023 року - є безпідставним.
Зрештою, з рішенням суду першої інстанції не погодився позивач (його представник), тому подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити вимоги адміністративного позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач просив здійснити перерахунок грошового забезпечення із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум. Разом з тим, суд першої інстанції в Оскаржуваному рішенні в частині застосування як мінімальної величини 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, відмовив. Разом з тим, Позивач категорично не погоджується з таким рішенням обґрунтовуючи це наступним. За змістом пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774 VІІІ (у редакці чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року». Разом з тим, Позивач вважає, що згідно з Постановою № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу з 29.01.2020, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Також зазначає, що Кабінетом Міністрів України, незважаючи на попереднє визнання їх дій неправомірними судовими рішеннями (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 та рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року у справі № 826/9052/18), 12.05.2023 прийняв Постанову КМУ №481, якою повторно звузили права військовослужбовців, чим нівелювали соціальні гарантії з метою змусити громадян постійно звертатись до суду за захистом своїх прав, наздоганяючи постійні зміни, які є повністю аналогічними тим, які скасувалися вже двічі судовими рішеннями. Положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Так, право військовослужбовця на отримання грошового забезпечення розрахованого виходячи з прожиткового мінімуму на відповідний календарний рік становить саме соціальну гарантію та є змістом права на грошове забезпечення , а звуження змісту права на грошове забезпечення проявляється у даному випадку зменшенням бази його розрахунку.
Вказує, що положення пункту 4 постанови №704 не відповідають Конституції України, тому що такі звужують права військовослужбовців (незалежно від того, чи оскаржувався цей акт в судовому порядку та чи є він чинним на момент розгляду справ), то згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21)
Враховуючи, що грошове забезпечення військовослужбовців є державною соціальною гарантією у сфері оплати праці, то така гарантія, відповідно до вимог Закону № 2017-IIІ повинна визначатися виключно на основі державних соціальних стандартів. Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги. Відтак, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 (у редакції чинній з 30.08.2017 до моменту прийняття Постанови № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018) у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний календарний рік), як розрахункової величини для їх визначення, відповідає нормативно правовом актам вищої юридичної сили - Конституції України, Закону № 2017-IIІ та Закону №2011-ХІІ. Натомість, постановою КМУ від 12.05.2023 №481 до п.4 постанови КМУ №704 були внесені зміни, згідно з якими було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Сума коштів у вигляді 1762 гривні ні відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», ні відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні відповідно до жодного іншого нормативно-правового акту, не є ні державною соціальною гарантєю, ні державним соціальним стандартом.
Вважає, що п. 2 Постанови КМ України № 481 від 12.05.2023 , яким викладено в новій редакції п. 4 Постанови КМУ №704, зокрема замість «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) визначено фіксовану суму в розмірі 1762 грн (прожитковий мінімум 2018 року):- не відповідає актам вищої юридичної сили, а саме ст. 1, 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 6, 7, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»;- звужує існуючі права військовослужбовців чим порушується ст. 22 Конституції України.
Звертає увагу, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року залишено без змін), якою визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 29 квітня 2015 року, виданого Адміністрацією Державної спеціальної служби транспорту, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
У період з 28 вересня 2020 року (витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 вересня 2020 року № 192) по 17 квітня 2023 року (витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17 квітня 2023 року № 87) позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , з 17 квітня 2023 року виключений зі списків особового складу цієї частини, з речового та грошового забезпечення.
У період з 19 квітня 2023 року (витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 19 квітня 2023 року № 86) по 05 вересня 2024 року (витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 05 вересня 2024 року № 214) позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 05 вересня 2024 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 06 грудня 2024 року № 1683 про розмір грошового забезпечення та суми нарахованої та виплаченої додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 старшому солдату ОСОБА_1 позивачу у період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 28 вересня 2020 року по 17 квітня 2023 року виплачувалося грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія тощо); грошову допомогу для оздоровлення позивачу виплачено: у листопаді 2020 року за жовтень 2020 року; у жовтні 2021 року за вересень 2021 року; у квітні 2022 року за березень 2022 року; у березні 2023 року за лютий 2023 року.
Згідно з картками особистого рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2023 - 2024 роки позивачу у період проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 19 квітня 2023 року по 05 вересня 2024 року виплачувалося грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія тощо).
Відповідачі не заперечують тієї обставини, що нараховували та виплачували позивачу грошове забезпечення за спірні періоди, грошову допомогу для оздоровлення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 гривні), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з відповідними додатками до Постанови № 704. Вказана обставина підтверджується також листом відповідача від 06 грудня 2024 року № 3578 та листом відповідача-2 від 01 листопада 2024 року № 812/9805.
Позивач, уважаючи таку поведінку відповідачів протиправною, звернувся з цим позовом до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з таких підстав.
Частинами першою-третьою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Так, 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 103, якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови № 103).
Постанова № 103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
На момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року № 1644 і від 30 серпня 2017 року № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Наведене свідчить, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже немає, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
В цій справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати йому грошового забезпечення за період з 28.09.2020 року по 17.04.2023 та з 19.04.2023 по 05.09.2024 року та виплат, які розраховувалися з розміру окладу позивача.
Іншими словами, позивач доводить, що його посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу має визначатися - за правилами пункту 4 Постанови № 704 - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а не «на 01 січня 2018 року» (протягом спірного періоду, як було чи могло б бути згідно з пунктом 6 Постанови №103, якби не судове рішення у справі № 826/6453/18) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Своєю чергою, застосування згаданих нормативних актів було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, в якій висловлено наступні висновки.
(1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; .
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у постановах від 31 серпня 2022 року у справі №120/8603/21-а, від 16 листопада 2022 року у справі №120/648/22-а, від 04 січня 2023 року у справі № 640/17686/21, від 10 січня 2023 року у справі № 440/1185/21, та ін.
За обставинами цієї справи, підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача з 28.09.2020 року виникли у зв'язку із набранням чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 та зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.
Верховний Суд в постановах від 22 травня 2025 року в справі № 460/17825/21, від 13 березня 2025 року в справі № 380/21655/21, від 13 березня 2025 року в справі № 380/25913/21, від 13 березня 2025 року в справі № 240/27296/21 ствердив, що з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Отже, на переконання колегії судді, посадовий оклад позивача, його оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не "на 1 січня 2018 року").
Водночас 12 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704».
Кабінет Міністрів України постановив:
1. Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
3. Установити, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Постанова № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року.
При цьому, Постанова № 481 чи її окремі пункти нечинними (в тому числі в судовому порядку) у спірний період не визнавалися, а тому підлягали застосуванню відповідачем.
Таким чином, Постановою № 481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється, виходячи з розміру 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 червня 2025 року у справі № 480/7154/24 (провадження № К/990/15215/25) дійшов висновку про відсутність підстав для здійснення нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за період після 20 травня 2023 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704,
Такий правовий підхід щодо того, що внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704 є сталою і послідовною (постанова від 25.09.2025 у справі № 440/8616/24, постанова від 25.09.2025 у справі № 140/11638/24, постанова від 25.09.2025 у справі № 380/19882/24, постанова від 25.09.2025 у справі № 620/16204/24, постанова від 25.09.2025 у справі № 620/13023/24, постанова від 25.09.2025 у справі № 380/4982/24, постанова від 25.09.2025 у справі № 420/25165/23, постанова від 25.09.2025 у справі № 420/32801/24, постанова від 09.09.2025 у справі № 420/6924/24, постанова від 09.09.2025 у справі № 120/14179/23, постанова від 08.09.2025 у справі № 200/4426/24, постанова від 21.08.2025 у справі № 520/22317/23, постанова від 18.08.2025 у справі № 300/8187/24) і суд касаційної інстанції не вбачав підстав для відступу від неї.
Відтак колегія апеляційного суду зазначає, що здійснюючи позивачу відповідний розрахунок та виплату грошового забезпечення з 20 травня 2023 року по 05 вересня 2024 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 діяв підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема, Постановою № 481, яка у вказаний період була чинною, а тому підстав застосування попередньої редакції Постанови № 704 у ІНФОРМАЦІЯ_1 не було.
Щодо доводів позивача про не застосування пункту 2 Постанови N 481, в силу частин третьої та четвертої статті 7 КАС України, а саме через його невідповідність актам вищої юридичної сили, а саме статей 1, 9 Закону N 2011-XII, статей 6, 7, 19 Закону України від 05 жовтня 2000 року N 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" та суперечність із абзацом 5 статті 17, статті 22 Конституції України, то колегія суддів вказує, що такі не були заявлені в суді першої інстанції, як підстави позову.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі N 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі N 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону № 2011-XII, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
Внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови N 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.
За висновками Верховного Суду висловленими в постанові від 25.09.2025 року в справі № 420/25165/23, такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Тобто, відповідно до частини другої статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Це означає, що рішення про визнання нечинним пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», має лише перспективну дію і не змінить ретроактивно правової оцінки дій відповідача, вчинених у період, коли постанова була чинною.
Також колегія апеляційного суду підтримує правильний висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині застосування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як мінімальної величини при перерахунку грошового забезпечення позивача за спірні періоди, адже відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону № 1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Оскільки приписи пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратили чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, то в цьому випадку не встановлено правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
В контексті доводів військової частини НОМЕР_1 про перебування позивача з 17 листопада 2022 року по 20 листопада 2022 року в статусі військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину, колегія суддів зазначає, що предметом розглядуваного спору жодним чином не є нарахування та виплата грошового забезпечення за період самовільного залишення військової частини.
Так, відповідно до положень п. 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Водночас призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять наказів командира військової частини про призупинення та/ чи поновлення виплати грошового забезпечення.
Більше того, грошове забезпечення за листопад 2022 року позивачу виплачено у грудні 2022 року, що підтверджується довідкою відповідача від 06 грудня 2024 року № 1683.
При цьому сам апелянт зазначає, що грошове забезпечення виплачувалося, однак не в повному обсязі (без врахування премії).
Судова колегія нагадує, що предметом спору є виключно правильність обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, та тих видів грошового забезпечення, які обчислюються з них.
Суд першої інстанції не зобов'язував здійснити виплату грошового забезпечення за час, самовільного залишення військовослужбовцем військової частини, а лише перерахувати вже виплачені суми.
Щодо доводів про пропуск строку звернення до суду з цим позовом.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Судова колегія зауважує, що з огляду на заявлені позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення з 28.09.2020 року по 17.04.2023 та з 19.04.2023 по 05.09.2024 року мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Тобто, період з 28 вересня 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Судом, з військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 та наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 №214 від 05.09.2024, встановлено, що позивач звільнений з військової служби 05 вересня 2024 року, а з цим позовом позивач звернувся до суду 05 грудня 2024 року, тобто в тримісячний строк з дати звільнення, відтак строк не пропущений.
Колегія суддів зауважує, що можливість обчислення строку звернення до суду про вирішення трудового спору у тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, стосуються звільненого працівника
Підстави звільнення військовослужбовців з військової служби передбачено ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, а здійснюється - відповідно до розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Водночас, військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули (ч.13 ст.6 Закону № 2232-XII).
Переміщення військовослужбовців, відповідно до п.110 Положення № 1153/2008, здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб офіцерського складу між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з'єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види, окремі роди військ (сил) Збройних Сил України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи.
Як слідує з матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.04.2023 №87, позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , грошового та речового забезпечення з 17 квітня 2023 року, однак таким ОСОБА_1 не звільнено з військової служби, а направлено до нового місця служби.
Водночас позивача звільнено з військової служби лише 05 вересня 2024 року, що підтверджується наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 №214 від 05.09.2024 року.
Більше того, суд першої інстанції зауважив про те, що про усі нараховані та виплачені суми грошового забезпечення (інші його складові), позивач фактично дізнався, отримавши від відповідача листа від 06 грудня 2024 року за № 3578, до якого було долучено довідку від 06 грудня 2024 року № 1683 про розмір грошового забезпечення та суми нарахованої та виплаченої додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 старшому солдату ОСОБА_1 за період з 28 вересня 2020 року по 17 квітня 2023 року.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційні скарги ОСОБА_1 , військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року в справі № 380/24477/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 22 жовтня 2025 року.