22 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/6263/25 пров. № А/857/24788/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року (головуючий суддя Дуляницька С.М., м.Рівне) у справі №460/6263/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
03.04.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області №172450009082 від 13 грудня 2024 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 грудня 2024 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 12 вересня 1985 року по 27 березня 1995 року на підприємстві «Київхімременерго».
Позов обґрунтовує тим, що позивач досягнувши 60 річного віку, 10.12.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зазначену заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області та прийняло рішенням №172450009082 від 13 грудня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж. У згаданому рішенні встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи: - з 12.09.1985 по 27.03.1995, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 03.06.1985, оскільки в записі №3 номер та дата наказу про прийняття на роботу дописано іншим чорнилом і не завірено належним чином. Для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів. Позивач, вважає оскаржене рішення відповідача протиправним і таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області №172450009082 від 13 грудня 2024 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи 12 вересня 1985 року по 27 березня 1995 року на підприємстві «Київхімременерго», відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 03.06.1985. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 грудня 2024 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою встановленого зразка від 26.11.2024 про призначення пенсії за віком та пакетом документів. За принципом екстериторіальності, документи ОСОБА_1 про призначення пенсії розглядалися, і відповідно, рішення про відмову у призначенні пенсії №172450009082 від 29.11.2024 приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області. ОСОБА_1 повторно звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою встановленого зразка від 10.12.2024 про призначення пенсії за віком та пакетом документів. За принципом екстериторіальності, документи ОСОБА_1 про призначення пенсії розглядалися, і відповідно, рішення про відмову у призначенні пенсії №172450009082 від 13.12.2024 приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області. Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову в призначенні пенсії №172450009082 від 13.12.2024 вік заявника 60 років 29 днів. Страховий стаж позивача становить 10 років 10 місяців 01 день. Згідно поданих документів позивачем, до страхового стажу не зараховано: - період роботи з 12.09.1985 по 27.03.1995, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 03.06.1985, оскільки в записі №3 номер та дата наказу про прийняття на роботу дописано іншим чорнилом і не завірено належним чином. Для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів. Відповідно до поданих документів право на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058 у позивача відсутнє. Вважають, дії органів Пенсійного фонду щодо відмови у призначенні пенсії позивачу є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
24.07.2025 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що довідкою №36 від 03.02.1999 стверджується, що ОСОБА_1 дійсно працював на підприємстві «Київхімременерго» у Рівненському цеху №1, що обслуговував Рівненське ВО «АЗОТ», слюсарем ремонтником з 12 вересня 1985 року /наказ №-114/К від 13.09.1985/ до 27 березня 1995 року /наказ №-25/к від 27.03.1995. Вказана довідка долучалась позивачем до заяви про призначення пенсії за віком. Щодо доводів апелянта про неналежним чином завірені записи в трудовій книжці ОСОБА_1 , позивач зазначає наступне. Вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412; Інструкція №162). наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується. При цьому положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом. Згідно з п.2.4. вказаної Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відтак, наголошує, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі №460/6263/25 залишити без змін.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зазначена заява була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України в Львівській області та 13.12.2024 прийнято рішення №172450009082 про відмову у призначенні пенсії.
У рішенні вказано, що вік заявника становить 60 років 29 днів. Страховий стаж позивача становить 10 років 10 місяців 01 день. Згідно поданих документів, до страхового стажу не зараховано: період роботи з 12.09.1985 по 27.03.1995, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 03.06.1985, оскільки в записі №3 номер та дата наказу про прийняття на роботу дописано іншим чорнилом і не завірено належним чином. Для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів. Відповідно до поданих документів право на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058 у позивача відсутнє.
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області щодо не зарахування до страхового стажу для призначення пенсії за віком спірного періоду роботи згідно трудової книжки, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV(Закон № 1058-IV).
Згідно абз. 22 ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом ч. 1ст. 9 Закону № 1058-IVвідповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 26 Закону № 1058-IV встановлені умови призначення пенсії за віком. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
Як вбачається з матеріалів на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком позивач досяг 60 років .
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (Закон №1788-XII), відповідно до статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з приписів Порядку № 637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, до заяви надав копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.06.1985.
Суд апеляційної зазначає, що вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 (Інструкція №162).
Водночас, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.
До того ж, апеляційний суд зауважує, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.
Так, за змістом пункту 1.1. глави 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За правилами пункту 2.4. глави 2 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.14 Інструкції №58, у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У пункті 2.6. глави 2 цієї ж Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до матеріалів справи, трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 03.06.1985 містить наступні записи: № 3 від 12.09.1985 про прийняття слюсарем-ремонтником четвертого розряду в Рівненський цех №1, Підприємство Київхіменерго, (наказ № 114/к від 13.09.1985 року від 08.10.1992 року); № 4 від 30.01.1995 про перейменування підприємства «Київхімременерго» у Відкрите акціонерне товариство «Київхімременерго»; № 5 від 27.03.1995 звільнений за власним бажанням ст.38 КЗпП України (наказ 28/к від 28.03.1995).
Колегія суддів зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами.
При тому, позивачу було відмовлено зараховувати до страхового стажу період роботи з 12.09.1985 по 27.03.1995, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 03.06.1985, оскільки в записі №3 номер та дата наказу про прийняття на роботу дописано іншим чорнилом і не завірено належним чином.
Проте, такі висновки відповідача апеляційний суд оцінює критично, оскільки виконання окремого напису іншим кольором не обов'язково свідчить про те, що такий напис дописано не відповідальною особою та не під час оформлення трудової книжки позивача, що має місце виправлення яке потребує завірянню в передбачено чинним законодавством порядку.
Окрім цього, колегія суддів зазначає, що на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Тобто, відповідальним за заповнення трудової книжки є уповноважений орган.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Відтак, апеляційний суд наголошує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.
Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 р. по справі №687/975/17.
При цьому, колегія суддів також враховує постанову Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідно до якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Окрім того, наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення, у тримісячний строк з дня подання заяви, прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
Аналогічно і Закон України «Про адміністративну процедуру» передбачає, що адміністративний орган зобов'язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.
Адміністративний орган не може зобов'язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов'язок не визначено законом.
Згідно ст. 16 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу.
Водночас, відповідачами не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача.
Окрім цього, позивачем долучено довідку №36 від 03.02.1999, видану відкритим акціонерним товариством «Київхімременерго» про те, що ОСОБА_1 дійсно працював на підприємстві «Київхімременерго» у Рівненському цеху №1, що обслуговував Рівненське ВО «АЗОТ», слюсарем-ремонтником з 12 вересня 1985 року /наказ №-114/К від 13.09.1985/ до 27 березня 1995 року /наказ №-25/к від 27.03.1995. Вказана довідка долучалась позивачем до заяви про призначення пенсії за віком.
Таким чином, проаналізувавши зазначені вище нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи 12 вересня 1985 року по 27 березня 1995 року на підприємстві «Київхімременерго», відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 03.06.1985; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 грудня 2024 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі № 460/6263/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар