22 жовтня 2025 рокуСправа № 260/2749/25 пров. № А/857/28764/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Заверухи О.Б., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року (суддя Луцович М.М., м.Ужгород), -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі ГУПФ), у якому просив:
- визнати протиправними дії ГУПФ, які виразились у незастосуванні ОСОБА_1 при розрахунку пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2022-2024 роки, при призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати ГУПФ, здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто (2022-2024 роки), з дати звернення до органу пенсійного фонду за призначенням пенсії за віком, тобто з 04.04.2025 року з урахуванням фактично виплачених сум.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги вказує, що позивач перебував на обліку в ГУПФ з 02.04.2019 як одержувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) зі зниженням пенсійного віку, передбаченого пунктом «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ). Оскільки подана позивачем заява стосується призначення того самого виду пенсії (пенсії за віком) та не передбачала зміни виду отримуваної ним пенсії, то і підстави для застосування показників середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки відсутні. Окрім того, вважає, що суд першої інстанції не урахував того, що задоволення позовної вимоги в частині зобов'язання ГУПФ здійснити перерахунок та виплату пенсії є втручанням в дискреційні повноваження пенсійного органу.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачу первинно призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV позивач звернувся вперше 04.04.2025, обчислення розміру пенсії позивача без застосування показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, є протиправним.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач перебуває на обліку в ГУПФ та з 02.04.2019 позивачу було призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону №1788-XII.
04.04.2025 позивач звернувся до ГУПФ із заявою про призначення пенсії за віком.
З 04.04.2025 позивачу призначена та виплачується пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Відповідно до розрахунку, який долучено до матеріалів справи, розмір пенсії позивача розрахований із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2016-2018 роки.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до преамбули Закону №1058-IV, він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
У статті 9 Закону №1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 16 червня 2020 року (справа №127/7522/17) Верховний Суд зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
У випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.
Зазначена правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17.
Крім того, у постанові від 8 лютого 2024 року у справі №500/1216/23, Верховний Суд, встановивши, що позивачу з 11.02.2013 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 11.01.2023, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме, за 2020 - 2022 роки, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов також у постановах від 27 листопада 2024 року у справі № 560/11681/23, від 16 січня 2025 року у справі № 580/4901/22, від 27 лютого 2025 року у справі №380/21644/23.
У справі, яка розглядається, судовим розглядом встановлено, що до 04.04.2025 позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону № 1788-XII, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 04.04.2025.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість використання відповідачем механізму переведення з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, тому при обчисленні пенсії позивача необхідно було застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, як того вимагає частина друга статті 42 Закону № 1058-ІV, а саме: за 2022-2024 роки.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає помилковим посилання відповідача на необхідність застосування під час розгляду цієї справи висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 жовтня 2024 року у справі №300/5450/23, з огляду на таке.
Так, у справі №300/5450/23 позивач, який отримував пенсію за віком на пільгових умовах, призначену в порядку та на умовах, що визначені Законом №1058-IV, з урахуванням положень Закону №1788-XII, просив суд зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за віком на загальних підставах (після досягнення пенсійного віку) відповідно до Закону №1058-ІV.
Натомість у справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли щодо реалізації позивачем, який отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, права на перехід на інший вид пенсії - пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV.
Зазначене виключає можливість застосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 жовтня 2024 року у справі №300/5450/23, до справи, що розглядається, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними, а судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, що в свою чергу не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та відповідну правову позицію у справі, що розглядається.
Стосовно ж доводів апеляційної скарги, які стосуються дискреційних повноважень пенсійного органу з метою перерахунку пенсії позивачу, апеляційний суд зазначає таке.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може. При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.
Повноваження відповідача та порядок їх реалізації у спірних правовідносинах передбачають лише один варіант правомірної поведінки відповідного органу - здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком позивача відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме: за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Як наслідок, у межах цієї справи, відповідач зобов'язаний за конкретних фактичних обставин діяти за законом, а не на власний розсуд.
Апеляційний суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За наведених обставин суд апеляційної інстанції вважає, що застосування у даній справі способу захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком позивача відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме: за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум не є втручанням в дискреційні повноваження та відповідає завданням адміністративного судочинства, регламентованим статтею 2 КАС.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя В. Я. Качмар
судді О. Б. Заверуха
Т. В. Онишкевич