Справа № 947/39510/25
Провадження № 2-о/947/574/25
про залишення заяви без руху та усунення недоліків
24.10.2025 року
суддя Київського районного суду м. Одеси Куриленко О.М., розглянувши матеріали справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 та Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення над нею опіки,
21 жовтня 2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 та Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення над нею опіки.
Перевіривши матеріали заяви та долучених до неї документів, судом встановлено такі недоліки.
Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно п. 1 ч. 2 даної статті передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суду належить перевірити, чи заява подана з дотриманням вимог щодо її змісту та форми та чи дотримано правил підсудності при її поданні, оскільки, в силу ч. 1 ст. 378 ЦПК України розгляд судом справи, яка не відноситься до його юрисдикції (підсудності) є однозначною підставою для скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 295 ЦПК України, заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі - за місцезнаходженням цього закладу.
Згідно з ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
В поданій до суду заяві зазначено, що адресою фактичного місця проживання особи, щодо якої вирішується питання про визнання її недієздатною - ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 .
Встановлено, що заявником на підтвердження місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , долучено копію договору оренди житлового приміщення від 29.02.2024 року. Суд звертає увагу, що цей договір складено російською мовою, він не містить перекладу та строк договору указаний - 6 місяців з продовженням, однак, доказів продовження строку дії договору матеріали справи не містять, як і не містять доказів належності розташування вказаного місця проживання до Київського району м. Одеси.
При цьому суд зазначає, що договір про оренду житла не є документом, що офіційно підтверджує зареєстроване місце проживання чи перебування особи. Сама по собі наявність договору оренди не може свідчити, що вказана у договорі адреса є зареєстрованим місцем перебування особи, щодо якої вирішується питання про визнання її недієздатною.
Заявником не надано належних та допустимих доказів проходження передбаченої Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», а також Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022 року процедури реєстрації місця перебування.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, визначено, що місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Також зазначені документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/ реєстрації місця проживання (перебування) визначає Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), який також встановлює форми необхідних для цього документів.
Декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи, видача витягу з реєстру територіальної громади, здійснюється органом реєстрації на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідного виконавчого органу сільської, селищної або міської ради.
Документом, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час його формування, є витяг із реєстру територіальної громади, який видається органом реєстрації або центром надання адміністративних послуг у паперовій формі за зверненням особи, яка декларує/реєструє місце проживання (перебування), власника (співвласників) житла, законного представника (представника) особи або власника (співвласника) житла, уповноваженої особи житла, іпотекодержателя або довірчого власника (далі суб'єкт звернення).
Таким чином, заявником не надано доказів на підтвердження зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання або перебування особи, щодо якої вирішується питання про визнання її недієздатною в межах територіальної підсудності Київського районного суду м.Одеси.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України». Так, ЄСПЛ наголосив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
З наведеного вище вбачається, що розгляд справи судом з порушенням правил територіальної юрисдикції є порушенням права особи на справедливий суд (ч. 1 ст. 6 Конвенції).
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 та Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення над нею опіки, слід залишити без руху та встановити заявнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків з урахуванням положень частини другої статті 317 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 95, 175, 177, 185, 293, 317 ЦПК України, суддя, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 та Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення над нею опіки, - залишити без руху.
Встановити заявнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - 5 днів з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити заявнику, що у разі невиконання вимог ухвали, заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Куриленко О. М.