Справа № 462/6462/25
23 жовтня 2025 року м. Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді - Мруць І.С.
за участю секретаря судового засідання - Булавки Х.Н.,
справа №462/6462/25
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
встановив:
позивачка 22.08.2025 року звернулася в суд із позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання їх доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 12 000 грн. щомісячно, починаючи з часу звернення до суду з позовом і до повноліття дитини.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що у шлюбі з відповідачем у них народилася дитина ОСОБА_3 , яка проживає разом із позивачкою та перебуває на її повному утриманні. Зазначає, що дитина потребує належного догляду, повноцінного харчування, медичного обслуговування та сезонного одягу та взуття. З огляду на вік дитини, вважливий її розвиток у дошкільному навчальному закладі, відвідування занять, спрямованих на фізичний, емоційний та інтелектуальний розвиток, а також участь у культурних і оздоровчих заходах. Зокрема, дитина регулярно відвідує дошкільний навчальний заклад. Щомісячна оплата садочка з серпня збільшилася з 12 000 гривень до 16 000 гривень. Вважає, що працездатний батько повинен сплачувати аліменти на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 12 000 гривень.
Ухвалою судді від 25.08.2025 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач ОСОБА_2 15.09.2025 року подав до суду відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви в частині стягнення аліментів у розмірі 12 000 гривень, просить стягувати з нього аліменти у твердій грошовій сумі 5000 гривень щомісячно. Визнає свій обов'язок утримувати доньку, на підтвердження чого подає суду виписки про перерахування грошових коштів. Зазначає про відсутність постійного доходу, власного житла, необхідність орендувати квартиру, стан здоров'я, що вимагає регулярного медичного обслуговування, придбання ліків та системної госпіталізації. Додає, що оплачує медичне страхування доньки у розмірі 43 000 гривень на рік.
19.09.2025 року представник позивачки подав до суду відповідь на відзив. Вважає, що витрати на дитину, зокрема, оплата приватного дошкільного закладу, медичного страхування, придбання одягу, харчування, додаткового розвитку та лікування, значно перевищують суму, яку пропонує відповідач у розмірі 5 000 гривень. На думку позивачки, така сума є недостатньою навіть для мінімального забезпечення потреб дитини у м.Львів. Лише щомісячно витрати позивачки на забезпечення дитині дошкільного навчального закладу з харчуванням становлять щонайменше 19 300 гривень. Зазначає, що перерахування коштів у період, який зазначає відповідач у відзиві, є частиною спільних сімейних витрат, які не можна вважати цільовими аліментами. Вважає, що посилання відповідача на відсутність роботи та оренду житла не можуть бути підставою для обмеження прав дитини.
29.09.2025 року відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що після подання позивачкою позову у серпні 2025 року він добровільно сплачує аліменти на утримання доньки у запропонованому ним розмірі 5000 гривень щомісячно, активно бере участь у вихованні доньки, проводячи з нею час щотижня. Під час цих зустрічей він самостійно несе всі витрати, пов'язані з її дозвіллям та потребами.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77 ЦПК України).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89 ЦПК України).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого 10.05.2022 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).
Згідно Витягів з реєстру територіальної громади від 18.08.2025 року та 19.08.2025 року ОСОБА_1 та неповнолітня ОСОБА_3 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с.4,6). Позивачка стверджує, що неповнолітня дитина проживає разом із нею та відповідач не заперечує цього.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Згідно статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд враховує, що їх розмір не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.
Частинами 7, 8 ст.7 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і обов'язків і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо після виконання аліментних зобов'язань згідно з частиною четвертою цієї статті один з батьків не виїхав на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договорів про правову допомогу, та залишився або повернувся для постійного проживання в Україну, порядок стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми встановлюється законодавством. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, згідно з яким з одного із батьків стягуються аліменти, він виїжджає для постійного проживання у державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу, з нього за рішенням суду до його виїзду за межі України може бути стягнуто аліменти за весь період до досягнення дитиною повноліття. Якщо після набрання законної сили рішенням суду про сплату аліментів за весь період до досягнення дитиною повноліття особа, з якої стягуються аліменти, продовжує постійно проживати в Україні або повертається в Україну для постійного проживання та змінюються обставини, які вплинули на визначення розміру аліментів, у судовому порядку може бути встановлено періодичне стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми. Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім'ї, у якій виховується дитина. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги, її розмір визначається Кабінетом Міністрів України. Роботу щодо призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері усиновлення та захисту прав дітей. Суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.
Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Стаття 184 СК України передбачає, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Також, відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. У разі виїзду одного з батьків на постійне проживання в державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу, аліменти стягуються відповідно до вимог частин 5 - 7 ст. 181 СК. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV "Про виконавче провадження" він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи. Порядок стягнення аліментів визначено у ст. 74 Закону "Про виконавче провадження", а також у статтях 194 - 197, 274 СК.
Враховуючи ту обставину, що дитина сторін проживає разом з позивачкою ОСОБА_1 , остання несе витрати по утриманню дитини, забезпечує її лікуванням в разі потреби, займається вихованням, що потребує не тільки матеріальних витрат, а й значних моральних зусиль, беззаперечне право неповнолітньої дитини на утримання її обома батьками, суд вважає, що є підстави для стягнення аліментів з відповідача.
Щодо розміру аліментів та можливості їх сплати суд зазначає наступне.
Позивачка на обгрунтування доводів своєї позовної заяви долучила копію договору про надання освітньої послуги від 01.04.2025 року, укладеного між ФОП ОСОБА_4 (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник), предметом якого є надання Виконавцем освітньої послуги у сфері дошкільної освіти за рахунок коштів Замовника у період з 01.10.2024 року до 31.08.2025 року, а також платіжні інструкції про оплату ФОП ОСОБА_4 коштів у квітні, травні та серпні 2025 року у розмірі 12 000 гривень, 12 000 гривень та 16 000 гривень відповідно (а.с.8-14).
До відповіді на відзив представник позивачки долучив копію договору про надання освітньої послуги від 01.09.2025 року, укладеного між тими ж сторонами на період з 01.09.2025 року до 31.08.2026 року, договір про надання послуг від 01.09.2025, предметом якого є надання виконавцем послуг з організації харчування та гурткової діяльності, квитанцію про сплату 16 000 гривень у вересні 2025 року (а.с.57-62).
Судом встановлено, що відповідач є особою працездатного віку. У відзиві відповідач зазначив, що рішення про відвідування дитиною приватного садочка приймалося ним із позивачкою спільно, коли він мав стабільний дохід. Стверджує, що на час подання відзиву плата за садочок у розмірі 12 000-16 000 гривень щомісячно стала для нього непосильним тягарем.
На підтвердження доводів викладених у відзиві та запереченні на відповідь на відзив, відповідач подав суду копію договору оренди квартири від 18.06.2025 року, укладеного між ним та ОСОБА_5 , відповідно до якого орендна плата складає 20 750 гривень, виписки про перерахування коштів, копію страхових полісів № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , виписки із медичної картки стаціонарного хворого (а.с.32-49).
При вирішенні питання розміру аліментів, які підлягають стягненню суд враховує часткове визнання позову відповідачем, його участь в утриманні дитини.
Так, відповідач зазначає, що сплачує медичне страхування для доньки у розмірі 43 000 гривень на рік, а позивачка не заперечила таких доводів.
Водночас, позивачка вказуючи, що витрати на дитину, зокрема, оплата приватного дошкільного закладу, медичного страхування, придбання одягу, харчування, додаткового розвитку та лікування значно перевищують 5000 гривень, не подає жодних доказів на підтвердження таких витрат.
Що стосується сплати за приватний дитячий садок, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.01.2019 року у справі № 369/11745/16-ц, від 22.05.2019 року у справі №201/15248/16-ц, та бере до уваги той факт, що хоча цей заклад обирався для відвідування дитиною батьками спільно, станом на день розгляду справи відповідач заперечує проти своєї участі у таких витратах. При цьому, позивачка не обгрунтувала необхідності відвідування дитиною саме цього дошкільного закладу та неможливості обрати інший.
Суд критично ставиться до доводів відповідача щодо його витрат на оренду житла, а також витрат на лікування, оскільки такі не підтвердженні належними доказами.
Беручи до уваги усі наведені обставини, виходячи з найкращих інтересів дитини, керуючись принципом розумності і справедливості, врахувавши розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, мінімальний рекомендований розмір аліментів, на одну дитину, те що обов'язок утримувати дитину до досягнення повноліття покладений на обох батьків, доводи та подані на їх обгрунтування сторонами докази, суд вважає, що позов слід задоволити частково та стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 7000 гривень, але не менше 50% прожиткового мінімуму, щомісячно.
Відповідно до ч.1,2 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Виходячи з наведеного, суд вважає за необхідне стягувати такі, починаючи із дня подання позову, а саме - з 20 серпня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.
Виходячи з вимог ст.430 ЦПК України, слід допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
Одночасно суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам, що відповідно до ч.1ст.192 Сімейного кодексу України, яка підлягає застосуванню в силу ст. 201 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що у випадку, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Із статті 5 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення аліментів.
Враховуючи те, що позивачка ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви, в якій містяться вимоги щодо стягнення аліментів, тому суд вважає, що з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. в дохід держави.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 141, 263, 265, 274-279, 430 ЦПК України,
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду, тобто з 20 серпня 2025 року, та до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає обов'язковому негайному виконанню.
Стягнути із ОСОБА_2 в дохід держави 1211 (тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів учасниками справи до Львівського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач: ОСОБА_2 (останнє відоме зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Судове рішення складено 23 жовтня 2025 року.
Суддя: І.С. Мруць