ЄУН: 336/12135/24
Провадження №: 2/336/904/2025
м. Запоріжжя 22 жовтня 2025 року
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Зарютіна П.В.,
при секретарі Якущенко Е.Р.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав. -
Позивач звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що з 2015 року по 2018 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживала спільно. Шлюб офіційно не реєстрували. За час перебування у відносинах у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання стосунків, син перебуває на утриманні позивачки та постійно проживає разом з нею. На підставі рішення Шевченківського району суду м. Запоріжжя (справа № 336/7231/22) ОСОБА_2 повинен був сплачувати аліменти на утримання дитини до її повноліття. Але з моменту винесення рішення, відповідач усіляко уникає сплати аліментів. У зв'язку з чим утворився значний борг, що підтверджується розрахунком заборгованості по сплаті аліментів.
Фактично, відповідач перестав цікавитись життям дитини. Вже понад три роки дитина його взагалі не бачила. Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, він не бачиться зі своєю дитиною, не приділяє їй жодної уваги не кажучи вже про виховання. У зв'язку з викладеними обставинами, позивач просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зв'язку з тим, що спір виник з сімейних правовідносин розгляд справи проводився судом згідно ст. 274 ЦПК України в порядку загального позовного провадження.
У підготовчому судовому засіданні судом задоволено клопотання позивача про витребування від Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району висновку щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.
До суду надійшов висновок третьої особи про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
Ухвалою суду закрито підготовче провадження, справа призначена до розгляду по суті.
В судове засідання 22.10.2025 року відповідач не з'явився.
Сторона позивача не висловила заперечень проти вирішення справи у порядку заочного розгляду, тому суд ухвалив провести заочний розгляд вищевказаної справи.
Представник третьої особи також до зали судового засідання не прибув, надав заяву про розгляд справи беї їхньої участі.
Всебічно з'ясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, дослідивши надані у справі докази у сукупності, суд дійшов до висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, з 2015 року по 2018 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживала спільно. Шлюб офіційно не реєстрували.
За час перебування у відносинах у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розірвання стосунків, син перебуває на утриманні позивачки та постійно проживає разом з нею.
На підставі рішення Шевченківського району суду м. Запоріжжя (справа № 336/7231/22) ОСОБА_2 повинен був сплачувати аліменти на утримання дитини до її повноліття.
Відповідач уникає сплати аліментів. У зв'язку з чим утворився з борг.
Відповідач перестав цікавитись життям дитини з 2019 року.
Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, він не бачиться зі своєю дитиною, не приділяє їй жодної уваги не кажучи вже про виховання. Не відвідує з дитиною розважальні чи культурні заклади. Не знає про її переживання, страхи чи про те що їй подобається.
Згідно наданих доказів утриманням, навчанням, відвідуванням спортивної секції та лікуванням дитини займається мати - позивач у справі.
У судовому засіданні 22.10.2025 року судом заслуханий свідок ОСОБА_4 , (батько позивачки), який зазначив що дитина проживає з позивачкою. Відповідача не приймає жодної участі у житті дитини з 2019 року.
Допитана як свідок ОСОБА_5 (мати позивачки) пояснила, що з 2019 року не бачила відповідача, а коли він двічі приходив то був напідпитку. Також, вона підтверджує факт повної байдужості батька по відношенню до своєї дитини, відсутність будь якої допомоги у вихованні та забезпеченні.
Допитана як свідок ОСОБА_6 (сестра позивачки), підтвердила що відповідач після розірвання стосунків взагалі не цікавиться долею свого сина, та навіть коли вони проживали разом відповідач пиячив та забирав кошти у позивачки.
Допитана як свідок ОСОБА_7 (кума позивачки та відповідача) яка є близькою подругою родини зазначила, що після розірвання стосунків сторін по справі, жодного разу не бачила відповідача. Він не проживає з дитиною з трирічного віку. Тобто приблизно з 2019 року.
Усі свідки зазначили, що відповідачу не чиниться жодних перешкод у спілкуванні з сином.
Водночас, на виконання вимог ч. 5 ст. 19 СК України органом опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району надано висновок про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.
Згідно ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
З цих підстав суд зазначає, що поданий до суду висновок про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав не містить жодних відомостей про участь батька у вихованні дитини. Також не містить жодних даних, що відповідач виконує батьківські обов'язки. Однак всупереч зазначеному, комісією вирішено не надавати згоду, яка обґрунтована лише тим, що не можливо встановити місцезнаходження відповідача та спитати його думку.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з цих міркувань суд вважає, що висновок органу та піклування не відповідає як фактичним обставинам справи, так і найкращим інтересам дитини, у зв'язку з чим він судом не приймається.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини та ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину, турбуватися про його здоров'я, фізичний, моральний та духовний розвиток.
Згідно ч. 2, 3 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
За ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Судом у даній справі встановлено, що після розірвання стосунків сторін, син перебуває на утриманні позивачки та постійно проживає разом з нею. Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків щодо свого неповнолітнього сина, що проявилось у повному припиненні спілкування з дитиною.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Статтею 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно із ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Враховуючи встановлені у даній справі обставини, суд виснує про те, що належними та допустимими доказами позивачем доведено факт ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, оскільки у даному разі батько дійсно нехтує своїми обов'язками по відношенню до дитини, а тому позовні вимоги є обґрунтованими.
При цьому суду не було надано доказів, які свідчили б про те, що відповідач був позбавлений можливості виконувати обов'язки по вихованню дітей.
В порядку ст. 141 ЦПК України, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача відповідний судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 164, 165, 166 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 1-4, 5, 12, 13, 76-81 89, 258, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав, задовольнити.
Позбавити Відповідача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_1 батьківських прав щодо його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.
Суддя П.В. Зарютін