Заводський районний суд м. Запоріжжя
Справа № 332/2842/25
Провадження №: 2/332/2021/25
23 жовтня 2025 р. м.Запоріжжя
Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючої судді Ретинської Ю.І., за участю секретаря судового засідання - Карліної А.М., представника позивача - Ващук Н.Г., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, в інтересах дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про відібрання малолітніх дітей у матері без позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів,
У червні 2025 року до Заводського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, в інтересах дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про відібрання малолітніх дітей у матері без позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів.
Позов обґрунтований тим, що на профілактичному обліку служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради перебувають малолітні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У березні 2025 р. до відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради надійшло повідомлення про дитину, яка опинилася у складних життєвих обставинах, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
20.03.2025 року спеціалістами відділу спільно представниками ювенальної превенції та мобільною бригадою за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено дівчинку, яка назвалася ОСОБА_2 , точної дати народження повідомити не змогла, однак зазначила що їй 13 років, маму звати ОСОБА_5 , тато ОСОБА_6 перебуває у лавах збройних сил. Дитина перебувала зі стороннім чоловіком (як з'ясувалося пізніше співмешканцем матері) з ознаками алкогольного сп'яніння, у напівзруйнованому будинку (будівля взагалі не придатна для проживання), матері вдома не було, чоловік поводився дуже агресивно, провокував співробітників поліції, не надавав доступ до дитини. Документами ні особу дитини, ні особу чоловіка не підтверджено. Дитина має ознаки вади психічного розвитку. Також вдалося з'ясувати, що родина є особами з числа ВПО, приїхали з Василівського району Запорізької області. На момент виявлення дитина перебувала у занедбаному стані, брудна, дуже голодна, одяг не за розміром, дівчинка змерзла і тривалий час не могла зігрітися.
Того ж дня малолітню за Актом органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку було влаштовано до КНП «ЗОДКЛ» ЗОР.
В ході проведення подальшої роботи було встановлено, що дитину звати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона має статус дитини інваліда (вади психічного розвитку), до війни навчалася в Василівській школі-інтернаті, наразі не навчається. Мати ОСОБА_3 , перебуває на восьмому місяці вагітності, веде асоціальний спосіб життя, періодично зловживає алкоголем. Засобів до існування родина не має.
У квітні 2025 року до відділу служби з'явилася мати та повідомила, що в її житті нічого не змінилося, вони продовжують проживати за адресою: АДРЕСА_1 , умови проживання не поліпшилися, також у зв'язку із вагітністю, вона не може приділяти увагу вихованню дітей і не заперечує аби в неї відібрали дітей на один рік без позбавлення її батьківських прав. Крім того, вона зазначила, що медичну декларацію щодо дітей не переукладала, перекомісію з ОСОБА_7 щодо інвалідності не пройшла, виплати пенсії не продовжила. Дитина наразі ніде не навчається.
Відповідно до наказу Служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради № 2003 від 02.05.2025р. малолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було тимчасово влаштовано до родини вітчима ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_4 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , однак не є біологічним батьком дитини ОСОБА_2 . Родина, яка наразі є ВПО, раніше проживала в с. Підгірне Василівського р-ну Запорізької області. В шлюбі народився спільний син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З початком воєнних дій ОСОБА_4 став до лав збройних сил України, проходить військову службу в м. Запоріжжя. З того часу подружжя мешкають окремо, однак шлюб не розірвали. Наразі малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мешкає з батьком за адресою: АДРЕСА_2 .
Мати, разом із співмешканцем і донькою ОСОБА_2 винаймали житло за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на вищевказані обставини, позивач просить суд відібрати малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від матері ОСОБА_3 без позбавлення останньої батьківських прав та стягнути аліменти на утримання дітей не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 04.06.2025 і до досягнення дітьми повноліття.
Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2025 відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 26.09.2025 було закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача підтримала позовну заяву та просила задовольнити.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила. Через представника позивача надала суду заяву адресовану Заводському районному суду м. Запоріжжя про розгляд справи без її участі, позовні вимоги розуміє та визнає у повному обсязі, просить справу розглянуть без її участі (а.с.40).
Третя особа ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви та просив задовольнити, зазначивши, що мати дітей веде аморальний спосіб життя вихованням дітей не займається. Зазначив, що до повномасштабного вторгнення він із відповідачкою проживали разом у с. Підгірне Василівського району. Виховували спільного сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У ОСОБА_8 є вади психічного характеру. На той момент, коли вони проживали разом, дитина стояла на обліку у лікарів, їй надавалася медична допомога. Після повномасштабного вторгнення, він був призваний до лав ЗСУ. Після цього ОСОБА_3 з'явився новий чоловік, через що у них почався шлюборозлучний процес. Він забрав сина до себе. Відповідачка не цікавилася сином, не сплачувала аліменти. Коли він дізнався про ОСОБА_9 , то забрав і її до себе. Почав відновлювати медичні обстеження та лікування, також влаштував дитину до школи. Мати весь час перебування ОСОБА_10 з нею, не піклувалася донькою, не займалась її лікуванням та навчанням.
Малолітній ОСОБА_1 , 2014 р.н., у судовому засіданні у присутності практичного психолога відділу соціальної роботи по Заводському району ОСОБА_11 , пояснив, що у матері новий чоловік, який часто сварився на нього. Після того як він переїхав жити до батька, повертатися до матері не бажає.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що із ОСОБА_4 проживають є сусідами, проживають неподалік. Почали спілкуватися останні півроку. Вона часто приходить до них у гості, інколи допомагає із дітьми. ОСОБА_4 турботливий батько, у його квартирі все влаштовано для добробуту дітей. Він займається їх вихованням, навчанням та лікуванням. За час їх знайомства, вона жодного разу не бачила ОСОБА_3 . Під час спілкування із ОСОБА_13 та ОСОБА_7 , діти жодного разу не згадували про мати, не казали, що вона до них приїжджала або телефонувала.
Заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, вислухавши покази свідка т адумку дитини, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
При цьому положення вказаної Конвенції, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
У частині першій статті 170 СК України визначено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.
Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Основними підставами для відібрання дитини є: ухилення батьків від виконання своїх обов'язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва тощо.
Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.
Стаття 8 Конвенції про права дитини передбачає, що держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Верховний Суд уже зауважував, що відібрання дитини - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв'язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати (постанова Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 703/297/16-ц, від 12 червня 2023 року у справі № 461/2084/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 679/306/22).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)
Частиною 1 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судом встановлено, що відповідачка є матір'ю: малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 , видане 16.11.2024 р. (а.с.5); та неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 , видане 06.10.2011 (а.с.4).
Третя особа - ОСОБА_4 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 (а.с. 7), однак не є біологічним батьком дитини ОСОБА_2 . В шлюбі народився спільний син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5).
У березні 2025р. до відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради надійшло повідомлення про дитину, яка опинилася у складних життєвих обставинах, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
З акту обстеження умов проживання служби у справах дітей районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району від 20.03.2025 вбачається, що 20.03.2025 року спеціалістами відділу спільно представниками ювенальної превенції та мобільною бригадою за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено дівчинку, яка назвалася ОСОБА_2 , точної дати народження повідомити не змогла, однак зазначила що їй 13 років, маму звати ОСОБА_5 , тато ОСОБА_6 перебуває у лавах збройних сил. Дитина перебувала зі стороннім чоловіком (як з'ясувалося пізніше співмешканцем матері) з ознаками алкогольного сп'яніння, у напівзруйнованому будинку (будівля взагалі не придатна для проживання), матері вдома не було, чоловік поводився дуже агресивно, провокував співробітників поліції, не надавав доступ до дитини. Документами ні особу дитини, ні особу чоловіка не підтверджено. Дитина має ознаки вади психічного розвитку. Також вдалося з'ясувати, що родина є особами з числа ВПО, приїхали з Василівського району Запорізької області. На момент виявлення дитина перебувала у занедбаному стані, брудна, дуже голодна, одяг не за розміром, дівчинка змерзла і тривалий час не могла зігрітися (а.с.12).
Того ж дня малолітню за Актом органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку було влаштовано до КНП «ЗОДКЛ» ЗОР (а.с.11).
В ході проведення подальшої роботи було встановлено, що дитину звати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона має статус дитини інваліда (вади психічного розвитку), до війни навчалася в Василівській школі-інтернаті, наразі не навчається. Мати ОСОБА_3 , перебуває на восьмому місяці вагітності, веде асоціальний спосіб життя, періодично зловживає алкоголем. Засобів до існування родина не має.
У квітні 2025 мати з'явилася до відділу служби та повідомила, що в її житті нічого не змінилося, вони продовжують проживати за адресою: АДРЕСА_1 , умови проживання не поліпшилися, також у зв'язку із вагітністю, вона не може приділяти увагу вихованню дітей і не заперечує аби в неї відібрали дітей на один рік без позбавлення її батьківських прав. Крім того, вона зазначила, що медичну декларацію щодо дітей не переукладала, перекомісію з ОСОБА_7 щодо інвалідності не пройшла, виплати пенсії не продовжила. Дитина наразі ніде не навчається (а.с.18).
Відповідно до наказу Служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради № 2003 від 02.05.2025р. малолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було тимчасово влаштовано до родини вітчима ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.14).
Відповідно до інформації ЗМЦСС, в родині наявні складні життєві обставини через неналежне виконання матір'ю своїх батьківських обов'язків.
Діючи відповідно до чинного законодавства, відділ по Комунарському району служби (управління) у справах дітей ЗМР звернувся з поданням до районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як органу опіки та піклування, про вирішення питання доцільності звернення до Заводського районного суду м. Запоріжжя про відібрання малолітніх ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без позбавлення її батьківських прав, та стягнення аліментів на утримання дітей.
Згідно наданого Висновку, керуючись ст. 19 Сімейного кодексу України, на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, вважає доцільним відібрати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без позбавлення її батьківських прав (а.с.39).
Частиною 3 ст. 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України суд ухвалює рішення про задоволення позову у разі визнання позову відповідачем. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідно до статті 170 СК України у разі відібрання дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.
Зазначене повністю узгоджується із положеннями частини четвертої та п'ятої статті 167 СК України, згідно з якими, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим; якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування.
Відповідно до частини четвертої статті 170 СК України при задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно з частиною першою статті 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 СК України).
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову (ч. 1 ст. 191 СК України).
Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтересів інших осіб.
З огляду на вищезазначене, суд доходить висновку, що залишення малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в родині матері може створити небезпеку для їх життя та здоров'я. Отже, відібрання дітей від матері відповідатиме їх інтересам. Перебування дітей у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним, забезпечить нормальний розвиток дітей.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону № 3674-VIпідлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру. Таким чином, при розгляді зазначеної справи об'єктом справляння судового збору є вимога про відібрання дітей від батьків без позбавлення батьківських прав та вимога про стягнення аліментів.
У разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у рішенні у порядку встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що документально підтверджені (ч. 1 ст. 142 ЦПК України).
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір».
У відповідності до приписів ч. 6 ст. 141, ч. 1 ст. 142 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмір 1211 грн. 20 коп.
Керуючись ст. ст.12,13,76-82,89,200, 263-265ЦПК України, суд
Позов Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, в інтересах дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про відібрання малолітніх дітей у матері без позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити.
Відібрати дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у матері ОСОБА_3 , без позбавлення її батьківських прав.
Стягнути з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_4 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 04 червня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_3 , на користь будь-якої особи, яка буде здійснювати опіку/піклування, аліменти на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 04 червня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу
Рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, код ЄДРПОУ 37573541, адреса: м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, буд. 32;
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП суду не відомий, паспорт громадянина України № НОМЕР_4 , орган видачі 2328, дата оформлення 21.02.2018, зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2
Суддя Ю.І.Ретинська