21 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/11047/24 пров. № А/857/35700/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Сидор Н.Т. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Львівської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерного товариства “Зеленбуд») про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2024 року Львівська міська рада (далі - ЛМР, позивач) звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру, відповідач) (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерного товариства “Зеленбуд») (далі - АТ “Зеленбуд», третя особа), в якому просила визнати протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру щодо скасування у Державному Земельному кадастрі запису про державну реєстрацію земельної ділянки площею 7,3970 га з кадастровим номером 4610136800:08:005:0089 та зобов'язати відповідача скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію вказаної земельної ділянки.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ЛМР подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно ч.10 ст.24 Закону України “Про державний земельний кадастр» №3613-VI від 07.07.2011 (далі - Закон №3613), державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника. Вказує, що така ж норма закріплена у п.114 Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 (далі - Порядок №1051). Вказує, що ЛМР обгрунтувала наявність випадку передбаченого ч.10 ст.24 Закону №3613, якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника так і в п.114 Порядку №1051, а перенесення судом обов'язку доказування в цій справі з відповідача на позивача є порушенням норм ст.ст.8, 77 КАС України. Також звертає увагу на те, що завданням ГУ Держгеокадастру у Львівській області є реалізація повноважень щодо скасування державної реєстрації земельних ділянок на території Львівської області.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ “Зеленбуд» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ЛМР виявлено земельну ділянку площею 7,397 га з кадастровим номером 4610136800:08:005:0089 по вул. Стрийській, 195 у м. Львові.
У подальшому ЛМР було отримано Витяг з Державного земельного кадастру НВ-0002790312023 від 29.12.2023 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:08:005:0089 по вул. Стрийській, 195 у м. Львові, згідно якого категорія земель : Землі житлової та громадської забудови вид цільового призначення 03.10 “Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку», дата державної реєстрації земельної ділянки - 01.02.2023.
Листом №2901-вих-14527 від 07.02.2024 ЛМР звернулася до начальника ГУ Держгеокадастру А.Кавецького, в якому просила скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію вищевказаної земельної ділянки. До звернення були додані витяг з Державного земельного кадастру НВ-0002790312023 від 29.12.2023; Інформаційна довідка №364091953 від 01.02.2024; Витяг з ЄДРЮОФОПГФ.
Листом №18-13-0.2-1436/2-24 від 14.03.2024 відповідач надав відповідь, в якій зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 4610136800:08:005:0089 зареєстрована в Державному земельному кадастрі 01.02.2023, проте відомості про причини відсутності інформації про речові права на земельну ділянку відсутні. З урахуванням наведеного вважає, що у державного реєстратора відсутні підстави для скасування Державної реєстрації вказаної земельної ділянки. Також вказав, що втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків встановлених Законом.
Вважаючи, що має місце протиправна бездіяльність ГУ Держгеокадастру, ЛМР звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог повністю, суд першої інстанції виходив з того, що ЛМР не доведено те, що речове право на спірну земельну ділянку не було зареєстровано протягом одного року з дня здійснення її державної реєстрації саме з вини заявника. Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав, визначених ч.10 ст.24 Закону №3613 та п.114 Порядку №1051, до скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:08:005:0089, оскільки за третьою особою зареєстроване речове право на цю земельну ділянку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру регламентовано приписами Закону №3613.
Згідно ч.1 ст.1 Закону №3613, Державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.
Статтею 2 Закону №3613 визначено, що Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №3613, ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом : створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону; внесення відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру; внесення змін до відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру; оброблення та систематизації відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру.
Згідно ч.1 ст.6 Закону №3613, ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №3613, об'єктами Державного земельного кадастру є, зокрема, земельні ділянки.
Згідно ч.1 ст.16 Закону №3613, земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.
Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі (ч.2 ст.16 Закону №3613).
Відповідно до ч.5, 6 ст.16 Закону №3613, кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.
Відповідно до ч.10 ст.24 Закону №3613, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі : поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру визначає Порядок №1051, пункт 114 якого містить аналогічні підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок.
Згідно висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.12.2023 по справі №520/9830/21, застосування норм матеріального права, згідно з якими наведені у частині десятій статті 24 Закону №3613 та пункті 114 Порядку №1051 випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки розраховані на відсутність спірних правовідносин та не можуть обмежувати право особи на захист своїх земельних прав та інтересів у разі неправомірної реєстрації земельної ділянки за іншою особою.
Скасування державної реєстрації земельної ділянки з цієї підстави має на меті припинення існування земельної ділянки як об'єкта, речові права на який відсутні, і щодо якої не існує речових прав.
Верховний Суд у постанові від 27.10.2021 по справі №809/1493/17 дійшов висновку, що обов'язок скасування державної реєстрації земельної ділянки виникає у Державного кадастрового реєстратора, який здійснює таку реєстрацію, за наявності сукупності таких умов : з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки минуло не менше одного року; у цей період часу речове право на таку земельну ділянку не зареєстровано; відсутність реєстрації речових прав на земельну ділянку обумовлена наявністю вини з боку саме заявника, тобто особи, яка звернулась за здійсненням державної реєстрації земельної ділянки і якій за рішенням, зокрема, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.
Колегія суддів зазначає, що Закон №3613 та Порядок №1051 не розкривають значення терміну “вина», вжитого у цих актах законодавства, однак загальнотеоретичне значення вини, як правової категорії, юридичною наукою охарактеризовано як психічне ставлення особи до своїх протиправних дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.08.2023 по справі №818/555/18, від 14.12.2023 по справі №520/9830/21.
У розглядуваному випадку беззаперечним є те, що 01.02.2023 було проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:08:005:0089, проте речове право на таку земельну ділянку не зареєстровано.
Як видно з матеріалів справи, згідно витягу з Державного реєстру речових прав (індексний номер 413151676 від 13.02.2025), на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136800:08:005:0089 зареєстровано 13.02.2025 право постійного користування земельною за АТ “Зеленбуд». Підстава внесення запису : рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 77226836 від 13.02.2025.
Тобто, вищевказана земельна перебуває у користуванні третьої особи.
Таким чином, на момент розгляду справи та прийняття рішення наявна інформація про набуття третьою особою права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136800:08:005:0089, що виключає наявність підстав для скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:08:005:0089.
Крім того, суд першої інстанції слушно зауважив, що позивач не надав жодних доказів того, що речове право на спірну земельну ділянку не було зареєстровано протягом одного року з дня здійснення її державної реєстрації саме з вини заявника.
Більше того, позивачем не обгрунтовано підстав звернення з листом до відповідача про скасування державної реєстрації земельної ділянки, а не до Державного кадастрового реєстратора, як законодавчо визначає ч.10 ст.24 Закону №3613 та п.114 Порядку №1051.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність реєстрації речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136800:08:005:0089 у понад річний термін з дати реєстрації такої ділянки у Державному земельному кадастрі, в даному випадку не обумовлена виною заявника, таких доказів позивачем не надано, що свідчить про відсутність підстав для скасування її реєстрації у Державному земельному кадастрі відповідно до ч.10 ст.24 Закону №3613 та п.114 Порядку №1051.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року по справі №380/11047/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук