22 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/9526/24 пров. № А/857/6952/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Затолочного В.С., Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження суддею Матуляком Я.П. у м. Івано-Франківську у справі №300/9526/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
19 грудня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, у якому просила: визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 04.10.2024 за №092750011519 про відмову у призначенні пенсії; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати позивачці до пільгового страхового стажу за Списком №2 період роботи з 18.11.1998 по теперішній час згідно довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії №12014 та №12015 від 02.07.2024.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що норми Закону № 1788-ХІІ в частині призначення пенсій на пільгових умовах за Списком №2 не підлягають застосуванню, так як, з 11 жовтня 2017 року порядок призначення пенсії за віком (в тому числі на пільгових умовах за списком № 2) регулюється Законом №1058-IV. Положення статті 114 Закону № 1058-IV на даний час не змінені, неконституційними не визнавались, є чинними та відповідно підлягають до застосування. Звертає увагу суду, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області заява ОСОБА_1 та додані до неї документи не розглядались, розрахунок стажу не проводився та рішення про відмову в призначенні пенсії приймалось іншим територіальним органом пенсійного фонду.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що згідно з довідками за №12014 та за №12015 від 02.07.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18.11.1998 і по даний час працює на посаді молодшої медичної сестри (санітарка палатна) по безпосередньому обслуговуванню гострих психічно хворих у КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Івано-Франківської обласної ради» (на даний час - КНП «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров'я»), за якою передбачено пільги на пенсійне забезпечення за Списком №2 (а.с.54,55).
27.09.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
В зв'язку з впровадженням принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 04.10.2024 за № 092750011519 (а.с.22).
Згаданим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, мотивуючи відмову тим, що відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) право на пенсію за віком на пільгових умовах за наявності відповідного страхового стажу мають жінки після досягнення 55 років і при страховому стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Тобто право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач набуде після досягнення 55 років. Крім того, відповідачем не враховано до пільгового стажу період роботи позивача на посаді молодшої медичної сестри (санітарка палатна) по безпосередньому обслуговуванню гострих психічно хворих у КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Івано-Франківської обласної ради» (на даний час - КНП «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров'я») з 18.11.1998 і по даний час з підстав відсутності інформації про результати проведення атестації робочих місць, а також у зв'язку з наявною розбіжністю між інформацією в наданих довідках, яка суперечить даним трудової книжки. Відповідачем-1 встановлено страховий стаж позивача - 33 роки 07 місяців 17 днів, пільговий стаж за Списком №2 - не визначено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулась до суду за захистом свого порушеного права на належне пенсійне забезпечення.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Спірні правовідносини в даній справі врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XІІ (надалі, також Закон № 1788-ХП), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
За змістом ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом «б» ст. 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIIІ (надалі, також Закон № 213-VIIІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VIIІ внесено зміни: збільшено страховий стаж та запроваджено правила поетапного збільшення показника вікового цензу. Даний Закон набув чинності з 01.04.2015.
Отже, після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників регламентувались п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VІII, яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з пунктом 2 частини другої якої право па пенсію за віком па пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VІII у новій редакції викладений п.2. розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де передбачалось, шо пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, па роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, па посадах, що дають право на призначення пенсії за віком па пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій на пільгових умовах регламентувались, одночасно двома законами, а саме: п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» v редакції Закону України від 02.03.2015 № 213- V111 та пункту 2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІII.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Водночас, такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1 -р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII» (надалі Рішення).
Пунктом 1 резолютивної частини цього Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини вказаного Рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року па посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«Нa пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
З огляду на викладене з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пільгової пенсій, а саме: п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін згідно Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.
Дане, питання щодо визначення способу подолання зазначеної колізії було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20.
Так, у постанові Великої Палали Верховного Суду від 03 листопада 2021 року зазначено, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № І-р/2020 з одного боку, та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» - з іншого в частині віку набуття права па пенсію па пільгових умовах. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин. Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України).
У разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У зв'язку з цим, Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що в цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, а не Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11 -1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Судом першої інстанції правильно виснувано, що на день звернення позивача за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п."б" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто, у позивача наявний встановлений чинним законодавством вік, необхідний для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Також пенсійним органом в оскаржуваному рішенні підтверджено наявність у позивача страхового стажу - 33 роки 07 місяців 17 днів.
Водночас, як слідує зі спірного рішення, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області не враховано до спеціального страхового стажу позивача період роботи на посаді молодшої медичної сестри (санітарка палатна) по безпосередньому обслуговуванню гострих психічно хворих у КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Івано-Франківської обласної ради» (на даний час - КНП «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров'я») з 18.11.1998 і по даний час з підстав відсутності інформації про результати проведення атестації робочих місць, а також у зв'язку з наявною розбіжністю між інформацією в наданих довідках, яка суперечить даним трудової книжки. Як наслідок, оскаржуваним рішенням пільговий стаж позивача не визначено.
Щодо протиправності не зарахування пенсійним органом спірних періодів роботи позивача, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Апеляційний суд звертає увагу, що застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах регулюється Порядком застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (36-2003-п) (далі - Списки) при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 (далі - Порядок № 383).
Так, відповідно до п. 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.
Пунктом 10 Порядку № 383 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» установлено, що відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за віком на пільгових умовах за списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461, а також пенсії, що можуть встановлюватися підприємствами й організаціями за рахунок власних коштів працівникам інших виробництв, професій та посад залежно від умов праці, призначаються за результатами атестації робочих місць.
Відповідно до положень Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Міністерством праці України разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку (п.п. 8, 9).
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні даного спору, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, які полягають у тому, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць. Особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2. При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
В розумінні ч.1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із частиною другою статті 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (далі - Порядок № 637).
Згідно з пунктами 1 - 3 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості, зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Згідно з п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках, а саме за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб'єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).
Колегія суддів встановила, що згідно довідок за №12014 та за №12015 від 03.07.2024 ОСОБА_1 з 18.11.1998 і по даний час працює на посаді молодшої медичної сестри по безпосередньому обслуговуванню гострих психічно хворих у КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Івано-Франківської обласної ради», за якою передбачено пільги на пенсійне забезпечення за Списком №2 (а.с.54,55).
Довідка за №12014 від 02.07.2024 містить відомості щодо проведення атестації робочих місць та в ній зазначено первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана довідка.
Варто наголосити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Згідно із зазначеними нормативними актами основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №442 від 01.08.1992, пенсії за віком на пільгових умовах призначаються за результатами атестації робочих місць, яка також надає інші пільги і компенсації, передбачені законодавством, а саме надбавка за роботу в зазначених умовах, право на скорочений робочий день, додаткову відпустку й одержання лікувально-профілактичного лікування. Атестація повинна проводитися на підприємстві не рідше одного разу на п'ять років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Контроль за проведенням атестації, правильністю застосування Списків покладено на Держпраці.
Отже, своєчасність та проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівника і не може обмежувати його право на отримання пенсії.
Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку №442 строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №348/1079/17.
Отже, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач подала належним чином оформлені документи, що підтверджують її зайнятість на посаді, що відноситься до робіт з особливо шкідливими умовами праці за Списком № 2, а тому, суд вважає, що вказаний період роботи необхідно зарахувати позивачу до спеціального страхового стажу за списком № 2.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що до даних спірних правовідносин належить застосувати п.«б» ст. 13 Закону № 1788-ІІ у редакції до Закону № 213-VIII, відповідно до якої позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, оскільки працювала повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, а відтак погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позову та призначення позивачу пенсії на пільгових умовах.
Щодо визначення органу, який слід зобов'язати вчинити дії щодо призначення пенсії позивачу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно частини першої статті 44 Закону № 1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналізуючи зазначені норми Порядку № 22-1, суд апеляційної інстанції зазначає, що:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Отже, суд апеляційної інстанції зауважує, що вимоги про зарахування спірного стажу та призначення пенсії за віком на пільгових умовах були заявлені позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, проте за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області вирішувало подану заяву з документами, приймало рішення, яке судом визнано протиправним, а відтак судом першої інстанції помилково вчинення дій зобов'язального характеру покладено на Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області.
Тому, з огляду на приписи п. п. 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 та вимог ст.9 КАС України, належним відповідачем у спірних правовідносинах щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 27.09.2024, зарахувавши при цьому до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 18.11.1998 по 27.09.2024 є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області. Скасування рішення про відмову у призначенні пенсії має наслідком повторне вирішення питань, порушених у заяві позивача, саме тим органом, який первинного розглядав його таку заяву.
За вище встановлених судом обставин рішення суду зобов'язального характеру щодо визначення Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зобов'язання призначити пенсію позивачу не є втручанням у дискрецію такого органу.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції задовольняючи позов, неповно встановив обставини у справі та неправильно застосував норми матеріального права що має наслідком рішення суду в частині скасувати.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню у відповідній частині.
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання розподілу судових витрат регламентоване статтею 139 КАС України, частина 6 якої вказує, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративну справу на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України).
Відповідно дост.322 КАС України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки документально підтвердженими судовими витратами позивача є сплачений судовий збір, розмір якого є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у сумі 1211, 20 грн суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що такі підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі №300/9526/24 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 27.09.2024, зарахувавши при цьому до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 18.11.1998 по 27.09.2024 - скасувати.
Адміністративний позов у скасованій частині задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 27.09.2024, зарахувавши при цьому до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 18.11.1998 по 27.09.2024.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
І. М. Обрізко