15 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/10807/25 пров. № А/857/32749/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
за участю секретаря Єршової Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року (постановлену головуючим - суддею Чаплик І.Д. о 13 год. 58 хв. у м. Львові, повне судове рішення складено 04 серпня 2025 року) про закриття провадження у справі № 380/10807/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Споживчий кооператив «Геофізик» про зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив зобов'язати Львівську міську раду визнати право постійного користування земельною ділянкою №35 площею 0,1 га, що знаходиться в м. Львові, по вул. Абхазькій в споживчому кооперативі «Геофізик» з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва з координатами кутів повороту в СК 63.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є членом споживчого кооперативу СК «Геофізик» і користувачем земельної ділянки №35 плошею 0,1 га, користувачем якої є також СК «Геофізик» на підставі «Акта на право пользование землей», що зареєстрований державою за №84 .01.10.1967 та довідкою від 17.09.2024, виданою Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області. Зазначає, що для юридичного закріплення права постійного користування земельною ділянкою, як частини земельної ділянки СК «Геофізик», надав до Львівської міської ради вимогу про оформлення в місячний термін права постійного користування на вказану земельну ділянку за позивачем на підставі ч.1 ст.92 Земельного кодексу України. До вимоги подав підтверджуючі документи, а в подальшому за відсутності відповіді подав також інформаційний запит, який теж залишено без реагування. Просив позовні вимоги задовольнити.
Відповідач 06.06.2025 подав клопотання про закриття провадження в справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, покликаючись на те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини не пов'язані зі здійсненням відповідачем владної управлінської функції, а сама суть спору зводиться до вирішення питання про наявність у позивача права на користування земельною ділянкою.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 клопотання Львівської міської ради про закриття провадження у справі - задоволено. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Споживчого кооперативу «Геофізик» про зобов'язання вчинити дії. Роз'яснено позивачу, що цей спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що не є публічно-правовим спір за участю суб'єкта владних повноважень та суб'єкта приватного права - фізичної особи, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини не пов'язані зі здійсненням відповідачем владної управлінської функції, а сама суть спору зводиться до вирішення питання про наявність у позивача права на користування земельною ділянкою та подальшу її передачу у власність позивача, про що прямо зазначено у позові, то за таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційні скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що дана справа за предметною юрисдикцією належить до адміністративної юрисдикції, оскільки суттю даного спору є оскарження позивачем дій і бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Учасники справи, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, явку уповноваженої особи не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Разом з цим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Відтак, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до рішення виконкому Львівської обласної ради від 05.04.1968 № 231 «Про відвод земельних ділянок організаціям м. Львова в Пустомитівському та Яворівському районах», яким Західно-Українській геофізичній розвідувальній експедиції виділено у користування земельну ділянку площею 4,9 га та виданий на підставі нього державний акт на право користування від 20.06.1968, а також рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 21.05.1991 № 252 «Про передачу землі, виділеної під колективні сади та городи підприємствам та організаціям, садівничо-городнім кооперативам» користувачем земельної ділянки площею 4,88 га була Західно-Українська геофізична розвідувальна експедиція. Правонаступником у користуванні зазначеною земельною ділянкою є СК «Геофізик».
Також, відповідно до довідки із звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподілу їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями № 8902/169/18 від 07.12.2018 Відділу у м. Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області, земельна ділянка знаходиться в користуванні Садових ділянок Західного українського геологорозвідувального управління «Геофізик» без належного оформлення правовстановлюючих документів на землекористування (згідно списку землекористувачів та землевласників Шевченківського району у м. Львові, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради № 51 від 06.02.1998 «Про інвентаризацію земель м. Львова»).
Таким чином, матеріалами справи підтверджується користування спірною земельною ділянкою СК «Геофізик».
З огляду на зазначене вище, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що фактично між сторонами існує спір щодо права користування на земельну ділянку. а спір між сторонами у справі не є публічно-правовим. При цьому суд правильно вважав необґрунтованими доводи позивача щодо відсутності спору на спірну земельну ділянку між позивачем та третьою особою, оскільки наявність права постійного користування земельною ділянкою в однією особи виключає оформлення аналогічного права користування за іншою особою.
За правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеною, зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі № К/9901/5888/18 (363/2449/14-а) (провадження № 11-98апп), від 08.05.2018 у справі № 341/551/16-ц (провадження № 14-109цс18), від 06.11.2019 у справі № 620/3487/18 (провадження № 11-418апп19) та від 06.02.2018 у справі № К/9901/2561/18 (804/7342/14). у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини не пов'язані зі здійсненням відповідачем владної управлінської функції, а сама суть спору зводиться до вирішення питання про наявність у позивача права на користування земельною ділянкою та подальшу її передачу у власність позивача, про що прямо зазначено у позові, то за таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року про закриття провадження у справі № 380/10807/25 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 22 жовтня 2025 року