Справа № 320/16255/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
22 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,
за участю: секретаря судового засідання: Човган А. В.,
представника відповідача: Іванова Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови,
Державна судова адміністрація України звернулася до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просила:
-визнати протиправними та скасувати постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.12.2024 ВП №76434220 та від 28.01.2025 ВП №76434220.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 позов задоволено:
-визнано протиправними та скасовано постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.12.2024 ВП №76434220 та від 28.01.2025 ВП №76434220.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.
Представник позивача в судове засідання не з'явився.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою державного виконавця від 01.11.2024 відкрито виконавче провадження № 76434220, з примусового виконання виконавчого листа № 240/15514/23 виданого 01.08.2024 Житомирським окружним адміністративним судом про зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.
Боржнику надано 10-денний строк для виконання судового рішення. Факт отримання вказаної постанови позивач не заперечує.
Враховуючи, що станом на 04.12.2024 рішення суду не виконано, відповідачем винесено постанову від 04.12.2024 ВП №76434220 про накладення на позивача штрафу у розмірі 5100 грн.
Даною постановою зобов'язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів, а також попереджено про відповідальність, передбачену статтею 75 Закону за невиконання без поважних причин рішення суду та статтею 382 Кримінального кодексу України за умисне невиконання рішення суду.
Станом на 28.01.2025 рішення суду не виконано.
З огляду на це, державним виконавцем винесено постанову від 28.01.2025 ВП №76434220 про накладення штрафу в розмірі 10200 грн. за повторне невиконання судового рішення без поважних причин.
Позивач вважаючи такі постанови протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Отже, установлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
За приписами статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон України № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)-це сукупність дій визначених у вказаному Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, вказаним Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вказаного Закону, а також рішеннями, які відповідно до вказаного Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 18 Закону України № 1404-VIII закріплено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених вказаним Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону України № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
У частинах четвертій, п'ятій статті 19 Закону України № 1404-VIII встановлено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Боржник зобов'язаний:
1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;
2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій;
3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України;
4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини;
5) своєчасно з'являтися на вимогу виконавця;
6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
В абзаці першому частини шостої статті 26 Закону України № 1404-VIII зазначено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Статтею 26 Закону України № 1404-VIII встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п'ята), за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (частина шоста).
Правилами частини першої статті 63 Закону України № 1404-VIII окреслено: за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону України № 1404-VIII).
За змістом частини третьої статті 63 Закону України № 1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, відповідно до частини другої статті 74 Закону України № 1404-VIII можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Частинами 1 та 2 статті 75 Закону України № 1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України № 1404-VIII. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України № 1404-VIII можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт умисного невиконання рішення суду та наявність вини з невиконання цього рішення.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 360/3573/20,
При цьому, за правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07.07.2019 у справі № 420/70/19, від 23.05.2018 у справі № 537/3986/16-а, від 21.01.2020 у справі № 640/9234/19 притягаючи боржника до відповідальності за невиконання судового рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець повинен ретельно дослідити всі обставини справи та, зокрема, належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов'язків і встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.
Визначальною умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання останнім виконавчого документа без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Поважність причин невиконання рішення суду оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, що містяться у постанові від 04.07.2023 у справі № 400/4175/22.
З матеріалами справи з'ясовано, що на примусовому виконанні відповідача знаходиться виконавчий лист № 240/15514/23, виданий 01.08.2024 Житомирським окружним адміністративним судом про зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.
В зв'язку з невиконанням рішення суду, у встановлений у виконавчому листі строк, державним виконавцем постановою від 04.12.2024 ВП №76434220, накладено на позивача штраф у розмірі 5100 грн., а в подальшому винесено постанову від 28.01.2025 ВП №76434220 про накладення штрафу в подвійному розмірі за повторне невиконання судового рішення без поважних причин.
При цьому, ні спірні постанови, ні доводи відповідача не містять підтвердження того, що останнім встановлено факт саме умисного невиконання рішення суду та наявність вини з невиконання цього рішення.
В свою чергу, ДСА України у позовній заяві зазначає, що неодноразово зверталась до Комітету Верховної Ради України з листами від 30.04.2024 № 11-10400/24, від 22.07.2024 03.02.2025 Ne 11-14862/24, Від 11.10.2024 No 11-19998/24 та від № 11-2404/25, з питань бюджету із пропозицією щодо внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у частині збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" на суми 1 318,0 млн гривень, 1 428, 43 млн гривень, 1 502,98 млн гривень та 1 495,2 млн гривень відповідно. Однак Міністерством фінансів України зазначені пропозиції не були підтримані, так як у період дії воєнного стану наявні фінансові ресурси держави насамперед спрямовуються на виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захисту держави, забезпечення життєво необхідних потреб жителів, реалізації заходів територіальної оборони та захисту безпеки населення.
Так, за змістом ч. 3 ст. 18 Закону України № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).
Однак, в матеріалах справи відсутні докази щодо вчинення державним виконавцем дій, в межах повноважень, що надані йому положеннями частини 3 статті 18 Закону України № 1404-VIII, а саме щодо проведення перевірки виконання боржником рішення суду.
Отже, зважаючи на те, що відповідачем не доведено вжиття державним виконавцем вичерпних заходів передбачених ст. 18 Закону України № 1404-VIII з метою перевірки виконання позивачем судового рішення, чим порушено принцип верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності виконання рішень встановлених ч. 1 ст. 4 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а також без дотримання таких засад, встановлених положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України № 1404-VIII - верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності, справедливості, неупередженості та справедливості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність винесення оскаржуваних постанов.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.