Справа № 240/21859/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко Анна Василівна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
21 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України в особі Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Департаменту захисту економіки Національної поліції України в особі Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Департаменту Захисту Економіки Національної поліції України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв"язку з порушенням строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні із врахуванням індексації за період з 31.10.2019 по 27.09.2024 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв"язку з порушенням строків їх виплати";
- стягнути з Ліквідаційної комісії Департаменту Захисту Економіки Національної поліції України втрати частини грошових доходів у зв"язку з порушенням строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні із врахуванням індексації (компенсації) за період з 31.10.2019 по 27.09.2024 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв"язку з порушенням строків їх виплати".
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 25.06.2010 по 31.10.2019 проходив службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції України.
Станом на момент звільнення зі служби - 31.10.2019 відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні в частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення.
На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі №240/35248/23, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024, відповідач 27.09.2024 здійснив перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, нараховані кошти у розмірі 2153,10 грн позивачу виплачено 27.09.2024, про що свідчить банківська виписка, яка міститься в матеріалах справи.
Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв"язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої одноразової грошової допомоги, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з ст.2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Згідно з п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у ст.3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 по справі №816/379/16, від 30.09.2020 по справі №280/676/19, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Разом з цим, суд звертає увагу, що абз.2 ст.2 Закону №2050-ІІІ передбачено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.
В свою чергу, як вбачається з ч.1, 2 ст.94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно з п.3 Розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розділом VII та Розділом ІІІ передбачено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
В свою чергу, дані виплати носять характер одноразових виплат.
Верховний Суд в своїй постанові від 29.03.2023 у справі №640/24361/19 зазначив, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка включається до додаткового фонду заробітної плати, є виплатою за невідпрацьований час, і має компенсаційний характер, пов'язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що компенсація за порушення строків виплати доходів проводиться незалежно від порядку і підстав виплати доходів: добровільного чи на виконання судового рішення. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», виплачується у разі порушення строків виплати доходу (перерахованого грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку грошового забезпечення та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення та інших виплат у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
З даного приводу колегія суддів зазначає, що Положеннями пункту 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: 1) пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); 2) соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); 3)стипендії; 4) заробітна плата (грошове забезпечення); 5) сума індексації грошових доходів громадян; 6) суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 7) суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Так, серед вищевказаних видів доходів населення відсутній такий вид доходу населення, як грошові кошти отримані на виконання рішення судів, оскільки виплата грошових коштів на виконання рішення суду не має багаторазового характеру і не може визнаватися доходом населення, оскільки звернення до суду з метою вирішення спору не є трудовою діяльністю населення, за яку отримують доходи, до того ж виплата таких грошових коштів не є соціальною виплатою.
Отже, Житомирський окружний адміністративний суд дійшов вірного висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів.
З огляду на викладене вище, в даному випадку право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
З урахуванням вказаного вище, а також вимог ст.2 Закону №2050-ІІІ, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, яка за своєю правовою природою є одноразовою виплатою.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у відповідача відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п. 2 ч.5 ст. 328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.