Справа № 361/12970/24 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Петришин Н.М.
Іменем України
21 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.09.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у вигляді накладення штрафу на ОСОБА_1 в розмірі 25 500 грн;
- скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № 2075 від « 12» грудня 2024 року, якою на ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 25 500 грн. за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
- закрити справу про адміністративне правопорушення, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.09.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що притягнення позивача до адміністративної відповідальної є неправомірним.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 03.07.2007 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , 1990 року народження, прийнятий на тимчасовий облік запасу Збройних Сил України за ВОС № НОМЕР_2, посадою - водій автомобілів, код - 2-НПО, тимчасове посвідчення дійсне - безстроково. 31.07.2007 медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 визнаний непридатним до військової служби по ст. 34 «а», наказ МОУ № 207/99. Згідно Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» ст. 37, п. 5, п.п. 2 знятий з військового обліку. У тимчасовому посвідчення наявні відміти про взяття 03.07.2007 на військовий облік та зняття з обліку 03.07.2007.
Згідно Протоколу № 181 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 120-1 КУпАП від 29 листопада 2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 29 листопада 2024 року о 18:00 доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з'ясовано, що останній не оновив свої облікові дані в період з 18.05.2024 по 16.07.2024, чим порушив абзац 6, ч. 3, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пояснень і зауважень, зазначених позивачем у протоколі, ОСОБА_1 вказав, що він має при собі тимчасове посвідчення № НОМЕР_1 від 03.07.2007 безстрокової дії, в якому зазначеному, що він є непридатним до військової служби за станом здоров'я.
Згідно Постанови № 2075 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, складеної 12 грудня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , 29 листопада 2024 року ОСОБА_1 доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_6 , де за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів встановлено, що громадянин ОСОБА_1 не уточнив свої облікові дані в період з 18.05.2024 по 16.07.2024, чим порушив абзац 6, ч. 3, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Враховуючи те, що громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, на нього накладено штраф у розмірі 25 500 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивачем проігнороване виконання обов'язку, покладеного на нього згідно вищезазначених правових норм, жодним із визначених способів уточнення своїх персональних даних не скористався, таким чином порушив норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Згідно статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність .
Відповідно до частини першої статті 235 КУпАП, ІНФОРМАЦІЯ_7 розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Згідно частини першої статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно частини першої статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно частини першої статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, яка передбачає, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Приймаючи оскаржувану постанову, відповідач вказував про порушення позивачем вимог абзацу п?ятого (шостого) частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із неуточненням своїх облікових даних у період з 18.05.2024 по 16.07.2024.
Так, підпунктом 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX установлено, що під час дії Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 65/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022 № 2105-IX громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані.
Вказаний Закон набрав чинності 18.05.2024.
Також вказаним законом доповнено Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» абзацом шостим частини третьої статті 22 такого змісту: «Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у ІНФОРМАЦІЯ_7 за місцем свого перебування або знаходження».
Відтак, військовозобов'язані, окрім перелічених у абзацах другому-п?ятому статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зобов'язані у період з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно) уточнити свої облікові дані.
Звертаючись до суду із позовом, позивач наполягав на тому, що він не є військовозобов'язаним у зв?язку із зняттям із військового обліку 03.07.2007, а тому він не мав обов?язку уточювати свої облікові дані.
Відтак, для правильного вирішення даного спору належить встановити чи належить позивач до кола військовозобов'язаних, яких в абзаці шостому частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зобов?язано уточнити свої облікові дані.
Так, за даними військового квитка позивача вбачається, що він 03.07.2007 знятий з військового обліку відповідно до пп.2 п.5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а 31.01.2007 був визнаний медичною комісією непридатним до військової служби за ст.34 «а» наказу Міністерства оборони України № 207/99р.
Підпункт «а» пункту 34 додатку 1 до Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 04.01.1942 (у редакції наказу Міністра оборони України від 12.07.1999 № 207; далі - Положення) встановлює для громадян при приписі та солдатів критерії непридатності до військової служби у мирний час, обмежену здатність у воєнний час.
Так, відповідно до пункту 2 частини п?ятої статті 73 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній станом на час зняття позивача з військового обліку) зняттю з військового обліку призовників та військовозобов'язаних у військових комісаріатах підлягають громадяни України: з військового обліку військовозобов'язаних: які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання; які після проходження строкової військової служби прийняті на військову службу до інших військових формувань або на службу в органи внутрішніх справ, податкової міліції; які вибули на строк більше трьох місяців за межі України; в інших випадках за рішенням Міністерства оборони України.
Відтак, пункт «а» пункту 34 додатку 1 до Положення не є підставою для зняття особи із військового обліку у розумінні пункту 2 частини п?ятої статті 73 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». У свою чергу, норми вказаної статті передбачають і інші підстави для зняття із військового обліку.
Не зважаючи на те, що дані військового квитка позивача не визначають конкретної підстави, за якою його було знято з військового обліку, колегія суддів наголошує на тому, що правомірність такого зняття не є предметом доказування у даному спорі. У зв?язку із цим, суд констатує, що станом на час виникнення спірних правовідносин, позивач не перебував на військовому обліку, оскільки доказів протилежного відповідачем не надано.
Водночас, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що визначальною ознакою для віднесення особи до категорії військовозобов'язаних є перебування на обліку запасу, а не на військовому обліку.
Так, за визначенням частини дев?ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) ІНФОРМАЦІЯ_7 та відповідних органах інших військових формувань.
Так, за даними військового квитка позивача вбачається, що його прийнято на тимчасовий облік запасу Збройних Сил України за ВОС № НОМЕР_2 посадою водій автомобілів.
Відомостей щодо виключення позивача із запасу Збройних Сил України ні військовий квиток, ні інші надані суду документи не містять. При цьому, пункт «а» пункту 34 додатку 1 до Положення визначає обмежену здатність до військової служби у воєнний час, що не виключає можливість перебування у запасі Збройних Сил України у розумінні статті 27 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зважаючи на викладене, позивач у розумінні вимог чинного законодавства є військовозобов'язаним, а тому мав обов'язок період з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно) уточнити свої персональні дані відповідно до абзацу шостого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зняття з військового обліку та застосування до позивача приписів пункт «а» пункту 34 додатку 1 до Положення у минулому, не позбавляє позивача статусу військовозобов'язаного та не звільняє його від виконання обов'язків, що пов'язані із таким статусом.
Зважаючи, що доказів уточнення облікових даних у встановлений строк надано не було, а також і не наведено об'єктивних причин, які б перешкоджали вчинити відповідні дії, то відповідач, з яким погодився і суд першої інстанції, дійшли вірного висновку про порушення позивачем абзацу шостого частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та про наявність підстав притягнення його до відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Посилання позивача на те, що на нього не розповсюджуються приписи підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX, колегія суддів відхиляє, оскільки спірне правопорушення стосується порушення позивачем іншої норми.
Посилання позивача на те, що у протоколі невірно вказана його адреса місця проживання колегія суддів відхиляє, оскільки наведена обставина не є такою, що свідчить про суттєве порушення відповідачем процедури та виключає відповідальність позивача. Безпідставним є також посилання на те, що позивачу не були роз?яснені його права, оскільки у відповідній графі протоколу міститься підпис позивача про протилежне.
Зміст оскаржуваної постанови свідчить про встановлення відповідачем всіх обставин, які необхідні для притягнення особи до відповідальності. Відсутність у постанові відображення усіх встановлених деталей (вказівки про те, що доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_7 було саме позивача, відображення пояснень позивача, тощо) або ж вказівки на обставини, які не були встановлені (обставини, що пом'якшують або ж обтяжують відповідальність), у даному випадку не можуть бути самостійною підставою для її скасування, оскільки на наявність таких обставин, які були б суттєвими, не вказує і сам позивач.
Щодо посилань на те, що відповідач не зареєстрований у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), то колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до пункту 7 Положення про ІНФОРМАЦІЯ_7, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 ІНФОРМАЦІЯ_7 Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Районні ІНФОРМАЦІЯ_7 є відокремленими підрозділами відповідних ІНФОРМАЦІЯ_7 Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
Таким чином, відповідач є відокремленим підрозділом обласного ІНФОРМАЦІЯ_7 та не має статусу окремої юридичної особи. У свою чергу, наведене не позбавляє його повноважень, визначених частиною першою статті 235 КУпАП щодо розгляду відповідних справ про адміністративні правопорушення.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи позивача про відсутність у відповідача повноважень на складення протоколу та винесення оскаржуваної постанови.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.09.2025 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку