Справа № 640/18946/20 Суддя (судді) першої інстанції: Басова Н.М.
15 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.
за участі:
секретар с/з Кващук Т.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;
- відшкодувати судові витрати ОСОБА_1 за рахунок Офісу Генерального прокурора.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 11серпня 2025 року.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15 жовтня 2025 року.
У судове засідання учасники судового процесу не з'явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював в органах прокуратури України з 2005 року на різних посадах. На час проведення атестації займав посаду прокурора відділу представництва в цивільному судочинстві та органів прокуратури в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури міста Києва (з 27.07.2018).
11.10.2019 позивачем подано заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
Позивач успішно пройшов перші два етапи атестації - іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
У зв'язку із цим ОСОБА_1 було допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
За результатами проходження співбесіди, 14.07.2020 четверта кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийняла рішення №18 про неуспішне проходження прокурором атестації.
Так, керуючись пунктами 13, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та п.6 розділу І, п. 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації затвердженого наказом Генерального прокурора 17.10.2019 № 233 (зі змінами), під час проведення співбесіди, комісія з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність прокурора відділу представництва в цивільному судочинстві та органів прокуратури в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури міста Києва ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності та доброчесності.
В подальшому, наказом прокурора міста Києва від 09.09.2020 № 1873к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу представництва в цивільному судочинстві та органів прокуратури в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури міста Києва та органів прокуратури, у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», з 10.09.2020.
Позивач, не погоджується з рішенням четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 14.07.2020 №18 про неуспішне проходження прокурором атестації та наказом №1873х від 09.09.2020 про звільнення, звернувся до суду за захистом своїх прав.
При цьому, наказ прокурора міста Києва від 09.09.2020 № 1873к оскаржено в судовому порядку окремо - справа № 640/24515/20, рішення у вказаній справі на даний час не прийнято.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним і скасування рішення четвертої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, виходив з того, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи прокуратури України та їх посадові особи зобов'язані діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019 (далі - Закон № 113-ІХ), запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Зокрема, згідно з п. 6 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
За приписами п. 7 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Верховний Суд у постановах від 21.09.2021 та 24.09.2021 у справах №№ 200/5038/20-а, 160/6596/20, 140/3790/19, 280/4314/20 звертав увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
У Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131).
Пунктом 12 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ визначено, що предметом атестації є оцінка професійної компетентності прокурора, професійної етики та доброчесності прокурора.
Нормами п.п. 9, 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ визначено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Згідно з п. 11, пп 7, 8 п. 22 розділу ІІ Закону № 113-ІХ атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора та обласних прокуратур, що утворюються як органи забезпечення проведення атестації прокурорів. Перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій визначається Генеральним прокурором.
Пунктом 9 розділу І Порядку № 221 визначено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Відповідно до пункту 10 розділу І Порядку № 221 заява, вказана у п. 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15.10.2019 (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Судом встановлено, що 11 жовтня 2019 року позивачем на виконання п. 10 Порядку №221 Генеральному прокурору подано у визначений строк заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
Тобто, позивач, подаючи заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та намір пройти атестацію, цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування та розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-ІХ. В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого він не зробив.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону № 1697 VII прокурор зобов'язаний вдосконалювати свій професійний рівень та з цією метою підвищувати кваліфікацію.
Згідно п. 5 розд. І Порядку предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Згідно з п. 13 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Пунктом 13 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено таку обов'язкову складову процедури атестації, як проведення співбесіди з метою виявлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Кадрові комісії - колегіальні органи, які не входили до структури Генеральної прокуратури України і були створені для забезпечення проведення атестації прокурорів.
Згідно з п. 17 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, п.п. 7, 8 розд. І Порядку № 221 кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації; рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Пунктом 16 Закону № 113-ІХ передбачено, що за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди.
Предметом співбесіди є оцінка професійної компетентності прокурора, професійної етики та доброчесності прокурора (п. 12 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ).
Відповідно до пункту 2 розділу IV Порядку № 221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
Пунктом 8 розділу IV Порядку № 221 встановлено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі.
Порядком № 221 передбачено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора.
Також фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності.
Пунктом 11 розділу IV Порядку № 221 передбачено, що дослідження вищевказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду, здійснюється членами комісії.
Відповідно до пунктів 12, 13, 14, 15, 16 розділу IV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда складається з певних етапів, серед яких є послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності.
Виходячи із змісту пп. 3 п. 15 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IХ, п. 9 розд. IV Порядку № 221 критеріями дотримання прокурорами правил професійної етики та доброчесності, зокрема є - відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики.
Пунктами 15, 16 розд. IV Порядку № 221 передбачено, що після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Відповідно до п. 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора № 233 (далі - Порядок № 233), рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» діяльність прокуратури ґрунтується, зокрема, на засадах неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний неухильно додержуватися Присяги прокурора, правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Як визначено ст. 16 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 (надалі також - Кодекс), при виконанні службових обов'язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури.
Згідно зі ст. 18 Кодексу працівнику прокуратури слід не допускати дій і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.
Відповідно до пунктів 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийнято восьмим Конгресом Організації об'єднаних націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня - 7 вересня 1990 року), особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію. Особи, які здійснюють судове переслідування, будучи найважливішими представниками системи здійснення кримінального правосуддя, завжди зберігають честь та гідність своєї професії.
Так, судовим розглядом встановлено, що позивачем успішно складено іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
Однак, за результатами співбесіди 14 липня 2020 року четвертою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийнято рішення №18 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».
Оскаржуване рішення обґрунтовано тим, що під час співбесіди ОСОБА_1 продемонстрував низький рівень теоретичної підготовки, зокрема щодо основних положень кримінального процесуального законодавства України.
Крім того, усупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції» останнім несвоєчасно подано декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік (29.08.2018) та 2017 рік (20.04.2018). Не подано повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у 2017 році, а саме відчуження рухомого майна на суму 350 тис. грн.
Так, у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік не відображено інформацію про право користування житловим приміщенням, де проживає прокурор.
На підставі досліджених матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності та доброчесності, у зв'язку з цим, прокурор відділу представництва в цивільному судочинстві та органів прокуратури в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури міста Києва ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на час розгляду справи вже сформовано правовий висновок щодо правомірності прийняття суб'єктом владних повноважень наказу про звільнення на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який викладено, зокрема, у постановах від 21.09.2021 у справах №200/5038/20-а та №160/6204/20, від 24.09.2021 у справах № 160/6596/20 та № 280/4314/20, від 29.09.2021 у справах №440/2682/20 та №640/24727/19, від 17.11.2021 у справі №540/1456/20, від 25.11.2021 у справі №160/5745/20, від 22.12.2021 у справі №640/1208/20, від 28.12.2021 у справі №640/25705/19, від 29.12.2021 у справі №420/4777/20, від 10.11.2022 у справі №280/7188/20, від 03.11.2022 у справі №640/1088/20 та багатьох інших.
Зокрема, Верховний Суд в пункті 45 постанови від 21.09.2021 у справі № 200/5038/20-а дійшов висновку, що оскільки Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв'язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.
Також в пункті 47 вищезгаданої постанови Верховний Суд зазначив, що використовуючи верховенство права (правовладдя), можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосованим є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно правилу конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом № 1697-VII.
В пункті 49 постанови від 21.09.2021 у справі № 200/5038/20-а Верховний Суд зазначив: «Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-ІХ дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення».
Окрім того пунктом 69 постанови Верховного Суду від 21.09.2021 у справі 200/5038/20-а зроблено висновок, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України, дійсно, певною мірою є втручанням у приватне життя особи прокурора в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності). Однак таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України. Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності в цьому разі є повністю співставною зі ступенем втручання держави з аналогічною метою в діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року№ 1-в/2016.
Як вже зазначалось, підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови неподання прокурором чи слідчим органів прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора чи слідчого органів прокуратури, який успішно пройшов атестацію, ненадання прокурором чи слідчим органів прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Зазначені норми Закону є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами.
Враховуючи, що четвертою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийнято рішення від 14.07.2020 № 18 про неуспішне проходження позивачем атестації, отже факт наявності чинного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором є підставою звільнення такого прокурора на підставі пп. 2 п. 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ.
Рішення кадрової комісії не є рекомендаційним для суб'єкта звільнення, а є беззаперечною та остаточною підставою для видання керівником обласної прокуратури, зокрема, наказу про звільнення прокурора згідно з положеннями Закону № 113-ІХ.
З огляду на положення Порядку № 221 та Порядку № 233 рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді.
Відповідно до позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, яка викладена, зокрема у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 560/214/20, рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню. Тобто рішення кадрової комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності, не просто містило мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.
Отже, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.
Виходячи із суті процедури атестації, Верховний Суд у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 540/1053/21 дійшов висновку, що особливість цієї процедури, її нормативно-правове регулювання не дає підстав вважати, що кадрові комісії не мають обов'язку доводити, обґрунтовувати свої рішення. Скоріше навпаки, адже це стосується проходження публічної служби чинними прокурорами. Тут не йдеться про необхідність відтворювати перебіг обговорення чи позицію кожного із членів Кадрової комісії стосовно прокурора за наслідками співбесіди, як вважає відповідач, а про потребу належно обґрунтувати колегіальне рішення в обсязі, якого буде достатньо (у кожному конкретному випадку) для розуміння підстав і мотивів його ухвалення, адже на відміну від перших двох етапів, на цьому етапі (співбесіди) результат атестації визначає не кількість балів, а думка членів кадрової комісії, їхній обґрунтований сумнів у відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.
Отже, вказане дає підстави для висновку, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації може бути предметом оцінки судом адміністративної юрисдикції, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку № 233.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2024 року у справі № 420/7076/20.
Так, матеріали справи свідчать, що Кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації на тій підставі, що під час проведення співбесіди комісією з'ясовано обставини, які, на думку її членів, свідчать про невідповідність прокурора вимогам професійної етики та доброчесності.
Підставою для висновку Кадрової комісії стосовно невідповідності позивача цим вимогам слугували з'ясовані обставини: низький рівень теоретичної підготовки, зокрема щодо основних положень кримінального процесуального законодавства України, а також те, що усупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції» останнім несвоєчасно подано декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік (29.08.2018) та 2017 рік (20.04.2018). Не подано повідомлення про суттєві зміни у майновому стані у 2017 році, а саме відчуження рухомого майна на суму 350 тис. грн. У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевог самоврядування за 2019 рік не відображено інформацію про право користування житловим приміщенням, де проживає прокурор.
Наведені вище факти як окремо, так і в сукупності давали Комісії обґрунтовані підстави для висновку про невідповідність позивача критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора.
Однак, позивач обґрунтовує протиправність спірного рішення тим, що контроль та перевірка декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з приводу задекларованого майна та коштів належить до виключної компетенції НАЗК.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VIII) НАЗК є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
Законом № 1700-VIII прямо передбачено, що повноваженнями щодо перевірки декларацій прокурорів наділене саме НАЗК.
Закон № 1700-VIII передбачає два механізми контролю НАЗК за належним декларуванням: повна перевірка декларацій (ст. 51-3 цього Закону № 1700-VIII); моніторинг способу життя суб'єктів декларування (ст. 51-4 Закону № 1700-VIII).
Так, під час проведення атестації позивача повна перевірка здійснювалась відповідно до Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом НАЗК від 15.04.2020 № 144/20 (далі - Порядок № 144/20).
У межах повної перевірки НАЗК проводить щодо декларацій, поданих суб'єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль. У той же час питання доброчесності суб'єктів декларування не є предметом жодної з перевірок, що проводить НАЗК.
Тобто, НАЗК самостійно без будь-якого звернення не проводить перевірку чи дійсно щиро, правдиво декларант подав відомості у декларації.
У той час, Порядок № 144/20 не передбачає проведення повної перевірки декларанта на запити прокуратури чи кадрових комісій з метою проведення атестації. Такі перевірки проводяться в загальному порядку черговості на підставі відповідного алгоритму, що враховує посаду суб'єкта декларування та оцінку корупційних ризиків.
Тобто цей порядок фактично унеможливлює одночасну перевірку усіх учасників атестації для цілей атестації, оскільки це б суперечило алгоритму повної перевірки та принципу черговості в залежності від оцінки ризиків.
Окрім того, НАЗК не проводить перевірку декларацій, які подавали прокурори до запровадження електронних декларацій. Тоді як при атестації прокурорів надається оцінка інформації і з цих декларацій. Моніторинг способу життя суб'єктів декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб'єктів декларування задекларованим ними майну і доходам. Тобто це передбачає необхідність наявності інформації про таку невідповідність, яку вже НАЗК перевіряє. Тоді як робота кадрових комісій спрямована саме на самостійне виявлення фактів такої невідповідності.
Закон № 1700-VIII був прийнятий до ухвалення низки інших законів, які прямо передбачають можливість інших органів здійснювати перевірку декларацій в межах їх компетенції задля досягнення конкретної мети.
Саме таким є Закон № 113-ІХ, який наділяє компетенцією кадрові комісії перевіряти доброчесність прокурорів.
Завданням комісій не є встановлення невідповідності задекларованої інформації дійсності, а надання оцінки доброчесності прокурора у зв'язку із виявленням інформації, яка породжує обґрунтований сумнів у дотриманні прокурором відповідних правил.
При цьому заперечення можливості кадрових комісій самостійно реалізовувати свої повноваження, які прямо передбачені Законом № 113-ІХ, а саме, надавати оцінку доброчесності прокурора за результатами опрацювання масиву даних у тому числі тих, які знаходяться у вільному доступі, зокрема на офіційному сайті НАЗК, дослідження членами кадрової комісії всіх матеріалів атестації прокурора означало б абсолютну неможливість провести атестацію прокурорів у передбачений Законом № 113-ІХ спосіб та строк, оскільки повністю поставило б кадрові комісії в залежність від проведення НАЗК повних перевірок декларацій прокурорів.
На відміну від НАЗК кадрова комісія має значну долю дискреції. Рішення приймається кадровою комісією колегіально за внутрішнім переконанням її членів, з дотриманням атестаційної процедури відповідно до вимог Конституції та законів України, а також Порядку № 221.
Як зазначалось вище відповідно до п. 15 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, п. 9 розд. IV Порядку № 221 для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
При цьому фізичні та юридичні особи до проведення співбесіди з кандидатом мають право подавати до Офісу Генерального прокурора відомості, які можуть свідчити про невідповідність кандидата критеріям доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові кандидата заздалегідь оприлюднюється (п. 15 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX).
Оскільки кадровою комісією не здійснювався у визначеному Законом України «Про запобігання корупції» порядку контроль та перевірка декларації позивача, або моніторинг способу його життя під час проведення з ним співбесіди, вивчення матеріалів атестації і прийняття рішення за наслідками атестації позивача, то кадровою комісією не приймалися передбачені Законом України «Про запобігання корупції» рішення та не формувалися висновки про порушення вимог антикорупційного законодавства.
Отже, з огляду на визначення нового місця прокуратури в системі державної влади України, вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді та має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар'єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо (рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020), то застосовними до спірних правовідносин є висновки ЄСПЛ у рішенні по справі «Джоджай проти Албанії» (Xhoxhaj v. Albania) від 09 лютого 2021 року (заява №15227/19), що набуло статусу остаточного 31 травня 2021 року, з приводу результатів процедури оцінювання щодо заявниці, у результаті якої її звільнили з посади судді Конституційного суду внаслідок недекларування частини активів на банківському рахунку та спільної із чоловіком квартири.
Зокрема, ЄСПЛ у вказаній справі зазначив, що варто також враховувати особливості широко застосовних процесів аудиту активів. На думку Суду, з урахуванням того, що особисті або сімейні статки зазвичай накопичуються протягом трудового життя, встановлення жорстких часових обмежень для оцінювання статків значно обмежило б і вплинуло на здатність органів влади оцінювати законність усіх статків, набутих протягом професійної кар'єри особою, яка проходить перевірку. У зв'язку з цим оцінювання статків має певні особливості на відміну від звичайних дисциплінарних розслідувань, які потребують надання державі-відповідачу більшої гнучкості в застосуванні встановлених законом обмежень, сумісних із метою відновлення та зміцнення довіри суспільства до системи правосуддя та забезпечення високого рівня доброчесності, якого очікують від представників судової системи (п. 349).
У пункті 393 рішення від 9 лютого 2021 року у справі «Джоджай проти Албанії» (Xhoxhaj v. Albania), заява №15227/19, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав на те, що втручання у право заявниці на повагу до її приватного життя відбулося згідно із законом, який переслідував законні цілі, мав на меті, зокрема, зменшення рівня корупції та відновлення довіри суспільства до системи правосуддя, що було пов'язано з інтересами національної безпеки, громадського порядку та захисту прав та свобод інших людей.
У цій справі Європейський суд з прав людини визначив три критерії щодо втручання держави у приватне життя особи, а саме, чи вчинене таке втручання:
- «згідно із законом» (пункт 384 цього рішення ЄСПЛ);
- із легітимною метою (пункт 393 рішення ЄСПЛ);
- чи необхідне у демократичному суспільстві (пункт 402 рішення ЄСПЛ).
Окрім того, Європейського суду з прав людини при розгляді справи «Джоджай проти Албанії», яка є релевантною у цьому випадку, сформував такі правові позиції:
1) хоча набуття або створення майна можна розглядати як аспект приватного життя, аудит активів суддів та прокурорів для встановлення законності джерела, використаного для придбання або створення майна з метою забезпечення суспільної довіри до їх доброчесності не є порушенням ст. 8 Конвенції. «У будь-якому випадку Суд вважає, що аудит активів не торкається інтимного аспекту приватної поведінки, яка розглядається як порушення етичних норм» (п. 362)
2) в умовах коли йдеться про нагальну необхідність боротьби з корупцією у органі, щодо якого є сигнали про «тривожний рівень корупції», перевірки усіх працівників такого органу є виправданим. «Суд уважає, що за таких обставин реформа системи правосуддя, яка передбачає позачергову перевірку всіх чинних суддів і прокурорів, відповідала «нагальній суспільній потребі» (п. 404).
- встановлення органом, який проводить оцінку суддів та прокурорів, що у них не було законного доходу, щоб виправдати наявність ліквідних активів, а також нерозкриття особою, яка проходить оцінку походження коштів та надання доказів, які підтверджують їх походження як цією особою, так і близькою особою може бути підставою для її звільнення (п.п. 406-409, 412).
Судом першої інстанції правильно звернуто увагу на те, що у разі наявності у членів кадрових комісій обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності прокурора критеріям, йому надається можливість довести протилежне до прийняття остаточного рішення за результатами атестації.
На відміну від кримінального провадження, у процесі оцінки прокурора під час атестації не існує презумпції невинуватості. Кадрова комісія не зобов'язана доводити невідповідність прокурора за межами обґрунтованого сумніву. Якщо було встановлено обґрунтований сумнів і прокурор не зміг переконливо спростувати його, даних чинників може бути достатньо для того, щоб кадрова комісія визнала прокурора таким, що неуспішно пройшов атестацію з огляду на серйозність наявності певного одного фактору або з огляду на наявність сукупності факторів.
Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких саме по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності).
Кадрова комісія не зобов'язана нормами Закону юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв.
У той же час, як зазначалось вище, кадрові комісії приймають рішення колегіально після закритого обговорення, процес якого згідно вимог законодавства не повинен фіксуватися ні в протоколі засідання, ні в рішенні кадрової комісії. Тому забезпечити повну і всебічну перевірку з боку суду факту врахування членами кадрових комісій абсолютно усіх обставин, які стосуються прийняття ними рішення, a priori неможливо, так само, як неможливо забезпечити таку перевірку щодо будь-якого колегіального органу, члени якого проводять обговорення та приймають рішення таємно.
Під час співбесіди кадрова комісія лише надавала оцінку дотримання прокурора вимогам доброчесності, що є безпосереднім предметом атестації в силу вимог пп. 2 п. 12 розділу ІІ Закону № 113-ІХ.
Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 640/1083/20 сформував такий правовий висновок:
« 77. Так, встановлений Законом України від 14 жовтня 2014 року №1700-VII «Про запобігання корупції» порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній».
Подібні висновки Верховним Судом викладено у постанові від 15.09.2022 у справі № 380/4314/21.
Також Верховним Судом у постанові від 28.09.2023 у справі № 640/39174/21 зазначено таке:
« 59. Верховний Суд у цій категорії спорів неодноразово наголошував, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусуу результаті вищевказаних конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народудо прокурорів та органів прокуратури в цілому. Водночас відсутність у законі визначення цього терміну не звільняє суб'єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних (постанови Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 600/1450/20-а, від 21.12.2022 у справі № 640/33526/20, від 08.06.2023усправі № 420/23643/21).
60. Одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності (підпункт 3 пункту 9 розділу IV Порядку №221) є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.
71. З огляду на визначення нового місця прокуратури в системі державної влади України, вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді та має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар'єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо (рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-р(ІІ)/2020), то колегія суддів уважає застосовними до спірних правовідносин висновки ЄСПЛ у рішенні по справі «Джоджай проти Албанії» (Xhoxhaj v Albania) від 09.02.2021 (заява №15227/19), що набуло статусу остаточного 31.05.2021, з приводу результатів процедури оцінювання щодо заявниці, у результаті якої її звільнили з посади судді Конституційного суду внаслідок недекларування частини активів на банківському рахунку та спільної із чоловіком квартири.
77. Колегія суддів зазначає, що Закон № 113-ІХ та Порядок № 221 не визначають конкретний період за який здійснюється оцінка відповідності прокурора критеріям доброчесності, однак, ураховуючи мету та цілі, які поставив законодавець, запроваджуючи реформу органів прокуратури, а також високі стандарти, які висуваються до професії прокурора, оцінюванню, у цьому випадку, на предмет законності походження підлягають усі майнові статки, набуті особою, яка претендує на зайняття посади прокурора та його близьких родичів, з метою уникнення будь- яких сумнівів у суспільства щодо доброчесності такого».
Аналогічні висновки Верховним Судом викладено у постановах від 04.08.2022 у справах № 200/8155/20-а та № 160/12019/20.
Крім того, слід звернути увагу суду на висновки, які сформував Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № 400/2914/20:
«…Верховний Суд неодноразово викладав висновок щодо застосування положень Закону № 113-ІХ та Порядку № 221 у контексті доводів про те, що висновок кадрової комісії про (не)відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам та/або недостовірність задекларованих відомостей може ґрунтуватися виключно на рішеннях або висновках НАЗК.
У постановах від 10 січня 2023 року у справі № 420/11157/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/21694/20, від 31 травня 2023року у справі №160/5323/21, від 08 червня 2023року у справі №420/23643/21, від 28 вересня 2023року у справі № 640/39174/21, від 03 жовтня 2023 року у справі №640/26170/19, від 02 листопада 2023 року у справі №380/6044/21 та інших Верховний Суд зазначив, що визначена чинним законодавством атестація не передбачає проведення повної перевірки декларанта на запити прокурора чи кадрових комісій. Моніторинг способу життя суб'єкта декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб'єктів декларування, задекларованим ним майну і доходам.
Установлений Законом України «Про запобігання корупції» порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом № 113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.
Таким чином, наявність у НАЗК виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб'єкта декларування не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-ІХ.
Завданням комісій не є встановлення невідповідності задекларованої інформації дійсності, а надання оцінки доброчесності прокурора у зв'язку із виявленням інформації, яка породжує обґрунтований сумнів у дотриманні прокурором відповідних правил…».
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 21.03.2024 у справі № 460/6862/20 зазначено, що НАЗК не проводить перевірку декларацій, які подавали прокурори до запровадження електронних декларацій. Тоді як при атестації прокурорів надається оцінка інформації із цих декларацій. Моніторинг способу життя суб'єктів декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб'єктів декларування задекларованим ними майну і доходам. Тобто це передбачає необхідність наявності інформації про таку невідповідність, яку вже НАЗК перевіряє. Тоді як робота кадрових комісій спрямована саме на самостійне виявлення фактів такої невідповідності.
Відомості, які містяться в декларації, поданій прокурором, відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції, разом з іншими відомостями, які отримано кадровою комісією, відповідно до положень Порядку № 221, є матеріалами атестації, які досліджуються та обговорюються під час проведення співбесіди, за результатами якої кадрова комісія приймає рішення про успішне чи неуспішне проходження прокурором атестації.»
Відповідно до пункту 39 Бордоської декларації «Судді та прокурори в демократичному суспільстві» прокурорами мають бути особи з високими моральними якостями; через характер повноважень, на виконання яких вони свідомо погодились, прокурори є постійно відкриті для публічної критики; будучи головними суб'єктами здійснення правосуддя, вони мають повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії.
Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті вищевказаних конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому.
Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності прокурорів, які віднесені до української системи правосуддя, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах чесності у способі власного життя та виконанні своїх професійних обов'язків.
Авторитет та довіра до органів прокуратури формуються залежно від персонального складу осіб, які обіймають посади прокурорів та формують корпус органів прокуратури.
Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм прокурорської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до органів прокуратури як складової органів правосуддя, а також допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя.
Чинне законодавство не містить визначення поняття «доброчесність», яке використовується у процедурі атестації прокурорів.
Водночас відсутність у законі визначення цього терміну не звільняє суб'єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних.
Колегія суддів зазначає, що обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія жодними чинними нормативно-правовими актами не визначено.
Так, відповідач обґрунтовує правомірність спірного рішення тим, що у Кадрової комісії виник обґрунтований сумнів щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності та доброчесності у зв'язку з низьким рівнем теоретичної підготовки, зокрема щодо основних положень кримінального процесуального законодавства України, а також несвоєчасним поданням декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік (29.08.2018) та 2017 рік (20.04.2018), не подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у 2017 році, а саме відчуження рухомого майна на суму 350 тис.грн., у декларації за 2019 рік не відображено інформація про право користування житловим приміщенням, де проживає прокурор.
Наразі, колегія суддів зазначає, що рішення кадрової комісії стосовно позивача містить мотиви його прийняття, висновки, зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень.
Окрім того, звертає увагу на те, що жодним нормативно-правовим актом не визначено період життя прокурора, який повинен братися Комісією для визначення невідповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності.
Одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності (підпункт 3 пункту 9 розділу ІV Порядку №221) є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.
При цьому завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора.
Достатнім є наявність конкретної інформації, яка, з урахуванням наданих особою пояснень та аргументів (які не сприйняті як переконливі), не спростовує уяву (сприйняття) визначених законом осіб щодо її достатньої відповідності цим критеріям.
Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких дій (бездіяльності) офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органів державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об'єктивності такого рішення).
У процедурі атестації обґрунтовані сумніви уповноваженої комісії набувають значення, а прокурор, який має намір підтвердити свою відповідність вимогам професійної етики та доброчесності, повинен спростувати такі сумніви або довести їх необґрунтованість. У протилежному випадку, задля досягнення мети запровадженої реформи прокуратури, такі сумніви можуть бути витлумачені не на користь особи.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2024 року у справі №420/7076/20.
Окрім того, Верховний суд у постанові від 31.05.2023 № 160/5323/21 підкреслив, що у межах процедури атестації прокурор повинен не тільки надати пояснення з приводу питань, які виникли до нього у членів комісії, а й у разі необхідності маючи намір довести відповідність його вимогам доброчесності, а має бути готовим надавати відповідні докази на підтвердження своїх пояснень, які б спростували сумніви комісії щодо невідповідності його цьому критерію.
Отже, у випадку ненадання прокурором під час співбесіди доказів відповідності доходів та витрат близьких йому осіб, у членів кадрової комісії можуть виникнути обґрунтовані сумніви щодо відповідності такого прокурора критеріям етики та доброчесності, яких достатньо для прийняття обґрунтованого рішення про неуспішне проходження таким прокурором співбесіди.
Колегія суддів звертає увагу , що атестація прокурора за критерієм доброчесності включає з'ясування та оцінку всіх аспектів життя і діяльності такого прокурора не лише професійного характеру, але й морально-етичного, то Кадрова комісія, здійснюючи визначені законом повноваження, які водночас є правом та обов'язком, проводила оцінку позивача за критерієм доброчесності в контексті оцінки всіх аспектів її життя. Висловлюючи бажання взяти участь в атестації, позивач тим самим погодилася з умовами атестації, в тому числі й щодо проведення стосовно неї перевірки, з'ясування обставин її особистого життя та надання цим обставинам публічності.
Доброчесна поведінка прокурора торкається всіх сфер її життя, у тому числі й матеріальної (майнової) сфери, виявляючи повагу до законів і лояльність до публічних фінансових інтересів держави.
Кадрова комісія у межах процедури атестації прокурора не здійснювала повноважень антикорупційного чи правоохоронного органу, проте надала оцінку тій інформації, яка наявна в матеріалах атестації, та поясненням прокурора з приводу такої інформації.
При цьому Кадрова комісія керувалася метою виключити будь-які сумнівні факти щодо походження майна, яке знаходиться у користуванні прокурора та її сім'ї, добросовісності декларування прокурором своїх та членів сім'ї статків або публічної поведінки прокурора не лише з точки зору вимог законодавства, але й з метою зміцнення переконання суспільства у чесності прокурора та з огляду на те, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та проінформованої людини, поведінка та репутація прокурора були бездоганними.
Колегія суддів зауважує, що визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявність яких саме по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності).
При цьому, як зазначалось вище, кадрові комісії приймають рішення колегіально після закритого обговорення, процес якого згідно вимог законодавства не повинен фіксуватися ні в протоколі засідання, ні в рішенні кадрової комісії. Тому забезпечити повну і всебічну перевірку з боку суду факту врахування членами кадрових комісій абсолютно усіх обставин, які стосуються прийняття ними рішення, a priori неможливо, так само, як неможливо забезпечити таку перевірку щодо будь-якого колегіального органу, члени якого проводять обговорення та приймають рішення таємно.
Окрім цього слід враховувати, що рішення кадрових комісій про неуспішне проходження прокурором атестації на стадії співбесіди приймалися в межах проведення атестації прокурорів, як одноразової події надзвичайного характеру, що зумовлена необхідністю підвищити ефективність діяльності органів прокуратури шляхом проведення оцінки усіх прокурів на відповідність критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Атестація прокурорів є окремою, тимчасовою процедурою ad hoc, яка обумовлена низьким рівнем довіри суспільства до прокуратури та передбачена винятково Законом № 113-ІХ. Регулювання діяльності кадрових комісії, в тому числі, вимоги щодо їх рішень про неуспішне проходження атестації на стадії співбесіди встановлені тим самим законодавством, яке регулює процес проведення атестації в цілому.
Для цілей проведення атестації, відповідного стандарту обґрунтованості та того рівня аргументації, яка наведена в рішеннях кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації за результатами співбесіди, цілком достатньо для того, щоб дійти до висновку, що прокурор не відповідає одному чи кільком критеріям, які встановлені у пп. 2 п. 13 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 (професійна компетентність, професійна етика, доброчесність).
Кадрова комісія не зобов'язана нормами Закону юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв.
Відсутність у суду законодавчої можливості перевірити ці обставини у зв'язку з об'єктивними причинами наприклад, таємність обговорення членами кадрових комісій отриманої інформації, жодним чином автоматично не означає, що рішення кадрової комісії є необґрунтованими та протиправними.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення відповідає вимогам, встановленим Порядком № 221, зокрема, типовій формі, містить посилання на нормативно-правові акти, що підтверджують повноваження комісії та підстави його прийняття. Також в рішенні наявне його обґрунтування.
Водночас, зі змісту п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України випливає, що під обґрунтованістю розуміється врахування суб'єктом владних повноважень усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Жодних інших загальних вимог, критеріїв чи умов для визнання рішення суб'єкта владних повноважень обґрунтованим ні в КАС України, ні в інших законодавчих актах, немає.
Саме по собі поняття «обґрунтованості» не має єдиного, чітко визначеного та універсального переліку характеристик, яким мають відповідати абсолютно всі рішення суб'єктів владних повноважень або інших суб'єктів прийняття рішень. Обґрунтованість окремого рішення має встановлюватися в кожному конкретному випадку з урахуванням відповідного законодавства, характеру рішень, мети їх ухвалення та обставин, за яких вони приймалися.
При визначенні рівня обґрунтованості, який має бути забезпечений у рішеннях кадрових комісій про неуспішне проходження прокурором атестації, необхідно виходити зі спеціального законодавства, що регулює їхню діяльність, зокрема, - Закону 113-ІХ, Порядку роботи кадрових комісій, Порядку проходження прокурорами атестації. Саме це законодавство є обов'язковим для дотримання кадровими комісіями.
Слід зазначити, що саме до повноважень кадрових комісій входить дослідження матеріалів, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що в свою чергу і є дискреційними повноваженнями кадрових комісій.
Відповідно до ст. 3 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, правову основу регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів становлять Конституція України, Закони України «Про прокуратуру», «Про захист суспільної моралі», «Про запобігання корупції», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та інше законодавство, що стосується діяльності органів прокуратури, накази Генерального прокурора тощо, а тому знання вимог антикорупційного законодавства, з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфліктів інтересів, інших встановлених Законом України «Про запобігання корупції» вимог, обмежень та заборон має свідчити про достатню професійну компетентність відповідного прокурора.
У Європейських керівних принципах з етики і поведінки для прокурорів («Будапештські керівні принципи»), прийнятих на 6-й конференції Генеральних прокурорів Європи у Будапешті 31.05.2005, відзначено, що прокурори відіграють ключову роль у системі кримінальної юстиції, і повинні твердо дотримуватися професійних стандартів та підтримувати честь і гідність своєї професії; відповідати найвищим стандартам чесності і піклування, прокурори не повинні компрометувати своїми вчинками в приватному житті такі позитивні якості співробітників органів прокуратури, як чесність, справедливість і неупередженість.
Аналогічні положення викладені у Стандартах професійної відповідальності та викладення основних прав і обов'язків прокурорів, прийнятих Міжнародною асоціацією прокурорів 21.04.1999.
Згідно з вимогами ст. 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов'язаний неухильно додержуватися Присяги прокурора, правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Статтею 4 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів визначено, що одними із принципів, на яких ґрунтується професійна діяльність прокурорів, є доброчесність, формування довіри до прокуратури.
Кодексом професійної етики та поведінки передбачено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність (ст. 11); при виконанні службових обов'язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури (ст. 16); прокурор має суворо дотримуватися обмежень, передбачених антикорупційним законодавство, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних (ст. 19).
Відповідно до п. п. 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийнято восьмим Конгресом Організації об'єднаних націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня - 7 вересня 1990 року), особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію. Особи, які здійснюють судове переслідування, будучи найважливішими представниками системи здійснення кримінального правосуддя, завжди зберігають честь та гідність своєї професії.
Співбесіда є третім та останнім етапом атестації, метою проведення якої є виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, за підсумками якої приймається рішення про успішне або неуспішне проходження прокурорами атестації. За комісією зберігається право на надання відповідної оцінки прокурорам за результатами цього етапу атестації.
Таким чином, кадрові комісії наділені сукупністю прав та обов'язків, що надають можливість на власний розсуд визначитися з оцінкою прокурорів.
Саме кадрові комісії за приписами Закону № 113-ІХ, Порядку надають оцінку матеріалам атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Такі повноваження належить до виключної компетенції кадрових комісій.
У зв'язку із чим комісія вправі надавати оцінку дотриманню прокурорами цих вимог. В іншому випадку нівелюється сама мета як проведення співбесіди, так і атестації в цілому. Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 державам- членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, у межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Відтак, повноваження кадрових комісій щодо прийняття відповідних рішень у межах компетенції є дискреційним.
З огляду на дискреційний характер повноважень кадрових комісій щодо встановлення відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності та прийняття у зв'язку із цим відповідного рішення, вбачається, що суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам.
Разом з тим, Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо перевірки дискреції кадрової комісії під час проведення співбесіди на третьому етапі атестації прокурорів, процедура проведення якого визначена пунктом 9 розділу IV Порядку №221, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 640/1083/20, від 22.09.2022 у справі № 200/7541/20-а, від 29.09.2022 у справі № 260/3026/20, від 20.10.2022 у справах № 140/17496/20 та 640/18156/20, від 06.10.2022 у справі № 640/777/20), від 24.10.2022 у справі № 640/1358/20, від 03.11.2022 у справі № 640/1088/20, від 08.11.2022 у справі № 640/1559/20, від 10.11.2022 у справі № 280/7188/20.
Відповідно до пунктів 7, 9, 11, 12, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ та пункту 9 розділу IV Порядку № 221 в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди), за результатами якої приймається рішення кадрової комісії про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації. У разі неуспішного проходження атестації прокурором, таке рішення є безальтернативною підставою для прийняття наказу про звільнення прокурора з посади, яке має ознаки рішення суб'єкта владних повноважень, з огляду на що має відповідати вимогам частини другої статті 2 КАС України. Тому рішення цього органу [кадрової комісії] можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить його дискреційним повноваженням під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.
При цьому, суд під час перевірки рішення кадрової комісії, не втручаючись у дискреційні повноваження вказаної комісії та керуючись завданнями адміністративного судочинства, передбаченими статтею 2 КАС України, досліджує пояснення позивача та надані ним документи на підтвердження наданих ним пояснень щодо розбіжностей встановлених цією комісією під час проведення співбесіди та з'ясовує, чи дійсно вони спростовують висновки комісії, які стали підставою для прийняття спірного рішення.
Вказані висновки застосовувалися також Верховним Судом у постанові від 24.06.2024 у справі №260/1134/23.
Як зазначено у рішеннях Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №9901/66/19, від 27.05.2020 у справі № 9901/88/19 в умовах, коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, а особливо коли йдеться про оцінку таких загальних категорій як «доброчесність» і «суспільна довіра», оцінювання завжди має суб'єктивний характер. За таких обставин вирішальним є особисте переконання кожного члена складу комісій, яке зрештою і визначає характер їх голосування.
Достатнім є наявність конкретної інформації, яка, з урахуванням наданих особою пояснень та аргументів (які не сприйняті як переконливі), не спростовує уяву (сприйняття) визначених законом осіб щодо її достатньої відповідності цим критеріям.
Так, абзацом третім пункту 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації, прийняте кадровими комісіями за результатами співбесіди, повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Це єдина вимога до обґрунтованості (своєрідний стандарт обґрунтованості) рішень кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації як в цілому, так і на стадії співбесіди, зокрема. Цієї вимоги кадрові комісії мають дотримуватися при прийнятті своїх рішень про неуспішне проходження атестації.
Цього стандарту було повністю дотримано при прийнятті рішення про неуспішне проходження атестації позивачем за результатами співбесіди оскільки в цьому рішенні кадрової комісії були перераховані всі обставини, що вплинули на його прийняття.
У своїй постанові від 26.11.2021 у справі № 640/1846/20 Верховний Суд зазначив про те, що суди не наділені повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурорами правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати його відповідність цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрової комісії. У той же час суд перевіряє дотримання стороною відповідної процедури та встановлених законодавством вимог при вчиненні оскаржуваних дій та прийнятті оскаржуваного рішення.(п.88)
При цьому потрібно зазначити, що жодних процедурних порушень при вчиненні оскаржуваних дій та прийнятті оскаржуваного рішення кадровою комісією вчинено не було. Такі обставини не викладені і в оскаржуваних судових рішеннях.
Етичний стандарт, якого повинні дотримуватись прокурори, як члени державної системи правосуддя, значно вищий за стандарт, якому повинні відповідати інші державні службовці.
Кадрова комісія повністю виконала вимоги як спеціального закону і підзаконних нормативно-правових актів, на основі яких вона діяла (що були неодноразово визнані Верховним Судом, як такі, що мають юридичну силу), так і загальні вимоги адміністративного законодавства щодо викладення (достатньої деталізації) підстав для ухвалення рішень, передбачених для цілей атестації.
Як зазначалося, атестація в частині встановлення відповідності прокурорів вимогам професійної етики та доброчесності не має нічого спільного з процедурою доведення вчинення або невчинення злочину, адміністративного правопорушення чи дисциплінарного проступку, у тому числі порушення антикорупційного законодавства.
Подібний висновок хоч і не виключений (з огляду на перелік питань, що підлягають дослідженню в рамках атестації), проте не має для прокурора несприятливих правових наслідків у вигляді початку процедури притягнення його до відповідальності.
Стосовно доводів позивача про неправомочність кадрової комісії, колегія суддів зазначає наступне.
Так, пунктом 11 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Положеннями пункту 22 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113- ІХ визначено, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення проведення атестації прокурорів відповідно до цього розділу.
Відповідно до пункту 1 Порядку 233 кадрові комісії здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ та Закону України «Про прокуратуру» № 1697 (далі - Закон № 1697).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 233 для здійснення повноважень щодо забезпечення проведення атестації прокурорів та слідчих створюються комісії у складі шести осіб, з яких не менше трьох - особи делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями.
Членами комісії можуть бути особи, які є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права. Склад комісії затверджує Генеральний прокурор, який визначає її голову та секретаря (пункт 4 Порядку № 223, підпункт 8 пункту 22 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ).
Так, наказом Генерального прокурора від 02.06.2020 № 246 (зі змінами, внесеними наказом Генерального прокурора від 19.06.2020 № 287) створено четверту кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур у такому складі: Мисяк Віктор Миколайович - голова комісії, Іванченко Альона Миколаївна - член комісії (секретар комісії), Курило Ірина Володимирівна - член комісії та делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проєктами міжнародно-технічної допомоги та дипломатичними місіями: Іванов Олег - член комісії, Кмєнєв Михайло - член комісії, Тибінка Христина - член комісії.
При цьому, участь у комісії експертів, делегованих міжнародними неурядовими організаціями, дипломатичними місіями та проектами міжнародної технічної допомоги, яка передбачена Порядком № 233, убезпечує кадрові комісії від зовнішнього тиску та потенційних упереджених рішень, в даному випадку експертами є активісти з питань захисту прав людини, адвокати, науковці, тобто, це ті фахівці, що використовують власний досвід з цих питань, в тому числі, отриманий в інших державах.
Враховуючи викладене, визначення складу комісій, вимог до осіб, що можуть бути її членами, а також порядку роботи комісій є дискреційними повноваженням Генерального прокурора.
Відповідно до пункту 9 Порядку № 233, прокурор у разі наявності конфлікту інтересів, або обставин, що можуть викликати сумнів у безсторонності члена кадрової комісії може заявити відвід такому члену комісії.
Наразі, матеріали справи свідчать, що під час проведення атестації позивач жодному з членів четвертої кадрової комісії відвід не заявляв, хоча мав таку можливість, зважаючи на завчасне оприлюднення відомостей щодо складу четвертої кадрової комісії на веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Стосовно доводів апелянта про неврахування постанови Печерського районного суду міста Києва від 08.04.2019, якою закрито провадження у справі № 757/58926/18-п про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, викладених в додаткових поясненнях позивача від 28.07.2022, колегія суддів зазначає таке.
Так, згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень України Печерським районним судом міста Києва у справі № 757/58926/18-п під час розгляду матеріалів, що надійшли з Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя Національного агентства з питань запобігання корупції, про притягнення до адміністративної відповідальності прокурора відділу представництва в цивільному судочинстві та органів прокуратури в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури м. Києва ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, внаслідок порушення вимог ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено наступне.
ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді прокурора відділу представництва в цивільному судочинстві та органів прокуратури в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури м. Києва, будучи відповідно до пп. «е» ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», примітки до ст. 172-6 КУпАП, суб'єктом відповідальності, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог ч. 1 ст. 45 даного Закону, будучи зобов'язаним до 01.04.2017, несвоєчасно, без поважних причин, лише 29.08.2018, подав щорічну декларацію за 2016 рік.
Також ОСОБА_1 , будучи зобов'язаним до 01.04.2018, несвоєчасно, без поважних причин, лише 20.04.2018, подав щорічну декларацію за 2017 рік. Відповідальність за вказані адміністративні правопорушенні передбачена ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 пояснив, що він несвоєчасно подав щорічні декларації за 2016 та 2017 роки, оскільки з 2015 року по 02.06.2018 перебував у відпустці по догляду за дитиною за межами України, а також йому необхідно було повторно отримати електронний ключ, що позбавило його можливості вчасно подати відповідні декларації.
Відповідно до частин третьої статті 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтями 164-14, 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.
Згідно пункту 7 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за закінченням строків на момент розгляду справи, передбачених статтею 38 КУпАП.
Згідно узагальненого науково-консультативного висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України під час закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, вина особи не встановлюється.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08.04.2019 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення закрито на підставі ст. ст. 38, 172-6, 247 КпАП України у зв'язку закінченням строку притягнення до відповідальності.
Таким чином, доводи позивача про те, що судом у справі № 757/58926/18-п уже надавалась оцінка несвоєчасному поданню ним декларацій, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Разом із тим, викладеним не спростовується факт вчинення прокурором адміністративного правопорушення, встановленого належним органом - НАЗК.
Зазначене свідчить про те, що такі дії ОСОБА_1 стали підставою для обґрунтованого сумніву щодо відповідності прокурора вимогам доброчесності та, як наслідок, прийняття четвертою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур рішення про невідповідність його критеріям професійної доброчесності.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 21.10.2025р.)