Справа № 640/3962/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Войтович І.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
21 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві) в якому просив:
- визнати неправомірними дії (бездіяльність) ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві призначити пенсію ОСОБА_1 за вислугою років на пільгових умовах, починаючи з 01.10.2016.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року значений позов задоволено частково.
Визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», з 12.04.2018.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Державної пенітенціарної служби України від 30.09.2016 № 243/ОС-16, на підставі пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника управління міжнародної діяльності та взаємодії із засобами масової інформації апарату ДПтС України.
Згідно даного наказу вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення в календарному обчисленні становить 20 років 1 місяць 1 день, у пільговому обчисленні - 25 років 6 місяців.
12.04.2018 ОСОБА_1 звернувся до комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України з заявою, у якій просив оформити та подати до органів пенсійного фонду документи для призначення пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1.
Листом від 03.05.2018 № 1189 Державна пенітенціарна служба України повідомила позивача про відсутність правових підстав для підготовки та подання до органів Пенсійного фонду документів для призначення пенсії за вислугу років, оскільки календарна вислуга років останнього при звільненні становила у календарному обчисленні 20 років 1 місяць 1 день (а.с.37).
Не погоджуючись з вказаною відмовою ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, за наслідками розгляду якого, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2019 у справі №826/10692/18 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірними дії Державної пенітенціарної служби України в особі Державної установи «Генеральна дирекція державної кримінально-виконавчої служби України» щодо відмови в підготовці та поданні до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на пільгових умовах.
Зобов'язано Державну пенітенціарну службу України в особі Державної установи «Генеральна дирекція державної кримінально-виконавчої служби України» підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на пільгових умовах у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1.
04.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просив розглянути питання щодо призначення пенсії з урахуванням рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2019 у справі №826/10692/18.
Листом від 26.09.2019 року № 212409/02/К-11946 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомлено про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності у ОСОБА_1 на дату звільнення необхідної вислуги років для призначення пенсії, оскільки згідно із наданими документами на момент звільнення 30.09.2016 календарна вислуга років складає 20 років із необхідних 22 роки і 6 місяців (а.с.20-21).
Позивач, не погоджуючись із такими діями пенсійного органу, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що пільгове обчислення вислуги років на пільгових умов призначення пенсії для визначених законом осіб, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України, встановлено статтею 17-1 Закону № 2262-ХІІ та передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393.
Таким чином, застосування відповідачем лише положень пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ при обрахунку вислуги років для призначення пенсії позивачу, без врахування положень статті 17-1 Закону №2262-ХІІ є неправомірним та таким, що порушує встановлені гарантії його прав на пільгове пенсійне забезпечення.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ) має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку), з урахуванням вимог частини 5 статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту (пункт «б» статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ).
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Згідно зі статтею 17 Закону № 2262-ХІІ особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «з» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються, окрім іншого, військова служба (пункт «а»); служба в органах внутрішніх справ, поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду (пункт «б»); військова служба у збройних силах, органах внутрішніх справ, Національній поліції, органах державної безпеки держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав та інших військових формуваннях, створених законодавчими органами цих держав, Об'єднаних Збройних Силах Співдружності Незалежних Держав. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється в порядку, встановленому законодавством держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, проходили військову службу, службу в органах внутрішніх справ, Національній поліції, органах державної безпеки, якщо інше не встановлено відповідними міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (пункт «з»).
При призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Вислуга років для призначення пенсії у разі поновлення виплати пенсії після перерви в її одержанні, яка була раніше обчислена особі, яка має право на пенсію за цим Законом, відповідно до законодавства, яке діяло на день попереднього звільнення цієї особи зі служби, перегляду не підлягає.
Порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 17-1 Закону № 2262-ХІІ).
Отже, Законом № 2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» від 17.07.1992 № 393 установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» і «з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, окрім іншого: служба в органах внутрішніх справ України, органах і підрозділах цивільного захисту на посадах начальницького і рядового складу, Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу з дня призначення на відповідну посаду; служба в Національній поліції; час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що вислуга років ОСОБА_1 , у календарному обчисленні складає 20 років 01 місяць 1 день; у пільговому обчисленні - 25 років 6 місяців.
У даному випадку спірним є питання, чи має право позивач на зарахування пільгового стажу для призначення пенсії, відповідно до згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційної інстанції надає правову оцінку спірним правовідносинам та переглядає рішення суду першої інстанції тільки в частині задоволених позовних вимог, оскільки позивач не є апелянтом по справі.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а зазначив: «……основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу, є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Порядком №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку…».
Крім того, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.04.2021 у справі №480/4241/18 вказав, що Закон №2262-ХІІ як єдину, обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.
Визначення у Законі №2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов'язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в ч. 4 ст. 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.
Таким чином, передбачена Законом №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
У свою чергу, передбачені ст. 17-1 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку №393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.
При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.
Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.
На підставі зазначеного Верховним Судом у справі №480/4241/18 сформовано наступні правові висновки:
- в цілях Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів);
- для призначення пенсій за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах, відповідно до Порядку №393.
Також, у постанові від 14.04.2021 у справі №480/4241/18 Верховний Суд з метою забезпечення єдності та сталості судової практики відступив від висновків щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду від 22.11.2018 у справі №161/4876/17, від 15.08.2019 у справі №281/459/17, від 27.03.2020 у справі №569/727/17 та інших, у яких Верховний Суд дійшов висновку про неможливість пільгового обчислення вислуги років та невідповідності в цій частині Порядку №393 Закону №2262-ХІІ.
Наведені позиції Верховного Суду у справі №805/3923/18-а та у справі №480/4241/18 дають підстави для висновку про те, що передбачена Порядком №393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону №2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечить.
Отже, враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 17-1, 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон), а також постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», суд першої інстанції, врахувавши ряд позицій Верховного Суду, дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки за нормами чинного, на момент звільнення позивача зі служби (30.09.2016) законодавства, при призначенні пенсії, враховувалася пільгова вислуга років.
Зважаючи на те, що у межах спірних правовідносин вислуга років позивача, з урахуванням пільгового періоду військової служби складає 25 років 06 місяців, що є достатнім для призначення позивачу пенсії, згідно п. «а» ч. 1 ст.12 Закону, колегія суддів дійшла висновку про протиправність відмови ГУ ПФУ в м. Києві особі у реалізації такого права, про що правильно було зазначено судом першої інстанції, а отже позивач має право на призначення пенсії за вислугу років за п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону 2262-XII.
Визначаючись щодо дати, з якої відповідач зобов'язаний призначити позивачу пенсію за п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-XII, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою від 12.04.2018 про призначення йому пенсії за вислугу років за п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону №2262-XII, то позовні вимоги про призначення пенсії, починаючи саме з 12.04.2018 року є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладені правові норми та обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши обставини справи та доводи сторін, що відповідач, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано та незаконно.
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 21.10.2025 року