Справа № 810/2407/16 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
22 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 р. у справі за адміністративним позовом Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 02.06.2016 № 0006081301 та 02.06.2016 № 0006091301.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головне управління ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, Броварською ОДПІ була проведена камеральна перевірка ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності сплати єдиного податку з фізичних осіб, за результатами якої складений акт № 000454/10-06-13-01/ НОМЕР_1 від 01.06.2016, в якому зафіксовано, зокрема, несвоєчасну сплату узгодженої суми єдиного податку у періоді 2013-2014 році, що підтверджується, чим порушено вимоги пункту 295.3 статті 295 Податкового кодексу України.
Броварською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.06.2016 № 0006081301 та 02.06.2016 № 0006091301.
За результатами розгляду скарги позивача ГУ ДФС у Київській області прийнято рішення № 1189/14/10-36-10-01-04 від 14.07.2016, яким податкові повідомлення-рішення від 02.06.2016 № 0006081301 та 02.06.2016 № 0006091301 залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та зазначив, що допущення платником податку помилки в частині зазначення іншого бюджетного рахунку у платіжному дорученні зі сплати податку не є правовою підставою для висновку про несплату такого податку та, як наслідок, для застосування штрафних (фінансових) санкцій, за умови фактичної сплати суми податку та її надходження до бюджету.
При цьому, судом першої інстанції встановлено, що позивачем своєчасно сплачені грошові зобов'язання з єдиного податку за 3-4 квартал 2013 року, за 1-3 квартал 2014 року в сумі 58175,95 грн, відповідно до платіжних документів, які долучені до матеріалів справи.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) податкове зобов'язання це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Згідно з п.п. 16.1.4 п 16.1 ст. 16 ПКУ виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.( п. 291.2 статті 291 ПК України)
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є платником єдиного податку.
Згідно пункту 295. 3 статті 295 ПК України платники єдиного податку третьої - шостої груп сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.
Сплата єдиного податку платниками першої - третьої груп здійснюється за місцем податкової адреси.
Згідно пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Пунктом 54.1 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Статтею 300 ПК України передбачено, що платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.
Згідно з п. 126.1. ст. 126 ПКУ у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем подано до контролюючого органу податкові декларації за період 2013-2015 роки з задекларованою сумою 58175,95 грн.
Відповідно до розрахунку штрафних санкції до оскаржуваних ППР кількість днів затримки сплати податкових зобов'язань становить від 8 до 384 днів.
Водночас, відповідно до виписки з особового рахунку позивача, позивач платіжним документом від 18.11.2013 № 8, від 05.02.2014 №14, від 29.04.2014 №17 , від 08.07.2014 №22, від 03.11.2014 №28, від 12.09.2012 №1599 сплачений єдиний податок за 3-4 квартал 2013 року, за 1-3 квартал 2014 року в сумі 58175,95 грн, проте помилково на рахунок УДКСУ у м. Бровари замість УДКСУ с. Калинівка Броварського району.
Позивачем 14.01.2015 подано заяву до Броварської ОДПІ з проханням зарахувати сплачені кошти на інший рахунок № НОМЕР_2 як сплату єдиного податку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідне перерахування вказаних коштів здійснене лише 06.02.2015.
З огляду на вказані обставини, відповідач вважає, що позивачем погашення суми податкового боргу відбулося із затримкою, що в свою чергу і стало підставою для прийняття спірних рішень.
Відповідно до частини п'ятої статті 45 Бюджетного кодексу України, податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
Суд також звертає увагу, що виходячи із змісту положень статей 109-113 Податкового кодексу України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій передбачена лише за умови вчинення платником податків порушень, визначених законами з питань оподаткування.
На думку суду, допущення платником податку помилки в частині зазначення іншого бюджетного рахунку у платіжному дорученні зі сплати податку не є правовою підставою для висновку про несплату такого податку та, як наслідок, для застосування штрафних (фінансових) санкцій, за умови фактичної сплати суми податку та її надходження до бюджету.
При цьому, судом встановлено, що позивачем своєчасно сплачені грошові зобов'язання з єдиного податку за 3-4 квартал 2013 року, за 1-3 квартал 2014 року в сумі 58175,95 грн, відповідно до платіжних документів, які долучені до матеріалів справи.
Також, колегія суддів враховує висновки постанови Верховного Суду України від 16.06.2015 року у справі №21-377а15 , згідно з якими колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС вважає, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений п.57.1 ст.57 ПК, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п.126.1 ст.126 ПК. Крім того, на думку колегії суддів, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений п.57.1 ст.57 ПК, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою ПК строк, а відтак і для застосування на підставі п.126.1 ст.126 ПК штрафних (фінансових) санкцій.
Крім того, податковий орган, приймаючи оспорювані рішення, посилався на норми Податкового кодексу України, які регламентують застосування санкцій та пені за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань. Разом з тим, суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип «належного урядування» покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій в розмірі 10 та 20% за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб є протиправними та підлягають скасуванню.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма