П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/26908/25
Перша інстанція: суддя Хом'якова В.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі № 420/26908/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Міністерство оборони України, про забезпечення позову до подання адміністративного позову, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до його подачі до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить :
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) вчиняти дії пов'язані та/або націлені на виклик ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_3 для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі ,
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) зняти відомості про розшук ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ).
В заяві вказано в якості 3-ї особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Міністерство оборони України.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначив, що 27.12.1995 ОСОБА_1 був засуджений Жовтневим районним судом м. Одеси за ст. 94, ч. 2 ст. 140, ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з конфіскацією особистого майна, та відбував покарання у Вільнянській виправній колонії №20. 15.06.2000 засуджений ОСОБА_1 був звільнений згідно Президента України про помилування від 05.06.2000. 27.04.2023 ОСОБА_1 був виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 в порядку п.6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обовязок та військову службу", про що на тимчасовому посвідченні військовозобовязанного НОМЕР_3 від 27.04.2023 міститься відповідна відмітка. Заявник вважає, що після виключення з військового обліку особа перестає бути військовозобов'язаним, а тому на неї не поширюються закони про військовий обов'язок та військову службу. Рішення про виключення з військового обліку є остаточним. Законом не передбачено механізму повторного постановлення на військовий облік, окрім випадку, коли вона робить це добровільно.
Також в заяві зазначається, що у 2024 році позивача було викликано до ІНФОРМАЦІЯ_3 . За наслідком прибуття, уповноваженими працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 у позивача були вилучені оригінали усіх документів, які підтверджують наявність судомості у ОСОБА_1 , а також було вилучено тимчасове посвідчення військовозобов'язаного НОМЕР_3 від 27.04.2023, та одноособово, за ініціативою ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 було повторно взято на військовий облік. З усних обґрунтувань наданих ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 щодо вчинення дій з повторного взяття на облік слугує той факт, що ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" в редакції від 18.05.2024 року не містить підстави, яка була застосована 27.04.2023 до ОСОБА_1 та слугувала підставою для виключення з військового обліку. Тож повторне взяття на військовий облік ОСОБА_1 на підставі нових законів, який вже був виключений з обліку остаточно в 2023 році, є дією, яка погіршує його існуюче становище, та є обмеженням його конституційних прав і свобод. Станом на дату звернення із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 перебуває у розшуку ТЦК.
Позивач вважає співмірним забезпечити позов шляхом застосування заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії по відношенню до ОСОБА_1 щодо виклику останнього до ІНФОРМАЦІЯ_3 для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на: військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії. Враховуючи той факт, що позивач у справі 27.04.2023 був виключений з військового обліку, відтак позивач перестає бути військовозобов'язаним, а тому на нього не поширюються закони про військовий обов'язок та військову службу. Рішення про виключення з військового обліку є остаточним. Законом не передбачено механізму повторного постановлення на військовий облік, окрім випадку, коли вона робить це добровільно, а відтак, за період розгляду адміністративної справи, без застосування заходів забезпечення позову, існують ризики того, що якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача. Фактично, у разі задоволення позову в цій справі, не можливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність існування самого такого позову, оскільки в такому випадку суд не надасть ефективного захисту потенційно порушеному праву, що є неприпустимим.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 11.08.2025 у справі № 420/26908/25 у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 08.08.2025 про забезпечення позову відмовив.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не зазначив, які саме істотні та невідворотні наслідки настануть у разі, якщо не буде вжито заходів забезпечення його позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_5 вчиняти дії по відношенню до позивача, а саме примусові (виклики, оголошення в розшук з метою доставки до відповідача, тощо) та мобілізаційні (призов за мобілізацією до лав Збройних Сил України, тощо) заходи, для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі.
Разом з тим, щодо обраного позивачем виду забезпечення позову шляхом зобов'язання зняти відомості про розшук ОСОБА_1 , суд зазначив, що то така вимога має заявлятись в позовному провадженні та вирішуватись при розгляді справи, а не в порядку забезпечення позову.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду від 11.08.2025 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що за період розгляду адміністративної справи, без застосування заходів забезпечення позову, існують ризики того, що якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, в межах апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Положеннями ч.1 ст. 151 КАС України визначені види забезпечення позову, а саме:
1) зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) заборона відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановлення обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із ч. 2 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду у разі задоволення позову; для задоволення судом заяви про забезпечення позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви, подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, а також довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Передумовою для вжиття таких заходів, з урахуванням положень ч.2 ст.151 КАС України, є існування та встановлення судом обставин, визначених ч.2 ст.150 Кодексу.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Колегія суддів зауважує, що регулювання підстав і порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв «адекватності», тобто наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема і те, чи спроможний відповідний захід забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також «співмірності», тобто співвідношення негативних наслідків від вжиття певних заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 05.03.2019р. у справі №826/16911/18, від 25.03.2019р. у справі №826/10936/18, від 26.06.2019р. у справі №826/13396/18, від 30.09.2019р. у справі №420/5553/18, від 30.09.2019р. у справі №640/868/19, від 30.09.2019р. у справі №1840/3517/18, від 29.01.2020р. у справі №640/9167/19 та інших.
Так, з матеріалів справи встановлено, що у даній справі спірні правовідносини стосуються обставин повторного взяття позивача, який був раніше виключений з військового обліку, на військовий облік.
Як на одну із обставин необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що повторне постановлення його на військовий облік, є протиправним.
Втім, колегія суддів зауважує, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності спірних дій суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак протиправності цього рішення є фактично вирішенням спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Що ж до наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (бездіяльності) та порушення таким рішенням (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019р. у справі №826/14303/ 18, від 12.02.2020р. у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020р. у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.
Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Однак, відповідно до ст.150 КАС України, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Проте, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення дії чи бездіяльність відповідача є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі №640/15534/22 наголосив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/ неправомірності рішень та дій відповідача, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
У той же час, слід зазначити, що дії суб'єктом владних повноважень щодо направлення заявника на проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів не вчиняються та не є спірними, а тому визначені заявником відповідні способи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, пов'язані з направлення заявника на проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів, виходить за межі предмету спору.
Також, як на окрему обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що особа, яка виключена з військового обліку, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації, таким чином, що якщо його буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, то він фактично набуде юридичного статусу військовослужбовця, що, власне, унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
При цьому, колегія суддів зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає про недостатність обґрунтованих підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та за даних обставин, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів.
Поряд з вказаним, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що визначений позивачем спосіб забезпечення адміністративного позову фактично спрямований на майбутнє.
Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 по справі № 300/2540/19.
З огляду на викладене, на думку колегії суддів є правильними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі № 420/26908/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик