П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/24598/25
Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 у справі № 420/24598/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01 вересня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсаціїсум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01 вересня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не підготовки та не направленні до уповноваженого органу, через який було подано заяву про призначення пенсії за вислугою років оновлених грошового атестату та довідки на ім'я ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Військова частина НОМЕР_1 видати на ім'я ОСОБА_1 оновлених грошового атестату та довідки на ім'я ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 28.07.2025 позовну заяву залишив без руху та надав позивачу строк для усунення виявлених недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
31.07.2025 представник позивача надав до суду першої інстанції заяву на усунення недоліків, до якої на виконання ухвали суду надано заяву про поновлення процесуального строку.
У вказаній вище заяві представник позивача зазначила, що на момент виникнення спірних правовідносин, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Окрім того, представник позивача зазначив, що позивачем не було одержано письмове повідомлення який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. У витягу з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документів, з якими було ознайомлено позивача при звільненні не передбачено зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму, за яким розраховується грошове забезпечення. Також представник позивача просить врахувати правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 по справі № 460/21394/23. У заяві представник позивача зазначила, що на момент звільнення Позивача з військової служби та виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Окрім того, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Також представник позивача зазначає, що позивача було звільнено зі служби за станом здоров'я та на момент звільнення позивач був особою з інвалідністю другої групи, отриманою внаслідок проходження військової служби, та згідно з висновком акту огляду МСЕК позивачу заборонено будь-які статичні, динамічні та психоемоційні навантаження. Таким чином, внаслідок складного стану здоров'я, що супроводжується обмеженнями у фізичній та психоемоційній активності, позивач об'єктивно не мав можливості своєчасно звернутися до суду. Представник позивача зазначає, що підстави для поновлення строку підтверджуються відповідною медичною документацією, що засвідчує наявність інвалідності.
Ухвалою від 08.08.2025 позивачу було продовжено строк на усунення виявлених недоліків та надано строк для надання документів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про поновлення строку звернення до суду від 31.07.2025.
13.08.2025 представник позивача надав до суду першої інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 18.08.2025 у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду відмовив.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії повернув позивачу.
Роз'яснив позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем разом з клопотанням від 13.08.2025 не надано документи на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про поновлення строку звернення до суду від 31.07.2025.
З наведених підстав суд першої інстанції виснував, що позивачем не доведено поважність пропуску строку звернення до суду. а тому позовна заява належить поверненню.
Також, суд вказав, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції представник Савченка О.О. подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі вказує, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- судом першої інстанції не враховано, що позивач звернувся до суду з даним позовом у тримісячний строк з моменту отримання документально підтвердження нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення - відповіді на адвокатський запит, тобто з дотриманням строків встановлених статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
- суд першої інстанції не врахував, що дія частини 1 статті 233 КЗпП України (у редакції закону № 2352-ІХ) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За приписами ч. ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.
Спірне питання в контексті розгляду даної справи стосується дотримання позивачем тримісячного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України.
Вирішуючи спірне питання колегія суддів виходить з таких міркувань.
Так, Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків.
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»)(див. пункт 65.1 постанови Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23).
У пунктах 75-75 вищевказаної постанови Судова палата виснувала, що період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У вищевказаній постанові Судова палата зазначила, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Повертаючись до обставин даної справи, колегія суддів зазначає таке.
Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у період з 01.09.2022 по 20.05.2023.
Вказаний період варто умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) та після цього.
Відтак, спірні правовідносини за період з 01.09.2022 по 19.07.2022 підлягають захисту в судовому порядку без обмеження будь-яким строком.
Водночас, на правовідносини за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 поширюється тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною 2 статті 233 КЗпП України, у редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
При цьому, як зазначено вище, тримісячний строк слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні.
Проте, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не врахував обставини щодо поширення на спірні правовідносини за період з 01.09.2022 по 19.07.2022 положень частини 2 статті 233 КЗпП України до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», а також не з'ясував питання щодо моменту набуття позивачем достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
З огляду на викладене, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивач, на підставі пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України.
Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали від 18.08.2025 у справі № 947/29442/25, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, було неправильно застосовано норми процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення.
Відтак, відповідно до ч. 3 ст. 312, ст. 320 КАС України, - оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 у справі № 420/24598/25 - скасувати.
Направити справу № 420/24598/25 до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик