П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/174/25
Перша інстанція: суддя Хлімоненкова М.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Федусика А.Г., Семенюка Г. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 420/174/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області, про повернення безпідставно сплачених коштів, -
Короткий зміст позовних вимог.
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом у якому просила:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області підготувати та направити подання до Управління Державної казначейської служби у м. Одесі Одеської області про повернення ОСОБА_1 безпідставно сплачених коштів у розмірі 37148 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03.10.2024 позивачка вперше придбала у власність нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу (р.№ 4381 від 03.10.2024., посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Іллічовою Н.А.,) і при його нотаріальному посвідченні сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості в загальній сумі 37148,00 грн. Так, як Позивач придбала житло вперше, нею 07.11.2024 була подана заява до Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області про повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, з вимогою сформувати та здійснити подання до Управління державного казначейства у м. Одесі Одеської області для повернення безпідставно сплачених коштів у розмірі 37 148,00 грн. відповідно до квитанції №70897169 від 03.10.2024. Однак, листом від 13.11.2024 Відповідач відмовив у формуванні вказаного подання. Позивачка зазначає, що оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФУ покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу. Таким чином, посилання на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, на думку позивача, є необґрунтованими.
Представник відповідача надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначено, що Реєстр прав власності на нерухоме майно (далі - РПВН) був запроваджений у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1998 року № 192 "Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно" та від 16 травня 2002 року № 661 "Про заходи щодо створення системи реєстрації прав власності на нерухоме майно". На момент запровадження реєстраторами РПВН були посадові особи бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ). У відповідності до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, право власності на нерухоме майно реєструвалося реєстраторами БТІ в РПВН шляхом внесення відповідного запису на підставі заяви власника, тобто носило необов'язковий заявницький характер. РПВН запроваджено в 2003 році, підключення БТІ до РПВН здійснювалось поступово, так як не були встановлені строки. До цього здійснення реєстрації права власності проводилось на підставі Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121. БТІ здійснювало реєстрацію прав власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані в межах його зони обслуговування: населені пункти, у межах території яких БТІ мало право здійснювати реєстрацію прав власності на нерухоме майно. Отже єдиного загальнодержавного реєстру або інформаційної бази не існує. Відповідач вважає, що відсутність інформації в архівній складовій частині Державного реєстру прав - РПВН, не у всіх випадках є достовірним підтвердженням того, що особа не придбавала (не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя) житлової нерухомості в період до 01.01.2013. Зокрема, ОСОБА_1 не надано доказів того, що особа не придбавала (не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя) житлової нерухомості в період до 01.01.2013.
Позивачка надала до суду першої інстанції відповідь на відзив у якій підтримала заявлені вимоги у повному обсязі і зазначила, що відповідач формально віднісся до її заяви, не вивчив та не надав правильну оцінку наданим доказам, та у результаті таких своїх дій порушив права позивачки та діюче законодавство України, у зв'язку із чим, вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 17.06.2025 у справі № 420/174/25 адміністративний позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції помилково дійшов висновку про правомірність відмови відповідача у задоволенні заяви позивача про повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
- інші доводи відтворюють зміст позовної заяви.
Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що 23.10.2024 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. був посвідчений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 придбала в особисту приватну власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 2 договору, продаж здійснено за 3714795 грн, що в еквіваленті складає 90000 дол. США.
Згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 70897169 від 03.10.2024 позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій придбання нерухомого майна у розмірі 37148 грн.
ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ПФУ в Одеській області із заявою від 07.11.2024 у якій зазначила, що житло нею було придбане вперше та просила сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Одеській області подання про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі, 37 148,00 грн, відповідно до квитанції №70897169 від 03.10.2024.
До заяви позивачем були додані наступні документи: договір купівлі-продажу від 03.10.2024; квитанція до платіжної інструкції №70897169 від 03.10.2024; заява ОСОБА_1 про те, що вона не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна та придбаває житло вперше за р.№ 4380 від 03.10.2024, засвідчена нотаріально; довідка (лист) з АТ Ощадбанк №б/н від 30.09.2024 р. на ім'я ОСОБА_1 про невикористання житлових чеків для приватизації; акт про фактичне проживання ОСОБА_1 з 13.07.1982 р. та по теперішній час за адресою реєстрації: АДРЕСА_3 ; інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №397727540 від 03.10.2024; паспорт громадянки України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 виданий 21.02.2006: довідка про ідентифікаційний номер ОСОБА_1 ; довіреність ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 на представництво її інтересів з правом отримання грошових коштів.
Листом №1500-05806-8/17 від 13.11.2024 Головне управління ПФУ в Одеській області відмовило позивачу в наданні подання на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 37148,00 грн, мотивуючи відмову тим, що невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек (стаття 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Реєстр прав власності на нерухоме майно (далі - РПВН) був запроваджений у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1998 року № 192 "Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно" та від 16 травня 2002 року № 661 "Про заходи щодо створення системи реєстрації прав власності на нерухоме майно". На момент запровадження реєстраторами РПВН були посадові особи бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ). У відповідності до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, право власності на нерухоме майно реєструвалося реєстраторами БТІ в РПВН шляхом внесення відповідного запису на підставі заяви власника, тобто носило необов'язковий заявницький характер. Заява про реєстрацію права власності подавалась до БТІ, яке здійснювало свою діяльність на території тієї адміністративнотериторіальної одиниці, на якій розташований об'єкт нерухомого майна. РПВН запроваджено в 2003 році, підключення БТІ до РПВН здійснювалось поступово, так як не були встановлені строки. До цього здійснення реєстрації права власності проводилось на підставі Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121. БТІ здійснювало реєстрацію прав власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані в межах його зони обслуговування: населені пункти, у межах території яких БТІ мало право здійснювати реєстрацію прав власності на нерухоме майно. Отже єдиного загальнодержавного реєстру або інформаційної бази не існує. Таким чином, відсутність інформації в архівній складовій частині Державного реєстру прав - РПВН, не у всіх випадках є достовірним підтвердженням того, що особа не придбавала (не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя) житлової нерухомості в період до 01.01.2013.
Не погодившись із відмовою відповідача, вважаючи її протиправною позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не дотрималася вимог Порядку № 1740 та не подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області разом із заявою про повернення помилково сплачених коштів повного пакету документів, що підтверджують факт придбання житла вперше, відповідно до приписів пункту 15-2 Порядку №1740, а саме даних про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду, що повинні підтверджуватися довідками з місць проживання (після 1992 року).
За наведеного суд першої інстанції виснував, що подані позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області документи були недостатніми для прийняття рішення про повернення позивачу сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» № 400/97-ВР від 26.06.1997 (далі Закон №400/97-ВР).
Відповідно до абзацу першого пункту 9 статті 1 Закону №400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Отже, відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є в тому числі фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, - за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Стаття 2 Закону № 400/97-ВР визначає, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій на виконання Закону №400/97-ВР регулює Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі - Порядок №1740), зі змінами, які внесені постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №866 «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій», яка набрала чинності 26.09.2020 (далі - Постанова №866).
Згідно з пунктами 15-2, 15-3 Порядку №1740 (у редакції Постанови №866) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
б) право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави вважати, що з 26.09.2020 визначений механізм, за умови дотримання якого фізична особа, що придбаває житло вперше, не сплачує збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого майна (житла) при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу.
У зазначених положеннях пункту 15-2 Порядку №1740 (в редакції Постанови №866) деталізований зміст поняття «придбаває житло вперше», яке необхідно розуміти так, що фізична особа не має та не набувала права власності на житло, в тому числі в результаті приватизації.
З огляду на наведене під час вирішення питання чи є операція купівлі-продажу житла об'єктом сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, термін «придбавання майна» треба використовувати як такий, що охоплює (включає) не лише оплатне набуття права власності на певний об'єкт, а і його безоплатну приватизацію.
Зі змісту пункту 15-2 Порядку №1740 вбачається, що з 26.09.2020 фізична особа звільняється від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, якщо подає нотаріусу заяву про те, що вона не має та не набула права власності на житло, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованого права власності на житло, а також дані невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.
За умови отримання від фізичної особи таких документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку №1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то вона вправі скористатися ним вже після посвідчення нотаріусом договору, подавши відповідному територіальному органу Пенсійного фонду визначені підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку №1740 інформацію та пакет документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, для формування відповідного подання про повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. У разі отримання відмови особа може оскаржити таке рішення до суду.
Тобто, починаючи з 26.09.2020 в рамках чинного законодавства держава створила цілком дієвий механізм, за умови дотримання якого фізична особа, що придбаває житло вперше та, відповідно, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого майна (житла), не сплачує збір при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу.
Для цього фізична особа подає:
- заяву про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя);
- відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло,
- дані про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).
Тобто на стадії звернення до пенсійного органу з заявою про повернення помилково сплачених коштів, обов'язковою умовою для звільнення від сплати збору є подання пакету документів, що складається із заяви; відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; даних про невикористання житлових чеків для приватизації.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не дотрималася вимог Порядку № 1740 та не подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області разом із заявою про повернення помилково сплачених коштів повного пакету документів, що підтверджують факт придбання житла вперше, відповідно до приписів пункту 15-2 Порядку №1740, а саме даних про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду, що повинні підтверджуватися довідками з місць проживання (після 1992 року).
Оцінюючи вищевказані висновки суду першої інстанції колегія суддів зазначає таке.
За змістом частини 1 статті 4 Закону України 19.06.1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі Закон №2482-ХІІ) житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду.
Відповідно до частини 5 статті 5 Закону №2482-ХІІ кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
У рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2010 від 10.06.2010 надано офіційне тлумачення частини 5 статті 5 Закону №2482-ХІІ, згідно з яким, зокрема, кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо: - громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.1993 № 305 «Про випуск в обіг приватизаційних житлових чеків» та Положення про порядок відкриття приватизаційних депозитних рахунків за житловими чеками та здійснення з них платежів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 27.08.2000 № 179, з метою використання житлових чеків за їх призначенням в установах Ощадбанку України відкриваються приватизаційні депозитні рахунки, на які зараховується повна номінальна вартість житлових чеків громадян. Облік операцій за депозитними рахунками в установах банку здійснюється за позабалансовими рахунками відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 11.09.2017 № 89 (зі змінами).
З наведеного слід дійти висновку, що розпорядником інформації про залишки житлового чеку на відповідному позабалансовому рахунку є також Ощадбанк, який надає інформацію про наявність/відсутність особи у списках на приватизацію.
Таким чином, отримання даних про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду є стандартною адміністративною послугою, яку можливо отримати в центрах надання адміністративних послуг, органах приватизації житлового майна та інших установах, зокрема в АТ «Ощадбанк».
Колегією суддів встановлено, що позивачка під час звернення до територіального органу Пенсійного фонду надала заяву про придбання житла у власність вперше, деталізовані відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованих за позивачкою прав власності на житло та лист АТ «Ощадбанк» про відсутність відомостей щодо використання нею житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду.
При цьому, як вбачається з оскаржуваного рішенні відповідача, останній відмовив в оформленні подання про повернення коштів сплачених в якості збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна з підстав не надання відповідного пакету документів, зокрема довідки про невикористання житлових чеків для приватизації.
З огляду на викладене, враховуючи викладені вище норми права та за умови надання відповідної заяви та пакету документів, згідно підпункту «в» пункту 15-2 Порядку №1740, колегія суддів вважає, що позивачка мала легітимні очікування на вирішення питання про повернення коштів сплачених в якості збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Поміж тим, апеляційний суд зауважує, що відсутність в Україні механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, не може бути підставою для відмови у поверненні помилково сплачених коштів.
Так, за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
При цьому, судова колегія враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincovа and Pink v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 20.03.2018р. у справі № 819/1249/17, від 20.02.2018р. у справі №819/1730/17, від 14.02.2018р. у справі №826/23087/15, від 31.01.2018р. у справі №819/1667/17, від 30.01.2018р. у справі №819/1498/17, від 14.11.2019р. у справі №819/442/17 тощо.
В канві наведеного, колегія суддів вважає за необхідне акцентувати, що відповідно до частини 3 статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб'єктом права чи за об'єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 був затверджений Порядок доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який визначає процедуру надання (припинення) доступу посадовим особам державних органів, органів місцевого самоврядування чи інших визначених законом особам, адвокатам та нотаріусам до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, та процедуру отримання інформації з Державного реєстру прав, права та обов'язки суб'єктів, що є учасниками зазначеної процедури (далі - Порядок №1127).
Згідно із пунктом 3 Порядку №1127 доступ користувачів до Державного реєстру прав надається (припиняється) на підставі договору, укладеного з технічним адміністратором Реєстру, крім випадку надання посадовим особам державних органів автоматизованого доступу з використанням програмних засобів ведення інформаційно-телекомунікаційних систем відповідних державних органів за допомогою прикладного програмного інтерфейсу Державного реєстру прав.
Доступ користувача до Державного реєстру прав на підставі договору здійснюється виключно за умови використання таким користувачем кваліфікованого електронного підпису (пункт 4 Порядку №1127).
Доступ до Державного реєстру прав за допомогою прикладного програмного інтерфейсу забезпечується технічним адміністратором Реєстру у режимі реального часу в електронному вигляді інформаційно-телекомунікаційними засобами із застосуванням засобів технічного та криптографічного захисту інформації відповідно до ЗУ «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (пункт 5 Порядку №1127).
Відповідно до п.7 Порядку № 1127 надання інформації з Державного реєстру прав в електронній формі з безпосереднім доступом до Реєстру забезпечується за допомогою програмних засобів його ведення шляхом здійснення користувачем пошуку відомостей Державного реєстру прав, завантаження та перегляду в електронній формі для їх подальшого використання, зокрема друку.
Пошук відомостей Державного реєстру прав здійснюється відповідно до Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1141.
Формування інформації з Державного реєстру прав в електронній формі здійснюється автоматично програмними засобами ведення Реєстру залежно від зазначених користувачем параметрів пошуку.
Таким чином, відповідач не був позбавлений можливості отримати інформацію про те, чи вперше позивач придбав нерухомість, принаймні шляхом отримання відповідних відомостей у порядку, передбаченому Постановою КМУ від 25.12.2015р. №1127.
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, яка, до того ж, була додана позивачем до заяви про повернення помилково сплаченого збору, вбачається, що позивачка не мала права власності на жодне житло та жодний об'єкт нерухомості (а.с зворот).
Як вбачається з відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка отримана судом першої інстанції, позивачка має право власності лише на вказане вище житло та будь-яка інша житлова нерухомість за нею не зареєстрована (а.с. 40).
У відповідності до частин 1-2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним квартири вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за нею будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у позивачки права на звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, відповідачем не надано, на думку колегії суддів Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно не вчинило дій щодо направлення до ГУ ДКСУ в Одеській області подання про повернення позивачу збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Проте, суд першої інстанції наведені вище обставини та відповідні норми чинного законодавства не врахував, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про правомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області викладене у листі №1500-05806-8/17 від 13.11.2024 про відмову позивачці в наданні подання на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 37148,00 грн та, як наслідок, помилково виснував про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи те, що при постановлені оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нової постанови, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області слід задовольнити частково.
Положеннями частини 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів зазначає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача у даній справі є визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у формуванні та наданні до Управління Державної казначейської служби у м. Одесі Одеської області подання про повернення позивачці з Державного бюджету України збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 37148,00 грн., сплаченого згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 70897170 від 03.10.2024 та зобов'язання відповідача підготувати та направити подання до Управління Державної казначейської служби у м. Одесі Одеської області про повернення позивачці збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 37148,00 грн, сплаченого згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 70897170 від 03.10.2024.
Відповідно до положень статті 139 КАС України суд здійснює розподіл судових витрат.
Так, за правилами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частина 3 цієї статті передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що позивачка за подання позовної заяви до суду першої інстанції сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн.
За подання апеляційної скарги позивачка сплатила судовий збір у сумі 1816,80 грн. Загальна сума 3028,00 грн.
Враховуючи задоволення апеляційної скарги та часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів зазначає, що з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3028,00 грн.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 420/174/25 - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у формуванні та наданні до Управління Державної казначейської служби у м. Одесі Одеської області (код ЄДРПОУ 38016923) подання про повернення ОСОБА_1 з Державного бюджету України збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 37148,00 грн., сплаченого згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 70897170 від 03.10.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) підготувати та направити подання до Управління Державної казначейської служби у м. Одесі Одеської області (код ЄДРПОУ 38016923) про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 37148,00 (тридцять сім тисяч сто сорок вісім) гривень, сплаченого згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 70897170 від 03.10.2024.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3028,00 (три тисячі двадцять вісім ) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик